Король пішов… Хай живе королева?!

І все ж таки це сталося – вперше в історії Німеччини канцлером стане жінка. Ангела Меркель, незважаючи на песимістичні прогнози щодо свого політичного майбутнього, змогла відстояти право зайняти головну політичну посаду в країні.
У понеділок, 10 жовтня, Християнсько-демократичний союз, його давній баварський союзник Християнсько-соціальний союз, разом із нинішнім вимушеним союзником Соціал-демократичною партією Німеччини, оголосили про початок формування так званої «Великої коаліції». І хоча вирішальні переговори закінчилися ще у неділю ввечері, інтрига панувала до обіду понеділка, коли відбулися засідання президій партій, на яких і було оголошено результати переговорів. Досягненню такого політичного консенсусу передували три тижні важких політичних переговорів.
Про політичні апетити
Нагадаємо, що відповідно до результатів парламентських виборів 18 вересня, формальну перемогу здобуло саме ХДС/ХСС на чолі з Меркель. Але ні ХДС/ХСС, ані соціал-демократи (СДПН) не мали достатньої кількості голосів для формування більшості, і відповідно, призначення канцлера. Адже обох суперників розділив досить мізерний бар’єр – 0,9% голосів виборців, або 3 депутатських мандати. Щоправда, це було без урахування ще одного депквитка, доля якого мала визначитися на довиборах у Дрездені.
Відповідно, подібний електоральний розклад не завадив як одній, так й іншій політичній силі заявити про свої претензії на посаду канцлера. «Зараз для народу Німеччини найважливіше — це створити стабільний уряд. І цілком очевидно, що ми отримали на це мандат», — сказала Меркель під акомпанемент оплесків своїх прихильників. За її словами, оскільки коаліція ХДС/ХСС хай і з невеликою перевагою, але перемогла на загальних виборах, канцлером має стати вона. Шредер не залишився у боргу. «Я не розумію, як Союз (ХДС), що почав кампанію дуже самовпевнено, може говорити про своє політичне лідерство з такими катастрофічними результатами, — заявив у відповідь канцлер. — Ни­нішній результат показує, що наступним канцлером Німеччини буде Герхард Шредер».
Тритижневий торг
Провівши своєрідну психологічну атаку, суперники сіли за круглий стіл переговорів, що тривали три тижні. Яких тільки варіантів за цей час не пролунало як з вуст німецьких полі­тиків, так і різноманітних оглядачів! Спочатку пропонувалося як мінімум три варіанти створення партійних коаліцій. Але всі вони були відкинуті. При цьому Шредер спочатку заявив, що він особисто проти союзу соціал-демократів із ХДС/ХСС, якщо Меркель буде на чолі уряду. Потім черга дійшла до чотирьох нових пропозицій. Міністр внутрішніх справ Німеччини Отто Шилі (СДПН) запропонував розділити чотирьохрічний термін повноважень канцлера навпіл – спочатку керує Шредер, а потім Меркель. Іншим варіантом була відмова обох лідерів від поста канцлера та спільний пошук компромісу. І, нарешті, президент міг погодитися на уряд «меншості» на чолі з Меркель, або ж Шредер міг погодитися на посаду віце-канц­лера та глави МЗС із Меркель на по­саді канцлера.
Проте жодна пропозиція не знайшла достатньої підтримки. Як наслідок, сторони знову повернулися до варіанта створення «Великої коаліції» на чолі з Меркель. Першим із відомих політиків СДПН це зробив пре­м’єр-міністр федеральної землі Бранденбург Маттіас Платцек. В одному із своїх інтерв’ю він зазначив, що не виключає варіанта, коли канцлером стане саме Ангела Меркель. Щоправда, він уточнив, що це можливо лише за умови, коли соціал-демократи як компенсацію отримають у новому уря­ді більше міністерських портфелів, ніж ХДС/ХСС. До варіанта «Великої коаліції» почала схилятися і громадська думка у ФРН. Відповідно до результатів соціологічного опитування відомої Маннгеймської соціологічної групи «Вибори», 63% німців висловилися за такий спосіб вирішення полі­тичних суперечок.
Коаліція
нових можливостей
А потім прийшла черга довиборів у Дрездені, на яких переміг представник ХДС/ХСС. І тоді вже заговорив сам Герхард Шредер. Напевне, саме цей негативний для соціал-демократів результат остаточно переконав його піти на компроміс, проти якого він бо­ровся майже три тижні. В інтерв’ю ні­мецькому телеканалу RTL Шредер за­явив, що на наступній коаліційній зустрічі із ХДС/ХСС мова буде йти не стільки про його кандидатуру, скіль­ки про чільну роль СДПН у новому уряді. За його словами, він готовий прийняти будь-які рішення керів­ництва СДПН і не хоче заважати утво­ренню стабільного уряду. Таке висловлювання Шредера німецькі ЗМІ розці­нили як фактичну відмову від претен­зій на посаду канцлера. Як воно, зрештою, і сталося.
І вже у понеділок, 10 жовтня, після закінчення чергового раунду переговорів Ангела Меркель заявила: «Союз християнських демократів перебирає посаду канцлера. ХДС/ХСС і СДПН будуть представлені в уряді однаковою кількістю голосів. Ми хочемо досягти зрушень у цій країні. Тому я називаю цю коаліцію коаліцією нових можливостей і приступаю до справи з оптимізмом і неодмінною волею зробити щось для цієї країни».
За її словами, важливою умовою «Великої коаліції» є фактичний паритет у майбутньому уряді. Тому, оскіль­ки християнські демократи призначать канцлера, а також голову його ві­домства, посада якого прирівнюється до міністерської, портфелі в уряді було вирішено поділити на користь соціал-демократів. Вони призначать вісім мі­ністрів, тоді як консерватори – шість. Таким чином голоси розподіляються порівну і жодне рішення уряду не можна буде прийняти без згоди іншої сторони.
Соціал-демократи
з обмеженими повноваженнями
і вже без Шредера
Незважаючи на значну кіль­кість портфелів, соціал-демократи де-факто втратили частину владних повноважень, що визнає і сам голова СДПН Франц Мюнтеферінґ: «Ми ціл­ком сві­домі того, що у цій великій коаліції частка соціальної демократії буде значно меншою, ніж у попередній коаліції. Тепер ми муситимемо шукати компромісів».
У свою чергу, ще раз порадував од­них та здивував інших і сам головний ні­мецький соціал-демократ. Герхард Шре­дер, щодо політичного майбутньо­го якого точилося багато розмов, заявив, що просто… залишає полі­тику. Своє рішення він аргументував тим, що «по-іншому бачить свій подальший жит­тєвий шлях». Разом із ним висловили своє небажання брати участь у створенні майбутнього коалі­ційного уряду і ряд міністрів-однопартійців, зокрема, мініст­ри економіки та оборони.
Український вектор може змінитися?
Безперечно, зміна головної полі­тичної персони будь-якої держави не може не вплинути на її стосунки з іншими, собі подібними. А у випадку з Німеччиною та Україною – і поготів. Адже Меркель, судячи з усього, може внести у наші двосторонні відносини певні коригування. Проте тут є одне «але».
З одного боку, Меркель навряд чи буде продовжувати тісну співпрацю з Росією. Орієнтована на відновлення тісних трансатлантичних стосунків із США, вона вже давно критикувала Шредера за «надмірну любов до Росії», за якою він не бачить інших союзників. І не менше критикувала Путіна за політику Росії у Чечні та ситуацію зі свободою слова у країні. Експерт фракції ХДС/ХСС у бундестазі Херман Грєе вже неодноразово заявляв, що головними у політиці Берліна по відношенню до Москви мають стати питання про дотримання демократичних норм та прав людини. За такого розвитку подій Україна може розглядатися тут як своєрідна противага розширенню російського впливу у Східній Європі. А такий сценарій передбачає більш тісні контакти на найвищому рівні і політичну підтримку у питаннях євроінтеграції.
З іншого боку, незважаючи на критичне ставлення до російського лідера, Меркель найближчим часом навряд чи відступить від офіційної позиції ХДС/ХСС щодо розширення ЄС. А її суть полягає у тому, що ФРН вітає та виступає за інтеграцію нових держав у європейську спільноту, але інтеграцію, яка не передбачає членства у Євросоюзі. Принаймні у наступні 10 років. Мова може йти лише про статус сусіда, і не більше. Це підтверджують і слова представника фракції ХДС/ХСС у бундестазі Пітера Хінце. «Темпи розширення ЄС необхідно суттєво уповільнити. Криза, викликана провалом європейської Конституції, чітко показала, що розширення Європейського Союзу досягло своїх критичних кордонів».
Тьмяне
майбутнє
Наскільки ефективною та «живучою» виявиться новоутворена «Велика коаліція», зараз сказати важко. Хоча вже зрозуміло, що проблем та суперечок у майбутньому уряді вистачатиме. Про це свідчить і просто здоровий глузд, і німецька історія. У Німеччині до цього тільки один раз існувала по­дібна велика коаліція. З 1966 до 1969 року в уряді канцлера Кізінгера, як і нині, було об’єднано дві різні полі­тичні сили. Але союз виявився слабким – він не дотягнув до наступних виборів, і коаліція розпалася. А далі все відбувалося за звичним сценарієм – парламент був розпущений і дострокові вибори виграв Віллі Брандт.
Як буде нині? Наразі очевидно одне – відбулася зміна головних діючих осіб. А це значить, що й інші зміни не за горами. А поки що — король пішов, хай живе королева?!