ПОЛЬЩА І США — НАДЗВИЧАЙНЕ ПАРТНЕРСТВО?

Візит президента Польщі до США в середині липня був другим державним візитом за час президентури Джорджа Буша і першим після трагічних подій 11 вересня 2001 року. Сам Александр Квасьнєвський назвав свою поїздку дуже вдалою і висловив сподівання, що вона принесе його країні велику користь. Помпа, з якою польського президента зустрічав господар Білого дому, дала підстави багатьом аналітикам обох країн говорити про можливість «надзвичайного партнерства» між Польщею та США, а також про великий особистий успіх Александра Квасьнєвського.

«Троянський кінь» США у Європі

Певні елементи історії, сильна підтримка антикомуністичної опозиції в часи «Солідарності», а також надзвичайно чисельна польська діаспора у США (понад 10 млн. осіб) спричинилися до того, що з-поміж інших народів поляки найбільше люблять американців. Це польське замилування Америкою в європейських політиків завжди викликало певну підозру і роздратованість, що знайшло підтвердження в устах одного з французьких політиків, який кілька років тому назвав Польщу «троянським конем США в Європі».

Попри певну шкідливість такого іміджу для кандидата в члени ЄС, Польща не перестала бути найбільш проамериканською країною Європейського континенту, якщо пам’ятати, що Великобританія — це острів. Свою відданість Америці Польща особливо виявляє в критичні моменти, що американці оцінюють. Коли розпочався збройний конфлікт у Перській затоці, представники польських спецслужб таємно вивезли американських дипломатів з Іраку, рятуючи їм життя. Відтоді при посольстві РП в Багдаді існує окрема секція, яка представляє інтереси США в Іраці, оскільки дипломатичні стосунки між обома країнами розірвані. Всередині ж самого Альянсу Польща залишається хоч і не найзначнішим, зате найвірнішим союзником США. Невдовзі після терористичних атак на ВТЦ і Пентагон 11 вересня Варшава стала організатором міжнародної антитерористичної конференції, на якій президент США з допомогою супутникового зв’язку отримав можливість ознайомити європейських політиків з позицією Америки. І останнє, що найближче самому американському президентові, — це реакція Польщі на його європейський візит рік тому. Коли на вулицях ЄСівських столиць його зустрічали демонстрації протесту, а газети критикували, повчали і висміювали, — то у Польщі Джорджа Буша чекала доброзичлива зустріч на найвищому рівні, а на вулицях його з ентузіазмом вітав натовп поляків із гаслами підтримки та дружелюбності. Оточення президента США навіть оцінило виступ Джорджа Буша перед польською елітою у стінах бібліотеки Варшавського університету як найвдаліший момент усієї подорожі.

Польща як «міст» між ЄС та США?

Оскільки теплий прийом у США був майже гарантований, основним завданням польського президента залишалося почерпнути з нього ще якусь цілком реальну користь для країни. У цьому сенсі найчастіше згадувалося про поглиблення військового співробітництва та спроби збільшити інвестиції американського капіталу в польську економіку. Щодо економічної співпраці — це справа непроста, оскільки Польща залишається країною із неврегульованими (з погляду західного бізнесмена) податковими та митними правилами, високим рівнем бюрократизму і корупції, а також із надто сильними профспілками. Однак, як заявив «Газеті виборчій» один із польських дипломатів: «Американські інвестори також тепер знають, що Польща є надійним місцем для довготривалих інвестицій, бо це підтримує Білий дім».

Значно пліднішим цей візит виявився для зміцнення військової співпраці обох країн. По-перше, вслід за польським президентом до його країни приїде цілий ряд «подарунків» з Америки, найзначніший із яких — військовий фрегат «Wadsworth» (під польським прапором називатиметься «Косцюшко»). Польське МО та Пентагон підготують план спільних навчань військових підрозділів, насамперед «морських піхотинців». Та найважливішим результатом візиту, як пише польська преса, оточення президента Квасьнєвського вважає можливість Польщі стати другим після Великобританії стратегічним союзником США у Європі. Начебто сам президент Буш говорив, що дуже на це розраховує. «Цей візит є запрошенням до піднесення відносин між США та Польщею на вищий стратегічний рівень», — сказав Александр Квасьнєвський.

Щоб підвищити цей рівень, американці висувають конкретні очікування до польської сторони. По-перше, Вашингтон здійснював тиск на найвищому рівні, аби Польща купила для своїх збройних сил саме американський поліфункціональний літак F-16 (поляки розглядають ще пропозицію шведів і французів). По-друге, США були б не проти збудувати на території Польщі певні елементи системи оборони від ракетних ударів — так званого антиракетного щиту — для перехоплення ракет, випущених на Близькому Сході. По-третє, Варшава, швидше за все, буде однією з небагатьох європейських столиць, на підтримку якої опиратимуться Штати під час збройної атаки проти Іраку.

Судячи з коментарів у польській пресі, в Варшаві добре розуміють, що Польща не має відповідної військової чи економічної бази, щоб бути рівноцінним партнером такої країни, як США. «Реалістичним завданням є наша роль лідера групи посткомуністичних країн у НАТО та Європейському Союзі, — пише в журналі «Wprost» виконавчий директор Нової атлантичної ініціативи у Вашингтоні, польський дипломат Радек Сікорскі, — і це є те досить важливе місце, яке Вашингтон зарезервував для Александра Квасьнєвського». Цю ж саму ідею підхоплює і газета «The Wall Street Journal Europe», в редакційному коментарі якої сказано, зокрема: «Квасьнєвський показує, що можна бути одночасно проєвропейським і проамериканським... Потішно, але здається, що несподіваною користю від розширення ЄС на Польщу та інші країни можуть бути кращі стосунки між Європою й Америкою».

Квасьнєвський —друг Буша, а Кучма — друг Кваснєвського

Багато спостерігачів відзначають, що успішність цього візиту — особиста заслуга польського президента. В одному з коментарів було навіть сказано, що до Америки Квасьнєвський їхав як звичайний президент, а повертається як «державний діяч», яких серед лідерів європейських держав не так уже й багато.

Теплі особисті стосунки Джорджа Буша та Александра Квасьнєвського зав’язалися ще в момент вище згаданих відвідин американським президентом Варшави. Добре поінформовані джерела стверджують, що Квасьнєвський був одним із небагатьох лідерів європейських країн, яких Буш поінформував про початок воєнних дій в Афганістані. Та цей візит продемонстрував, що добре ставлення до польського президента у США виходить далеко за рамки приязного ставлення до нього президента американського. «Після очікуваного відходу Вацлава Гавела американці розглядають Квасьнєвського як його природного наступника в ролі лідера Центрально-Східної Європи — єдиного, хто гарантуватиме стабільність цього регіону», — сказав журналові «Polityka» анонімний польський дипломат. Однак у 2004 році, по двох термінах, з президентурою Квасьнєвського скінчиться його перший (можливо, не останній) період керівництва Польщею, але не скінчиться його політична кар’єра. Тому після візиту до Вашингтона з’явилися натяки, що американці були б не проти бачити Квасьнєвського згодом у кріслі генсека НАТО. Тому, активно підтримуючи сьогодні ті європейські країни, які хочуть стати членами Альянсу, польський президент здобуває, можливо, очки не лише для своєї країни. «Голоси нових членів, безперечно, придадуться нашому президентові під час виборів наступного генерального секретаря НАТО», — пише Сікорскі.

За збігом обставин, у перший же день повернення польського президента на батьківщину про свою дружбу нагадав йому й український президент, стаття якого «Через Польщу до Європи» з’явилася у впливовому журналі «Wprost» поруч зі статтею про американський візит Квасьнєвського. У своєму тексті Леонід Кучма в основному повторює те, що він уже неодноразово заявляв на тему євроатлантичного вибору України, важливості українсько-польських відносин чи необхідності цивілізованого розв’язання проблеми польських військових поховань на львівському Личаківському цвинтарі. Зацікавити польських спостерігачів могла б хіба готовність Києва «розвивати співпрацю в найрізноманітніших конфігураціях: Польща—Україна—балтійські країни; Німеччина—Польща—Україна; Польща—Україна—Росія і т.п.». Однак не зацікавила — принаймні протягом перших кількох днів після появи статті українського президента не з’явилося жодної реакції. Це може випливати з того факту, що Україна останнім часом значно менше цікавить США. «Polityka» з цього приводу писала: «Відносини з Києвом, особливо у світлі флірту Буша з Володимиром Путіним, відійшли на далекий план».