Як Росія намагалася легітимізувати псевдореферендуми через Telegram

У світі людей зі здоровим глуздом ключовими у проведенні будь-якого легітимного референдуму мають бути комісії з підрахунку голосів та незалежні спостерігачі. Натомість у російських псевдореферендумах у чотирьох областях України головну роль отримали пропагандисти. І якщо в Україні до російської пропаганди часто ставляться зневажливо, відкидаючи можливість серйозного її сприйняття, за кордоном вона інколи досягає своєї мети.

Наприклад, можна згадати недавні матеріали Reuters або Associated Press, у яких новинні агенції повідомляли про «результати референдумів», не зазначаючи, що вони незаконні й нелегітимні.  Втім, окупантам потрібне не тільки зовнішнє визнання свого спектаклю, а й легітимація псевдореферендуму серед місцевого населення.

У цьому матеріалі ОПОРА розібралася, як Telegram став інструментом для виправдання росіянами анексії українських територій.

 Як Росія просувала незаконні референдуми

Під час регулярного моніторингу соціальних мереж ОПОРА виявила 127 проросійських Telegram-каналів, створених після 20 лютого 2022 року, що позиціюють себе як місцеві канали територій, тимчасово окупованих Росією або тих, які вона мала амбіції окупувати (наприклад, Сумы UA, Одесса Za Россию! чи ИрпеньUA). Більшість цих каналів, що залишаються активними досі, позиціюють себе як новинні канали для ТОТ чи канали так званих органів влади або правоохоронних органів (наприклад, Администрация города Мелитополя чи ВГА Скадовска).

Загалом ці канали опублікували понад 1600 повідомлень про підготовку, проведення та агітацію за псевдореферендуми впродовж березня-вересня 2022 року. З-поміж виявлених нами сторінок у пропагандистській діяльності взяли участь 118 каналів. Найбільш ранні дописи зі згадками про псевдореферендум датуються 3 березня, і в них пропагандисти лише натякають, що «подумають» над цією ідеєю.

З погляду контенту, переважна більшість публікацій — дописи з дослівним цитуванням спікерів російського режиму чи окупаційної влади. Серед усіх публікацій частка оригінального контенту, а не передруку цитат, становить близько 30%:

Для мавпування агітаційного процесу перед так званим волевиявленням окупанти використовують добре знайомі нам наративи Так, для легітимації псевдореферендумів бачимо такі обґрунтування:

— «успішний» приклад анексії Криму — росіяни розповідають, як змінилося життя на півострові після так званого звільнення від України. «Кримський сценарій» позиціюють як успішний прецедент, закликаючи українців на новоокупованих територіях повторити буцімто знайомий їм шлях «самовизначення» жителів Криму. Цей сюжет показують як образ нового, «кращого» життя, яке зовсім скоро стане доступне заручникам окупаційної влади. Пропаганда переконує у зрозумілості та визначеності цього процесу з перспективи попереднього досвіду — наприклад, використання законодавчої бази для проведення псевдореферендуму окупаційною владою Криму, організації самого процесу тощо.

— інформування про устрій медичної, адміністративної, освітньої та інших систем РФ. Цей наратив створює ілюзію «інформованого вибору» жителями окупованих територій російської системи соціальних послуг. Окупанти доповнюють пропагандистські матеріали деталями про те, як зміниться життя людей після насадження цієї системи (звісно ж, «на краще»). При цьому такі начебто «просвітницькі» дописи часто супроводжуються закликами обрати цей варіант майбутнього, взявши участь у псевдореферендумі.

— паралелі з референдумами щодо самовизначення інших народів — наприклад, шотландські наративи про вихід зі складу Об’єднаного Королівства, згадки про псевдореферендум за приєднання самопроголошеної «республіки» Південна Осетія до складу РФ. У пропаганді проводять навіть паралелі з Україною, яка теж здобула свою незалежність у результаті референдуму (але в окремих повідомленнях окупанти водночас заперечують законність цього рішення). Так, у риториці пропагандистів інструмент учасницької демократії, який потребує дотримання стандартів рівності, прозорості та законності, спрощений до формального акту голосування жителів певної території щодо певного питання, а підстави та вимоги до легітимності й легальності будь-якого плебісцитного рішення вони ігнорують.

— розповіді про імітований процес підготовки до референдумів (упродовж періоду моніторингу):

— приклади й цитати, які буцімто підтверджують майже одностайне прагнення мешканців ТОТ приєднатися до Росії. Крім типових цитат начебто типового жителя ТОТ, у яких змальоване нетерпіння та «щире бажання» приєднатися до Росії, окупанти намагаються доповнити ілюзію звичного агітаційного процесу даними: наводять результати «досліджень» кримського республіканського інституту політичних та соціологічних досліджень і Мелітопольського державного університету імені Макаренка.

Окремо варто звернути увагу на те, як росіяни адаптують дезінформаційний наратив звинувачення ЗСУ в обстрілах цивільного населення, що проживає на тимчасово окупованих територіях. За версією пропагандистів, будь-які обстріли тимчасово окупованих територій — це акт залякування Україною своїх жителів, щоб відмовити їх від участі в так званих референдумах.

Павутиння пропагандистських Telegram-каналів

Не секрет, що одним із найефективніших способів пропаганди в соціальних мережах є створення централізованих мереж сторінок, груп, персональних акаунтів тощо, які працюють на просування певних ідей або повідомлень. Більшість популярних соціальних медіа на кшталт Facebook, Instagram або Twitter уже доволі давно мають власні політики й інструменти для відстеження та видалення таких мереж.

Так, наприкінці вересня Meta видалила низку сторінок у Facebook та Instagram, що видавали себе за професійні новинарні (Bild, The Guardian тощо) і поширювали російську пропаганду.

Натомість Telegram — найпопулярніший месенджер і основне джерело новин в Україні — не має ані чіткої політики протидії координованій поведінці, ані зручного інтерфейсу для її відстеження, ані жодної можливості для скарг на неї. Що стосується псевдореферендумів на ТОТ України, ця прогалина в політиці Telegram зіграла на користь державі-окупантові.

Серед усіх повідомлень зі згадуваннями про псевдорефендуми з нашої бази каналів ми виявили 73 ідентичних дописи, опубліковані хоча б п’ятьма каналами з цього переліку. Крім того, ми виявили, щонайменше, дві мережі координованих каналів у Telegram, які активно просували російську пропаганду й заохочували участь у незаконних референдумах.

Перша мережа, яку ми виявили, складалася з 40 каналів та зосереджувалася на містах і містечках переважно північних та східних регіонів України. Так, вісім каналів мережі присвячені Харківщині, по шість — Луганщині та Чернігівщині, п’ять — Київщині, по чотири — Дніпропетровщині й Сумщині, по три — Миколаївщині та Донеччині, один — Житомирщині.

Крім візуальної схожості (канали мають ідентичний стиль назв і використовують російський прапор як аватарку каналу), всі вони створені приблизно одночасно: п’ять каналів створено 5 березня 2022 року, 11 — 6 березня 2022 року, 24 — 7 березня 2022 року. Сукупна кількість дописів на каналах становить 30 377, а інформацію з них отримують майже 60 тисяч користувачів.

Серед 30 тисяч публікацій цих каналів лише близько 160 присвячені безпосередньо референдумам. Однак нашу увагу привернув той факт, що більшість дописів (132) опубліковані лише 12 каналами з 40. Кожен із цих 12 каналів опублікував 11 ідентичних дописів про референдум.

Показово, що публікації на каналах з’являлися фактично одномоментно: середня різниця між першим та останнім із однакових дописів на різних каналах у середньому становила тільки 32 секунди. Рекордсменом за популярністю став цей допис, опублікований усіма 40 каналами мережі в один і той самий час — 7 травня 2022 року о 14:18:11.

Друга мережа, яку ми виявили, складається з 10 каналів, які, на відміну від попередньої, концентруються виключно на південних регіонах України: шість сторінок були присвячені Запоріжжю, чотири — Херсонщині.

Вони візуально схожі один на одного і мають ідентичні назви, однак створені у трохи довші проміжки часу: шість каналів — у березні, три — у квітні, один — у травні 2022 року. Загальна кількість підписників цих каналів — майже 184 тисячі. Загалом на каналах опубліковано понад 23 тисячі дописів, 410 із яких присвячені псевдореферендуму.

На відміну від попередньої мережі, ця виявилася доволі централізованою. Перший допис зазвичай з’являвся на каналі Главное в Мелитополе, а на інших сторінках поширювався упродовж кількох секунд або хвилин.

Крім виявлених мереж, ми також помітили інший згаданий раніше вияв координованої поведінки в Telegram: низка дописів з’являється на багатьох каналах окупантів одночасно. Таке можливе лише в тому разі, коли один і той самий користувач має доступ до багатьох каналів і пересилає повідомлення одночасно до багатьох із них. Наприклад, цей допис одночасно з’явився на 29 каналах — навіть тих, які за візуальними (схожість назв або аватарів) та іншими показниками не входили до однієї мережі:

Загалом описані вище характеристики каналів свідчать, що всі вони мають ознаки координованої неавтентичної поведінки. Зважаючи на їхній контент і наративи, які вони просувають, ми можемо стверджувати, що ці мережі каналів централізовано адмініструють спецслужби російської федерації. Мета цих дій — створити ілюзію серед місцевого населення і жителів самої Росії, що мешканці тимчасово окупованих територій справді прагнуть жити в російській федерації.

Що ж робити?

Експлуатуючи демократичні інститути в межах акту державного тероризму, Росія використовує всі доступні інформаційні канали для довершення свого спектаклю. Якщо раніше, коли діяльність російських соціальних мереж і ЗМІ в Україні не була обмежена, Росія мала прямий доступ до українського інформаційного простору, то тепер агресор використовує «сірі зони» онлайн-простору для посилення своєї пропагандистської машини.

Так, упродовж кількох останніх років російсько-української війни майже в кожному звіті компанії Meta, що володіє соціальними мережами Facebook та Instagram, ми можемо побачити повідомлення про блокування координованих мереж впливу, що адмініструються з Росії та спрямовані на українську аудиторію. Понад те, СБУ вже неодноразово доводила факт використання агресором месенджера Telegram для дестабілізації ситуації в Україні.

Ще до ескалації російсько-української війни в лютому 2022 року, згідно з заявами МВС, Telegram був єдиною платформою, яка відмовилася співпрацювати з українськими правоохоронцями. Нова фаза війни, що почалася в лютому 2022 року, лише підкреслила важливість соціальних мереж як інструмента інформаційної війни, розвідки та розбудови агентурної мережі в руках росіян.

Захоплюючи українські міста і селища, окупанти створюють для місцевих жителів не лише фізичну, а й інформаційну блокаду. На прикладі агітації за псевдореферендуми на тимчасово окупованих територіях ми бачимо, як росіяни намагаються залякувати, вводити в оману та створювати ілюзію «благополучного й щасливого майбутнього в російській сім’ї». На жаль, тоді як західні країни блокують російські пропагандистські медіа, а інші соцмережі видаляють контент, із дезінформацією щодо російсько-української війни, Telegram не виявляє ентузіазму до співпраці з Українською державою для захисту інформаційної безпеки країни у стані війни.

Єдине, що був готовий запропонувати Telegram, — досить максималістське рішення заблокувати всі канали в Україні та Росії, що так чи інакше висвітлюють російсько-українську війну.

Серед можливих інструментів впливу на модераційну політику месенджера доступні лише вимоги магазинів додатків App Store та GooglePlay, які в будь-який момент можуть закрити доступ до скачування додатка за порушення їхніх політик, накладення санкцій на власників продуктів, чий додаток представлений на платформі (як, наприклад, сталося із ВКонтактє).

Втім, успішні практики визнання законодавства держав, на території яких додаток має вплив, усе ж є: так, Німеччина досягла співпраці компанії з німецькими правоохоронцями. Тож, хоча в українському контексті Telegram залишається неконтрольованою площиною, Україна все ж таки має приклади позитивних практик налагодження такої співпраці.

Більше статей Анастасії Романюк та Ольги Снопок читайте за посиланнями.