Чи готовий Азербайджан іти на конфронтацію з Росією?

Із 24 березня в зоні карабаського конфлікту — нове загострення. 

Що сталося? 

Єреван заявив про наступ азербайджанських військ. У Баку ці звинувачення відкинули, наголосивши, що відбувається просте уточнення позицій на лінії розмежування. Наслідком інциденту стало відновлення азербайджанського контролю над селищем Фаррух та висотою поблизу нього. На це відреагувала й Російська Федерація, чий військовий контингент розташований у Карабасі. Москва побачила в діях Азербайджану порушення умов узгодженої 10 листопада 2020 року заяви про припинення вогню, яка завершила 44-денну війну. 

Реакція російського міністерства оборони, своєю чергою, обурила Азербайджан, адже вона містить неприйнятні для нього тези. Баку відзначив, що російська позиція суперечить характерові азербайджано-російських відносин і Декларації про союзницьку взаємодію, яку сторони підписали 22 лютого 2022 року. 

Обмін звинуваченнями не започаткував нового витка ескалації. Швидше, він підбив підсумок інциденту. Правда, РФ і Азербайджан дають протилежну за змістом інформацію про нього. В Москві заявляють, що азербайджанські сили було виведено з Фарруха. В Баку повідомили, що все ще контролюють селище і домінуючу висоту біля нього. 

Специфіка актуальних подій

Що з цього правда — важко судити. Втім, очевидно, що сподівання на відкриття «другого фронту» проти Росії на Кавказі виявилися марними. Популярні в інформаційній площині помилки в оцінках ситуації потребують додаткового роз’яснення.

Ескалація азербайджано-вірменського протистояння не є чимось унікальним. Ситуація в зоні конфлікту після завершення активної фази боїв упродовж останніх півтора року залишалася неспокійною. Зазвичай зіткнення відбувалися в районі вірмено-азербайджанського кордону, який усе ще не погоджений сторонами. Специфіка актуальних подій полягає лише в тому, що інцидент стався на території, котра перебуває під контролем російського контингенту. Селище Фаррух де-факто є «сірою зоною». Втім, формально воно належить до все ще контрольованого вірменськими силами Ходжалінського району Азербайджану, на кордонах якого стоять російські військові. 

Справді, коригування лінії розмежування з боку Баку начебто засвідчує новий виток ескалації. Втім, з військової точки зору, біля Фарруха не відбувалося нічого особливого. Немає жодних свідчень про підготовку сторін до широкомасштабних бойових дій. Навіть заяви карабаських сепаратистів про впровадження військового стану на контрольованих ними територіях є, швидше, інформаційно-пропагандистським кроком, спрямованим на привернення уваги до ситуації. 

До чого тут Україна? 

Поширена помилка — прив’язка дій Азербайджану до начебто виведення російських військових із регіону для участі в агресії проти України. Заяви про істотне ослаблення російського контингенту в Карабасі не відповідають реаліям. Справді, в першій половині березня частина його покинула азербайджанську територію. Але основне угруповання залишилося на місці. Відтак, немає підстав вважати, що Азербайджан отримав якесь «вікно можливостей» для реалізації силового сценарію вирішення карабаського питання.

Ба більше, російський контингент у цьому регіоні взагалі не слід розглядати із суто військових позицій. Тут він відіграє політичну роль. Росіяни виступають символом присутності Москви в зоні конфлікту. Будь-які дії проти них трактуватимуться як демонстративний розрив із Росією, — вони залежать не від військових аспектів, а виключно від політичної волі та планування. 

Які наміри Азербайджану?

Наразі слід констатувати, що азербайджанська влада не демонструє наміру йти на конфронтацію з РФ. У Баку не плекають ілюзій щодо сутності російської політики, однак мусять брати до уваги вплив Москви на Південному Кавказі. За цих умов Азербайджан демонструє намір поглиблювати з Росією партнерські відносини. Він розраховує таким чином добитися укладання мирного договору з Вірменією. Єреван залежний від Москви, відтак росіянам під силу змусити його пристати на азербайджанські умови. 

Жорстка відповідь азербайджанського міністерства оборони на російську заяву стосовно ситуації поблизу Фарруха не свічить про корекцію зазначеного курсу. Азербайджан і раніше критикував російські заяви та публічні дії, які вважав недоречними. Але це не заважало демонстративному розвиткові партнерських відносин. 

З іншого боку, не варто й переоцінювати рівень «дружби» Баку та Москви. Ключова мета Азербайджану — забезпечити відновлення територіальної цілісності держави. Якщо її реалізація потребує певної лояльності до РФ, азербайджанська влада готова піти на це. Тимчасом вона розуміє, де російські й азербайджанські інтереси на Південному Кавказі суперечать одні одним.

Ідеться про російську військову присутність у Карабасі. Для РФ це вагомий актив впливу в регіоні, здобутий за результатами 44-денної війни. Втім, Азербайджан розглядає встановлений у 2020 році статус-кво виключно як тимчасове вирішення проблеми і вимушений крок. Він прагне повноцінного відновлення контролю над окупованими територіями, що означає не лише усунення загрози вірменського сепаратизму, а й виведення російського контингенту. 

Обмежені операції навколо Фарруха можуть бути спробою промацати позиції та реакцію Російської Федерації на оскарженн Азербайджаном лінії розмежування. Баку хоче оцінити, як Москва відповість на такий виклик. При цьому азербайджанці користуються нагодою, аби привернути увагу до невиконання росіянами окремих положень попередніх домовленостей (наприклад, щодо виведення вірменських формувань із території Карабаху). 

Крім того, дії Азербайджану надсилають сигнал Єреванові та вірменським сепаратистам. Попри поразку в 44-денній війні, останні все ще контролюють переважну більшість територій колишньої НКАО. Вони сподіваються зберегти їх і в майбутньому, користуючись захистом російського контингенту. Втім, Баку маленькими кроками в «сірій зоні» на лінії розмежування демонструє марність цих сподівань. Його мета — показати неминучість відновлення азербайджанського контролю над регіоном і готовність діяти в цьому напрямі. Нинішні дії біля Фарруха є сигналом Ханкенді, що колись настане і його час. І вже вірменам слід думати про те, як готуватися до такого розвитку подій. 

Усі статті Миколи Замікули читайте тут.