Нове як погано забуте старе

13 лютого, 2021, 13:00 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Про політику нової адміністрації США в Індо-Тихоокеанському регіоні

Нове як погано забуте старе
Фото: tradeallcrypto.com

Нова адміністрація США практично без зволікань розпочала обіцяне «повернення США у світ». Украй неоднозначний спадок Дональда Трампа потребував негайних дій у стількох сферах, що, здавалося, на це підуть коли й не роки, то місяці. Виявилося — тижні. Серед перших пріоритетів Джо Байдена та його професійної команди — Південно-Східна Азія. І сам 46-й президент, і члени його адміністрації — держсекретар та міністр оборони — у перші ж дні після інавгурації запевнили Японію в незмінності зобов'язань США у сфері безпеки, включно з оскаржуваними Китаєм островами Сенкаку; повідомили Південній Кореї про намір розробити нову ефективну стратегію щодо Пхеньяна; окреслили Китаю нові червоні лінії, порушення яких призведе до погіршення й так поганих відносин; послали корабель ВМС США у Тайванську протоку й запропонували провести саміт Індо-Тихоокеанського квартету — Індії, Японії, США та Австралії.

Якщо для когось усе це й стало сюрпризом, то не для тих, хто уважно відстежує зовнішню політику США упродовж останніх 50 років. Південно-Східна Азія — зона ключових національних інтересів США, Вашингтон завжди їх обстоював і рішуче робитиме це й надалі, — у цьому ніхто не повинен сумніватися. Україна задекларувала стратегічний інтерес до розвитку відносин із цим регіоном. Тому нам годилося б розуміти в деталях, що буде відбуватися в Південно-Східній та Східній Азії у найближчі чотири роки, а можливо — і в більш віддаленій перспективі.

Украй нерівномірно розвинений регіон Азії на схід від Індії та на захід від Японії можна умовно поділити на чотири частини. Перша — Китай. Він сам по собі, він потужний економічно і дедалі міцніший у військовому плані. Друга група держав — регіональні лідери Індія, Японія, Південна Корея та Сінгапур. Кожна з них займає свою нішу в регіональному «табелі про ранги» й різною мірою впливає на глобальний порядок денний. Третя група — міцні «середнячки» — В'єтнам, Індонезія. Малайзія, Таїланд, Філіппіни, М’янма (до перевороту). Інші члени АСЕАН становлять четверту групу перспективних, але маргінальних за своїм впливом країн, ареал діяльності яких обмежений переважно багатосторонніми форматами.

Спробуємо охарактеризувати контури нової політики США стосовно кожної з цих груп. Хочемо ми того чи ні, але США — стратегічний партнер України, основний провайдер безпеки, і, формуючи нашу політику, важливо, щонайменше, розуміти, чого хочуть США.

Для Вашингтона Китай є стратегічним викликом. Передусім ідеться про суперництво в економічній сфері та гонці технологій. КНР оперує масштабами промислового виробництва на якісно іншому рівні, ніж його сусіди по регіону. Власне кажучи, за обсягом вироблюваної продукції Китай випереджає решту країн Південно-Східної Азії, разом узятих. Японія — третя економіка світу — виробляє лише чверть від китайських обсягів, а Республіка Корея й Індія — кожна по одній десятій. Зростаючий промисловий потенціал В'єтнаму становить узагалі незначну частину від китайських обсягів. Китай відкрито претендує на частину японської території — острови Сенкаку, здійснює експансію в Південно-Китайському морі, що викликає велику стурбованість В'єтнаму, Філіппін, інших країн АСЕАН, а також Японії; заявив про реалізацію багатомільярдної програми технічного переоснащення і модернізації виробничої бази, незалежно від доступу до американських технологій. Усе це означає, що США йтимуть на найрішучіші кроки, тільки б припинити перетікання технологій у Китай, особливо тих, які мають військове застосування. Будь-яких і всюди.

Тим часом Вашингтона реалістично розглядає можливість «стримування» Піднебесної, розуміючи принципову безперспективність такого підходу в умовах глобалізації. На думку американських експертів, слід очікувати, що адміністрація Байдена шукатиме шляхів діалогу з КНР у питаннях торгівлі, клімату і глобальних епідемій, залишаючись непохитною в контексті порушення прав людини в Сіньцзяні та в питаннях Тайваню. При цьому в регіональному аспекті США шукатимуть баланс інтересів із КНР, прагнутимуть надати цьому балансові міжнародно-правової форми й розвивати альянси з країнами регіону — як безпекові (згаданий вище «квартет»), так і у сфері торгово-економічних відносин (можливе повернення до ідеї Транс-Тихоокеанського партнерства). Швидше за все, слід очікувати певної нормалізації торгових відносин США і КНР, із урахуванням прагматичного аспекту цього питання для обох сторін.

Цікаво, що у Вашингтоні не вважають Росію самостійною силою в Індо-Тихоокеанському регіоні. Побоювання США і Японії викликає лише штучне зближення Росії з Китаєм, її потуги продемонструвати Токіо та Вашингтону серйозність своїх намірів. Для цього тривають поставки зброї на острови Північних територій, передусім на Еторофу, — там проводяться безглузді, по суті, навчання, здійснюються провокаційні польоти авіації та стрільба ракетами в море. Одне слово, все як у нашому Криму й довкола нього.

США також прагнутимуть зміцнювати двосторонні зв'язки у сфері безпеки з Індією та Філіппінами, забезпечувати активну підтримку Сил самооборони Японії, сприяти вирішенню конфліктних питань між Республікою Корея та Японією. У зв'язку з черговим порушенням територіальних вод Японії поблизу островів Сенкаку кораблями берегової охорони КНР, а також навчаннями та ракетними стрільбами Росії на Еторофу, міністри оборони Японії і США провели термінові консультації, під час яких обговорювали шляхи зміцнення обороноздатності ключового союзника США в регіоні. Тим часом є всі підстави припускати, що адміністрація Байдена вимагатиме від усіх союзників та партнерів (і в Азії, і в Європі) активніших дій із забезпечення власної безпеки, не очікуючи від Вашингтона нагадувань і заохочень. Що стосується інших країн Південно-Східної Азії, то США віддаватимуть перевагу багатостороннім форматам, передусім — АСЕАН.

Окремою, украй болючою темою залишається Тайвань, особливо після торішніх подій навколо Гонконгу. Китай тільки за останні два-три роки неодноразово заявляв про категоричне неприйняття будь-яких кроків на підтримку незалежності Тайваню. Адміністрація Трампа зробила чимало, щоб тримати Пекін у напрузі, й тепер украй важливим залишається питання контексту політики нової адміністрації стосовно Республіки Китай. У відповідь на заяви Джо Байдена про підтримку Тайваню Китай оголосив, що будь-які спроби зміни його статусу загрожують війною. Поблизу острова почастішали польоти китайських ВПС, Пекін посилює тиск на країни (переважно африканські й тихоокеанські острівні), які все ще визнають Республіку Китай. Саме тому таких країн упродовж останнього десятиліття ставало дедалі менше. Тайвань залишається одним із небагатьох спірних питань між КНР і США, які загрожують військовим зіткненням, небажаним для всіх.

Певна річ, спостерігаючи за розгортанням нової політики США, Китай не має наміру сидіти склавши руки. У день розмови Джо Байдена з прем'єр-міністром Японії Йосіхіде Суґа голова КНР Сі Цзіньпін зателефонував президентові Південної Кореї Мун Чже Іну. І, поки лідери двох стратегічних союзників — США і Японії — домовлялися про встановлення максимально довірчих відносин, лідери двох інших країн, пов’язаних стратегічним партнерством, — Південної Кореї та Китаю обговорювали проведення тристороннього саміту з Японією, раніше відкладеного через пандемію коронавірусу. Ідеться про переговори щодо підписання тристоронньої угоди про вільну торгівлю, котра, як очікується, дуже не сподобається США, але необхідна Сеулу та Токіо, що істотно постраждали від наслідків пандемії. Китай також підтримує суперника Індії — Пакистан і, звісно ж, не забуває про Росію. Зразу після телефонної розмови з держсекретарем Ентоні Блінкеном, яка видалася недипломатично жорсткою, міністр закордонних справ КНР Ван Ї зателефонував у Москву Лаврову. В цій розмові жодних проблемних питань не виникло: сторони запевнили одна одну в незмінній, вічній і стратегічній дружбі, яка «не має кордонів».

Сі Цзіньпін невипадково зателефонував саме президентові Південної Кореї. Ситуація на Корейському півострові залишається однією з найбільш болючих проблем і для США, і для Японії, і для Кореї. У минулому Китай уміло використовував свій вплив на Пхеньян як важіль тиску на зацікавлені сторони. Китай точно не боїться КНДР, тому, з погляду Пекіна, усунення перманентної загрози ядерної атаки КНДР на Сеул та Токіо має відбуватися у зрозумілих для всіх сторін процесу рамках. З огляду на нинішню розстановку сил, недивно, що ситуація навколо ракетно-ядерної програми Кім Чен Ина була й залишається предметом постійних консультацій між КНР та Росією. Москва хоче свій шмат пирога, в неї ж теж є маленький, але все-таки кордон із КНДР.

Країни Південно-Східної та Східної Азії не хочуть вибирати між США і КНР, розуміючи силу США, але й усвідомлюючи територіальну близькість Китаю. У цьому немає нічого нового, все це, швидше, не зовсім забуте старе. Ніхто з них не може собі дозволити ігнорувати економічні можливості співпраці з КНР, але й потрапляти у васальну залежність від Пекіна ніхто не прагне.

Віртуозне вибудовування відносин у новому біполярному світі є, очевидно, чи не єдиним правильним виходом у ситуації, що склалася, — для всіх, утому числі й для України.

Інші матеріали автора читайте за посиланням.

По матерiалам: ZN.UA /
Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК