«КУДА ИДЕТ КОРОЛЬ — БОЛЬШОЙ СЕКРЕТ…»

На останній сесії ПАРЄ в Страсбурзі ухвалено кілька вкрай важливих для Білорусі рішень: укотре Європа не визнала легітимність палати представників Національних зборів; депутат Держдуми РФ Сергій Ковальов очолив підкомісію з питань зниклих білоруських політиків; член литовського сейму Вацловас СТАНКЯВІЧЮС отримав статус постійного доповідача комітету з прав людини РЄ по Білорусі. Нині саме від нього залежатиме ставлення ПАРЄ до країни в цілому й парламенту зокрема. Тому особисте ставлення литовського парламентарія до білорусько-європейських відносин досить цікаве. З цього ми й розпочали нашу бесіду з паном Станкявічюсом.

— Узагалі, литовці до білорусів ставляться дуже добре. Передусім це спричинено тим, що ми найближчі сусіди, хочемо ми того чи ні. Але, на жаль, наші країни рухаються прямо протилежними політичними курсами. Ми твердо обрали західний — вступ у Європейський Союз і НАТО, і сподіваємося зробити це найближчим часом. А курс Білорусі мені не зрозумілий, тут цілком доречно пригадати слова пісеньки «Куда идет король — большой секрет…» з популярного мультфільму. Отож, при подальшому вивченні становища в Білорусі я маю намір зустрічатися, по змозі, із найширшими верствами населення, із владою й опозицією. Адже за майже ідентичного географічного розташування наших двох країн (тобто нам досить добре відоме перебування «між Заходом і Сходом») проблеми в нас різні. Приміром, шлях до незалежності для Литви був набагато складнішим, ніж у Білорусі, тому литовці дорожать нею більше, ніж їхні сусіди. І питання про те, як зберегти цю незалежність постало перед нашим народом відразу ж. Аби в майбутньому уникнути інцидентів, подібних до того, що стався 1940 року, Литва відразу ж узяла курс на Захід. У цьому сенсі Євросоюз, НАТО для нас — «парасолька безпеки», гарант стабільності й державності. Тому ми переконані: вступ у Євросоюз буде ще одним кроком до зміцнення державності.

— А як ви оцінюєте відносини Білорусі з Росією?

— Чесно кажучи, дії офіційного Мінська викликають у нас подив. Якщо Литва робить усе для зміцнення, збереження, забезпечення свого суверенітету та державності, то спроби влади Білорусі втратити ці досягнення, уже маючи незалежну державу, просто не зрозумілі для нас. Але при цьому не хочу сказати, що відносини Білорусі й Росії мають бути поганими. Ми взагалі вважаємо: поганих стосунків не повинно бути ні з ким. Тим більше, що в Литві чудово розуміють — ці народи близькі одне одному. За мовою, економікою. Але як етнічний білорус вважаю, за культурою білоруси ближчі до литовців, ніж до росіян. Одним словом, стосунки в них мають бути найкращими, але не на шкоду суверенітету.

А нинішнє прагнення «здати» його обумовлено передусім відсутністю демократії. У мене таке відчуття, що багато людей незгодні з діями влади щодо будівництва якогось незрозумілого союзу двох незалежних держав. При цьому білоруська влада не може пояснити своєму народу, якого союзу з Росією вона хоче. Якби раптом (або нарешті) в Білорусі пройшли демократичні реформи, то інші політики і просто люди висловили б свою думку з цього приводу, для всіх було б зрозуміліше — що та як потрібно зробити. А сьогодні в них такої можливості просто немає.

— Що ви думаєте з приводу досить регулярних негативних висловлювань керівництва Білорусі на адресу різноманітних політичних і військово-політичних міжнародних структур? Чи можливо, щоб Олександр Лукашенко почав співпрацювати з Європою?

— Я практично вже переконався: в умовах його правління дочекатися цього буде неможливо, оскільки офіційна білоруська влада свідомо поставила себе в умови фактичної самоізоляції. На останній сесії ПАРЄ багато разів підкреслювалося — ніхто Білорусь не ізолює, не ігнорує й не забуває. Навпаки, ми закликали всі країни Ради Європи співробітничати з білоруською громадськістю, із молодіжними організаціями, журналістами, із «третім сектором». І під час такої співпраці пояснювати людям, що таке демократія і як можна жити в демократичних умовах. А чому пан Лукашенко так несхвально відгукується про західні цінності й такі висловлювання є навіть стосовно Литви? Та тому, що він боїться втратити владу. Адже якщо в його країні почнуться демократичні перетворення, саме під ним передусім захитається стілець. Ось він і звів до нуля контакти з західним світом.

— Але останні два місяці в Білорусі говорять про те, що після невдалих переговорів у Кремлі Лукашенко буде змушений відновити контакти з європейськими організаціями й інститутами.

— Мені важко повірити, що після таких висловлювань на адресу Заходу ця людина поверне свою країну в тому напрямку. Вельми симптоматичне в цьому сенсі його висловлювання на показовій акції — прес-конференції в Палаці Республіки з приводу заступника міністра оборони Білорусі Володимира Усхопчика. Тоді як у Литві всі ще пам’ятають роль цієї людини в трагічних подіях у Вільнюсі в січні 1991 року, Лукашенко називає його бойовим генералом і чудовим офіцером. Отож, гадаю, він шукатиме інші варіанти: затягуватиме переговори з Росією, «імітуватиме бурхливу діяльність» у зовнішньополітичній сфері. Можливо, президент і його оточення спробують запропонувати громадськості ще певні варіанти інтеграції, але реально навряд чи щось зміниться.

— Що, на вашу думку, може змусити Європу пом’якшити свою позицію стосовно Національних зборів Білорусі, чи відновлять їх місце в ПАРЄ за нинішнього складу палати представників?

— Насамперед, якщо білоруські парламентарії доведуть, що вони — депутати, здатні боротися за демократію. Простий приклад: у білоруському парламенті вже кілька років лежить законопроект про уповноваженого з прав людини. Крім цього, дуже важливого для Ради Європи документа, є ще закон про пресу, який також не розглядається. А знайшовся б у парламенті Білорусі бодай один сміливий депутат, котрий запропонував би надіслати ці закони на експертизу до Ради Європи, то там побачили б хоч якісь дії з боку палати представників Національних зборів. І тоді, можливо, зав’язався б контакт. А сьогодні, коли депутати з Білорусі приїжджають і говорять про те, що їхня країна виходить на світовий рівень із науково-технічного прогресу, то це цікаво, але недостатньо. Потрібні реальні дії в бік демократії. Європа це помітить і пом’якшить свою позицію. Але поки що цього немає.