МАФІЯ ПО-ПОЛЬСЬКИ

За останню декаду слово «мафія» стало в Польщі дуже популярним. Зміна державного ладу, економічна та суспільна трансформації разом із елементами хаосу, що супроводжували їх наприкінці вісімдесятих і початку дев’яностих років, ослаблені політичною боротьбою правоохоронні структури, нові можливості злочинного бізнесу, пов’язані зі свободою пересування через кордони Європи, — все це призвело до утворення суспільного стереотипу «розгул злочинності в країні». А тут ще «розгул ЗМІ», для яких кримінальна тематика — благодатний грунт. Дійшло до того, що бабусі-пенсіонерки називають «мафією» групи підлітків, які виривають у них із рук сумочки з пенсією, отриманою в банку. У Польщі настав час поставити питання серйозно: «Чи існує в країні справжня мафія?»

Звернутися до цієї проблеми жителів Польщі підштовхнули як мінімум дві недавні події. По-перше, початок судового розгляду справи, обвинувачуваними у якій проходять лідери так званого прушкувського злочинного угруповання. По-друге, вихід у світ із відповідним медіа-супроводом книги колишнього міністра внутрішніх справ Марека Бернацького «Польща без мафії». Втім, обидві події між собою тісно пов’язані. З одного боку, саме Марек Бернацький був тим міністром, якому вдалося довести «справу Прушкува» до суду. З другого — у своїй книзі екс-міністр зауважує: «Процес прушкувського гангу відповість нам на запитання: чи існує в Польщі справжня мафія, тобто організована злочинність, пов’язана зі світом політики?»

Чим же ж таким особливим є «банда з Прушкува», щоб судовий процес над нею став «тестом на наявність мафії» у центральноєвропейській країні, члені НАТО і кандидаті в члени ЄС? Відповідь на це запитання слід шукати в історії розвитку та становлення самої «прушкувської мафії» (так угруповання незмінно називають уже кілька років і ЗМІ, і працівники поліції, і пересічні громадяни).

Прушкув — одне із невеличких містечок-сателітів столиці, яке лежить за двадцять кілометрів від Варшави. Злочинці родом із цього містечка в 70-х—80-х роках промишляли в основному обкраданням столичних квартир і торгівлею краденим.

Нові часи відкрили перед злочинним світом нові перспективи. Тоді до старих джерел прибутків «хлопців із Прушкува» додалися ще рекет і викрадення дорогих іномарок, які щойно з’явилися на вулицях польських міст. Але перші по-справжньому великі гроші «Прушкув» заробив контрабандою алкоголю, сигарет, а згодом і участю в наркобізнесі.

Наприкінці 90-х років прушкувські гангстери починають частково вести легальну діяльність у сфері бізнесу і робити справжні інвестиції: купують земельні ділянки, невеликі підприємства, клуби, ресторани, дискотеки. Найбільше грошей, за даними поліції, «Прушкув» інвестував на курортному узбережжі Балтійського моря й у промислових регіонах півдня країни. Зрозуміло, що процес цей був непростим, оскільки велася жорстка, а іноді й кривава конкуренція з іншими злочинними угрупованнями, які треба було знищити або підпорядкувати собі. У 90-х роках у Польщі відбулося три «війни гангів» і, опускаючи деталі, можна сказати, що переміг у них «Прушкув». До кінця 90-х років слово «Прушкув» знала вся Польща, угруповання здавалося непереможним і безкарним. Але під кінець 1999 року все почало змінюватися.

Накопичені угрупованням великі гроші і безкарність його лідерів призвели до появи в їхньому середовищі значних «авторитетів» із великими амбіціями, що не могло не призвести також до внутрішніх конфліктів. Коли в грудні 1999 року в гірському польському курорті Закопане кілери убили одного з лідерів Прушкува на прізвисько Першинг, а слідом за тим не розгорілася чергова «війна», усі зрозуміли, що це внутрішня розбірка. Поліції стало відомо, що наступним може бути найближчий соратник загиблого на прізвисько Маса — його затримали і відповідно обробили, тобто просто схилили до співробітництва на дуже вигідних умовах. Саме в цей час у Польщі почала діяти нова інституція — «коронний свідок» — урядова програма захисту свідків, в обмін на цінну інформацію вона звільняла від відповідальності бандита, який розкаявся, якщо на ньому немає убивств чи замовлення убивств. Маса пішов на це, і відтоді вважається в Польщі «коронним свідком № 1». Керівництво польського МВС не приховує, що без свідчень Маси лідерів Прушкува під суд віддати не вдалося б.

Сьогодні ж на лаві підсудних у спеціально підготовлених приміщеннях у варшавському районі Бемово зайняли свої почесні місця 14 прушкувських злочинців, серед яких п’ятеро — Больо, Ванька, Мализна, Кайтек і Парасоль — представники верхівки угруповання. Ще двоє очікують своєї долі у в’язницях за кордоном — Соловей в Іспанії і Баранина в Австрії.

У перший же день процесу лідери Прушкува зробили гучні заяви про те, що розкручування «міфу про прушкувську мафію» — це політичне замовлення попереднього уряду правих сил своєму міністру Мареку Бернацькому. Сутність замовлення, за словами гангстерів, полягала у спробі компрометації лівих політиків напередодні парламентських виборів шляхом доведення їхніх зв’язків зі злочинним світом. Ці гучні заяви не лише не зменшили цікавість польської громадської думки до процесу, а й іще гостріше порушили питання: «То існували зв’язки політиків зі злочинцями чи ні?»

Точніше кажучи, про підозрілі зв’язки політиків із злочинцями преса пише регулярно, але практично жодна справа поки не закінчилася судовим процесом. Приміром, бізнес-діяльність колишнього сенатора Гавроника, який поставив перед собою мету за допомогою «Прушкува» монополізувати сигаретний бізнес у країні, або темні інтереси сім’ї колишнього депутата сейму Коласинського. Однією із «найсвіжіших» справ стало вбивство взимку 2000 року міністра спорту Яцека Дембського. Попереднє розслідування нібито засвідчило, що політик позичив мільйон доларів у Баранини під велику інвестицію і вирішив того «кинути». Хто ще з політиків і на яких умовах «позичає» гроші у «мафіозі»? — ставлять запитання ЗМІ керівництву МВС і спецслужб.

Так само незрозумілими і резонансними є загальновідомі факти, світло на які досі не пролило правосуддя. По-перше, це загадка, пов’язана з «президентським помилуванням» у середині 90-х років тодішнім главою країни Лєхом Валенсою одного з грізних злочинців, лідерів «Прушкува» на прізвисько Соловей, якого лише через кілька років удалося відловити в Іспанії. Сам Валенса пояснював, що він не знав, кого «милує», а акт про помилування на підпис йому підсунули його радники. Друга загадка — від чиїх куль і на чиє замовлення 1998 року загинув шеф польської поліції генерал Папала? Розкриття цієї справи поліція назвала справою своєї честі, а політики як правих, так і лівих партій запевняли вдову генерала, що зроблять все, аби знайти і покарати убивць. Не знайшли і не покарали.

Напередодні жовтневих виборів у органи місцевого самоврядування зростають також побоювання, що злочинні угруповання захочуть проштовхнути своїх представників у місцеву владу, на рівні якої приймається більшість рішень про продаж землі, про дозвіл на інвестиції тощо. Про зацікавленість «мафії» у цьому тижневик Polityka писав ще в лютому цього року. Тоді в статті «Політична Малолітка» журнал описав історію, як гангстер із Прушкува на прізвисько Малолітка став членом партосередку Союзу лівих демократів (СЛД) в одному із районів Варшави.

Польська преса вже не раз натякала, що під час слідства «Маса» розповів, як адвокати «мафії» фальсифікували документи і підкуповували працівників правоохоронних органів, які виборчі кампанії проводилися на гроші «Прушкува», назвав людей, що вводили злочинців у політичні «салони». Але всьому цьому прокуратура ще повинна знайти докази, і лише тоді про факти зможе дізнатися суспільство.

А поки воно приречене шукати відповіді на свої запитання у щойно виданій книзі колишнього міністра внутрішніх справ. Марек Бернацький наводить низку фактів, що компрометують політиків лівих партій. Наприклад, необгрунтована заміна представником СЛД головного прокурора міста Лодзь Казимежа Олейника, який став уже символом успішної боротьби з так званим лодзьким спрутом. Або присутність на спільному банкеті нинішнього міністра внутрішніх справ Кшиштофа Яніка і бізнесмена, «причетного до справи вбивства генерала Папали».

Відповідей на більшість цих запитань поляки очікують саме від згаданого вище судового процесу. Головне ж запитання сформулював сам Марек Бернацький: «Відкриття якихось сенсаційних фактів у ході судових засідань не буде найгіршим варіантом. Я особисто більше боюся зворотної ситуації: затягування процесу в результаті процедурних помилок, «втрати пам’яті» у свідків, звільнення з роботи досвідчених поліцейських і прокурорів, вихід обвинувачуваних потай на свободу, наприклад, через родинні обставини чи за станом здоров’я. Це означало б, що все ж організована злочинність налагодила такі зв’язки з політиками, що ті змушені — навіть ризикуючи подальшою кар’єрою — забезпечувати їй імунітет».