Після розгортання північнокорейських військ у війні на боці РФ південнокорейські високопосадовці сигналізували, що можуть переглянути свою політику з надання летального озброєння Україні.
Міністр оборони Рустем Умєров на чолі спеціальної делегації України минулого тижня відвідав Сеул, де провів переговори з президентом Республіки Корея (РК) Юн Сок Йолем, радником з національної безпеки Сін Вон Сіком і міністром оборони Кім Йон Хьоном.
Здавалося б, загрозливе військове зближення Москви та Пхеньяна мало би підштовхнути південнокорейський уряд до більш рішучої підтримки України. За результатами зустрічей сторони наголосили, що продовжуватимуть обмін інформацією про російсько-північнокорейське співробітництво та укріплюватимуть відносини в сфері безпеки. Втім, схоже, надати Україні зброю Південна Корея досі не наважується. І на це є причини.
Фактори стримування
Усередині країни Юн Сок Йоль стикається із серйозним спротивом південнокорейського суспільства та опозиції, які бояться втягування у проксі-війну з КНДР на території України та погіршення відносин із Москвою, що може призвести до загострення ситуації на Корейському півострові. Тим паче що днями заступник міністра закордонних справ РФ Андрєй Руденко вкотре пригрозив розривом відносин і «наслідками» для безпеки РК, якщо «південнокорейська зброя буде використовуватися для вбивства російських громадян».
Наразі президент Юн змушений зважати на низку факторів, які серйозно стримують південнокорейський уряд від військової підтримки України.
По-перше, прагнення новообраного президента США Дональда Трампа завершити російсько-українську війну, а також зроблені ним раніше заяви про зупинку військової допомоги Україні. Це ставить під сумнів доречність надання летальної зброї Києву та створення ризиків для себе у відносинах із РФ, якщо провідний безпековий союзник країни здійснюватиме іншу політику. Також у РК звертають увагу на ситуацію щодо можливого зменшення допомоги Україні в європейських державах.
По-друге, в південнокорейських політичних та експертних колах превалює думка, що пряме постачання Україні летальної зброї, а не через треті країни, зокрема через США, підштовхне Москву до надання у відповідь критичних ракетно-ядерних технологій КНДР.
По-третє, головна опозиційна демократична партія «Тобуро», яка має більшість у парламенті, виступає проти надання летальної зброї Україні та погрожує президенту імпічментом у разі прийняття такого рішення в обхід. Окрім того, внаслідок політичного протистояння опозиції та уряду опозиційні сили принципово опираються всім зовнішньо- і внутрішньополітичним ініціативам президента.
По-четверте, суспільні настрої. Згідно з опитуванням громадської думки, проведеним наприкінці жовтня 2024 року на замовлення JoongAng Ilbo агенцією Gallup Korea, 64% респондентів виступають проти постачання зброї Україні, тоді як 28% — за, 8% — не знають або відмовилися відповідати. Опитування відбулося після заяви президента країни, що Південна Корея може переглянути позицію щодо надання летальної допомоги.
Як показало дослідження, безпека не є пріоритетною серед запитів громадян стосовно діяльності президента на другу половину його терміну. Проблеми, які найбільше турбують респондентів, виглядають так: відновлення економіки — 21%, покращення добробуту громадян і стабілізація інфляції — 16, зміцнення національної оборони та безпеки — 5, вирішення питань навколо першої леді — 5%. Як бачимо, національна безпека перебуває на одному місці зі скандалами, пов′язаними з дружиною президента (її звинувачують у маніпуляціях із цінами акцій, отриманні розкішної сумки в подарунок від корейсько-американського пастора та впливі на призначення на високі посади. Демократична партія «Тобуро» ініціювала призначення спеціального прокурора для розслідування цих фактів, але президент ветував опозиційний законопроєкт).
З огляду на ці фактори південнокорейська влада продовжує дотримуватися обережної позиції та пообіцяла визначати рівень підтримки України, включно з поставками летальної зброї, залежно від «масштабів військового співробітництва між Росією та Північною Кореєю». Таке визначення позбавлене конкретики, тому відкриває можливості для маневрування.
Тим часом аналіз заяв представників південнокорейського уряду дає змогу зробити висновок, що Південна Корея продовжує орієнтуватися на раніше намальовані «червоні лінії» — передачу Москвою Північній Кореї передових військових ядерних і ракетних технологій, зокрема технологій для повторного входу в атмосферу, роздільної головної частини з блоками індивідуального наведення (РГЧ ІН), розвідувальних супутників, ядерних підводних човнів.
Опозиційний спротив
Після оприлюднення інформації про розгортання північнокорейських військ на фронті влада Південної Кореї заявила про наміри відправити до України моніторингову групу, яка займатиметься аналізом військової діяльності Північної Кореї на полі бою, консультаціями української сторони та участю у допиті полонених північнокорейських військових. Проте навіть відправка моніторингової групи за участі військових і розвідників наразилася на серйозний спротив з боку опозиційної демократичної партії «Тобуро», яка погрожує оголошенням недовіри міністру оборони.
Офіційно опозиція посилається на статтю 60 Конституції, згідно з якою Національна асамблея має право давати згоду на відправку збройних сил до іноземних держав. Однак, як стверджує міністр оборони, відповідно до чинних директив міністерства щодо розгортання збройних сил за кордоном, він має право на відправку невеликої групи персоналу у формі на короткий термін перебування для збору та отримання інформації.
Розгортання такої групи базуватиметься на потребах Сеула отримати інформацію, яка стосується питань безпеки країни, а не на проханнях ООН або Києва. При цьому міністр виключив можливість відправки військових підрозділів армії РК до України.
Опозиція намагається обмежити дії уряду за двома напрямами: готує подання до Конституційного суду про скасування директив Міністерства оборони, щоб перешкодити надсиланню моніторингової групи, а також прагне внести поправки до трьох законів, аби закрити прогалини в законодавстві, які дозволяють виконавчій владі здійснювати військові постачання за кордон без згоди парламенту, побоюючись, що президент використає їх для надання зброї Україні.
У законі про зовнішню торгівлю, який слугує офіційним приводом для відмови у наданні Україні летальної зброї, йдеться про те, що для експорту певних видів стратегічних товарів необхідна міністерська згода, якщо вони можуть вплинути на міжнародний мир і безпеку. Проте гнучкість трактування «мирних цілей» надає президенту широкі повноваження в їхній інтерпретації, зокрема і в прийнятті рішень щодо надання летальної зброї Україні. Адже, до прикладу, надання оборонної зброї може слугувати цілям досягненню миру.
Закон про управління військовими поставками дозволяє міністру оборони без парламентської згоди передавати поставки іноземним урядам безоплатно або з метою отримання прибутку за умови, що експорт не шкодить власним військовим потребам РК. Аналогічно закон про оборонні придбання та програми не містить обмежень для надсилання оборонного експорту в зони конфлікту. Проте опозиційна партія наполягає, що летальна допомога Україні суперечить «мирним цілям», а також створює ризик національній безпеці РК, а відправка військових поставок через треті країни йде врозріз із власними військовими потребами, враховуючи технічний стан війни з КНДР.
Тож, попри те, що в законодавстві РК існують вікна для надання Україні летальної зброї, під тиском геополітичних, безпекових і внутрішніх обставин президент країни відхиляв прохання України про військову підтримку, з яким вона неодноразово зверталася від початку повномасштабного вторгнення.
Чим Південна Корея могла б допомогти Україні?
Після розгортання північнокорейських військ українська сторона знову попросила підтримки зброєю в уряду Південної Кореї, відправивши офіційний лист Міністерству оборони та надавши запит на нещодавній зустрічі в штаб-квартирі НАТО. В інтерв′ю південнокорейському виданню The Dong-A Ilbo посол України в РК Дмитро Пономаренко зазначив, що українська сторона передала на розгляд корейському уряду пріоритетні потреби в озброєнні. Насамперед мова йде про системи оборонного типу — засоби ППО, радари, системи РЕБ, системи захисту від безпілотників.
Також Україна надала перелік нагальних потреб для захисту своєї території, до якого входять 155-мм снаряди, системи MRLS, артилерійські системи, бронетехніка та танки. З огляду на внутрішні застереження українська влада пропонує Сеулу розглянути передачу оборонного обладнання на гуманітарному рівні, акцентуючи увагу на тому, що відправлення оборонних боєприпасів — це не допомога у війні, а дії, спрямовані на досягнення миру.
Оборонно-промисловий комплекс РК виготовляє майже всю номенклатуру озброєння та військової техніки (ОВТ), використовуючи новітні західні технології, що робить його сумісним з озброєнням країн НАТО. Останнім часом застаріла іноземна зброя та застаріле ліцензійне ОВТ активно заміняються новими зразками власного виробництва. Відтак, РК могла б надати Україні низку необхідних видів озброєння, зокрема 105-мм снаряди, запаси яких становлять три-чотири мільйони штук; ракети протиповітряної оборони Hawk, Mistral, Igla, які були замінені вітчизняними моделями; радянську техніку — танки Т80У, БМП-3, БТР-80, ПЗРК «Игла-1», ПТРК «Метис», отримані від РФ у рамках погашення боргу, успадкованого від СРСР; американську зброю, надану РК за програмами військової взаємодії, — системи ППО, ракети ППО, американську бронетехніку, М113, самохідну артилерію 155-мм та 105-мм, танки тощо.
Корейська оборонна промисловість досягла успіху завдяки активному експорту зброї, гнучким умовам і спільному виробництву, а також послідовній урядовій підтримці. Президент РК має амбітний план зробити країну четвертим експортером зброї у світі до 2027 року. Втім, слід відзначити, що зростання експорту зброї більш як на 70% з 2018-го по 2022 рік відбулося завдяки контрактам з європейськими державами, зокрема з Польщею (22 млрд дол.), Румунією (920 млн дол.), які заповнили свої військові склади новими південнокорейськими зразками після передачі свого озброєння Україні. Військова підтримка Києва не тільки забезпечила б Сеулу економічні зиски, а й допомогла б перевірити потенціал власного озброєння з огляду на те, що Пхеньян проводить практичне випробування та удосконалення своєї зброї в умовах війни.
Під тиском США та інших західних країн Південна Корея постачала Україні зброю опосередковано через треті країни, зокрема через Сполучені Штати. Так, вона передала США 550 тис. 155-мм снарядів для заміни боєприпасів, які ті відправили в Україну. Завдяки цій схемі непрямий внесок РК у постачання артилерійських боєприпасів став більшим, ніж усіх європейських країн, разом узятих. Крім того, Південна Корея дозволила експорт в Україну своїх компонентів зброї, які входили до польських гаубиць Krab. Таким чином були знайдені шляхи уникнути негативних наслідків як для Південної Кореї, так і особисто для президента Юн Сок Йоля. Однак спроби України отримати інші види південнокорейського озброєння у результаті контрактування та передачі через треті країни одразу ставали відомими Росії та були зупинені під її тиском.
Такий обережний підхід значно обмежив військову підтримку України з боку Південної Кореї, а також дав можливість Путіну, з одного боку, вміло тиснути на слабкі місця південнокорейської влади, а з іншого — поступово змінювати статус-кво на Корейському півострові, втягуючи Пхеньян у свою військову авантюру.
Влада РК намагається залучити міжнародне співтовариство до спільної протидії російсько-північнокорейському безпековому співробітництву, однак вибрана Заходом та окремо Південною Кореєю стратегія уникнення ескалації у відповідь на російську агресію проти України тільки стимулювала динаміку поглиблення відносин між РФ і КНДР. Так, неодноразові погрози надати летальну зброю Україні, які так і не були реалізовані, лише ще більше переконали Путіна та Кім Чен Ина в тому, що їхні дії залишаться непокараними. Без спільної стратегії агресивного стримування, яка передбачає надання Україні достатньої кількості зброї та дозволу на враження військових цілей далекобійною зброєю, залученість Північної Кореї у війні тільки зростатиме.
Попри все, Україна повинна продовжувати активний діалог із Південною Кореєю, щоб стимулювати владу країни до більшої підтримки Києва. Навіть якщо південнокорейський уряд наразі не готовий до рішучих кроків, загальна глобальна турбулентність і ризик зростання напруги на Корейському півострові та в Азійському регіоні загалом відкриває безпрецедентне вікно можливостей для поглиблення співпраці між Києвом і Сеулом. Вікно, яким Україна просто зобов’язана скористатися.