V-4 і Україна: пошук нового формату співробітництва в умовах конфлікту з Росією

"Українське питання" стало тестом на єдність Центральної Європи. Зокрема Вишеградської групи, яка на початку 1990-х рр. об'єднала Польщу, Угорщину, Чеську і Словацьку Республіки. Адже після приєднання цих країн до Європейського Союзу у 2004 р. була виконана основна місія, заради досягнення якої свого часу формувалося субрегіональне об'єднання. Тому сприяння проєвропейським реформам в Україні могло б стати новою об'єднавчою метою для "четвірки".

Упродовж 2013 р. саме центральноєвропейські країни, а також держави Балтії, були найбільшими прихильниками безумовного укладення Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, а в період Євромайдану - медіаторами, поряд із лідерами США та ЄС, у відносинах між владою й опозицією в Києві. Вже навесні 2014 р. в умовах зміни влади в Україні V-4 зайняли узгоджену позицію щодо потреби негайного підписання Угоди про асоціацію та якнайшвидшої ратифікації цього документа національними парламентами.

Тим часом реакція на посилення втручання Росії в українські справи продемонструвала неготовність політикуму, та й взагалі центральноєвропейських суспільств, псувати відносини з Москвою через українців. Так, сусідні держави, реагуючи на анексію Криму Російською Федерацію, інтенсифікацію гібридної війни на Донбасі, публічно підтримали територіальну цілісність України. Водночас латентні етнополітичні конфлікти між нею й Угорщиною зумовили оприлюднення офіційним Будапештом заяв про необхідність розширення прав угорської меншини в Закарпатській області.

Відмінними були й оцінки причин конфлікту на Сході України лідерами V-4: від "агресії Росії" (Республіка Польща) - до "громадянської війни", однією зі сторін якої є "бандерівці" (Чеська Республіка). Можна, безперечно, шукати причини такої оцінки в ментальних особливостях чеського президента М. Земана. Однак буде відповідальніше визнати, що багато чехів, не маючи значних економічних та політичних зв'язків із Україною, бажають уникнути конфлікту, що розгортається на її кордонах із Росією.

Ще більше розділилися центральноєвропейські держави у визначенні потреби й наслідків запровадження європейських санкцій проти Москви. До критики цього кроку Угорщиною, яка майже повністю залежить від поставок енергоносіїв із РФ, а також є позичальником її кредитів, приєдналися Словаччина, з огляду на енергетичний чинник, а також потужний інформаційний вплив Росії на політичну й соціальну сферу цієї країни, та Чеська Республіка, для якої пріоритетні потреби власної економіки, що зумовлює появу заяв про необхідність забезпечення нейтрального статусу України.

Ця диференціація політичних позицій Вишеградських країн в українському питанні пояснюється також тим, що V-4 перебуває в пошуку об'єднавчих факторів, з огляду на розбіжність економічних та етнополітичних інтересів і відсутність чіткої інтеграційної платформи, зокрема на рівні суспільств. Саме це безсилля, а подекуди безсенсовість підтримки окремого формату співпраці стало ще однією причиною інертності центральноєвропейських столиць у формуванні позиції щодо української кризи.

Врешті-решт, чинник безпосереднього сусідства з Україною трьох представників "четвірки", тісні контакти, зокрема у сфері енергетики, торгівлі, логістики, примусив Вишеградську групу сформулювати своїм пріоритетом питання сприянню безпеки східного сусіда. Окрім того, зважаючи на домінування країн "нормандського формату" і США у вирішенні військово-політичного аспекту української кризи, "четвірка" взяла на себе зобов'язання надавати допомогу в проведення галузевих реформ, у чому зацікавлена Німеччина та інші лідери ЄС.

Політична воля України здійснити впродовж 2015 р. реформи у ключових сферах, де може знадобитися досвід сусідніх держав, - децентралізації і зміни адміністративно-територіального устрою, енергозабезпечення та енергозбереження, підтримки розвитку малого і середнього бізнесу, налагодження режиму вільної торгівлі з ЄС, сприяння громадянському суспільству, - ключовий чинник для потенційного перетворення V-4 у формат V-5 або ж V-4+ 1, взагалі збереження Вишеградської групи як життєздатного регіонального об'єднання зі спільними інтересами.

На цей час забезпечення регіональної енергетичної безпеки є ще одним об'єднавчим фактором у відносинах України та центральноєвропейських сусідів. Зокрема, збільшення реверсу газу зі Словаччини до показника третини поточних потреб України, досягнення консенсусу з цією країною як сполучною газотранспортною ланкою у транзиті російської сировини нівелює неоднозначне сприйняття у словацькому суспільстві зміни політичного режиму в нашій країні, ролі Росії у військово-політичній кризі. Зацікавленість Братислави, Праги, Варшави та Києва у формуванні регіонального енергетичного хаба не підтримується лише Будапештом, який має свій інтерес у збільшенні обсягів російського газу у власних сховищах, будівництві газопроводу "Південний потік", що пояснює його нечітку позицію в питанні реверсу сировини в Україну. Водночас, анонсування будівництва газопроводу Eastring, який з'єднає Україну з Туреччиною через територію Словаччини, Угорщини, Румунії та Болгарії, означає початок розуміння угорською стороною важливості диверсифікації джерел і шляхів транспортування енергоносіїв.

Можна прогнозувати, що новий формат відносин V-4 та України і, взагалі, смислове навантаження функціонування цього об'єднання у короткотерміновій перспективі залежатиме від прагматичних речей, а не цивілізаційних проектів, як це видавалося ще донедавна. Окрім енергетичних зв'язків, потребує аналізу економічна вигода від створення спільних підприємств, кластерів, інших мережевих форм співробітництва з українськими партнерами, які можуть конкурувати з іншими європейськими аналогами в умовах розширення зони вільної торгівлі. Це, своєю чергою, потребує відкриття нових та розширення пропускної спроможності діючих пунктів пропуску через спільні кордони, розбудови транспортної мережі, включно з трансєвропейськими коридорами, формування проектів у сфері нової, креативної економіки, посилення конкуренції за іноземні інвестиції, зокрема в умовах відпливу російського капіталу.

Водночас, уразливість центральноєвропейців до російської пропаганди, зокрема на тлі євроскептичних настроїв, що усвідомлюється, на щастя, більшістю з них, вимагає наповнення реальним змістом колись декларованих проектів на кшталт каналів мовлення, освітніх закладів та культурницьких ініціатив. Тестом на щирість заяв Вишеградських країн про поважання територіальної цілісності України стане зміст політики підтримки закордонних співвітчизників: недавно Угорщина оприлюднила дані про те, що близько 94 тис. жителів Закарпатської області мають угорські паспорти, тому в умовах декларованого початку денцентралізації цей чинник є предметом пильної уваги як такий, що потенційно може використовуватися для просування ідеї автономії.

Новий формат взаємодії між V-4 і Києвом був би також перспективним, а не таким, що має лише PR-основу, якби наповнювався реальними та корисними для обох сторін ініціативами, як, наприклад, литовсько-польсько-українська бригада, ширше залучення центральноєвропейських "ексів" до здійснення реформ в Україні, власне кредитування будівництва інфраструктури, спільні навчальні та наукові проекти, що цілком реально, зважаючи на більший потенціал української освітньо-наукової сфери.

Реалізація цих планів залежить від багатьох чинників, однак вирішальним є те, що умови української кризи примусили вишеградські столиці чітко усвідомити свою залежність від подій, які розгортаються на Сході.