Міжкланова боротьба

Із приходом курортного сезону в Абхазії розпочалися і бурхливі політичні пертурбації. Під тиском вулиці, опозиції та кремлівських емісарів президент Олександр Анкваб, що тиждень приховувався на території російської бази в Гудауті, у перший день літа оголосив про свою відставку. Таке в Абхазії сталося вперше. Вслід за Анквабом зі своєї посади пішов і прем'єр-міністр Леонід Лакербая. Виконувачем обов'язків президента став спікер парламенту невизнаної республіки Валерій Бганба. Вибори нового глави держави призначено на 24 серпня.

Ці несподівані зміни стали наслідком тривалої внутрішньополітичної й економічної кризи, що вибухнула минулого тижня. Тоді біля будівлі адміністрації президента зібралося близько 10 тис. людей, які вимагали зустрічі з Анквабом. Кілька десятків їх прорвалися в приміщення й захопили його. Президент, що тим часом проводив зустріч із лідерами опозиції, втік. Пізніше він та його прихильники назвали ці події "спробою держперевороту".

Хоча керівники силових відомств спочатку й заявляли про свою незмінну підтримку Олександра Анкваба, але в міру того, як ставало зрозуміло, що президент не контролює ситуацію, кількість його прихильників почала різко зменшуватися. Це особливо добре було помітно із голосування в парламенті, де з 35 депутатів 19 вважалися пропрезидентськими: за відставку прем'єра та вимогу до Анкваба піти проголосувало 20 депутатів. Водночас силовики заявили про свій нейтралітет.

Не останню роль в ослабленні позицій Анкваба в цій кризі зіграв Кремль. Його емісар - помічник російського президента Владислав Сурков - назвав те, що відбувається, "внутрішньою справою" Абхазії. Відчувши таку підтримку з боку російського керівництва, опозиція перейшла в наступ: створила Тимчасову раду народної довіри і визнала її найвищим органом влади республіки.

Втративши контроль над ситуацією, позбувшись підтримки Кремля й абхазьких силовиків, Анкваб прийняв рішення про відставку. Але вона зовсім не означає стабілізацію ситуації в Абхазії, де сильні міжкланові суперечності.

Клановість і нерозвиненість економіки зовсім не сприяють вирішенню головних проблем невизнаної республіки - неефективного управління, корупції, бідності. Їх консервації сприяє міжнародна ізоляція Абхазії та її військово-політична й економічна орієнтація на Росію. А відсутність політичного лідера, здатного провести радикальні реформи, означає нові "нариви" і "прориви" у клановому суспільстві. Досить поглянути на історію нинішньої кризи.

Її перші ознаки з'явилися у 2013 р., коли з посади секретаря Ради безпеки пішов Станіслав Лакоба, а партія "Єдина Абхазія" відмовилася підтримувати курс президента: Олександра Анкваба, який прийшов до влади
2011 р. під гаслами відновлення справедливості та боротьби з корупцією, обвинувачували в узурпації влади.

Ці відставки відбулися на тлі невдоволення абхазців підвищенням ціни на електроенергію, неефективним використанням владою коштів, які виділяє Росія, та зростанням заборгованості із зарплат. (Наприклад, щоб частково вирішити проблему заборгованості, Сухумі у 2013 р. взяв у Придністров'я короткостроковий кредит - 250 млн руб. під 8% річних.)

Абхазія, практично, повністю залежить від російського фінансування: дотації Кремля становлять близько 70% абхазького бюджету. І, хоча такий стан речей не подобається абхазцям, ситуацію жодним чином не можна змінити: у невизнану республіку не йдуть іноземні інвестиції. У федеральному ж бюджеті РФ допомога Абхазії проходить за двома позиціями - на соціально-економічний розвиток (поточні витрати) та бюджетні інвестиції. Згідно із законом про виконання бюджету за
2012 р., для Абхазії ці цифри становили в сумі 6,8 млрд руб. У 2013 р. виділено 2 млрд руб.

При цьому Росія й Абхазія з
2010-го по 2012-й реалізовували Комплексний план сприяння соціально-економічному розвитку республіки. Він передбачав російські інвестиції у розвиток соціальної інфраструктури невизнаної республіки, ЖКГ, будівництво доріг. За 2 роки на нього було виділено
16 млрд руб. Наприкінці 2013 р. повпред президента в Північно-Кавказькому федеральному окрузі Олександр Хлопонін повідомив, що у 2014-2015 рр. Російська Федерація інвестує в розвиток соціальної сфери Абхазії 3,274 млрд руб.

У січні ц.р. глава російського уряду Дмитро Медведєв розпорядився передати Мінбуду РФ кошти для надання фінансової допомоги Абхазії та Південній Осетії у 2014-2016 р. Згідно з розпорядженням, Мінбуду мають бути передані бюджетні асигнування, передбачені для інвестицій за підрозділом "Міжнародні відносини і міжнародне співробітництво". Документ передбачає, що кожній із невизнаних республік із 2014-го по 2016 р. виділятиметься по 1 млрд руб. щорічно.

Але, як зазначав російський "Коммерсантъ", допомога супроводжувалася низкою скандалів. В Абхазії Рахункова палата РФ у 2011 р. виявила порушення при використанні допомоги на
347 млн руб. Навесні 2013 р. аудитор Рахункової палати Росії Сергій Рябухін заявив, що на кінець 2012 р. заходи, передбачені Комплексним планом, було виконано тільки на 53%.

Оскільки Олександр Анкваб зосередив у своїх руках контроль над фінансовими потоками російської допомоги, не дивно, що дуже багато його співвітчизників були незадоволені таким станом речей. І, хоч у Сухумі стверджують, що грошей ніхто не вкрав, їх просто неефективно використали, в Абхазії в це не вірять: невизнану республіку постійно стрясають корупційні скандали.

Підживлює невдоволення й те, що кошти переважно спрямовувалися на відновлення соціально-економічної інфраструктури та зарплату бюджетників, а не на розвиток економіки: будувалися й ремонтувалися шляхи, школи, басейни, стадіони. І, хоча критика Анкваба стосовно ефективного використання коштів багато в чому справедлива, на нього не можна спихати всю вину.

Річ у тому, що всі об'єкти, на які витрачається економічна допомога з Росії, включені в план, погоджений на рівні міжурядової комісії із соціально-економічного співробітництва. Москва й контролює статті витрат. Хлопонін, до речі, на останньому засіданні російсько-абхазької міжурядової комісії з соціально-економічного співробітництва, яке відбулося 22 травня в Сухумі, заявив, що задоволений підходом абхазького уряду до витрати скарбниці.

Своєю чергою, і Сурков заявив, що "…план у повному обсязі фінансується Росією. Природно, ми зацікавлені в тому, аби наші гроші не пропали. Слід зазначити, що на даний момент усе нормально. Будівництво соціальних об'єктів триває у штатному режимі. Зарплати й пенсії виплачуються. Міністерства і відомства функціонують".

До обвинувачень на адресу Анкваба додалося й незадоволення тим, як він проводить політику паспортизації жителів Гальського, Очамчирського та Ткварчальського районів - видачу абхазьких паспортів мегрелам, що вважаються етнічними грузинами. Хоча цей процес розпочався ще в період правління Сергія Багапша для інтеграції в абхазьке суспільство грузинів-мегрелів, усі гулі дісталися Анквабу. Його звинувачують у тому, що він видавав абхазькі паспорти грузинам, які ніколи тут не жили: в Абхазії багато хто вважає, що громадянами держави можуть бути тільки етнічні абхазці. А подвійне громадянство можливе, лише якщо друге - російське.

На тлі цих внутріабхазьких проблем природне й падіння популярності Анкваба. Тим більше що він не зміг реалізувати головних пунктів своєї програми - боротьба з корупцією та економічне процвітання Абхазії так і залишилися обіцянками. Зростання проблем у Анкваба підігрівало амбіції лідерів абхазької опозиції - Рауля Хаджимби та Сергія Шамби, які неодноразово намагалися очолити державу.

Саме Рауль Хаджимба, визнаний першим президентом Абхазії Владиславом Ардзинбою своїм наступником, став основним суперником Сергія Багапша на виборах восени 2004 р. Перемога останнього спричинила
серйозну внутрішньополітичну кризу, яку вдалося погасити лише складним компромісом: Хаджимба став віце-президентом, тоді як Багапш посів крісло глави держави. У 2011 р. Хаджимба був суперником Анкваба на президентських виборах. Тепер він має цілком реальні шанси очолити Абхазію.

Але погодимося з російським експертом Вадимом Дубновим, що після виборів не слід очікувати якихось глибоких системних змін в Абхазії: лідери опозиції до них не готові. Втім, якщо політики хочуть утриматися при владі, хоч якісь реформи все-таки мусять провести: цього вимагає абхазьке суспільство, що вийшло з протестами на вулиці Сухумі...

Та економічна і військова залежність від Росії звужує абхазьким політикам поле для маневру. І це добре розуміють абхазці. "Не може бути суверенною країна з наповненням двох третин бюджету за рахунок дотацій іншої держави", - заявив лідер ветеранської організації "Аруаа" Віталій Габнія. Абхазія ж нині й так надмірно інкорпорована до складу Росії.

У Москви ж в Абхазії є свої інтереси. Це стосується насамперед питання власності на землю та будинки в Абхазії, які не можуть бути продані іноземцям, повернення квартир етнічним росіянам, що залишили Абхазію під час війни та впродовж російської блокади 1993-1999 рр. Російські бізнесмени і політики не проти придбати ділянку землі в курортній частині східного Причорномор'я. Інтернет-видання "Слон" відзначає, що Росія також намагається вирішити й релігійні питання: у Москві, мовляв, вимагають передати Новоафонський монастир до рук РПЦ, розірвати церковні зв'язки з Константинополем і визнати пріоритет РПЦ в Абхазії.

Хоча Росія й послала своїх емісарів у Сухумі, абхазька криза не загрожує її впливу в Абхазії: для Москви ці події являють собою міжкланову боротьбу проросійських політиків. Але масовий протест абхазців - сигнал Кремлю, що населення, незадоволене економічною ситуацією в країні, дуже розчароване владою та політиками. І заради реалізації російських інтересів Кремль вноситиме зміни у свою політику в Абхазії.