Кати і жертви

Передаючи до рук міжнародного правосуддя Ратко Младіча, колишнього командувача армії боснійських сербів, обвинувачуваного у злочинах проти людяності, скоєних у Боснії та Герце­говині в 1992-1995 роках, Белград прибрав останній шлагбаум на шляху Сербії до Європейського Союзу. Одно­часно зробивши крок до того, щоб розпрощатися з епохою конфронтації з сусідами та протистояння з Заходом, з іміджем країни-парії, що пестувала амбіції відродження «Великої Сербії». Це прощання не було тихим. На вулиці сербських міст вийшли сотні прибічників Младіча, для яких генерал - націо­нальний герой, котрий врятував тисячі сербів. У їхніх очах сербський уряд - збіговисько зрадників, а Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії (МТКЮ) - інструмент у руках Заходу, який підтримує мусульман та католиків-хорватів і вершить суд переможців над переможеними.

Втім, як і у випадку з арештом та передачею до рук МТКЮ Радована Караджича, ці мітинги радикальних патріотів не були такими вже численними. І вони не могли зламати рішучості сербської влади відправити Ратко Младіча в Гаагу, де Міжнародний трибунал упродовж 16 років домагався від Белграда його видачі.

Сьогодні в цьому старому хворому змарнілому чоловікові важко впізнати бравого генерала, який під час боснійської війни командував військами боснійських сербів. Ратко Младіч змінився зовні. Але як сьогодні він оцінює свої дії в роки війни? Чи визнає свою вину? Про це він скаже на першому засіданні суду. Але вже тепер очевидно, що прибічник «Великої Сербії», створення етнічно однорідної країни, сам же й став жертвою ідеї відродження сербської імперії. Ідеї, реалізація якої призвела до етнічних чисток. А ця ціна виявилася неприйнятною для Сербії та сербського суспільства XXI століття.

За роки, що минули з часу підписання Дейтонських угод, вуличних протестів у 2000 році та наступної відставки Слободана Мілошевича, Сербія змінилася. Сьогодні Загреб і Белград роблять кроки назустріч одне одному, намагаючись подолати провалля, яке розділило два народи у дев’яностих.

Вибачення сербського президента Бориса Тадіча у Вуковарі за скоєне сербами вбивство хорватських військовополонених - не просто формальний крок офіційного Белграда до примирення. Хоча в Сербії досить багато тих, для кого міжетнічні конфлікти дев’яностих - незагойна рана, у країні вже затребувана ідеологія примирення: молоді люди, які не пам’ятають війни, не знають її жахіть, яким далекі «великосербські» комплекси, хочуть жити в країні, що є членом європейського співтовариства. І готові жити у злагоді з сусідами. Ставлення багатьох сербів до війни змінюється. Для них Ратко Младіч - коли й не кат, то вже й не національний герой.

Для майбутнього Балкан було б важливо, щоб на лаві підсудних опинилися не тільки рядові виконавці, а й організатори численних злочинів, скоєних під час кількох балканських воєн. На жаль, Сребреніца, де боснійські серби знищили понад сім тисяч мусульман, мирних жителів міста, - не єдиний акт балканської трагедії, а лише одна з його численних сторінок.

У роки війни, коли політики-популісти щосили використовували національні гасла, взаємна ненависть переповнювала сербів, хорватів, бошняків. Вона живила жорстокість, яка, своєю чергою, породжувала звірячу жорстокість. І не так важливо, хто першим розпочав етнічні чистки. На відміну від голлівудських фільмів, у житті негідниками були не тільки серби. Як і жертвами були не тільки албанці, хорвати та бошняки. На тих, хто заохочував бажання вбивати, лежить не менша відповідальність, ніж на тих, хто розстрілював і віддавав накази розстрілювати. Відповідальність лежить на політиках, які зробили цю вій­ну можливою. Багато їх ніколи не сядуть на лаву підсудних. Але саме ці політики, яких не часто згадують, а інколи й ті, котрих не згадують у світових ЗМІ, - справжні організатори етнічних чисток, а не такі рядові виконавці, як серб Драго Ніколіч або хорват Маріо Черкез.

Сьогодні багато говорять про відмінність МТКЮ від Нюрнберзького і Токійського трибуналів, оскільки Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії - це не суд переможців: у Гаазі розглядають злочини незалежно від того, на чиєму боці були злочинці. Хорватські генерали Анте Готовіна і Мірко Норац були засуджені МТКЮ за злочини проти сербів, член уряду Хорватської республіки Герцег-Босна Даріо Кордіч - за злодіяння проти бошняків, а начальник генерального штабу армії Боснії і Герцеговини Расім Деліч - за злочинні діяння проти сербів і хорватів. Але відмінність МТКЮ від Нюрнберзького і Токійського трибуналів не тільки в цьому. Якщо в Нюрнберзі й Токіо були засуджені ідеологи нацизму та японського мілітаризму, то в Гаазі на лаві підсудних - не ідеологи балканського расизму, а лише виконавці цієї політики.

Попри винесені трибуналом вироки хорватам і бошнякам, усе-таки є чимало тих, хто підозрює МТКЮ у подвійних стандартах, в упередженому ставленні до сербів. Адже у списку обвинувачених Міжнародним трибуналом щодо колишньої Югославії, який налічує 155 людей, - 102 серби. І більшість засуджених - також серби. Ті, хто звинувачує трибунал в упередженості, неодноразово казали: чому Хашіма Тачі, колишнього командувача Армії визволення Косова і нинішнього прем’єра країни, обвинуваченого колишнім прокурором МТКЮ Карлою дель Понте у викраденнях людей та торгівлі людськими органами, зустрічають у європейських столицях відомі політики, а Ратко Младіча - судді в Гаазі? А хто дасть оцінку покійному президентові Хорватії Франьо Туджману, якого серби обвинуватили в організації етнічних чисток?

Відомий український дипломат, суддя МТКЮ у 2002-2005 роках Володимир Василенко категорично відкидає підозри в упередженості міжнародного трибуналу, нагадуючи, що той створювався за одностайним рішенням Ради Безпеки ООН, і, крім того, склад суду формувався на основі принципу справедливого географічного представництва. «МТКЮ був створений Радою Безпеки ООН для того, щоб притягти до відповідальності всіх винних, незалежно від їхньої етнічної приналежності. А злочини проти людяності скоювали і серби, і мусульмани, і хорвати. Але факт такий: кількість злочинів, скоєних сербською стороною, була більшою, ніж скоєних хорватами і мусульманами. Проте ж і населення Сербії перевищує кількість жителів Хорватії та Боснії і Герцеговини. Звідси така в чисельному відношенні диспропорція у списку обвинувачених МТКЮ між кількістю сербів та представників інших народів. Але, повторюю, в роботі трибуналу не було ніякого упередженого ставлення ні до кого: до відповідальності притягали тільки на підставі встановлених фактів, зібраних прокурором трибуналу і підтверджених судом», - сказав у розмові з DT.UA Володимир Василенко.

Пам’ятаючи про вбивства мусульман у Сребреніці, було б бажано, щоб МТКЮ визначив не тільки міру вини Ратко Младіча, Радована Караджича і Слободана Мілошевіча, а й міру відповідальності ООН та підрозділу голландських миротворців, які відповідали за безпеку в сребреніцькому анклаві. Нідерландські політики захищають своїх солдатів. Їх, мовляв, було мало (всього близько шестисот осіб), і в них не було вогневої та повітряної підтримки. Але ж зумів невеличкий український підрозділ - 79 миротворців - без підтримки ООН та НАТО врятувати понад дев’ять тисяч жителів і біженців із боснійського міста Жепа, атакованого корпусом боснійських сербів! Утім, є чимало тих, хто сумнівається, що бездіяльність голландських миротворців отримає справедливу оцінку.

Після арешту колишнього командувача армії боснійських сербів експерти досить оптимістично оцінюють ситуацію в Сербії. Принаймні передача сербською владою Ратко Младіча МТКЮ не викликала цунамі народного гніву. Зокрема й тому, що для сербського суспільства сьогодні визначальна - європейська інтеграція країни. Хоча в Копенгагенських критеріях вступу країни-кандидата в Європейський Союз і не згадується, що передача Радована Караджича та Ратко Младіча до рук МТКЮ відчинить Сербії двері до переговорів про вступ у Євросоюз, однак умовою продовження діалогу Белграда з Брюсселем є співпраця сербської влади з МТКЮ. Передаючи до рук міжнародного правосуддя Ратко Младіча, Белград прибрав останню формальну перепону на шляху до початку переговорів про вступ у ЄС. І ось Борис Тадіч уже просить Брюссель назвати точну дату початку переговорів, оскільки «Сербія довела, що вона є правовою державою».

Звісно ж, рішення Євросоюз прийматиме, базуючись не тільки на факті видачі Младіча МТКЮ. Цей крок Белграда збільшує шанси Сербії, але ще не є гарантією початку переговорів. Однак для сербського президента, як і для його політичних партнерів, важливо вже найближчим часом отримати від Брюсселя чіткий сигнал. Інакше нинішня правляча коаліція може зазнати поразки на найближчих виборах, а до влади прийдуть прибічники Сербської радикальної партії. Зуміла ж партія Воїслава Шешеля перемогти на парламентських виборах 2007 року. Белград, судячи з усього, сигнал отримає. Бо ж і в інтересах Європи, щоб Сербія стала членом Європейського Союзу: це об’єднання має вдосталь механізмів, аби вплинути на своїх членів і запобігти новій війні. А ніхто з розсудливих політиків не хоче нового збройного конфлікту на Балканах. Власне кажучи, початковою метою заснування Євросоюзу саме й було створення економічних та політичних умов, які б робили малоймовірною війну між його членами. І, як свідчить історія, зокрема й у відносинах одвічних суперників - Франції та Німеччини, - ця спроба виявилася успішною.