ПОСОЛ ТАЛЯТ АЛІЄВ: «ГОЛОВНЕ — ЗАХОТІТИ ПРАЦЮВАТИ СПІЛЬНО»

У той час як у світі дедалі голосніше говорять про протистояння християнського Заходу та мусульманського Сходу, на прикладі дій п’яти республік колишнього Союзу можна стверджувати зворотне. У трьох державах сповідають християнство, а в двох — іслам, і порівняно нещодавно вони об’єдналися в союз ГУУАМ. І об’єднання, за прогнозами експертів, обіцяє бути перспективним.

Про це та багато іншого розповідає Надзвичайний і Повноважний Посол Азербайджанської Республіки в Україні пан Талят Мусейб оглу Алієв.

— Пане посол, ви, так би мовити, «обукраїнений» азербайджанець: очолювали Конгрес Азербайджанців України, свого часу багато їздили колишнім Союзом, бачили, як живе азербайджанська діаспора в різних республіках. У чому, на ваш погляд, відмінність її життя в Україні?

— В Україні азербайджанці завжди почувалися комфортно. Тут ніколи до нас не ставилися ворожо. Ваш народ дуже миролюбний і толерантний. І я кажу це не тільки як посол, а, насамперед, як людина, для якого Україна ось уже понад тридцять років є другою батьківщиною.

— Як ви вперше потрапили до України?

— Я приїхав поступати на юридичний факультет Київського університету, але провалився на екзамені з російської мови. Поступив на підготовчі курси. Паралельно танцював в університетському ансамблі «Молодість». В армії служив в ансамблі внутрішніх військ МВС України. Потім повернувся до Азербайджану й поступив в Інститут нафти й хімії. Навчався заочно, а працював в Україні. Починав учнем токаря на одному з київських заводів. Доріс до начальника технологічного бюро заводу. Потім працював заступником директора «ВНДІ Хімпроект». На основі італійської технології та устаткування в Києві вперше в Союзі побудували завод хімічних товарів.

За ці роки я неодноразово переконувався, що в наших народів чимало спільного. Близька культура, історія і навіть традиція. Ви на Великдень фарбуєте яйця й випікаєте солодкі паски, і ми робимо те саме, лише в нас це відбувається на свято весни, 21 березня, і замість паски—пиріжки із солодкого тіста. І колядки в нас свої є, і щедрівки.

— Проте віра-то різна...

— А ви порівняйте Біблію та Коран — вони на 90 відсотків схожі. Обидві віри сповідають єдинобожжя. І Заповіді ті самі: шануй батька і матір свою, не вкради, возлюби ближнього свого, як самого себе, не вбий і т.п...

— Проте саме під прапором віри бін Ладен закликає всіх мусульман об’єднатися в боротьбі проти «невірних»?

— Війна на Сході вигідна певним політичним лідерам, які використовують релігію у своїх цілях. Дякуючи Богу, у світі більше розсудливих людей, які це розуміють.

— Як Азербайджан відреагував на заклик Америки підтримати боротьбу проти тероризму?

— Ми одними з перших висловили готовність допомогти. Вже 13 вересня президент Гейдар Алієв видав відповідний указ. І нині наша країна бере в цій боротьбі найактивнішу участь.

Азербайджан повною мірою відчув це на собі, що таке тероризм. Після війни в Нагірному Карабасі, яку було припинено в травні 1994 року, у нас від різноманітних терактів загинули дві тисячі й скалічено 10 тисяч чоловік. Двічі підривали станції метро, кілька разів — автобуси та поїзд «Баку—Москва», «Баку—Київ». Двічі здійснювали замах на життя нашого президента. Причому вперше, 1995 року, ледь уникнув смерті не лише Гейдар Алієв, а й президент України Леонід Кучма. Він прибув з офіційним візитом до Баку. Г.Алієв зустрів його в аеропорту, і вони разом у кортежі направлялися в місто. Вони мали переїжджати через міст, який виявився начиненим трьомастами кілограмами тротилу. Добре, що наші оперативники чітко й професійно спрацювали.

Що ж до рівня міждержавних відносин, то для нас неприйнятна політика подвійних стандартів. Необхідно, щоб країни, незалежно від віросповідання людей, які їх населяють, політичного впливу та економічного потенціалу, почувалися б рівними серед рівних у світовому співтоваристві. Якщо хтось із них порушує норми міжнародного права чи права людини, то санкції повинні застосовуватися до всіх держав ті самі. І, насамперед, економічного, а не військового плану. Війна — це вбивство собі подібних, отже, і найбільший гріх. Всевишній дав людині життя, і тільки він має право його забрати.

— Як сьогодні живе Азербайджан?

— Спокійно й стабільно. Йдуть економічні реформи, проводиться приватизація, реорганізація системи державного управління, банківської, фінансової та інших галузей. Створено сприятливі умови інвестування в економіку.

Інвестори активно вкладають гроші в нафтогазову галузь, збільшуються інвестиції й в інші сфери економіки.

Наші основні торговельні партнери — Росія, Туреччина, Італія, Великобританія і США.

А найбільше країні заважає нормально жити невирішеність нагірнокарабахського конфлікту.

— Які відносини з Україною?

— Велике значення має багаторічна дружба між нашими президентами. За наявності такого людського контакту набагато легше вирішувати питання будь-якого характеру. Теплі, дружні стосунки президентів Алієва і Кучми — конкретний приклад дружби між християнином і мусульманином.

Пріоритетний напрям українсько-азербайджанського співробітництва — це торговельно-економічна сфера. Зовнішньоторговельний оборот товарами та послугами між Україною й Азербайджаном 2000 року становив 71,4 млн. дол., у тому числі експорт — 45,8 млн. дол., імпорт — 25,6 млн. дол.

Основні товари українського експорту, які користуються стійким попитом в Азербайджані, — продукція підприємств машинобудування (вантажні автомобілі, електричні трансформатори, трактори), металургійного комплексу (прокат, труби, вироби з чорних металів) і АПК (цукор, зерно, олія). Водночас рівень торговельно-економічного співробітництва між Україною й Азербайджаном ще не відповідає можливостям обох держав. Одна з основних причин — висока вартість українських товарів. Крім того, згідно з двосторонньою Угодою про вільну торгівлю, на українські товари, які ввозяться в Азербайджан, у зв’язку з аналогічними діями української сторони, накладається 20-відсотковий ПДВ. Тому ваша продукція далеко не завжди конкурентоспроможна на азербайджанському ринку. На жаль, наші країни поки що не повною мірою використовують свої потенційні можливості. Необхідно створити умови для співробітництва безпосередньо між регіонами, містами, підприємствами наших країн будь-якої форми власності. Я вже відвідав із робочим візитом ряд промислових підприємств Дніпропетровської, Харківської областей, тепер на черзі Донецька, Одеська, Запорізька.

Проблемним питанням наших двосторонніх відносин залишається неврегульованість обопільних заборгованостей. Та всі ці труднощі тимчасові й, сподіваюся, незабаром їх здолаємо. Вони мізерні порівняно з тими перспективами, які відкриваються перед нашими країнами в рамках співробітництва ГУУАМ.

— Плани ГУУАМ грандіозні, й про них говорять ось уже кілька років. А коли все заплановане матиме реальні форми?

— Цього року 6—7 червня на саміті в Ялті главами держав були підписані найважливіші документи, відповідно до яких ГУУАМ отримав путівку в життя. Першим головою об’єднання став Гейдар Алієв (згідно з домовленістю, ця посада щорічно переходить до наступного президента). Зараз координатори кожної країни працюють над підготовкою необхідної законодавчої бази для її розгляду і підписання на черговому саміті глав держав на початку наступного року. Документами передбачається створення між країнами—членами ГУУАМ вільної економічної зони, тобто Транспортного коридору «Європа—Кавказ—Центральна Азія» (ТКАСЕКА), він же Великий шовковий шлях. Це маршрут із Європи через Чорне море, Кавказ і Каспійське море до Центральної Азії. На сьогоднішній день у рамках програми ТКАСЕКА реалізується 25 проектів технічної допомоги й 11 інвестиційних проектів. Лише в один бік по Великому шовковому шляху планується переправляти до мільйона тонн вантажів на рік. Для реалізації цих планів необхідно створити потужну інфраструктуру: потрібно провести роботи з будівництва та реконструкції автомобільних, залізничних шляхів, нафтопроводів, спорудити сучасні термінали й т.п. У вересні в Баку пройшло два форуми, присвячені цим та іншим питанням. Зараз ведеться робота з відкриття в Києві інформаційного офісу ГУУАМ.

До ГУУАМу великий інтерес виявляють США та Франція. Посол Сполучених Штатів в Україні пан Карлос Паскуаль під час останньої нашої зустрічі говорив, що США готові допомогти в розвитку цього союзу. Вже є ряд країн, які хочуть бути присутніми в ГУУАМ як спостерігачі, із наступним вступом в об’єднання. У країнах, які входять у цей чисто економічний союз, живе 90 мільйонів чоловік.... Коли люди хочуть — вони можуть працювати разом незалежно від національної приналежності.

— Чому саме Україну й Азербайджан називають рушійною силою об’єднання ГУУАМ?

— Азербайджан як країна — експортер каспійської нафти зацікавлена в розгалуженій системі її транспортування. Україна через своє географічне положення є дуже вигідним «мостом у Європу». Азербайджанська сторона могла б використовувати українську територію для транзиту сирої нафти та нафтопродуктів до Центральної та Південної Європи, а також потужність українських нафтопереробних заводів, які тепер працюють у режимі неповного завантаження. У вас значний потенціал у забезпеченні транспортних перевезень через свою територію і Чорне море, а також у будівництві об’єктів трубопровідного, автомобільного та залізничного транспорту.

Цей чинник, разом із збігом інтересів наших країн, робить Україну й Азербайджан рушійною силою цього об’єднання. Сюди я додав би ще й Грузію.

Вона вже зараз є ключовим партнером Азербайджану як транзитна держава для транспортування каспійської нафти. Незалежно від того, яким маршрутом здійснюватиметься її подальше транспортування в Європу, трубопровід Баку—Тбілісі—Джейхан залишається важливою ланкою транзитної лінії. Хоча вже успішно працюють трубопроводи Баку—Новоросійськ і Баку—Тбілісі—Супса.

Нещодавно була підписана тристороння українсько-грузинсько-азербайджанська угода про створення Транскавказького транспортного коридору. Планується відкриття єдиної транспортної лінії для обслуговування пасажирів і вантажопотоків, яка з’єднає Баку, Тбілісі, Поті, Одесу, Київ. Цей коридор розглядається як складова проекту ТКАСЕКА.

— Які на сьогодні перспективи видобутку нафти в Азербайджані?

— Наша країна є піонером нафтової промисловості. Азербайджан був першою країною, яка ще 1848 року почала добувати нафту промисловим способом, а 1949 року ми вперше у світі розпочали її морський видобуток.

1994 року наш президент підтвердив нафтову стратегію розвитку Азербайджану. Саме тоді був підписаний контракт, який із легкої руки президента США Білла Клінтона отримав назву «Контракт століття». Його підписали найбільші світові консорціуми, які виявили бажання брати участь у видобутку, переробці й транспортуванні нафти. На сьогодні в цьому беруть участь 28 фірм із 23 країн світу. У тому числі, російський «Лукойл», «Шеврон» (США), ВР (Англія) тощо. На жаль, за цей період жодна українська фірма не виявила бажання брати участь у тендерах. Можливо, фінансові можливості наших українських друзів поки що недостатні... Хоча в ході офіційних зустрічей міністра закордонних справ пана Зленка з вищим керівництвом нашої країни обговорювалася можливість спільної розробки нафтових родовищ, а також шляхів транспортування нафти через територію України. Азербайджанські фахівці також готові надати допомогу Україні в розробці її частини Чорноморського шельфу.

— До 2005 року Азербайджан почне добувати нафти понад 50 млн. тонн на рік, а Казахстан — на 10 млн. тонн більше. І все це потрібно транспортувати...

— Сьогодні пропускна спроможність діючих нафтопроводів для гаданих обсягів дуже невелика. 2002 року починається будівництво Основного експортного трубопроводу (ОЕТ) Баку—Тбілісі—Джейхан із виходом каспійської нафти в Середземне море. У середині березня поточного року Всесвітній банк погодився виділити 2,9 млрд. дол. на будівництво трубопроводу Баку—Джейхан за умови, що проект буде комерційно життєздатним.

— Проект будівництва нафтопроводу Одеса—Броди розглядається в рамках ГУУАМ?

— Безпосередньо — ні. Та це один із реальних варіантів, який виведе каспійську нафту в Східну Європу. Він є частиною масштабного проекту Євро-Азійського нафтотранспортного коридору, і ваша країна реалізує його за свої кошти. На сьогодні нафтопровід готовий тільки до кордону з Україною. Відповідна інфраструктура буде готова до початку наступного року. Для функціонування й розвитку коридору планується створити міжнародний консорціум. Ще слід провести потужний маркетинг, вивчити потребу тих країн, яким потрібна саме ця нафта. А головне, — необхідно довести, що ця лінія в економічному відношенні вигідна. Зі здачею її в експлуатацію придбану нафту в Супсі чи Новоросійську вже можна далі транспортувати через даний нафтопровід.

— Ви неодноразово підкреслювали, що ГУУАМ — союз лише економічний. Як, по-вашому, на чому ще він заснований?

— На психологічній сумісності наших народів, що для успішного ведення будь-якої роботи, у тому числі й бізнесу, дуже важливо. Як кажуть, усі ми родом із СРСР, і в даному випадку факт цей відіграє об’єднуючу, позитивну роль. У колишньому Радянському Союзі ми навчилися багато чого і, насамперед, ладити між собою і спільно працювати. І ми не хочемо руйнувати «наш спільний старий світ», а прагнемо будувати нові відносини між нашими країнами не лише на основі європейських стандартів. Необхідно також «взяти в майбутнє» усе краще, чого той старий світ нас навчив. ГУУАМ — конкретний приклад будівництва відносин саме на такій основі.

— У продовження теми можна сказати, що, крім минулих «союзних», нас зв’язують ще й «родинні» узи.

— Безумовно. В Україні сьогодні проживає понад півмільйона азербайджанців. Не менше й тих, у кого хтось із батьків азербайджанець. Подібних змішаних шлюбів як в Україні, так і в Азербайджані чимало. Серед азербайджанців у вашій країні багато інтелігенції: учених, бізнесменів, економістів, які вносять суттєвий вклад у розвиток України. Чого варте, приміром, усесвітньо відоме ім’я професора-пульмонолога — Мамеда Багірова, професорів Мікаіла Алекберова, Ахмеда Самедова, Арастуна Бахшалієва, доцента Київського університету ім. Т.Г. Шевченка Фархада Туранли, президента фірми «Подолреставрація» Октая Ефендієва, генерального директора українсько-італійського СП, депутата Печерської райради м.Києва Вілаята Кулієва, заслуженого енергетика України Акіфа Гульмамедова, президента фірми «Согдіана К°» Тельмана Меджідова, президента авіакомпанії «Авіастар» Шохраддіна Аскерова й багатьох інших. У самому ж Азербайджані проживає понад сто національностей. У нас велика українська діаспора, лише в Баку — 30 тисяч чоловік. Чимало змішаних шлюбів. У бакинському Слов’янському університеті є факультет україністики, де азербайджанці та українці вивчають українську мову, а практику проходять у Черкаському університеті. Минулої зими Іван Степанович Плющ приїжджав до Азербайджану на відкриття української школи, і коли почув, як ці студенти співають, пообіцяв подарувати українські національні костюми. І дотримав свого слова... А в середині жовтня нинішнього року ці самі хлопці вже в розкішних, подарованих Плющем національних костюмах, виступали перед міністром закордонних справ України Анатолієм Зленком. Пан міністр під час робочого візиту відвідав Слов’янський університет і був присутній на відкритті Українського культурного центру. Анатолій Максимович, у свою чергу, так розчулився співом хлопців, що пообіцяв їм надіслати, на додачу до костюмів, хороші національні українські музичні інструменти.

— Раніше Азербайджан, крім нафти, асоціювався і з морськими курортами теж...

— Все це залишилося. Сподіваюся, у недалекому майбутньому ситуація стабілізується, і ці курорти матимуть колишню популярність. В Азербайджані створене нове Міністерство туризму, спорту й молоді, яке вже так добре себе зарекомендувало, що було прийнято до Всесвітньої туристичної організації. У жовтні між нашим міністерством і відповідним комітетом України було підписано угоду про спільне співробітництво. Та, головне, — традиційна гостинність і особливе родинне ставлення до українців. Знаєте, у нас, в Азербайджані, навіть приватні будинки завжди будували й продовжують будувати таким чином: нижній поверх — для господарів, верхній — для гостей. Дім мого дитинства теж був таким. Як зараз пам’ятаю. Нагорі завжди чисто, свіжо й затишно. Ці кімнати могли бути порожніми скільки завгодно, але батьки в них не жили, і нам, дітям, забігати туди забороняли, з дитинства вчили, що гість — поняття святе. Хоч би коли він прийшов, треба завжди бути готовим забезпечити йому повний комфорт і затишок.