Африканське сафарі Кремля

29 липня, 2022, 13:00 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Навіщо Сергій Лавров їздив на «чорний континент»

Африканське сафарі Кремля
© Getty Images

Російська Федерація продовжує полювати за статусом наддержави. Голова російського МЗС намагається переконати країни Африки в могутності Росії та необхідності підтримувати її на міжнародній арені.

Сергій Лавров з 24 по 28 липня перебуває на Африканському континенті. В програмі його візиту — Єгипет, Республіка Конго, Ефіопія та Уганда. Він зустрічається з лідерами країн і своїми африканськими колегами, виступає перед представниками Ліги арабських держав. Загальна мета візиту очевидна — заручитися підтримкою африканських партнерів в умовах, коли Захід оголосив Росії бойкот через агресію проти України. Втім, активна робота на африканському напрямку не є реакцією на останні події. Вона триває вже давно і стає ознакою загальної стратегії Кремля із відновлення статусу центру сили в міжнародних відносинах.

Читайте також: Британська розвідка назвала причини турне Лаврова країнами Африки

Африка в геополітичних планах Кремля

Протягом останніх років Москва приділяла особливу увагу розвитку відносин з африканськими державами. Вона не лише розвивала контакти із партнерами на узбережжі Середземного моря, де традиційним її союзником є Алжир — один з найважливіших клієнтів російського ОПК. Росія посилювала свою присутність у Субсахарській частині континенту, в якій з часів розпаду СРСР мала обмежений вплив.

З погляду короткострокової практичної вигоди, Росія переслідує економічні цілі — намагається отримати доступ до африканських ресурсів і зберегти за собою ринки збуту. Провідні російські енергетичні компанії — «Газпром», «Лукойл», «Росатом» — відомі інвестиційною та проєктною діяльністю в Алжирі, Єгипті, Уганді, Анголі та Нігерії. Росіяни видобувають метали платинової групи в Зімбабве та алмази в Анголі. Вони зацікавлені в уранових родовищах Намібії. Інтерес до мадагаскарських нікелю, кобальту та урану спричинив спроби російського втручання в президентські вибори на острові в 2018 році. Посилення військової присутності в Судані та ЦАР відкриває Росії доступ до покладів алмазів та золота в цих державах. Африканські країни залишаються важливими споживачами продукції російського військового комплексу. Російське зерно займає ключове місце в структурі сільськогосподарського імпорту для Республіки Конго, Мадагаскару, Руанди, Танзанії, Судану, Єгипту.

Водночас Африка посідає важливе місце в глобальних планах Кремля. Москва прагне заручитися підтримкою африканських держав на міжнародній арені. У такий спосіб вона оскаржує гегемонію Заходу та намагається підкріпити свої геополітичні амбіції.

В основі зовнішньої політики РФ лежать ревізіонізм і реваншизм, спрямовані на зміну світового балансу сил. Критикуючи США та Європу, вона прагне представити себе як альтернативний центр сили — захисником інтересів так званого Півдня, держави якого невдоволені домінуванням західної цивілізації. Ці ідеї лягають в основу адвокації російських амбіцій, відтак, їхня реалізація напряму залежить від підтримки, якої Кремль прагне домогтися від азійських, латиноамериканських чи африканських країн.

Москва досягла успіхів на африканському напрямку. Вони базуються на специфічних трендах розвитку цього регіону. Для нього характерні відсутність стабільних демократичних традицій і розповсюдження авторитарних режимів. Багато африканців невдоволені діями Заходу та балансом сил, який склався на геополітичній арені в умовах його гегемонії. Кремль спирається на ці фактори в рамках своєї африканської кампанії, поширюючи вигідні для себе наративи та вибудовуючи собі позитивний імідж.

Коріння російських успіхів в Африці

Росія активно використовує антизахідні настрої, що залишаються актуальними в Африці. Вона розпалює вогнище конфронтації, що ґрунтується на об’єктивних причинах — спадщині колоніалізму, яка ще довго псуватиме імідж провідних держав Заходу на цьому континенті. При цьому Москва наголошує на своїй ролі в деколонізаційному русі, пропонуючи себе як противагу «західним імперіалістам».

На жаль, подібний наратив знаходить свою аудиторію в цьому регіоні, адже його населення не стикалося з імперською колоніальною політикою Росії щодо сусідів, яка мало чим відрізнялася від дій британців, французів чи бельгійців в Африці. Натомість РФ отримала значний позитивний іміджевий спадок від СРСР, який активно підтримував африканські визвольні рухи.

На користь Росії грає обмеженість впливу західних держав в Африці. Виключенням є Франція, яка традиційно має зону своїх інтересів на континенті. Але специфіка позиції Парижа не дозволяє французам виконувати роль уповноваженого представника колективного Заходу в регіоні.

При цьому Росія розуміє, що реально не може претендувати на роль одноосібного лідера в Африці. Активна робота КНР на африканському напрямку робить ці амбіції нездійсненними. Москва не може тягатися з масштабними інвестиціями Пекіну в африканські країни. Відтак вона намагається сконцентруватися на конкретних елементах співпраці, сподіваючись на роботу в тандемі з Китаєм. Йдеться про своєрідний розподіл сфер відповідальності між цими державами, які формують опозицію західній гегемонії. В той час як в основі китайської політики щодо Африки лежить економічна експансія, Росія орієнтується на силові інструменти просування свого впливу.

Сьогодні Москва намагається нав’язати себе країнам Африки як експортера безпеки. Вона використовує імідж ефективного борця з тероризмом, який формує, рекламуючи свої успіхи на Кавказі та в Сирії. Російське керівництво готове посилати своїх найманців для обслуговування інтересів африканських партнерів.

Читайте також: Кремль послав ПВК Вагнера на «гастролі» в Африку

Підтримка, надана Москвою Башару Асаду, виступає гарною вітриною для африканських лідерів. Вона демонструє готовність Росії захищати клієнтські режими, відтак, до неї тягнуться політики, які не відповідають демократичним стандартам. Для них Кремль є природним партнером. Він не ставить вимог щодо прав людини або ліберальних цінностей. Йому потрібні лише міжнародна підтримка власних дій та африканські природні ресурси — вкрай вдала оборудка для місцевих діячів, які дбають не про майбутнє держави, а лише про збереження власної влади.

Російська Федерація володіє необхідними ресурсами для проєкції власного впливу на континент — в тому числі за рахунок формально незалежної від держави діяльності. Провідником російських інтересів в Африці виступає Євген Пригожин — російський бізнесмен, близький до Володимира Путіна. Саме підконтрольні йому інформаційні ресурси («фабрика тролів») та силові структури (так звані найманці з «групи Вагнера») виступають ключовими інструментами, які забезпечують посилення російських позиції на африканському напрямку.

Реакція африканських країн на російську агресію проти України

Сьогодні Росія зацікавлена у використанні тих активів, які вона здобула на Африканському континенті. Повномасштабна агресія проти України актуалізує цілі російської політики на цьому напрямку.

Москва прагне спростувати тезу про власну ізоляцію на міжнародній арені. Надійний інструмент для цього — контакти на найвищому рівні з керівництвом інших держав та забезпечення сприятливої для РФ позиції з їхнього боку щодо подій в Україні. На думку російського керівництва, зовнішня підтримка надає своєрідної «легітимності» російській агресії. Вона засвідчує формування навколо Росії групи партнерів-сателітів — неодмінну ознаку відновлення статусу наддержави, якого так бажають у Кремлі.

Getty Images

Наразі відверту підтримку діям РФ в Україні продемонструвала лише одна африканська держава — Еритрея. Втім, представники майже половини країн континенту утримались або були відсутні в залі при голосуванні резолюції Генеральної Асамблеї ООН 2 березня, яка засуджувала агресію. Фактично Африка розділилася на два табори.

Держави, яким удалося побудувати стабільні демократичні системи або ж які просто традиційно орієнтовані у зовнішній політиці на Захід, підтримують Україну. Серед них — Туніс (чи не єдина країна, що в результаті Арабської весни досягла якихось успіхів в демократичних трансформаціях); Чад (який має історію закупівлі озброєння в Україні); Ліберія та Кот-Д’Івуар (де Україна має позитивний імідж завдяки операціям наших миротворців); Джибуті (відома своїм стратегічним положенням невелика держава, на території якої розташовані кілька іноземних військових баз). Яскравою демонстрацією проукраїнської позиції став виступ в ООН представника Кенії Мартіна Кімані, який 22 лютого жорстко розкритикував рішення Російської Федерації визнати «незалежність» територій ОРДЛО.

Натомість інші країни континенту прямо чи опосередковано солідаризуються з РФ. Не слід обманюватися їхнім демонстративним нейтралітетом. Зазвичай це означає, що вони не мають нічого проти дій Кремля, — просто не хочуть псувати собі імідж, публічно виступаючи за відверте порушення принципів міжнародного права. В першу чергу Москва спирається на політично ізольованих лідерів, яким бракує легітимності. Хабом для проєкції російського впливу стала Центральноафриканська Республіка, де російський контингент з 2018 року гарантує перебування при владі президента Фостен-Арканжа Туадери. Традиційним партнером РФ в регіоні залишається Судан — цей статус не змінили навіть внутрішньополітичні потрясіння. Перевороти 2020–2022 років привели до влади низку військових режимів в Західній Африці — у Малі, Гвінеї та Буркіна-Фасо. Вони демонструють готовність переорієнтувати зовнішню політику на Москву. Позитивний імідж та глибокий рівень партнерства Росія зберігає з країнами, розташованими на півдні континенту. В ПАР, Анголі, Мозамбіку, Зімбабве ключові політичні сили ведуть свою історію з часів визвольної боротьби та мають довгу історію взаємодії з Москвою. Прикладом проросійського нейтралітету експерти вважають Сенегал, який наразі головує в Африканському Союзі.

Санкції, зерно та російські зусилля з дискредитації України

Запровадження проти Росії масштабних санкцій ставить нові завдання для російської дипломатії. Візит Лаврова до Африки в сучасних умовах повинен допомогти їхньому виконанню. Він має іміджевий характер, спрямований на рекламу Росії та просування проросійських наративів про події російської агресії проти нашої держави. Москва прагне переконатися, що африканські країни і надалі співпрацюватимуть із РФ. Вона потребує торговельних партнерів, які вестимуть із нею справи, та виступатимуть за скасування санкційних обмежень на міжнародній арені.

Це питання набуває особливої специфіки, якщо взяти до уваги вплив російської агресії проти України на ситуацію в Африці. Блокування Росією українських чорноморських портів і бойові дії на території нашої держави руйнують налагоджені ланцюги поставок. Це спричиняє зростання цін на паливо, дефіцит експорту добрив і металу до Африки. Особливої актуальності набуває загроза продовольчої кризи для держав, які залежать від експорту зерна з України та РФ.

Утім, Росія намагається використати ситуацію в своїх цілях — хоче витіснити Україну з африканських ринків. Таким чином вона не лише залишає нашу державу без джерела доходів, але й усуває конкурента. Російська пропаганда зображує Україну як ненадійного партнера та «маріонетки» Заходу. Для підриву українського іміджу вона поширює міфи про наявність у нашій державі проблеми расизму.

Лавров також долучився до кампанії з дискредитації України. Невипадково він відвідав держави, для яких продовольча проблема є вкрай актуальною. Цікаво, що він не привіз до них якихось нових ініціатив і проєктів. Основним лейтмотивом візиту стала критика України та Заходу, які начебто несуть відповідальність за проблеми, що загрожують африканським країнам. Це мало переконати місцевих слухачів у добрій волі Росії та необхідності орієнтуватися на неї в зовнішній політиці. Для російської аудиторії поїздка ілюструвала «дипломатичні успіхи» РФ. Заходу вона мала продемонструвати безперспективність ізоляції та тиску на Москву.

Українці теж можуть дещо почерпнути з промов Лаврова. Виступаючи в Африці, він не стримувався у висловах і прямо заявив про цілі Кремля в Україні. Його слова про те, що Росія «допоможе» українському народу позбутися «антинародного та антиісторичного режиму», не залишають простору для сумнівів. За таких умов успіхи чи невдачі РФ в Африці (чи деінде) не змінюють того факту, що загроза з боку Кремля є екзистенційною для нашої держави, а боротьба з нею — безальтернативним вибором українського народу.

Related video

Більше статей Миколи Замікули читайте за посиланням.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК