Підтримати
На сторінці Міністерства оборони України у Facebook ось уже два тижні висить хештег #Ukraine_31st_NATO_member.
Це своєрідний символ розпочатої Києвом напористої кампанії з отримання нашою країною Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ): за словами Володимира Зеленського, отримання ПДЧ нині є першочерговим пріоритетом України. Останніми днями український президент говорив на цю тему з лідером США Джо Байденом, президенткою Естонії Керсті Кальюлайд, прем'єр-міністрами Великої Британії та Канади Борисом Джонсоном і Джастіном Трюдо, генсеком НАТО Єнсом Столтенбергом.
Низка повідомлень прес-служби глави Української держави створюють враження, що Київ, як і напередодні Бухарестського саміту 2008 року, піднімає ставки у своїх відносинах із Брюсселем, не маючи при цьому жодних гарантій на успіх в отриманні ПДЧ.
Однак, незважаючи на гучні заяви, насправді цілі української влади набагато скромніші.
Як розповіли ZN.UA кілька джерел із дипломатичних кіл, на Банковій не ставлять завдання домогтися отримання нашою країною ПДЧ у 2021 році. Головне — щоб лідери держав Альянсу, базуючись на декларації Бухарестського саміту НАТО, доручили міністрам закордонних справ країн — членів організації розпочати процес надання Україні ПДЧ. У Києві хочуть, щоб Альянс прийняв це рішення або на своєму міні-саміті (який має відбутися, орієнтовно, 14 червня), або на саміті, що, можливо, відбудеться восени.
Невже Київ знову наступає на «граблі Бухареста», аби зрештою отримати рішення, яке навряд чи наблизить нашу країну до ПДЧ і, тим більше, до членства в НАТО? І все задля чергового гучного піару президента напередодні тридцятиліття незалежності України?
Як запевняють співрозмовники ZN.UA, насправді це спроба української дипломатії розблокувати ситуацію з ПДЧ і «матеріалізувати» рішення Бухарестського саміту, яке тринадцять років тому зафіксувало перспективу членства в Альянсі України та Грузії й наділило глав зовнішньополітичних відомств правом схвалювати надання Плану Києву та Тбілісі. І якщо Києву вдасться задумане, то в перспективі, років через два, наша країна зможе отримати ПДЧ.
Нагадаємо, що ПДЧ — це програма НАТО, в рамках якої країна веде підготовку до членства в Альянсі. Практично, всі держави, котрі стали його членами за останні два десятиліття, проходили цей етап. Одним вистачало п'яти років. Іншим знадобилися і всі двадцять. При цьому ПДЧ — не остання, а передостання зупинка перед входом у клуб: надання Плану зовсім не гарантує участі в Альянсі. Рішення про членство претендента приймають на саміті лідери країн — учасниць організації.
В останні роки каденції Порошенка Київ постійно ставив перед Заходом питання ПДЧ. На відміну від попередньої адміністрації, команда Зеленського ще рік тому цієї теми не порушувала. Та й сам президент донедавна не був помічений у відданості курсові євроатлантичної інтеграції. Але як Зеленський раптом захопився РНБО, точно так само він захопився й ПДЧ. Тепер він каже: «НАТО — це єдиний шлях до завершення війни на Донбасі. ПДЧ стане справжнім сигналом для Росії».
Що ж змінилося за рік?
Звісно, перебування у військово-політичному союзі, де один за всіх і всі за одного, — найкраща гарантія безпеки країни: членство в НАТО сприяло б зміцненню обороноздатності України та мало б стримуючий ефект для Росії. Добре, що на Банковій це розуміють. (Як, сподіваємося, й те, що ніхто, крім самих українців, не воюватиме проти російського агресора.)
Однак, як зазначають наші поінформовані співрозмовники, для Зеленського тема ПДЧ набула в останні місяці особистого характеру: мовляв, він відчув, що в нього є шанс до кінця президентського терміну «пробити» це питання в НАТО й домогтися того, що не вдалося його попередникам. Утім, циніки вважають, що Зеленському просто потрібен зовнішньополітичний успіх до тридцятиліття незалежності України, щоб можна було пропіаритися й підняти свій рейтинг у націонал-патріотичної частини українських виборців.
Досягти успіху в отриманні ПДЧ, на погляд зовнішньополітичної команди Зеленського, дозволяє відкрите вікно можливостей. По-перше, сьогодні тема членства України в НАТО не розколює українське суспільство: в умовах російської агресії близько половини українців підтримують вступ країни в Альянс, а в парламенті більшість становлять партії, які виступають за євроатлантичну інтеграцію країни. Крім того, в Конституції закріплено курс на отримання членства України в ЄС і НАТО.
По-друге, на саміті НАТО нинішнього року прийматиметься десятилітня стратегія розвитку Альянсу. І українська влада очікує, що в документі буде підтверджено політику відчинених дверей та зафіксовано посилання на рішення Бухарестського саміту. Зокрема цю надію підживлює й підготовлений торік у грудні з ініціативи Литви лист групи 13 країн — членів Альянсу, які закликали НАТО зберігати фокус на політиці відчинених дверей.
По-третє, у Києві вважають, що нова адміністрація Білого дому покладе край геополітичній невизначеності нашої країни. Мовляв, на відміну від Трампа, Байден має унікальне розуміння ролі України в регіоні, усвідомлює загрози з боку Росії і зацікавлений у зміцненні євроатлантичної єдності. Як сподіваються в Києві, 46-го президента США можна переконати підтримати приєднання нашої країни до ПДЧ, роблячи ставку, в тому числі, й на те, що, долучившись до програми, Україна буде «провайдером безпеки в Чорноморському регіоні».
Основна перепона на шляху до «матеріалізації» рішення Бухарестського саміту щодо ПДЧ — скептичне налаштування членів Альянсу до потенційного членства України в НАТО. Насамперед Німеччини, Франції та Італії. Головна причина такого скепсису — Росія: ця група вважає, що надання нашій країні ПДЧ — політика свідомого провокування Москви, яка дає Кремлю привід до дестабілізації ситуації в Донбасі та створює загрозу безпеці в Європі.
У Кремлі вже відреагували на заяву Зеленського про необхідність вступу країни в НАТО для врегулювання проблеми Донбасу й кажуть, що для жителів окупованих територій це «глибоко неприйнятно». «Глибоко сумніваємося в тому, що це допоможе якось Україні впоратися зі своєю внутрішньою проблемою. На наш погляд, це ще більше загострить ситуацію», — заявив прессекретар російського президента Дмітрій Пєсков.
Париж і Берлін теж сумніваються, що Україна, яка зараз воює з Росією, ставши членом НАТО, зможе посилити безпеку Альянсу, і побоюються, що це зрештою може втягнути військово-політичний союз у військове протистояння з РФ. Аргумент же, що наша країна на Сході захищає європейські цінності, не переконує цих скептично налаштованих країн.
Загалом, Німеччина, Франція, Італія та інші не хочуть зайвий раз дражнити Росію, вважаючи, що нині не час надавати Україні ПДЧ. Тим більше, запевняють вони, наша країна вже бере участь у програмі «Партнерство розширених можливостей», приєднання до якої відбулося минулого літа.
У Києві сподіваються, що переконати цю групу країн допоможе нова американська адміністрація.
Як свідчать джерела ZN.UA, під час численних українсько-американських переговорів, які пройшли останніми тижнями в телефонному режимі, українська сторона порушувала питання ПДЧ, аргументуючи необхідність його отримання тим, що участь України в програмі матиме для країни мотивувальний надихаючий ефект. Однак в американців така ідея ентузіазму поки що не викликала: вони наполегливо заявляли своїм українським співрозмовникам, що головне — це реформи, й саме їх проведення допоможе реалізуватися українській мрії.
Чи почули цей меседж на Печерських пагорбах? Судячи із заяв українських чиновників та депутатів із фракції «Слуга народу», не можна бути в цьому впевненим.
Так, Зеленський зазначив, що «ми віддані реформуванню нашої армії та оборонного сектора, але самими реформами Росію не зупинити». Ще далі пішов голова фракції «Слуга народу» Давид Арахамія, заявивши, що часто членами Альянсу стають «набагато слабші, за стандартами, країни, порівняно з Україною» і «для вступу в НАТО нам не вистачає тільки сміливості всіх країн-членів, які приймають відповідне рішення». Але найстрашніше — очільник фракції правлячої політичної сили вважає, що Україні не варто напружуватися: мовляв, у неї й так усе є — і механізми, і протоколи, і стандарти.
Утім, наприкінці квітня планується проведення засідання РНБО, на якому очікується прийняття рішень із ключових заходів, необхідних для посилення внутрішньої роботи України на євроатлантичному напрямі. Це не тільки судова реформа і боротьба з корупцією. Серед ключових реформ у секторі безпеки та оборони — прийняття закону про СБУ, парламентський контроль та секретну інформацію, завершення імплементації закону про оборонні закупівлі, корпоратизацію «Укроборонпрому», зміцнення цивільного контролю над збройними силами та розподіл повноважень між Міноборони і Генштабом тощо.
Зрештою, реформи, а не їх видимість, потрібні насамперед самій Україні, яка вже восьмий рік воює з Росією. І проводити їх треба, не озираючись на те, отримає чи ні наша країна ПДЧ. Інакше Україна так і залишиться країною з неефективним управлінням, слаборозвиненою економікою, корумпованими судами та вбогим населенням.
І все-таки, щоб отримати новий формат відносин із НАТО, Київ, за інформацією ZN.UA, хоче запропонувати Вашингтонові своєрідну угоду, яка передбачає паралельність процесів, а не їх послідовність. Схематично, вона така: Україна проводить реформи, а США одночасно сприяють нашій країні в отриманні ПДЧ. У Вашингтоні, де дотримуються логіки «спочатку стільці», поки що на цей пакет не йдуть, але в Києві сподіваються з часом переконати адміністрацію Байдена.
При цьому на Печерських пагорбах триває кулуарна боротьба між прибічниками надання Україні ПДЧ і прибічниками отримання нашою країною статусу основного союзника США поза НАТО. І якщо Зеленський схиляється до того, щоб акцентувати зусилля Києва на отримання ПДЧ (за що виступають і віцепрем'єрка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольга Стефанішина та міністр закордонних справ Дмитро Кулеба), то головний лобіст отримання статусу основного союзника США (MNNA) — перший віцеспікер Руслан Стефанчук. До його позиції дослухається й глава ОП Андрій Єрмак.
Аргументи Стефанчука зводяться до такого: отримання ПДЧ — справа далекої перспективи, тому для воюючої України набагато важливіше мати статус MNNA. Опоненти першого віцеспікера впевнені, що цей шлях, попри вигоди в короткостроковій перспективі, в майбутньому фактично заблокує для нашої країни двері в Альянс, оскільки статус основного союзника США поза НАТО отримують країни, котрі не претендують на членство в Альянсі.
Коментуючи ці дискусії, деякі співрозмовники ZN.UA кажуть, що статус основного союзника США поза НАТО — це альтернатива ПДЧ, а Україні не можна вибирати між цими двома статусами, оскільки «членство в Альянсі — наша основна мета». Вони також стверджують: якщо Київ підпише з Вашингтоном угоду про посилене оборонне співробітництво (а українська сторона вже зондує зазначену тему), це фактично відповідатиме статусу союзника Сполучених Штатів. І водночас двері в Альянс для нашої країни не зачиняться.
* * *
Звісно ж, план щодо ПДЧ, який реалізує Київ, не ідеальний. Зважаючи ж на протидію Парижа і Берліна, а також незацікавленість Вашингтона, ймовірність того, що Київ досягне успіху, невисока. Та все ж це, хай і невеликий, але шанс розблокувати отримання Україною Плану дій щодо членства в НАТО. Однак Київ повинен нарешті усвідомити, що дії з його отримання мають полягати не у вимаганні та тискові на партнерів, а в проведенні у країні економічних і політичних перетворень, судової й антикорупційної реформ, адаптації сектора безпеки та оборони до стандартів НАТО.
Більше статей Володимира Кравченка читайте за посиланням.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google