Спотворюючи правду

17 березня 2021 року Іран опублікував технічний звіт за результатами розслідування авіакатастрофи літака авіакомпанії «Міжнародні авіалінії України» 8 січня 2020 року в небі над Тегераном. Норми міжнародного права зобов’язують Іран провести технічне розслідування і за його результатами опублікувати звіт.

Ми відразу ж виступили з жорсткою заявою, що цей звіт є цинічною маніпуляцією Ірану, спрямованою на перекладання із себе відповідальності, а не дослідженням усіх фактів та подій, що спричинили катастрофу літака, як вимагає Чиказька конвенція. З обурливими заявами також виступили наші колеги з Канади.

Спільну заяву в середу зробили міністри закордонних справ країн — учасниць Міжнародної групи з координації допомоги жертвам рейсу PS752 — Афганістану, Великої Британії, Канади, Швеції та України.

Як мало проводитися технічне розслідування і що пішло не так?

Додаток 13 до Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року чітко регламентує дії держав на випадок авіаційних подій. Ісламська Республіка Іран відповідальна за проведення технічного розслідування, проте вона зобов’язана залучати до нього й інші країни, зокрема Україну як державу-оператора та державу-реєстратора. Не тільки залучати, а й забезпечити повний доступ до матеріалів.

Натомість усе з самого початку пішло не так. Іран мав забезпечити збереження місця падіння літака, щоб експерти різних країн могли його відвідати. Проте коли наші експерти через два дні після авіакатастрофи прибули до Тегерана, місце падіння літака вже ретельно прибрали. Ключових частин літака не було, не було й пасажирських крісел. Фактично Іран уже тоді намагався приховати або щонайменше спотворити правду. Іран, усупереч міжнародному праву, не надавав українським експертам жодної інформації.

Wana News Agency/Reuters

Але з приїздом українських експертів усе пішло не так і для Ірану. Наші експерти змогли знайти один елемент шрапнелі — маленький шматочок діаметром лише кілька сантиметрів, який незаперечно свідчив, що в літак влучила ракета.

Дуже цинічним виглядає те, що в технічному звіті чи не єдиним доказом влучення в літак ракети слугує саме та шрапнель, знайдена українськими експертами.

Окремим елементом технічного розслідування мало бути розшифрування бортових самописців. Проте знову все пішло не так. Іран прикривався пандемією, зволікав час, але зрештою, завдяки послідовній політиці керівництва Української держави, тискові наших партнерів, торік у липні чорні скриньки було таки передано до Франції й розшифровано.

Проте Іран не показував первинних даних із чорних скриньок, що разом із затримкою їх розшифрування, також є порушенням Додатка 13.

Від липня Іран не ділився жодною інформацією, не відповідав на субстантивні питання в рамках технічного розслідування.

Нарешті за результатами іранського розслідування, наприкінці грудня, саме під ялиночку, Україні було передано проєкт фінального звіту для коментування.

Що зробила Україна, отримавши проєкт фінального звіту?

Наші найкращі фахівці проаналізували цей документ і дійшли однозначного висновку: розслідування не може вважатися завершеним, Іран повинен продовжувати всебічно досліджувати всі факти.

Ми діяли в чіткій відповідності до Додатка 13 і сформували змістовні зауваження на 90 сторінках. Ми озвучили конкретні запитання і пропозиції до положень проєкту фінального звіту, кожне з яких обґрунтовували відповідно до вимог міжнародного авіаційного права.

Україна просила Іран врахувати всі сформовані зауваження, що, звісно ж, означало б продовження прозорого й неупередженого технічного розслідування із безперешкодним залученням України. Крім того, Україна зарезервувала за собою право оприлюднити свої пропозиції до звіту у разі їх неврахування.

Наразі ми бачимо, що Іран не врахував, фактично, жодного змістовного зауваження України, зробивши лише стилістичні та граматичні правки (а-ля Kyiv замість Kiev).

Що ми і весь світ прочитали або не прочитали у фінальному звіті?

Головною метою технічного звіту, згідно з міжнародним правом, є формування рекомендацій, аби запобігти таким випадкам.

Очевидно, що для формування цих рекомендацій мають бути проаналізовані абсолютно всі факти, події, встановлені всі ланцюжки, які не тільки призвели, а й дозволили збиття цивільного літака. На жаль, змушені констатувати, що першопричин катастрофи у звіті не встановлено. Відповідно, це означає й нерелевантність рекомендацій з питань посилення безпеки та недопущення аналогічних катастроф у майбутньому.

Wana News Agency/Reuters

У звіті ми прочитали, що винними у збитті є лише оператор ТОР, який випустив ракету в цивільний літак, та «Українські авіалінії», які мали б краще оцінювати ризики, тощо. Жодних фактів чи доказів, котрі підтверджували б «помилку оператора», наведено не було. Не кажучи вже про те, що, за словами іранської сторони, аудіосамописець протиракетної установки ТОР 1 М (мав би бути одним з ключових доказів у справі про збиття українського літака, оскільки містив усі переговори оператора ТОР з Координаційним центром), не вдалося зберегти.

Проте ми не прочитали головного — чому система безпеки цивільної авіації не спрацювала в той день належним чином.

Ми не отримали відповідей і пояснень, чому Іран сам не прийняв рішення закрити повітряний простір для цивільних літаків над своєю територією, на чому базувалося таке рішення, чому він вважав, що небо безпечне.

Відкритим залишається і питання військової координації всередині Ірану. Звіт констатує: за інформацією військових, літак було збито внаслідок помилкових дій оператора ТОР. Чим керувався оператор, коли ідентифікував цивільний літак як військову ціль; яку кількість персоналу було залучено до ідентифікації українського літака як ворожої цілі; які параметри нашого літака бралися при цьому до уваги; чим параметри українського літака відрізнялися від аналогічних цивільних літаків; чи використовували цей самий маршрут до та зразу після трагедії? Чому не спрацював основний канал зв’язку між оператором і Координаційним центром; які альтернативні канали зв’язку передбачено відповідними інструкціями, і чому вони не були використані; яка статистика аналогічного неспрацювання каналів зв’язку в минулому є в Ірану? Ми не отримали жодних відповідей на ці запитання від Ірану, який просить весь світ просто повірити йому на слово, не наводячи жодного факту, котрий би підтверджував його версію подій.

Що далі?

Технічне розслідування завершено, однак це не означає, що ми змиримося з його результатами.

Адже ми потребуємо чітких і конкретних відповідей на запитання, чому і як було збито літак українських авіаліній; що мало б бути зроблено для того, аби 176 людей не загинули; що зроблено, аби всіх винних було покарано.

Ми координуємо наші зусилля з міжнародними партнерами — Афганістаном, Великою Британією, Канадою та Швецією і використаємо всі можливі майданчики для отримання відповідей на ці запитання, насамперед на знак скорботи та солідарності з рідними і близькими жертв авіакатастрофи.

Більше стате Євгенія Єніна читайте за посиланням.