Підтримати
Перед інавгурацією Дональда Трампа та можливим початком переговорів із Росією Україна намагається зміцнити свої дипломатичні позиції та вибити з партнерів гарантії безпеки.
Напередодні засідання Ради Україна — НАТО на рівні голів МЗС українське зовнішньополітичне відомство виступило з заявою з приводу 30-річчя підписання Будапештського меморандуму. Її загальний зміст — єдина реальна гарантія безпеки України, що має стримувальний для Росії ефект, — вступ нашої країни до Альянсу, і Київ не розглядає жодних «альтернатив, сурогатів або замінників повноправного членства в НАТО».
Цю позицію представники нашої країни останнім часом постійно озвучують на переговорах, намагаючись домогтися запрошення до НАТО. Ця мета — перший пункт Плану перемоги Володимира Зеленського.
Щодо двосторонніх угод про співробітництво в сфері безпеки, то, як багаторазово писало ZN.UA, вони не є гарантіями безпеки. Щодо цього вони недалеко пішли від Будапештського меморандуму, який голова українського МЗС Андрій Сибіга продемонстрував у Брюсселі. Головна мета цих угод — гарантувати Україні довготривалу фінансову та військову підтримку у відбитті нової агресії Росії. Але ці документи не спроможні запобігти нападу Москви.
Аргументи Києва, озвучені серед іншого й у листі Сибіги колегам із країн-членів НАТО, не нові: запрошення до Альянсу протидіятиме російському шантажу та позбавить Кремль ілюзій, що він може не допустити членства нашої країни в цій організації. Крім того, запрошення до Альянсу дозволить зупинити ерозію ключових принципів ядерного нерозповсюдження й відновити довіру до ядерного роззброєння.
Новим виявився жорсткий, майже ультимативний стиль заяви МЗС: «Маючи за плечима гіркий досвід Будапештського меморандуму, ми не погодимося на жодні альтернативи, сурогати або замінники повноправного членства України в НАТО». Це формулювання дало підстави багатьом оглядачам зробити висновок: Київ переглядає свою політику та офіційно відмовляється від гарантій, що замінюють членство в НАТО.
Чи так це? Ні. Адже в Києві розглядають і такий формат гарантування безпеки для України, як міжнародна військова присутність. Тому в заяві українського зовнішньополітичного відомства, найшвидше, йдеться про те, що для нашої країни неприйнятні гарантії, які виходять із неможливості вступу до НАТО. А стиль заяви — спроба змусити наших партнерів бути активнішими в питанні надання Україні гарантій безпеки.
Про те, наскільки важливі слова, добре знають журналісти. Про це чудово знають і дипломати. І коли військова, економічна, геополітична ситуація для України вкрай складна, дипломатії не варто ще більше погіршувати становище двозначними жорсткими формулюваннями. Хоча в Україні й на Заході звикли чути з Києва різні меседжі різної тональності, у такий відповідальний час в офіційних посланнях не має бути двозначних висловлювань і наші партнери не повинні здогадуватися, що за ними стоїть. Та й навіщо заганяти себе в кут? Помилка може дорого коштувати, оскільки слово спроможне обернутися проти нас і ускладнити як комунікацію з українцями, так і пошук прийнятних рішень з нашими партнерами.
Водночас перед можливими переговорами з Москвою слід публічно озвучувати максимальну запитну позицію. Київ не має моргати першим, тоді як Кремль всіма способами підсилює свою переговорну позицію, коли захоплює нові території та погрожує ядерною зброєю. При цьому в Україні мають бути готовими до можливого дипломатичного стилю нової американської адміністрації, який продемонстрував обраний Трампом на посаду спецпредставника з питань України Кіт Келлог, який порадив російському православному олігарху Константіну Малофєєву: «Залізти назад до своєї коробки».
Київ поспішає, то піднімаючи, то знижуючи ставки у своїй дипломатичній грі на тлі дедалі частіших розмов про те, що плани завершення російсько-української війни, які розроблюються в оточенні Трампа, передбачають зняття з порядку денного питання про членство України в НАТО. І перед поїздкою голови ОП Андрія Єрмака до Вашингтона і можливим візитом Володимира Зеленського до США заява МЗС стала публічною реакцією на непублічний тиск на Україну, щоб вона погодилася з замороженням на 20 років питання про вступ до НАТО.
Україна намагається відстояти членство в Альянсі. Якщо півтора року тому в Києві заявляли, що «розмови про вступ України до НАТО в обмін на відмову від частини українських територій абсолютно неприйнятні», то тепер українська сторона вносить корективи у свою позицію. Зокрема, Зеленський заговорив про те, що наша країна може вступити до НАТО з поширенням статті 5 Вашингтонського договору на підконтрольні Києву території, але запрошення має бути «тільки повністю всіх територій» країни.
При цьому Київ розділяє процес запрошення й повноправного членства. За словами Сибіги, Україна не прагне вступати до НАТО під час бойових дій на території країни: «І справді, складно казати про можливість членства країни в НАТО, коли на її території ведуться воєнні дії. Це така позиція деяких країн НАТО, які вважають, що це може призвести до прямого залучення у війну. Україна цього не прагне».
Однак, як показала зустріч голів МЗС країн-членів НАТО, усередині організації немає консенсусу не тільки в питанні запрошення нашої країни, а й, як виявилося, членства: проти цього виступили не тільки угорці, а й люксембуржці. Проти ж запрошення України виступають не тільки США, ФРН, Угорщина, Словаччина й Туреччина, а й Бельгія, Словенія, Іспанія. Водночас, як зауважила глава МЗС Латвії Байба Браже, низка країн-членів НАТО чекають початку роботи нової адміністрації США, перш ніж ухвалити рішення щодо запрошення України до Альянсу.
Позиція країн-членів Альянсу щодо запрошення України до НАТО, вкотре озвучена в Брюсселі, не була несподіваною для Києва. Як і те, що нам не готові надати гарантії безпеки, які мають виходити за рамки наявних зобов'язань країн-членів Альянсу з довгострокової підтримки української армії. Замість того, щоб запросити Україну, НАТО декларує готовність надати військову допомогу й постачити більше зброї напередодні мирних переговорів.
Наша країна критично залежить від військової та фінансової допомоги Заходу. У цій ситуації Києву важливо вибрати правильну тактику й риторику, щоб не повторилася історія з Будапештським меморандумом. У запасі в Києва достатньо аргументів, щоб переконати у своїй правоті циніка Трампа, який прагне якнайшвидше завершити російсько-українську війну та сконцентруватися на Китаї — це і допуск США до українських природних ресурсів, і можливість увійти в історію лідером, який зупинив російський імперіалізм та розвалив глобальну вісь зла.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google