Чи реально повернути вкрадені активи?

26 березня, 2020, 14:30 Роздрукувати Bипуск № 1287, 21 березня-27 березня
Відправити
Відправити

Цілком, якщо правильно розподілити роботу: лондонський суд поверне гроші, українські суди забезпечать посадки.

Уже за місяць-два Україна опиниться перед новою економічною реальністю, в якій багатьом доведеться буквально виживати. В цих умовах одним із джерел поповнення державної скарбниці може стати повернення активів злочинного походження.

Ця тема декларується пріоритетом кожного генерального прокурора починаючи з 2014 року. Вона зазвичай асоціюється з посадовцями та представниками попередніх владних команд, адже саме навколо відомих прізвищ найпростіше генерувати новини, демонструвати активність і звітувати перед суспільством, яке перманентно потребує "посадок" і "розкуркулення" ненависних багатіїв.

Разом з тим є чимало інших непублічних і недержавних діячів, чиї дії завдали набагато більших збитків державі і чиї активи переслідувати не так хайпово, як публічних політиків або чиновників. Йдеться про власників збанкрутілих банків, "смотрящих" за держпідприємствами, бізнесменів-конвертаторів, контрабандистів та інших акул "схемного" бізнесу. Правоохоронцям відомі всі імена та схеми, втім, як колись казав Геннадій Хазанов у своєму діалозі про міліцію, "знаємо, хто, де, коли, маємо… зйомки прихованою камерою, покази свідків - довести нічого не можемо. Знаємо, куди тягнуться нитки, і знаємо, до кого - поіменно. Ви їх також усіх добре знаєте". Певний прогрес за останні роки у цьому напрямі все ж таки не можна заперечувати. Станом на 2019 рік у зарубіжних юрисдикціях було виявлено ймовірно протиправні активи переважно колишніх високопосадовців і накладено на них арешт на суму, еквівалентну близько 500 млн дол. Але далі арештів справа часто-густо не йде, адже щоб повернути злочинні активи кримінально-процесуальним шляхом, потрібен вирок суду. А з цим, як нам чудово відомо, в Україні проблема. Крім того, досудове розслідування у справах про відмивання коштів може тривати роками через широкий масив міжнародно-правової допомоги, в рамках якої потрібно дослідити чимало фактів та обставин.

Візьмемо умовну ситуацію, коли власники банку вирішили привласнити кошти вкладників або стабілізаційний кредит від НБУ. Для цього менеджмент банку прийняв рішення видати кредити кільком десяткам компаній, підконтрольних власникам (через підставних осіб). Ці кілька десятків компаній, отримавши кошти, імітують якусь псевдогосподарську діяльність, у результаті якої гроші опиняються на рахунках уже іноземних (офшорних) компаній, відкритих, скажімо, у банках Латвії, Австрії, Швейцарії. Потім наш банк через деякий час визнають неплатоспроможним, у нього вводять тимчасову адміністрацію, менеджмент і власники роз'їжджаються хто куди, порушується кримінальне провадження.

І от слідчий має усі ці схеми дослідити - взяти десятки ухвал суду, щоб отримати доступ до банківських документів, на підставі яких видавалися кредити, до їхніх банківських рахунків, проаналізувати рух коштів по всіх рахунках і підстави для відповідних банківських платежів (за надання послуг чи продаж товарів - знову документи), перевірити ці підстави (а чи надавалися ці послуги, чи поставлені товари - знову документи, у тому числі митні), встановити та допитати всіх службовців банку, встановити офшорні компанії, що можуть бути пов'язані з власниками банку, їх рахунки за кордоном (як правило, непросте завдання), направити десятки запитів за кордон про правову допомогу, щоб дослідити діяльність офшорних компаній, допитати номінальних іноземних директорів, отримати рух по їх рахунках (у середньому один запит виконується один рік), інформацію про IP-адреси, з яких здійснювалося управління рахунками, встановити бенефіціарів цих компаній (як правило, підставні особи), розшукати (!) і допитати їх, провести купу експертиз і ще багато-багато інших слідчих дій. Потім слідчий має все це проаналізувати і лише тоді підготувати повідомлення про підозру чи то власнику, чи то одному з топ-менеджерів (на практиці все обмежується начальниками відділів).

І це лише опис певних стадій досудового розслідування. Далі маємо цілу низку риторичних запитань, зокрема, скільки триватимуть досудове розслідування і судовий розгляд, включаючи процес оскарження вироку; як вплине на тривалість процесу зміна групи слідчих, прокурорів або складу суду, у тому числі неодноразово? І запитання, що взагалі може загнати будь-кого в глухий кут: скільки засуджених банкірів за всі роки незалежності зможете згадати?

Однак не все так безнадійно, адже окреслені проблеми не є унікальними для України. У світі, особливо у приватному секторі, вже не один рік застосовується практика пошуку та конфіскації сумнівних активів у цивільному процесі. Щоб було зрозуміліше, повернемося до нашого прикладу із збанкрутілим банком.

Один з ошуканих вкладників подає цивільний позов, наприклад, до Лондонського суду проти власників (у тому числі колишніх) і топ-менеджменту цього банку, в якому стверджує, що внаслідок їхніх неефективних дій з управління банком позивачу було завдано шкоди - замість свого депозиту в мільйон доларів він отримав 200 тис. грн від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Чому Лондон? Тому що українська судова система ще не здобула того авторитету, який мають рішення Лондонського суду в усьому світі. У ланцюгу пов'язаних із власниками банку компаній обов'язково знайдуться фірми з реєстрацією у Сполученому Королівстві чи на Британських заморських територіях (14 територій).

Що відбувається далі? Лондонський суд відкриває провадження та зобов'язує відповідача (власників банку) надати свої заперечення, розкрити інформацію про всі свої компанії, активи, джерела їх походження, пояснити, як так вийшло, що збанкрутілий банк роками надавав безповоротні кредити фірмі дружини власника банку, та ставить ще багато цікавих запитань, відповіді на які наш слідчий збирає по крихтах роками. А для заохочення банкіра до співпраці Лондонський суд може ще глобальний ордер на арешт його активів видати. А може і взагалі не питати банкіра, а просто своїм рішенням призначити незалежних арбітражних керуючих (ресиверів) у всі відомі суду офшорні компанії банкіра чи його топ-менеджменту. Уявіть, що у вашу "схемну" компанію призначають іншого, невідомого вам і незалежного, директора, який першим своїм рішенням піднімає всю вашу "сіру" бухгалтерію, листування з латвійськими/швейцарськими/австрійськими банками, а можливо, ще й із вами, всі платіжні доручення, інформацію про всі активи і передає все це у Лондонський суд, а в копії - в Офіс генерального прокурора України чи нашому слідчому. Як вам таке ? За такого розвитку подій у підсумку Лондонський суд ухвалює рішення про конфіскацію активів або відшкодування шкоди, завданої нашому позивачу/ошуканому вкладнику.

Все описане вище - не казки. У більш розвинених країнах це працює вже не перший рік. Але постає логічне запитання: за чий рахунок бенкет? Хто оплачує роботу армії британських юристів, які формують стратегію, представляють інтереси потерпілого у Лондонському суді, потім легалізують його рішення (про арешт активів і про ресиверів) у судах інших, у тому числі офшорних, юрисдикцій, хто оплачує роботу арбітражних керуючих і купу інших супутніх процесів? Невже ошуканий вкладник мусить ще й за це платити?

Відповідь - ні. Оскільки Лондонський суд користується повагою, подібні процеси там не рідкість. Саме тому на британському ринку юридичних послуг існують так звані судові фонди (Litigation Funds), які інвестують власні кошти у перспективні судові процеси, а прибуток отримують як частку від фактично повернутих потерпілому коштів, так би мовити, під ключ. При цьому фонд самостійно визначає залучені юридичні фірми, стратегію, витратну частину, обсяг необхідної інформації, у тому числі можливих відомостей досудового розслідування, тощо. Такий собі венчурний інвестор, що вкладає у перспективний стартап.

Свіжою історією успіху можна назвати досвід наших казахських партнерів, які за останні кілька років саме з використанням британських судових фондів (до речі, за сприяння української юридичної компанії) не лише повернули понад 1,5 млрд дол., украдених у вкладників "БТА Банку", а й суттєво прискорили збір необхідних доказів органом досудового розслідування та отримали вирок суду у кримінальному провадженні.

Та чи є в Україні орган, уповноважений подавати цивільні позови за кордоном, якщо потерпілою є держава? Тимчасова адміністрація будь-якого банку має таке право, втім, не користується ним. Але якщо йдеться про прямі збитки державному бюджету, то жоден з органів влади не може ініціювати подібний процес за кордоном, навіть якщо жодної копійки з державного бюджету на це витрачено не буде.

Саме тому ми в Українському інституті майбутнього спільно з нашими колегами-практиками з інших органів правопорядку та народними депутатами-однодумцями найближчим часом (як нам дозволить карантин) плануємо представити громадськості дійсно робочий механізм повернення протиправних активів в Україну та підвищення ефективності кримінального переслідування правопорушників.

Усі статті Євгенія Єніна читайте тут.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК