Угорщина: ставка на Росію

Рішення Вашингтона заборонити в'їзд на територію Сполучених Штатів ряду угорських високопосадовців та бізнесменів стало для правоконсервативного уряду Віктора Орбана справжнім ляпасом. Власне, як і форма, в якій повідомила про санкції американська сторона: тимчасово повірений у справах США в Угорщині Андре Гудфренд заявив про них в інтерв'ю угорському державному телебаченню. При цьому дипломат так і не назвав ні конкретних імен урядовців, ні причин прийнятого рішення. Угорські масмедіа повідомляють, що йдеться про осіб з оточення прем'єр-міністра Віктора Орбана та високопоставлених чиновників із податкової служби.

Запровадження санкцій викликало паніку в Угорщині. Голова МЗС Угорщини Петер Сійярто провів термінове засідання лідерів парламентських фракцій та спеціальну прес-конференцію, зажадавши від Вашингтона офіційних пояснень. У вівторок він має намір зустрітися з заступником державного секретаря США Вікторією Нуланд для обговорення всіх конфліктних питань.

Проте в самій Угорщині позиції прем'єр-міністра Орбана тільки укріплюються.

Будапешт ніколи не ходив у "любимчиках" США, які називали Віктора Орбана прихильником "авторитарного капіталізму", який не має наміру йти з влади. Барак Обама одного разу зауважив, що незліченна бюрократія та відкрите залякування дедалі більше загрожують громадянському суспільству в Угорщині.

Але тепер відносини Вашингтона і Будапешта перебувають на найнижчій позначці за останні два десятиліття. І слід очікувати їх подальшого охолодження. Власне, дивуватися нічого. На думку одних угорських експертів, персональні санкції проти оточення Орбана пов'язані з тим, що фіскальні органи Угорщини ведуть розслідування діяльності низки американських фірм на території країни. Видання Index.hu, наприклад, повідомляє про спроби вимагання хабарів в американських фірм, які працюють в Угорщині, з боку високопоставлених чиновників.

Інші експерти вважають, що санкції Вашингтона на адресу високопосадовців головним чином пояснюються зближенням Будапешта і Москви, зокрема підписанням упродовж останнього часу низки двосторонніх угод. Наприклад із російською державною корпорацією "Росатом" на будівництво АЕС у місті Пакш. Крім того, саме Угорщина, разом із Сербією, - найвідданіші прихильники "Південного потоку", який, поряд зі створенням альтернативи транзитові російських енергоносіїв через Україну, повинен забезпечити газом Крим.

Безперечно, можна шукати суто економічні мотиви в усіх цих діях угорського уряду. Тим більше що помітне зростання й китайських інвестицій у розвиток цієї країни. Однак політичні заяви, виголошені Віктором Орбаном упродовж останнього року, примушують знаходити причини зовнішньополітичного розвороту не лише в проблемах угорської економіки. Йдеться про претензію Будапешта на роль основного російського центральноєвропейського союзника. А це впливає і на політику Угорщини щодо України.

Відмова від цінностей політичного лібералізму, захоплення соціально-економічною моделлю, яку реалізовує в Росії В. Путін, - усі ці заяви угорський лідер оприлюднив упродовж минулого літа. Пошук власного шляху розвитку в умовах кризи, відмова від класичних понять демократії, ринку - цілком зрозумілі кроки, тим більше що вже впродовж декількох десятиліть європейські держави, зокрема скандинавські, прагнуть знайти оптимальну міру поєднання лібералізму та державного і суспільного захисту. Ці аргументи були б майже повними, якщо випустити з поля зору зміст і спрямування зовнішньої політики Угорщини, що цілком відповідає класичному прикладу насаджування "м'якої сили", об'єктом якої є й Україна.

Офіційний формат прояву "м'якої" експансії Угорщини - політика захисту інтересів закордонних угорців, які проживають компактно у Словаччині, Румунії, Сербії, Україні, а реальний мотив - бажання об'єднати угорську спільноту у кордонах, що існували на час закінчення Першої світової війни, пропонуючи для цього автономістські моделі.

Надмірна політизація діяльності угорської меншини в Закарпатській області (151,5 тис. осіб, за даними перепису 2001 р.), зокрема демонстрація її структурами - Партією угорців Закарпаття та Демократичною партією угорців України - стратегії "материнських партій" щодо закордонних угорців, дає підстави говорити про латентні автономістські тенденції в її середовищі. Вони посилилися з 2010 р., коли правляча коаліція та уряд були сформовані правоцентристською партією ФІДЕС В. Орбана, яка, серед іншого, декларувала підтримку етнічних співвітчизників за кордоном і сприяла створенню Міністерства у справах закордонних угорців.

Викликом для національної безпеки України вже стало масове набуття її жителями громадянства Угорщини, зважаючи на трагічні наслідки такого сценарію в Криму (за даними угорського уряду, громадянство Угорщини отримали вже близько 80 тис. громадян України). Як відомо, в січні 2012 р. віце-прем'єр-міністр Угорщини з питань національної політики
Ж.Шем'єн заявив, що офіційний Київ, не відреагувавши на введення в дію оновленого закону про громадянство, фактично дав усну згоду на його реалізацію…

Лідери парламентської радикальної правої партії "Йоббік" відверто виступають за створення "Великої Угорщини" на етнічних землях Словаччини, Румунії та України, відокремлених на підставі Тріанонського (1920 р.) та Паризького (1947 р.)мирних договорів, і першим кроком для досягнення цієї мети бачать формування національно-територіальних автономій. Ця партія, незважаючи на очевидну антиукраїнськість своїх гасел, із грудня 2010 р. мала офіційну приймальню незалежного депутата Європейського парламенту Бейли Ковача в українському місті Берегове Закарпатської області, яку було закрито лише цієї осені, після відвертих заяв про підтримку анексії Криму та терористичних угруповань на Донбасі.

Офіційний Будапешт, засуджуючи відверто сепаратистські заяви "Йоббіка", що пояснюється боротьбою за електоральне поле між цією партією та правлячим ФІДЕС, насправді з кінця 1990-х років пропагує ідею Притисянського адміністративного району Закарпатської області, з метою формування територіальної одиниці, в межах якої проживала б переважна більшість угорців регіону. Зрозуміло, у разі формування такого району був би створений додатковий - якщо вважати таким особливий режим на Донбасі - прецедент зміни адміністративної карти України.

Щонайменше, допускається формування в певних регіонах України мережі органів місцевого самоврядування, в яких, зважаючи на структуру населення новостворених районів, домінували би представники однієї етнічної меншини. Особливого загострення набуває ця тема напередодні виборчих кампаній, коли політичний провід українських угорців наголошує на аксіоматичності потреби свого представництва в національному парламенті, вимагаючи, як компромісне рішення, формування електорального округу, який би географічно збігався з територією проектованої автономії.

Не можна не помітити, що нечисленне, але доволі епатажне крило політичного русинства, чиї гасла варіюють від створення самоврядної території, формування автономної "Подкарпатської Русі" - й аж до її незалежного статусу, підтримують деякі кола Угорщини, прикриваючись ностальгією за часами до Першої і під час Другої світової війни, знову ж таки, наголошуючи на штучності української держави. Аналогії із заявами В. Жириновського та викриттями Р. Сікорського - очевидні.

Як і те, що самозваний лідер "республіки" П. Гецко упродовж останнього року перебуває в Москві, наголошуючи на природності захисту інтересів закарпатців саме слов'янською Росією. Тимчасовий збіг цілей політичних груп, зорієнтованих на Будапешт і Москву, можна б було вважати ще однією випадковістю, якби не міжнародне тло української кризи.

Саме Угорщина, поряд зі Словаччиною, належить до найбільших критиків політики європейських санкцій проти Росії. Однак якщо обережність Братислави можна пояснити економічними аргументами, енергетичною залежністю від Росії, орієнтацією на політичні акценти, що пропонуються Берліном, - то Будапешт одночасно просуває ідею "угорської автономії" у різних форматах. А вже згаданий "Йоббік" неприховано визнає анексію Криму, підтримує донбаських сепаратистів, наголошуючи на можливості повернення у лоно Угорщини Закарпатської області України.

Зазначимо, що в березні нинішнього року МЗС України чи не вперше висловило стурбованість з приводу заяв В. Орбана на тему автономії, невирішеності угорського питання з часів Другої світової війни. Однак це не дало результату. Уже в травні лідер Угорщини заявив, що викликом для Європи є не лише політика Росії, а й Україна сама по собі, яка, не маючи бачення подальшого розвитку, мусить гарантувати забезпечення прав національних меншин.

Тривогу викликає й політика сприяння створенню для Москви альтернативних можливостей для транспортування газу в обхід України. Саме угорська кампанія MVM недавно підписала угоду про збереження сировини "Газпрому" у своїх підземних сховищах (700 млн куб. м). Така оборудка корелює з купівлею російським монополістом найбільшого підземного сховища газу в Німеччині, передачі йому ПСГ також в Австрії. Водночас Угорщина наприкінці вересня призупинила реверс газу в Україну, заявивши про можливість відновлення проекту не раніше 1 січня 2015 р. та повідомивши, що припинення реверсної поставки газу - лише тимчасовий захід на період забезпечення власної енергетичної безпеки.

В умовах зовнішньої агресії на сході Україна розглядає західні центральноєвропейські країни-сусіди як своїх надійних партнерів. Хоча, що не важко помітити, "м'яка" політика Угорщини містить виклики нашій національній безпеці. Тому актуальне завдання для Києва в площині політики співробітництва з центральноєвропейськими партнерами, перш за все з Будапештом, - встановлення чіткого розмежування політики підтримки закордонних співвітчизників - і стимулювання автономістських тенденцій, що їх демонструють, зокрема політичні сили Угорщини. Зважаючи на уроки анексії Криму та війну з терористами й окупантами на сході, місця для компромісів тут немає.