Локальна війна глобального значення

Громадянський конфлікт у Лівії перетворюється на арену протистояння впливових держав регіону. Ця тенденція не лише робить примарною перспективу об’єднання країни, а й дестабілізує Середземноморський простір та загрожує засадам євроатлантичної солідарності.

Новини з Лівії свідчать про чергове загострення ситуації в зоні конфлікту, до якого дедалі активніше залучаються зовнішні гравці. Так, 4 липня літаки неідентифікованої країни вдарили по авіабазі Аль-Ватія. У Тріполі відповідальність за інцидент покладають на іноземну авіацію: до атаки можуть бути причетними ОАЕ або Єгипет.

Час і місце нападу вибрані не випадково. Вони безпосередньо пов’язані з активністю Туреччини в Лівії. Удару було завдано зразу після візиту до цієї країни поважної турецької делегації у складі міністра оборони Хулусі Акара та начальника генерального штабу Яшара Гюлера. Ударом пошкоджено системи ППО, які Анкара почала розгортати на базі. Могли постраждати й турецькі військовослужбовці розміщеного у країні контингенту.

Події ілюструють стабільну тенденцію переростання лівійської громадянської війни на протистояння ключових регіональних держав. Кожна зі сторін конфлікту спирається на зовнішню підтримку, без якої її шанси на успіх сумнівні. Так, визнаний ООН уряд національної єдності під керівництвом Фаїза Сараджа, що розміщений у Тріполі, орієнтується на Туреччину та Італію. На його опонента — командувача Лівійської національної армії Халіфу Хафтара — зробили ставку коаліція арабських держав (Єгипет, ОАЕ, Саудівська Аравія), Російська Федерація та Франція.

Більше року сили Хафтара намагалися захопити столицю Лівії. Втім, зрештою їхні зусилля зазнали невдачі. В результаті контрнаступу формувань уряду національної єдності у квітні-червні 2020 року, ЛНА та іноземні найманці були змушені залишити позиції поблизу Тріполі. Лінія фронту змістилася на схід — до важливого середземноморського порту Сирт і в напрямку авіабази Аль-Джафра, яка має стратегічне значення для операцій Хафтара.

Ці перемоги були б неможливі без турецької підтримки. Анкара постачає лівійським союзникам озброєння та найманців із числа протурецьких бойовиків Сирійської національної армії. Турецькі радники залучені до підготовки місцевих угруповань. Ключову роль в останніх наступальних операціях зіграла повітряна підтримка, яку формуванням Сараджа забезпечили турецькі БПЛА.

Зважаючи на характер театру військових дій, невдачі ЛНА не є критичними. Втрата територій не така важлива, як може здатися на перший погляд: в умовах пустельного ландшафту «гойдалки» на десятки кілометрів — природне явище. Але зміна балансу сил і посилення турецького впливу в країні викликають активізацію держав, які стоять за Хафтаром. Їхні дії в дипломатичній та військовій площині ведуть до подальшого загострення ситуації.

Дуже різко на останні невдачі ЛНА відреагував Єгипет. 20 червня президент Абдель Фаттах Ас-Сісі заявив, що єгипетська армія готова до військової інтервенції в Лівію. «Червоною лінією» визначено ситуацію навколо міста Сирт. У разі спроби уряду національної єдності встановити над ним контроль Єгипет залишав за собою право на втручання — як легітимний акт, спрямований на підтримку сил, які в Каїрі вважають представницькою владою Лівії.

Певна річ, у Тріполі такі дії розцінили як загрозу агресії, що порушує лівійський суверенітет. Утім, наразі єгиптяни хочуть лише натиснути на опонентів, змусивши їх відмовитися від амбітних планів продовжувати наступ на схід. Початок широкомасштабної операції в Лівії зараз не відповідає інтересам Каїру, — всередині держави вкрай нестабільною залишається ситуація на Синаї, а її потенціал потерпає від наслідків пандемії.

Тим часом єгипетська влада продовжує надавати всіляку підтримку Хафтару. Через лівійсько-єгипетський кордон проходить ключовий маршрут військових поставок для його сил. Не дивно, що ЛНА має багато сучасного озброєння — наприклад, системи ППО «Панцир» російського виробництва. Зважаючи на союзницькі відносини з Каїром, Хафтара може не хвилювати ембарго на поставки зброї до Лівії, запроваджене ООН: міжнародна спільнота не в змозі завадити його зв’язкам із партнерами.

Уряд національної єдності перебуває в іншій ситуації. Він залежить від морських шляхів сполучення з Туреччиною, перекрити які значно легше. Практично ж, саме його інтересам насамперед загрожує операція IRINI, яку проводить ЄС поблизу узбережжя Лівії в рамках контролю за дотриманням ембарго. Підвищену увагу до проблеми демонструє Франція, ще один актор, котрий робить ставку на Хафтара.

Інцидент 10 червня вже призвів до загострення франко-турецьких відносин. Того дня французький фрегат «Курбе» намагався зупинити для перевірки судно, яке прямувало до Лівії. Французи підозрювали, що воно порушує ембарго. Втім, вони не змогли зробити це через дії турецького ВМФ.

Париж і Анкара по-різному описують події. Французи стверджують, що турецький корабель, який ескортував вантажне судно, вдався до ворожих дій стосовно «Курбе»: навів на фрегат зброю, таким чином змусивши його відступити. Турки відкидають ці звинувачення. Вони стверджують, що справді супроводжували судно з медичним вантажем до Лівії, але жодних агресивних дій проти французів не чинили.

Париж і Анкара — рівноправні члени Організації Північноатлантичного договору — передали справу на розгляд її штаб-квартири. Втім, НАТО стало на нейтральну позицію, засекретивши результати розслідування. У відповідь Франція заявила про призупинення своєї участі в операції альянсу «Морський охоронець», спрямованій на забезпечення вільного судноплавства в Середземному морі, в рамках якої саме й виконував завдання «Курбе» під час інциденту. Французи ще раз продемонстрували специфічне ставлення до союзницьких інтересів. Особливо коли справа стосується регіону, який здавна перебуває на особливому рахунку в Парижі.

Такий яскравий вияв кризи євроатлантичного партнерства, безумовно, тішить Російську Федерацію, в якої свої плани на Лівію. Кремлю ця країна — інструмент для проєкції власного глобального впливу; елемент стратегії з охоплення південного флангу євроатлантичної спільноти військовими засобами; привід для відвертання уваги світової спільноти від інших актуальних проблем міжнародного середовища (наприклад — російської агресії проти України). Зважаючи на тенденції розвитку ситуації в Північній Африці, Москва також активізувалася на лівійському напрямку.

Наприкінці травня на підконтрольну ЛНА авіабазу Аль-Джафра було перекинуто 14 літаків МіГ-29 та Су-24 без розпізнавальних знаків. Хоча Кремль і заперечує їхнє російське походження, африканське командування ЗС США повідомило, що вони прямували в зону конфлікту з Росії транзитом через базу Хмеймім на сирійській території. Їх прибуття мало нівелювати перевагу протурецьких сил над формуваннями Хафтара в повітрі.

У червні російські найманці з ПВК «Вагнер» встановили контроль над стратегічними об’єктами на лівійській території — найбільшим у країні нафтовим родовищем Еш-Шарара. Це додає Москві важелів впливу на ситуацію в Лівії, адже безперешкодний експорт нафти лежить в основі інтересів багатьох гравців і є вкрай важливим елементом стабільності уряду національної єдності у Тріполі.

Як бачимо, Росія теж поступово втягується в лівійський конфлікт. З одного боку, в цьому можна побачити позитивні наслідки для України, адже загострення ситуації в Північній Африці, імовірно, відтягне увагу й ресурси Кремля від нашої держави. Втім, цей оптимізм навряд чи обґрунтований. Зрештою, не на Росії лежить основний тягар із забезпечення ЛНА, а Хафтар не є відверто проросійським гравцем. Відтак, його ситуативні невдачі не означають поразки для росіян. Навпаки, вони можуть слугувати й досягненню кінцевої мети Москви.

Для Росії ситуація в Лівії становить особливий інтерес як джерело нестабільності поблизу південних кордонів Європи. І, в цьому контексті, загострення протистояння лише грає на руку Кремлю. Чим більше уваги інші держави приділятимуть лівійському конфлікту, чим активніше втягуватимуться у чвари й суперечки, намагаючись знайти рішення, яке всіх влаштовуватиме, — тим простіше росіянам діяти у глобальному просторі. Насправді не так уже й важливо, чиї сили на даний момент переважають — Сараджа чи Хафтара. Головне — щоб відлуння боротьби в пустелях Північної Африки було гучне й могло заглушити сигнали з інших регіонів, де РФ реалізовує свої агресивні плани.