Переливання крові

Трирічні відкриті кордони для біженців, працевлаштування мігрантів із Балканських країн і країн Європейського Союзу не допомогли Німеччині подолати брак робочої сили. Новий німецький Акт про імміграцію кваліфікованих працівників став набагато ліберальнішим за попередній. Роботодавцям більше не потрібно перевіряти наявність робочої сили серед німців, перш ніж прийняти на роботу іноземця. Тепер наші громадяни зможуть знайти собі роботу в Німеччині за будь-якою професією, а не в окремих галузях, як це було раніше. І українці, що одержали там роботу, будуть вважатися щасливчиками.

Економічна ситуація в Україні виштовхує наших громадян за кордон. Цим продовжують користуватися країни Євросоюзу, радо приймаючи наших співвітчизників, якими можна латати дірки старіючих європейських економік. Настала весна, але багато українців можуть "стати на лижі".

Однак на німецькому ринку праці не все так оптимістично. Деякі обмеження залишаться. Відкриваючи це вікно, уряд Німеччини встановив високі стандарти для трудових новобранців. Але більш як половина українців, що працюють у Польщі та стали двигуном її економіки, вже хочуть витягнути щасливий німецький квиток.

За коментарями ZN.UA звернулося до головного експерта з питань міграції, доктора економічних наук Андрія Гайдуцького, який розповів, навіщо Німеччині працевлаштовувати кваліфікованих фахівців із-за меж Євросоюзу і якими можуть бути наслідки для економіки України.

- Чому в Німеччині виникла потреба в іноземних фахівцях?

- Є кілька причин. Перша - демографічна ситуація. З одного боку, в країні дуже низька народжуваність - лише 1,6 дитини на жінку (природний приріст населення починається при 2,1 дитини на жінку), а з іншого - старіння населення (вже понад 21% населення - старші за 65 років). Друга причина - зменшення темпів імміграції населення, збільшення його еміграції. За даними Євростату, якщо 2015 року в країну в'їхало 1,5 мільйона іммігрантів, то 2018-го - 894 тисячі, водночас із країни 2015 року виїхало 347 тисяч чоловік, а 2018-го - вже 540 тисяч. Тобто додатне сальдо імміграції швидко скорочується. Третя - зростання кількості вакансій до понад 1,2 мільйона на кінець 2019 року. Четверта причина - збільшення термінів пошуку співробітників у середньому з 30 до 60–80 днів. Уряд розуміє ризики останніх двох причин, які призводять до недоотриманих доходів для компаній і зростання їхніх витрат на пошук співробітників.

- Які сектори економіки Німеччини особливо потребують трудових мігрантів?

- Передусім німцям бракує фахівців у MINT-сферах (математика, IТ, природничі науки й техніка), а також у будівництві, медицині (передусім для догляду за населенням похилого віку), ресторанно-готельному бізнесі.

- Які українські фахівці зможуть скористатися новими можливостями працевлаштування в Німеччині?

- Українці традиційно сильні в трьох сферах роботи за кордоном: IТ-сектор, сфера послуг, будівництво. Враховуючи величезний досвід роботи українців за кордоном у сусідніх країнах (Польщі, Чехії, Угорщині, Росії, Словаччині), вони могли б зайняти хороші вакансії в цих сферах.

- Чи простий процес соціальної адаптації трудових мігрантів у Німеччині? Чи надаються їм можливість безплатно вивчити мову, медична страховка, освіта для дітей, пенсія тощо?

- Німеччина - одна з найбагатших країн ЄС. Середня зарплата "чистими" 2019 року перевищила 2000 євро. Відповідно, це хороша можливість швидше адаптуватися до місцевих умов життя, зокрема інвестуванням зароблених грошей в одержання потрібних знань, набуття досвіду. Влада законодавчо спростила доступ до німецького ринку праці, а завдання бізнесу та самих трудових мігрантів - адаптуватися до реалій життя й праці. Саме про це в грудні 2019 року домовилися уряд Меркель і представники бізнес-співтовариства та профспілок. Логічно, що кошти з бюджету не мають розпорошуватися на такі програми, адже мотивація щодо адаптації трудових мігрантів - на боці бізнесу й самих працівників. Завдання уряду полягає лише у двох речах: не допустити нелегальної імміграції (зокрема нелегального працевлаштування), а також контролювати фізичну й економічну безпеку під час перебування трудових мігрантів у країні.

Влада зробила головне: з 2020 року вона суттєво спростила доступ українцям до роботи в Німеччині. По-перше, тепер можна приїхати в Німеччину за спеціальною візою і почати шукати роботу прямо в країні, при цьому потрібно здати тест або показати сертифікат на знання німецької мови, а також мати страховку й гроші для перебування в країні (близько 5 тисяч євро) на час пошуку роботи. По-друге, скасовано принцип квот (тепер роботодавцеві не треба два місяці чекати й доводити, що він узяв українця, бо не знайшов співробітника серед місцевого населення). По-третє, скасовано список "рідкісних професій", і тепер українці можуть працювати в будь-якій сфері. По-четверте, на сьогодні достатньо свідчення про профтехосвіту, а для IТ-шників і цей документ не потрібен (правда, обов'язковим є наявність досвіду роботи понад три місяці).

Однак не варто очікувати масової імміграції українців з України та сусідніх країн у Німеччину. Головною вимогою залишається знання німецької мови на рівні не нижче В1, що необхідно підтвердити сертифікатом. Однак дуже мала кількість українців знають її на достатньому рівні. Наприклад, у Польщі - це лише 5% від українців, що працюють у цій країні.

- Чи збирається Німеччина надавати трудовим мігрантам перспективу одержати німецьке громадянство?

- Перспектива одержати громадянство завжди є. В XXI століття наявність громадянства взагалі не повинна бути якоюсь перевагою. Що має забезпечувати громадянство? Тільки дві переваги: право голосу на виборах і володіння якимись особливими активами (наприклад землею). Але не вважаю, що це дуже потрібне іммігрантам. Якщо через відсутність громадянства в людини є проблеми в міграційній службі, банку, соцслужбі, страховій та інших інституціях, тоді країна не приваблива для імміграції. У такій країні кваліфікований мігрант не затримається, а емігрує. Адже п'ять-десять років ніхто не чекатиме. Громадянство не є самоціллю! Німці це чудово розуміють, і ми це бачимо зі статистики одержання громадянства: в середньому на рік вони видають по 100–110 тисяч громадянств, або приблизно 10% від річного припливу іммігрантів. Тобто невелика частина людей зацікавлена в громадянстві в Німеччині (наприклад, в Італії або Великій Британії видають удвічі-втричі більше громадянств на одного іммігранта). Я впевнений, левова частка цих громадянств видається в Німеччині не по економічній лінії, а по лінії возз'єднання родин. Нині, навпаки, тренд в інший бік: самі країни пропонують громадянство за дуже прискореною процедурою, аби тільки людина стала резидентом і платила тут податки. І Німеччина до цього теж прийде.

- Яким чином Німеччина має намір утримувати трудових мігрантів від подальшої міграції в інші країни ЄС?

-Міграція - глобальне явище, і країни конкурують між собою за робочі руки, кращі голови й "тугі гаманці". Бо міграція - це в основному про топ-10, топ-20 груп населення в країнах-донорах (як за кваліфікацією, так і за доходами): саме вони передусім переміщаються в пошуках ліпших умов життя, більших доходів, менших податків, більш підходящого природного та бізнес-клімату. Німеччина, як і багато інших розвинених країн, це розуміє, тому й надалі вдосконалюватиме політику залучення іммігрантів. Це єдина правильна стратегія: тобто залучати, а не втримувати. Досвід багатьох країн показує, що міграція має циркулюючий характер. Від'їжджаючих важко утримати, бо в них з'являються нові відразливі або привабливі чинники, які змушують або мотивують людей пересуватися. Завдання влади полягає в тому, щоб розробляти інструменти залучення як нових іммігрантів, так і емігрантів, що раніше виїхали. Це стосується також і України.

- Вікно для мігрантів відкрилося, й у зв'язку з цим які можуть бути наслідки для України?

- Вікно для міграції відкрилося ще далекого 1991 року. Результат майже за 30-річний період - близько п'яти мільйонів мігрантів постійно працюють за кордоном, а з урахуванням діаспори ми можемо говорити про 10–20 мільйонів вихідців з України, що перебувають за кордоном. Ці наслідки продовжують наростати щороку і з дедалі більшою силою: кількість від'їжджаючих досі превалює над кількістю тих, хто приїжджає. Ця ситуація посилюватиметься, якщо Україна не почне реалізовувати представлену на шпальтах ZN.UA Стратегію повернення українців. У її основі лежить мотиваційна політика влади із залучення грошових переказів, заощаджень і інвестицій мігрантів і діаспори. Це ключовий механізм створення передумов повернення українців на Батьківщину. Саме цей шлях у середині ХХ століття пройшли Італія, Португалія, Ізраїль, Південна Корея; наприкінці ХХ століття - Ірландія і Туреччина, а тепер цим шляхом ідуть Індія, Індонезія, Філіппіни та ще близько десяти країн Південно-Східної Азії. Крім того, слід започаткувати селекційну політику залучення іноземних мігрантів із метою забезпечити приплив в Україну робочої сили, іноземних інвесторів-підприємців, а також студентів. Саме цей шлях нині успішно проходять Канада, Австралія, Нова Зеландія. Це найуспішніший досвід, і Німеччина в них лише вчиться.

Ну а якщо ми говоримо про наслідки лібералізації міграційної політики в Німеччині, то не цього варто боятися. Більший ризик для України становлять країни Східної Європи. Вони ставатимуть ще агресивнішими в залученні українців. Адже щорічна потреба східних країн ЄС-10 становить близько мільйона людей. Їм необхідно більше робочих рук, оскільки еміграція не зменшується, а залучення іммігрантів іде повільно. Тому очікується, що до 2030 року країни скоротять терміни одержання посвідки на проживання з 3–6 місяців до 1–4 тижнів, а терміни одержання громадянства - з 5–10 років до 6–12 місяців. Країни запускатимуть нові спрощені й гібридні форми ПНП і громадянства, щоб залучити потрібну кількість мігрантів. Тобто найбільший попит на українців у найближчому майбутньому продовжать формувати Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина й Румунія.

Більше матеріалів цього автора читайте тут.