США і Китай зіткнулися в битві за Південно-Східну Азію

25 липня, 2021, 17:00 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Як Вашингтон намагається повернутися в регіон 

Ситуація у М'янмі, пандемія COVID-19 та суперечки в Південно-Китайському морі стали основними темами обговорення на віртуальній зустрічі держсекретаря США Ентоні Блінкена і його колег із АСЕАН. Для десяти країн Південно-Східної Азії, що входять до організації, вона стала першою зустріччю високого рівня від початку вступу на посаду президента Джо Байдена. 

Неприховане бажання Джо Байдена створити альянс союзників для стримування Китаю само собою передбачає можливість залучення до нього країн Південно-Східної Азії. Однак складність полягає в тому, що держави АСЕАН ще в добу Трампа неодноразово давали зрозуміти, що не хотіли б потрапити в ситуацію, коли муситимуть вибирати одну зі сторін, зважаючи на тісну співпрацю з Китаєм. 

Байден, на відміну від свого попередника, трохи змінив акцент суперництва з КНР, змістивши його на рівень боротьби демократії проти авторитаризму. Правда, цей наратив не зовсім уписується в політичну палітру держав регіону, більшість урядів яких далекі від того, щоб називатися демократичними. 

Прагнення АСЕАН загалом та її країн-членів кожної окремо впродовж багатьох років балансувати між китайськими економічними благами та американською безпековою подушкою примушують США не орієнтуватися на азійські країни як такі, а шукати держав-однодумців у регіоні, готових стримувати дедалі більші апетити Піднебесної. 

Так, Дональд Трамп підтримав запропоновану японським прем'єр-міністром Сіндзо Абе ініціативу про «Вільний і відкритий Індо-Тихоокеанський регіон». У 2017 році вона ввійшла до Стратегії національної безпеки США і визначила їхні зовнішньополітичні підходи до азійського регіону. А також посприяв реанімації групи чотирьох — QUAD. 

Пекін, який сприймає всі американські ініціативи як такі, що спрямовані проти його розвитку, а сам QUAD — як «азійське НАТО», неодноразово критикував Сполучені Штати за підважування центральної ролі АСЕАН як регіональної організації, усвідомлюючи чутливість цієї теми для держав-учасниць. 

Країни Південно-Східної Азії, хоч і з певним запізненням, але змушені були відреагувати на просування двох конкуруючих ініціатив: китайської «Один пояс, один шлях» та американської «Вільний і відкритий Індо-Тихоокеанський регіон» на своїй території. Особливо на тлі побоювань, що, з огляду на своє географічне розташування, можуть стати майданчиком для протиборства двох великих держав. 

У 2019 році вони запропонували власне бачення розвитку Індо-Тихоокеанського регіону, яке передбачає «діалог і співробітництво замість суперництва» та «розвиток і процвітання для всіх». Основний акцент робиться на розуміння Індо-Тихоокеанського регіону як концепції зв'язаності, відкритої для всіх держав, що в ньому проживають, без винятку, включно з Китаєм. АСЕАН залишилася відданою традиційним підходам, які використовувала впродовж десятиліть, не запропонувавши нових механізмів, що дозволили б адекватно реагувати на сучасні виклики. Очевидно, саме тому асоціації стає дедалі важче давати їм раду.

Криза у М'янмі стала іспитом для організації, яка багато років вимагала, щоб їй дозволили вирішувати регіональні проблеми самостійно. Вона, фактично, узаконила хунту, спочатку зволікаючи з реакцією на військовий переворот і вбивства мітингувальників, а потім запросивши на саміт організації міністра закордонних справ, призначеного генералом Мін Аун Хлаїном. 

Прийнятий під час зустрічі «консенсус із п'яти пунктів», спрямований на деескалацію конфлікту, наштовхнувся на небажання хунти виконувати їх, доки в країні не запанують «сприятливі для цього умови». Ситуація у М'янмі залишається критичною, але асоціація за кілька місяців так і не змогла узгодити призначення в країну спеціального посланця, який би сприяв започаткуванню мирного діалогу між сторонами конфлікту.

Ще одним розчаруванням для Вашингтона та інших західних урядів стала неефективність організації у вирішенні суперечок у Південно-Китайському морі, на більшу частину якого претендує Китай, висуваючи територіальні претензії в морських водах до держав-членів організації, серед яких Малайзія, Бруней, В'єтнам, Філіппіни. У 2016 році Арбітражний суд у Гаазі виніс рішення на користь Філіппін і підтвердив їхнє права на території відповідно до Конвенції ООН з морського права. Суд встановив, що морські об'єкти у групі островів Спратлі не можуть створювати виключних економічних зон чи континентальних шельфів, і не задовольнив претензій Китаю. 

Однак Пекін відмовився визнавати арбітражне рішення, юридично обов'язкове для всіх зацікавлених сторін. Цьому посприяла й політика нинішнього президента Філіппін Родріго Дутерте, який прийшов до влади за кілька тижнів до перемоги країни в суді. Він не став наполягати на виконанні арбітражу, віддавши перевагу економічним заохоченням із боку Китаю. 

Політика Дутерте стала тим класичним випадком балансування більшості країн регіону, який посприяв зростанню хижацьких апетитів великого сусіда взамін на економічні приманки. Зиск від останніх виявився сумнівним, адже слабка реакція як самих країн, так і АСЕАН загалом на територіальні претензії Пекіна в морі призвела до того, що берегова охорона КНР дедалі наполегливіше втручається в діяльність нафтових та газових розвідувальних компаній, перешкоджаючи їхній роботі, та витісняє риболовецькі судна з територій їхнього традиційного промислу у виключних економічних зонах сусідніх країн.

Напередодні п'ятої річниці історичної юридичної перемоги Філіппін над Китаєм влада країни заговорила про свій внесок у міжнародне право та зміцнення правопорядку в морі, аналітики ж та експерти — про змарновані можливості та необхідність створення коаліції держав, готових забезпечити виконання цього рішення. І тут знову все залежить від того, чи зможе АСЕАН зі своїм консенсусним підходом виробити спільну позицію у відстоюванні прав у Південно-Китайському морі. Адже Китай глибоко інтегрований як у двосторонні, так і в багатосторонні відносини з організацією та її країнами-членами. На відміну від Сполучених Штатів, яким певною мірою доводиться знову відвойовувати довіру в регіоні та заявляти про своє повернення, Китай тільки посилив тут свою присутність. 

Пекін одразу зайняв вакантні позиції свого конкурента, які Дональд Трамп активно спустошував у рамках політики «Америка передусім». Так, Джо Байден і досі не висловився стосовно перспективи повернення до залишеного попередником Транстихоокеанського партнерства (ТТП), нині перейменованого у Всеосяжну і прогресивну угоду про Тихоокеанське партнерство. На думку експертів, угода дозволяла США посісти місце за столом переговорів і впливати на формування торговельних правил у найбільш динамічній частині світу. 

Китай тим часом не марнував шансу. Він не тільки підписав торік угоду про Всеосяжне регіональне партнерство з чотирнадцятьма країнами регіону, а й заявив про бажання приєднатися й до ТТП. 

Доки США намагалися впоратися з наслідками пандемії та переживали нелегкі президентські перегони, Китай на всю потужність підключив свою медичну й вакцинну дипломатію, передусім спрямувавши її на сусідні країни. До цього додалися і безпосередні активні дипломатичні контакти, які контрастують із обмеженим охопленням адміністрації Байдена.

Відеозустріч держсекретаря Блінкена зі своїми колегами з АСЕАН дала можливість означити підходи нової адміністрації до регіону. Він запевнив у підтримці центральної регіональної ролі організації в архітектурі Індо-Тихоокеанського регіону та підтвердив, що США виступають проти незаконних морських претензій КНР у Південно-Китайському морі. Крім того, Ентоні Блінкен заперечив необхідність ставати на чийсь бік в американо-китайському суперництві, але помістив права людини, основні свободи, економічне процвітання та міцні особистісні зв'язки у центр стратегічного партнерства США—АСЕАН.

Однак це тільки початок. Тепер перед адміністрацією Байдена стоїть нелегке завдання переконати уряди Південно-Східної Азії у практичній перевазі посилення американського лідерства в регіоні. І це не тільки безпековий вимір, а й вирішення дуже нагальної, зважаючи на нинішній спалах COVID-19 у більшості країн АСЕАН, проблеми справедливого доступу до вакцин та чітка економічна стратегія, спрямована на відновлення взаємодії в регіоні. Ну й, звісно, встановлення довіри, підірваної зовнішньополітичними гойдалками попередньої адміністрації. 

По матерiалам: ZN.UA /
Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК