Нова влада Срібної країни

Поділитися
Нова влада Срібної країни
22 листопада в Аргентині відбувся другий тур президентських виборів. Ще до голосування очікувалося, що кандидат від правоцентристської опозиції Маурісіо Макрі здобуде перемогу - попри його програш у першому турі з різницею у 3% голосів.

22 листопада в Аргентині відбувся другий тур президентських виборів. Ще до голосування очікувалося, що кандидат від правоцентристської опозиції Маурісіо Макрі здобуде перемогу - попри його програш у першому турі з різницею у 3% голосів.

Припускали, що значна частина голосів за другу велику опозиційну силу в країні перейде саме Макрі. Так і сталося. Але що це означає для країни, регіону й світу? Щоб це з'ясувати, необхідно сказати кілька слів про новітню політичну історію Аргентини.

"Інші" пероністи

З 1999 року, коли посаду залишив ліберал Карлос Менем, Аргентиною стабільно управляли ліві політики. Менем упродовж десяти років намагався збалансувати політичну систему держави, роблячи її менш залежною від президента. Водночас він лібералізував і економіку, прийнявши принципи Вашингтонського консенсусу - урізання державних витрат і відмова від протекціонізму. Не відразу і на певний час, але це спрацювало. Ось тільки вибухове зростання безробіття і падіння рівня соціальних гарантій викликали таке невдоволення владою, що наступник Менема Едуардо Дуальде програв вибори 1999 року конкуренту від лівих.

У Фернандо де ла Руа, який прийшов до влади, було мало можливостей провадити обіцяну виборцям ліву політику. Навпаки, криза змушувала заощаджувати ще більше. У результаті масові акції протесту 2001 року підтримали як представники середнього класу, незадоволені лівими поглядами президента, так і бідні, чиє існування за роки глибокої кризи стало ще скрутнішим.

На тлі тодішніх подій посилилися позиції Хустисіалістської партії, яка з кінця 80-х була найбільшою партією в парламенті. Менем також був її представником, хоча й нетиповим, - зазвичай програма цієї партії ґрунтувалася на ідеях Хуана Перона, авторитарного лідера Аргентини середини 70-х, який, будучи націоналістом, провадив ліву, протекціоністську політику в економіці. До 2001 року Хустисіалістська партія усе ще перебувала під контролем лібералів. Тому цілком природно, що на пропозицію чинного президента Фернандо де ла Руа створити широку коаліцію (і розділити відповідальність за сповзання країни в прірву) не пристали. Після цього, у контексті протестів, що не припинялися, президент був змушений піти у відставку.

Парламент країни - а по суті та ж таки Хустисіалістська партія - призначив Едуардо Дуальде президентом до 2003 року. За цей час він відпустив курс песо й оголосив суверенний дефолт - певно, єдиний вихід для Аргентини в тій ситуації, коли борговий тягар країни поєднувався зі слабкою економікою, - а також провів часткову приватизацію. А потім до влади прийшли зовсім інші представники тієї ж партії.

Президентське подружжя

Дуальде справді став політичним камікадзе, оскільки соціально-економічний тиск на населення Аргентини в результаті його заходів посилився. Поліпшення мало настати пізніше. Дуальде збирався вибрати наступника зі своєї ж партії. Після того як кілька основних кандидатів відмовилися, ним став Нестор Кіршнер. Хто б міг подумати, що він, а потім його дружина правитимуть країною загалом дванадцять років?..

Лівий за поглядами Кіршнер відразу взявся вирішувати соціальні проблеми. Почасти це вдалося за рахунок реструктуризації суверенного боргу країни на суму 84 (!) млрд дол. Вважається, що таке рішення ухвалили, оскільки виплат від Аргентини однаково не чекали, а борговий тягар в умовах слабкої економіки ставав непосильним. (Нагадаємо, у торішньому звіті фахівців МВФ подібну аргументацію використано для того, щоб розкритикувати політику кредиторів стосовно Греції, яка опинилася в схожій ситуації.)

2007 року на посаду президента обрали дружину Кіршнера Крістіну, яка продовжила аналогічну соціальну політику. Однак крім цього вона побудувала державу, яку активно критикували за надмірну корупцію навіть самі латиноамериканці, хоча, здавалося б, це явище в регіоні стало майже буденним. Дехто вважає, що відкрито критикувати владу під час її правління було непросто, і звинувачує Кіршнер у тиску на опозицію через "кишенькові" суди та податкову службу. Утім, рейтинги Freedom House, що залишилися на колишньому, досить високому, рівні з 2007 року (2 з 7 балів, де 1 - найкраща оцінка, 7 - найгірша), говорять про те, що перетворити Аргентину на авторитарну країну Кіршнер таки не вдалося. А от 169-те місце у світі в рейтингу економічної свободи якраз свідчить про те, що держава в Аргентині, згідно з пероністською ідеологією, справді відігравала ключову роль.

Інтегратор

Утім, не можна сказати, щоб в економіці "президентське подружжя" було аж таким неуспішним. Зовсім ні. За дев'ять років з моменту приходу Нестора Кіршнера до влади і до 2012 р. ВВП на душу населення (у доларах) у країні зріс у чотири рази. Щоб зрозуміти, де були аргентинці в 2003 р. і який стрибок здійснили, достатньо довідатися, що тодішній ВВП на душу населення в країні приблизно дорівнював нинішньому показнику України. Крім того, знизилося безробіття - з 17,2% у 2003-му до 6,9% у 2013-му, що, здавалося, мало гарантувати довговічність режиму.

Досить важливу роль у зростанні економіки відіграв акцент аргентинської влади на співробітництві з сусідами по регіону. Скептицизм Нестора Кіршнера стосовно США та їхньої ідеї включити максимальну кількість країн обох Америк у зону вільної торгівлі призвів до того, що важливим напрямом його зовнішньої політики стала діяльність у рамках організації МЕРКОСУР. 2003 року експерти вважали, що перспективи цієї організації, задуманої за зразком Європейського економічного співтовариства, є дуже непевними. Сьогодні загальний ВВП країн МЕРКОСУР перевищує, за оцінками МВФ, 4 трлн дол., а обсяги експорту в межах блоку від часу приходу Кіршнера до влади зросли більш ніж утричі.

Яку політику в регіоні провадитиме Макрі? Навряд чи він відмовиться від подальшої інтеграції в рамках МЕРКОСУР. Разом із тим від співробітництва з Венесуелою він уже показово відхрестився, вимагаючи виключити країну з організації за порушення покладених в основу угоди демократичних принципів. Натомість відносини з країнами Тихоокеанського альянсу - Мексикою, Колумбією, Перу і Чилі - новий аргентинський лідер пообіцяв зміцнювати. Як і з Бразилією, яку Макрі збирається привести до такого самого співробітництва з тихоокеанськими країнами. І, звичайно, розвиватимуться відносини й зі Сполученими Штатами.

Нарешті, у регіональному масштабі відхід зі сцени Кіршнер - досить значимий удар по лівих політиках. Аргентина Кіршнер була однією з найбільш стабільних і при цьому вільних країн лівого спрямування. Понад те, саме вона від часів Уго Чавеса була ключовим партнером у регіоні для Венесуели - країни й без того бідної, чиєму становищу після розриву з Аргентиною вже точно не позаздриш. Одинадцять країн Центральної і Латинської Америки нині очолюють ліві політики. Серед цих держав і Бразилія, де рейтинг Ділми Русеф - як показали минулі вибори і важка перемога у другому турі, а також нещодавні масові протести - уже далеко не такий непохитний, як раніше. Тож зміна влади в країні на ліберальнішу (і, можливо, більш проамериканську) не така вже й нереальна Поразка лівої ідеології у ключовій країні регіону, таким чином, здатна запустити ланцюгову реакцію.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі