Революція триває?

Далеку східну Монголію охопила політична лихоманка. Степова країна з населенням 2,8 млн. чоловік, затиснена між Росією та Китаєм, нагадує бочку з порохом. На вулицях столиці країни в м.Улан-Баторі вже декілька днів не вщухають багатотисячні народні мітинги та демонстрації. Політична криза, викликана відставкою 10 міністрів, членів Монгольської революційної народної партії, нині загрожує паралізувати країну.

Монгольська Революційна Народна Партія (МРНП), яка в минулому була комуністичною партією і керувала країною до розвалу СРСР, на виборах 2004 року отримала 38 парламентських місць із 76 і для формування парламентської більшості була змушена вступити у коаліцію з опозиційною в минулому партією «Батьківщина-Демократія» (БД), яка отримала 34 місця. Варто зазначити, що того ж року президентом Монголії було обрано Намбарина Енхбаяра, який також є представником МРНП. Відповідно, намітилася чітка тенденція фокусування всієї влади у країні у руках однієї політичної сили.

Але у березні 2005 року, незабаром після так званої «тюльпанової революції» у Киргизії, яка була з ентузіазмом сприйнята частиною монгольського політичного загалу, розвал економіки, корупція та масове безробіття стали причиною того, що демократичні сили вивели людей на вулиці столиці. Тоді влада пішла на компроміс, і після довготривалих переговорів була сформована «право—ліва» урядова коаліція. Відповідно до коаліційних домовленостей, десять міністерських портфелів отримала МРНП, сім — «БД», і прем’єр-міністром було обрано лідера демократів, колишнього дисидента та випускника Гарвардського університету Цахіагійна Елбергдорджа.

Проте, як це часто буває, вимушений політичний союз виявися нетривалим. 11 січня 2006 року МРНП заявила про свій вихід із коаліції, звинувативши керівництво уряду у неспроможності боротися з корупцією та бідністю. Десять міністрів монгольського уряду, члени МРНП, подали у відставку, а керівництво лівих почало вимагати відставки прем’єр-міністра Цахіагійна Елбергдорджа.

Такі дії МНРП викликали очікуваний протест зі сторони демократів, які у відповідь звинуватили лівих у небажанні боротися з корупцією у структурах виконавчої влади та намірах узурпувати всю владу у країні і вивели людей на вулиці столиці. 12 січня натовп місцевих жителів чисельністю до 1500 чоловік спочатку провів багатогодинний мітинг на головній площі монгольської столиці, а потім несподівано ввірвався до будинку штаб-квартири МРНП і розтрощив там усе вщент. Але, незважаючи на народні протести, 14 січня монгольський парламент відправив уряд країни у відставку. Протягом наступних днів декількатисячні мітинги тривали, але сувора зимова погода охолодила запал політичних пристрастей — заявлені на вихідні масові акції протесту не відбулися.

Проте активізувалася і подала голос третя політична сила. Маловідомий раніше «Об’єднаний союз монгольських рухів», до якого входять рухи «Різке оновлення», «Монгольський союз вільних пенсіонерів» та «Здоровий суспільно-громадський рух» озвучили свої вимоги до керівництва Монголії у зв’язку з політичною ситуацією. Вони вимагають відставки президента Монголії, розпуску парламенту та усунення з посад керівництва Монгольської народної революційної партії та партії «Батьківщина-демократія». На їх думку «політична та суспільна криза в Монголії досягла найвищої точки. МРНП та БД, які знаходяться при владі, неодноразово приймали необдумані рішення, через що життя монгольського народу погіршується з кожним днем».

Однак, незважаючи на обопільні претензії, спочатку жодна із політичних сил не заявляла офіційно про свій намір розпочати формування нового уряду. Але на початку тижня, після довготривалих партійних нарад, МРНП виступила з пропозицією обрати новим прем’єр-міністром свого власного лідера, колишнього мера Улан-Батора Мієгомбу Енкболда. Частина монгольських оглядачів вважає, що така кандидатура має всі шанси стати прохідною, проте для його обрання МРНП не вистачає одного депутатського голосу. Але у будь-якому разі, голосування по можливих кандидатурах попередньо заплановано на кінець тижня.

Наразі складно дати вичерпну та однозначну оцінку монгольським подіям. Хоча очевидно, що створюючи штучну політичну кризу, «монгольські народні революціонери», які були єдиною політичною силою у Монголії до 1990 року, швидше за все мали на меті остаточно сфокусувати всю владу у країні у своїх руках. І вибрали для цього фактично оптимально-легітимний варіант. У випадку формування нового уряду на чолі з власним лідером, вони матимуть всі шанси перетворити Монголію на ще одну типову східну «демократію», з необмеженою владою єдиної політичної сили. Проте їхні політичні опоненти наразі намагаються запобігти цьому і заблокувати перехід влади у країні до одних політичних рук. Їх методи у дечому нагадують минулорічні події у Киргизії, і деякі оглядачі навіть встигли охрестити ці дії «шафрановою революцією» — напевно, за аналогією з кольором одягу монгольських лам.

Але нині робити такі висновки зарано, адже опозиція ще не має достатньої підтримки серед населення, і судячи з її висловлювань не готова до того, щоб перебрати всю владу у країні до власних рук революційними методами. Свої поправки вносить і пора року, адже стояти годинами на вулиці в більш ніж двадцятиградусні морози зможе і захоче далеко не кожен монгол. Тому не виключено, що як і минулого року, представники владної МРНП під тиском вулиці можуть сісти за стіл довготривалих переговорів з фактичною опозицією. Проте для цього представникам БД необхідно продовжувати свої акції протесту принаймні декілька тижнів. І сподіватися, що МРНП не знайде у парламенті необхідного їй одного голосу за свою кандидатуру прем’єр-міністра.