Відкладена розмова

Сьогодні всю увагу в спілкуванні Вашингтона і Києва зосереджено на російській військовій загрозі та безпрецедентній з 2014 року концентрації військ РФ біля кордонів України. Але буде завтра, сподіваємося, мирне, і необхідність формування повноцінного порядку денного україно-американських відносин нікуди не дінеться. Тому про нього теж слід говорити сьогодні та нагадувати про це владі, яка продовжує займатися імітацією реформ.

Ми не впевнені, що Зе!команда вловила й повною мірою усвідомила всі сигнали, послані українській владі президентом Джо Байденом під час телефонного спілкування з Володимиром Зеленським, тому й вирішили повернутися до цієї розмови.

Не було б «щастя», та нещастя допомогло

«Ти ж розумієш, ми ж навіть не в першій двадцятці пріоритетів США», — говорили ще тижнів два тому знайомі дипломати, невизначено розводячи руками у відповідь на запитання, що вже добряче їх дістало: «То коли ж відбудеться розмова Байдена із Зеленським?» Навряд чи за останні два тижні наша країна злетіла в рейтингу інтересів Сполучених Штатів. Однак, у зв’язку з наростанням ескалації на лінії розмежування в Донбасі та демонстративним стягуванням російських військ і техніки до наших кордонів, тепер не минає і дня, щоб у Білому домі, Держдепі або Пентагоні публічно не згадали Україну й не висловили їй підтримку, а кількість телефонних контактів на різних рівнях між Києвом і Вашингтоном, схоже, побила всі рекорди в історії двосторонніх відносин.

Як охарактеризував ці контакти в одному з телеефірів міністр закордонних справ Дмитро Кулеба, розмова між президентами Володимиром Зеленським і Джо Байденом мала концептуальний характер, під час інших же — між представниками різних українських і американських відомств — обговорювалося більше конкретики, зокрема й те, що кожна зі сторін робитиме в разі загострення ситуації між Україною та Росією.

За інформацією ZN.UA, на підготовку до розмови з Байденом у Києва було всього півтора дня, в цій інтенсивній роботі брали участь Дмитро Кулеба та його заступник Євген Єнін, директор «американського» департаменту МЗС Ігор Прокопчук, глава ОПУ Андрій Єрмак і його заступник Ігор Жовква, новий посол України у США Оксана Маркарова, а також Ендрю Мак (який ледь не став «лижним інструктором» із постачання скрапленого газу, а тепер позаштатний радник Зеленського, громадянин США українського походження, який очолює у Вашингтоні представництво української юридичної фірми Asters, а також має широкі зв'язки як у США, так і в Україні, але навряд чи має необхідний допуск до її держтаємниці, що, втім, для Банкової, схоже, проблемою не є).

Під час самої ж розмови президентів, за словами наших джерел, були присутні А. Єрмак, І. Жовква, О. Маркарова та Д. Кулеба. Усі наші співрозмовники підтвердили: атмосфера розмови двох президентів справді була хорошою. Зеленського надихнули слова Байдена про «непохитну підтримку» України перед лицем тривалої агресії Росії, а Байдену, ймовірно, лягли на душу запевнення Зеленського в активності розпочатої ним деолігархізації.

Як свідчать джерела, в розмові Байден поскаржився: мовляв, деякі ваші олігархи намагалися зашкодити моїй виборчій кампанії, а Зеленський зразу й відповів: так, деякі й мені заважали. Правда, не уточнив, що той, хто заважав Байдену, дуже допомагав перемогти Зеленському… Президент України повідомив американському колезі, що в нашій країні є п'ять олігархів, але прізвище в розмові прозвучало тільки одне — Коломойський. Зеленського добре підготували до розмови, і він, припускаючи, що американців передусім цікавить саме ця персона, на випередження сам заговорив про Коломойського й «Приват», повідомивши Байдену, що з цього кейсу підписано вже п'ять підозр.

Що ж стосується ПДЧ (Плану дій щодо членства в НАТО), отримати який раптом загорілася команда Зеленського, то з цього приводу Байден, за свідченням джерел, сказав: «Робіть реформи, і це допоможе здійснити вашу мрію».

Розмова двох президентів справді була «концептуальною». Попри неприховане торжество Банкової з приводу самого факту розмови, в ній прозвучало мало конкретики. Байден, незважаючи на анонсовану його оточенням підготовку стратегії/концепції/політики щодо України, в розмові з Зеленським не озвучив жодної чіткої нової «дорожньої карти»/плану/програми подальшого розвитку двосторонніх відносин. Але зовсім не тому, що нова американська адміністрація має намір продовжувати у відносинах із Києвом політику Трампа чи що їй нічого запропонувати Україні. Предметна розмова з Києвом на вищому рівні у Вашингтона ще не визріла. Просто Байден не міг не відповісти Путіну на його виклик прямо зараз, тому дзвінок підтримки в Київ (на радість Зе!команди) відбувся раніше, ніж це планували у Вашингтоні.

Чому Байден не поспішає з конкретною розмовою

Flickr/White House

По-перше, нинішній президент США (хай запам'ятають це на Банковій!) — класичний політик і прибічник класичної дипломатії. Він звик добирати команду на напрями, затверджувати програму й повністю довіряти цій команді реалізацію всього задуманого. Але команду, яка «відповідає» за «східноєвропейську» стратегію Держдепу, й, зокрема, Україну, ще не сформовано.

За інформацією ZN.UA, Байден у розмові з Зеленським на запитання українського президента, через кого, мовляв, у разі чого тримати зв'язок, не назвав імені «зв'язкового» й відповів: «Телефонуйте мені прямо». Глава Білого дому не назвав Камалу Гарріс, а отже не буде звичайної форми кураторства віцепрезидентом.

Добре відома в Україні Вікторія Нуланд, яку Байден запропонував призначити заступником держсекретаря з політичних питань іще 16 січня, досі не пройшла «хрещення» Конгресом. За свідченням американських джерел, це мало відбутися ще в лютому, але тепер навряд чи слід очікувати схвалення її кандидатури раніше травня. Саме Нуланд, зважаючи на все, формуватиме «українську» команду американської дипломатії

По-друге, на сьогодні ще немає програми «роботи з Україною». Як через несформованість команди, так і тому, що для США (та й для решти світу) політика стосовно нашої країни — це частина політики стосовно Росії.

По-третє, чіткої визначеності у відносинах США—Росія на сьогодні теж немає. Незважаючи на нинішнє протистояння з Москвою, Вашингтону потрібно взаємодіяти з РФ: як для того, щоб не допустити її дружби проти США з дедалі сильнішим Китаєм, так і для вирішення багатьох світових проблем (ядерне роззброєння, зміна клімату, Іран, Сирія тощо). У цій великій геополітичній грі Україна може виявитися як тригером — у разі вибору конфронтаційного шляху, так і жертвою, чиїми інтересами можуть знехтувати, — у разі вибору на користь позитивних відносин із РФ.

По-четверте, для Байдена Україна все ще надзвичайно сенситивна: не до кінця зітлів токсичний шлейф «Бурісми», брудне ошмаття якого вилазить то тут, то там. У Києві ще намагаються проводити експертизи «плівок Деркача» і встановлювати автентичність голосу не тільки Порошенка, а й Байдена. А в Штатах ще не завершене розслідування щодо сина американського президента — Хантера, пов'язане зі сплатою податків та «підозрілими іноземними трансакціями». Тому новий господар Білого дому виважуватиме кожен крок на вибухонебезпечному, у всіх сенсах, українському напрямі. Йому необхідно, щоб Україна стала для нього чіткою й прозорою «історією успіху». Тому нова американська адміністрація має бути цілком упевнена в тому, що підготовлену нею програму для України тут будуть реалізовувати, а не провалювати.

Три американських «кошики» для України

На сьогодні у відносинах Києва і Вашингтона варто вирізнити три основних треки, або, як люблять казати дипломати, «кошики».

Перший із них, ревна річ, це протистояння збройній агресії Росії. Останні два тижні дуже наочно продемонстрували, на кого, у разі подальшої ескалації, може покладатися Київ. Найшвидше й найпотужніше відреагували США, підбадьоривши заодно й інших партнерів із НАТО. Їхні послання були гранично ясні: «Ми послали прямий меседж нашим українським колегам, а також росіянам, що США — на боці Києва, ми підтримуємо нашого партнера, ми підтримуємо Україну на тлі російського залякування та агресії», — заявив представник Держдепартаменту Нед Прайс.

На тлі безлічі жорстких заяв Вашингтона, в яких чітко сказано, хто винуватець ескалації, і закликів конкретно до Москви «не провокувати й не посилювати напруженість», млява й запізніла спільна заява наших «друзів по нормандському формату» від 4 квітня із закликом до обох сторін «до стриманості та негайної деескалації» виглядає майже непристойно. Лише 7 квітня уряд ФРН, згідно з повідомленням його прес-служби, висловив РФ стурбованість ескалацією напруженості в Донбасі, а в четвер 8 квітня канцлерка Ангела Меркель переговорила по телефону з Путіним і вимагала відмовитися від нарощування російських військ поблизу кордонів України, щоб домогтися деескалації ситуації. З Парижа взагалі довгий час нічого не було чути, і лише минулої п'ятниці на сторінках KyivPost з'явилося повідомлення, що цього тижня у французькій столиці, можливо, відбудеться зустріч Зеленського з Емманюелем Макроном. Крім того, у п'ятницю французький міністр закордонних справ Жан-Ів Ле Дріан поспілкувався телефоном зі своїми українським, американським та німецьким колегами. Але, на відміну від усіх останніх повідомлень Держдепу, Пентагону та Білого дому, в яких ідеться про «тривалу російську агресію», в повідомленні МЗС Франції за підсумками трьох розмов його очільника сказано про «ситуацію в Україні» та «українську кризу». Відчуйте різницю!

До речі, на час виходу цієї статті особисто Зеленському ні з Берліна, ні з Парижа, попри всі анонси Банкової, поки що ніхто так і не зателефонував.

Тож Банковій, мабуть, варто дослухатися до рекомендацій ексміністра закордонних справ Павла Клімкіна й не тягнути із завидною впертістю в «нормандський формат» американців: «…краще нехай грають у злого й доброго поліцейських окремо. Не треба США стримувати. Вони зможуть зробити щодо Донбасу більше, працюючи паралельно з «добрими поліцейськими». Не треба їх в один наряд».

На відміну від Берліна (знову ж, на пару з Парижем), який став грудьми фрау канцлерін на шляху до отримання Україною ПДЧ у 2008-му в Бухаресті і сьогодні, в розпал російської агресії проти нашої країни, пишається своєю тодішньою «прозірливістю» та заявляє, що «дальші кроки щодо членства (України в НАТО. — Т.С.) наразі не стоять на порядку денному», Білий дім чітко заявляє про підтримку Сполученими Штатами прагнень України стати членом НАТО. Правда, так само чітко, причому вустами самого Байдена, обумовлює здійснення «української мрії» проведенням реформ.

Це ж стосується й військової допомоги: певна річ, американці не залишать Україну без підтримки, особливо під час ескалації російської агресії, однак на значне збільшення цієї допомоги Київ може розраховувати, лише виконавши низку реформ та законодавчих змін. Їх список українській стороні добре відомий, його основні (але далеко не всі) пункти — це реформи СБУ і системи оборонних закупівель, корпоратизація «Укроборонпрому», зміцнення цивільного контролю над збройними силами.

Що стосується посилення санкцій проти РФ, то на різних рівнях, публічно і в конфіденційних розмовах, Вашингтон дав зрозуміти Києву, що у разі нового витка військової агресії Росії її дії безкарними не залишаться. Певна річ, воювати за нас ніхто не буде, але на посилення американських санкцій проти РФ ми розраховувати, звісно, можемо. Крім того, і безвідносно до дій РФ проти України, не виключено, що вже цього тижня США можуть впровадити нові антиросійські санкції — як підсумок завершення аналізу адміністрацією Байдена даних про ворожі дії РФ, пов'язані з припустимим російським втручанням в американські вибори, масивними кібератаками, можливими винагородами за вбивство американських солдатів в Афганістані та діями проти Олексія Навального.

Reuters

Посилення санкцій, пов'язаних із будівництвом газопроводу «Північний потік-2» (СП-2), Зеленський і Байден не обговорювали, однак це питання, за інформацією ZN.UA, порушувалося під час інших телефонних розмов між Києвом та Вашингтоном. І, за свідченням наших джерел, українська сторона залишилася трохи розчарованою нинішньою американською позицією. Ні, ніхто не вмовляв Київ узяті «пряники», пропоновані Німеччиною як компенсацію потенційних колосальних втрат України після запуску СП-2. Так, українців запевнили, що жодних перемовин за їхньою спиною Вашингтон та Берлін не ведуть і принципу «нічого про вас без вас» ніби дотримуються. Але Київ розраховує, що Штати швидко й потужно, одним ударом заб'ють останній цвях у греблю, яка назавжди перекриє російський потік, проте особливого «апетиту» до посилення санкцій проти СП-2 українці у своїх американських співрозмовників поки що не помітили. Це, взагалі-то, й зрозуміло, зважаючи на прагнення адміністрації Байдена (викликане необхідністю як відновити євроатлантичну єдність, так і сформувати антикитайський табір) налагодити відносини з Німеччиною, ґрунтовно підірвані Трампом.

Про два інші «кошики» україно-американських відносин у Києві, на тлі загострення російської агресії, після інтенсивного спілкування з Вашингтоном говорили менше, але від цього вони не стають менш важливими — як для двосторонніх відносин, так і переважно для майбутнього самої України.

Мова про деолігархізацію та реформи. У розмові з українським президентом Байден, за інформацією ZN.UA, не називав конкретних прізвищ і цілей, він говорив про необхідність деолігархізації взагалі. Кого мав на увазі Зеленський, повідомивши американському колезі про п'ять олігархів, із якими треба розібратися, теж залишається лише здогадуватися. Народний поговір, до якого схильний дослухатися Зе!президент, зазвичай називає олігархами Ігоря Коломойського, Ріната Ахметова, Дмитра Фірташа, Петра Порошенка та Віктора Пінчука. Можливо, замість когось із них у неоголошеному «списку Зеленського» фігурує Віктор Медведчук. Американська сторона вже неодноразово схвально відгукувалася про заходи, вжиті проти як медведчуківських медійних рупорів, так і проти самого путінського кума. Хоча наші партнери й розуміють, що санкції РНБОУ — це велике заступання за лінію закону, вони поки що спостерігають, як такі заходи будуть/не будуть зміцнювати економіку України та сприяти боротьбі з олігархами.

Але українські олігархи з тривогою чекають офіційного призначення Вікторії Нуланд і перешіптуються про «список Торі», очікуючи від нього значно більших проблем, ніж від піар-рішень РНБОУ.

Зеленський, який побіг попереду паротяга й назвав прізвище Коломойського, продемонстрував добру підготовку до розмови з Байденом, і, взагалі-то, не помилився, оскільки для Штатів це показово-повчальний приклад. Як зазначають деякі співрозмовники ZN.UA, американці невипадково впровадили санкції проти Коломойського за його дії саме в той період, коли він очолював Дніпропетровську ОДА. Для Штатів це принципово: кожен, хто провертав незаконні ґешефти, перебуваючи на державній посаді, має відповісти. І період, обраний для санкцій проти Коломойського, — це чіткий сигнал і для нелюбимого Байденом Петра Порошенка, і для Юлії Тимошенко, і, певна річ, для Володимира Зеленського: кожна афера, проведена в американських доларах і на держпосаді, рано чи пізно може бути розслідувана.

Про реформи Україні і в Україні говорять так багато й так давно, що це слово і для влади, і для народу давно стало білим шумом. Але приспати з його допомогою вимогливість Білого дому при цій адміністрації не вийде: для Байдена питання реформ принципове. Хочеться вірити, що Зе!команда з розмови з американським президентом винесла не тільки ейфорію від «захоплення» Байдена «лідерством Зеленського», а й повне розуміння обов'язковості реальних реформ (а не їх чергової імітації) як передумови масштабної допомоги США і приходу значних американських інвестицій.

Список, знову ж, добре відомий. І очолюють його судова реформа та забезпечення незалежності антикорупційних органів. Американці наполягають на широкій присутності західних експертів у конкурсних комісіях із відбору кандидатур і до Вищої ради правосуддя, і в антикорупційні органи. Вважаючи, що сьогодні більш-менш ефективно працюють лише САП і НАБУ, американці, за словами наших джерел, уже не наполягають жорстко на збереженні Артема Ситника на чолі НАБУ. Їх значно більше цікавить отримання «золотої акції» в усіх конкурсних комісіях для впливу на наповнення кадрами не тільки США, а й ЄС ключових антикорупційних та судових органів. Щоб не допустити потрапляння туди одіозних персонажів і мати можливість карати продажних суддів.

Криза навколо КСУ теж не залишає байдужими наших американських друзів. Знову ж, розуміючи всю незаконність дій влади з усунення його голови Олександра Тупицького, американці відстежують події і дають зрозуміти, що для них дуже важливе повернення в українське законодавство кримінальної відповідальності, яка передбачає реальний тюремний строк за недостовірне декларування. Можна припустити, підвищений інтерес американців до КСУ викликаний їхніми побоюваннями, що цей одіозний судовий орган може скасувати земельну реформу, на якій, з урахуванням інтересів потенційних американських інвесторів, так наполягала американська сторона й за яку вона так хвалить нинішню українську владу.

Зацікавлені в безпеці логістичних ланцюжків (портів, митниці) та піклуючись про чистоту лав тамтешніх трудівників, американці проговорюють із главою Держмитниці Павлом Рябікіним можливість впровадити в практику добору кадрів для служби внутрішньої безпеки ДМСУ проходження поліграфа кандидатами на посади.

Американські гроші, причому чималі, можуть прийти в Україну не тільки на її сільгоспземлі, у виробництво та переробку сільгосппродукції, а й в ОПК, енергетику, інфраструктуру, надрокористування. Скільки разів і як багато про все це було написано…

Зе!команді слід дуже чітко усвідомити одну річ: для американців, як і для Заходу взагалі, незалежні суди та викорінення корупції — «римські дороги» для їхнього приходу в Україну. Без них нічого не буде. Не тільки інвестицій, а й ПДЧ, і збільшення військової допомоги. Навіть незважаючи на те, що Україна — жертва російської агресії. Жертві хочуть допомагати, тільки коли вона сама бореться за своє виживання.

Більше статей Тетяни Силіної читайте за посиланням.