Ісламська Республіка Єгипет?

Референдум у Єгипті щодо нової конституції, призначений на 15 грудня, яскраво висвічує проблеми, які накопичилися в країні за час перебування при владі президента-ісламіста Мохаммеда Мурсі. У той час, коли Мурсі твердить про стабільність, перші вісім місяців його президентства фактично тільки розділили країну, бо намагання «Братів-мусульман», ставлеником яких є президент, якнайшвидше запровадити в Єгипті закони шаріату, аж ніяк не сприяють консолідації суспільства.

Проведення референдуму - очевидна ознака того, що, з одного боку, Мохаммед Мурсі хоче показати своїм прихильникам, що він не прогнувся під тиском опозиції і не поступився їй, а з іншого - що мусить докладати великих зусиль, аби не довести своїми діями Єгипет до громадянської війни.

Хоча вже й зараз результати референдуму можна поставити під сумнів: адже, намагаючись запровадити в Єгипті закони шаріату, Мурсі і «Брати-мусульмани» не бажають рахуватися з тим фактом, що понад десять відсотків єгиптян є християнами, тож шаріатська активність ісламістів не може не викликати в них закономірного відторгнення.

Чи думали єгиптяни, котрі під час революції боролися за демократичні зміни в країні, що замість демократії їм намагатимуться підсунути закони шаріату? Адже демократія і закони шаріату - взаємовиключні поняття. Хоча, можливо, сам Мурсі і «Брати-мусульмани» щиро вважають, що шаріат укупі із джихадом - це і є демократія?

На думку єгипетського експерта Таріка Міді, «Мурсі почав повторювати всі помилки Мубарака. Ігноруючи інтереси молоді, яка була рушійною силою революції 25 січня, він не враховує свою залежність від цієї соціальної групи. Можливо, президента переконали в тому, що єгипетський народ не виступатиме проти його влади, але результатом втрати довіри нерелігійних партій до ісламістських стало унеможливлення їхнього союзу з політичним ісламом. Мурсі «вдалося» об’єднати проти себе молодь і політичні еліти, що, звісно, не обіцяє йому нічого хорошого. Президент забув, що революцію спричинило ігнорування попереднім режимом вимоги змін у суспільстві. Але кров мучеників революції вимагає не допустити будь-яких намагань відтворити стару систему - хоч на чолі з Мурсі, хоч з військовою хунтою».

А тим часом у Єгипті відчувається величезне напруження. Заголовки тамтешніх газет попереджають про ймовірність громадянської війни, якщо політичний поділ країни і далі поглиблюватиметься. Як це сталося після того, коли президент Мурсі нещодавно звернувся до своїх ісламістських прихильників «Братів-мусульман» прямо перед президентським палацом, проігнорувавши традицію телевізійних звернень із важливими заявами до всієї нації.

Уже те, що демонстранти на площі Тахрір знову почали скандувати гасло часів революції «Народ хоче падіння режиму!», мало б насторожити президента. Адже опоненти Мурсі вважають, що його правління є не чим іншим, як продовженням правління Хосні Мубарака, і що він продав завоювання революції, почавши служити інтересам ісламістів.

Нав’язування єгипетському суспільству, де більшість прагне світського й демократичного майбутнього, ісламського права, порушує права християн і тих освічених єгиптян, які не бажають жити за законами шаріату.

Наведемо найбільш спірні статті пропонованої на референдум єгипетської конституції:

Стаття 2. Іслам є державною релігією, і принципи ісламського шаріату є основним джерелом законодавства.

Стаття 11. Держава має право видавати закони, які регулюють суспільну мораль, дисципліну і порядок.

Стаття 150. Президент може призначати обов’язковий референдум з важливих питань, що пов’язані з першорядними інтересами держави.

Стаття 198. Військові суди можуть судити цивільних осіб за злочини, які завдають шкоди збройним силам.

Таким чином, створюється ґрунт для переведення життя всіх єгиптян на закони шаріату. А тим часом багато юристів вважають, що в низці статей, присвячених ролі шаріату, ісламського закону, повноважень президента і законодавчої влади, характеру судової та виборчої систем, а також створенню регулюючих і наглядових органів та відомств, є чимало суперечностей.

Фактично кожен розділ нової конституції змінює світське правління в Єгипті на ісламське. «Брати-мусульмани» відчувають, що з боку єгипетського народу правлінню їхнього ставленика Мохаммеда Мурсі може загрожувати небезпека. І щоб не втратити влади, Братство здатне підштовхнути Мурсі до силових методів із залученням армії.

Нині серед єгиптян почали поширюватися настрої, про які ще влітку 2012 року навіть і гадки не було. Порівнюючи нинішню ситуацію із правлінням Хосні Мубарака, люди кажуть: «Краще вже пекло військового правління, ніж небеса Братства».

Сьогодні Єгипет на роздоріжжі. Або країна піде демократичним шляхом (нова конституція, обрання сильного парламенту, де не домінуватимуть ісламісти), або ж Мурсі, зрозумівши, що приборкати народні маси не вдасться, вирішить: єдиний засіб зберегти свою владу - насильство.

Скидається на те, що час мирної боротьби між конкуруючими політичними гравцями добігає кінця, натомість наростає хвиля насильства. Від такого розвитку подій ніхто не виграє, тим більше що кордони країни відкриті для контрабанди зброї. Усе це може спрямувати ситуацію в конфронтаційне русло, що поставить під величезну загрозу саме майбутнє єгипетської держави, якій під час революції 2011 року вдалося уникнути того, що сталося в Лівії.

Котел конфлікту може нагрітися ще більше через те, що на даний момент у Єгипті немає конкретної політичної сили, котра могла б очолити нову антиісламістську революцію. І хоча останні маніпуляції Мурсі з наданням самому собі диктаторських повноважень та ігри з конституцією об’єднали проти нього різні опозиційні сили - цього замало, аби сформувати дієву спільну політичну позицію.

Та загроза демократичним перетворенням з’являється тоді, коли мирний етап політичної боротьби переростає в насильство, коли політичні сили не тільки розмахують зброєю, а й починають застосовувати її, як це мало місце з початку революції проти режиму Муамара Каддафі в Лівії.

Небезпека такої боротьби полягає в тому, що вона спирається на силу в прямому значенні. Адже тоді баланс сил між політичними гравцями залежить уже не від підтримки народних мас, а від того, хто виставить як свій «аргумент» вогневу міць і хто перший наважиться пролити кров свого політичного противника.

Окреслена ситуація є фундаментальною загрозою революції будь-якого народу, оскільки жодна зі сторін конфлікту не здатна виграти відразу. Це може змусити втрутитися у протистояння організовану державну структуру, яка, згідно із законами і конституцією, має засоби для того, щоб припинити боротьбу заради виживання держави Єгипет. Такою альтернативною силою є єгипетська армія.

Не виключено, що деякі політики, як можна судити з їхніх закликів до силового протиборства і насильства, хочуть саме такого розвитку подій. А відтак військові знову змушені будуть втрутитися, щоб підтримати закон і порядок. А Єгипет повернеться до вихідної точки, коли немає ні обраного президента, ні законодавчої, ні навіть судової влади.

Отже, не можна виключати того, що армії вдасться розірвати порочне коло насильства, яке на руку лише тим, хто не хоче, щоб Єгипет відновив свою могутність і домінуючу роль серед країн арабського світу. Водночас результатом такого перебігу подій може стати реабілітація Хосні Мубарака. А з часом може постати питання й про повернення до влади когось із найближчого оточення колишнього президента.

До цього треба додати, що всесильні служби безпеки часів Мубарака нікуди не поділися. Відновити контроль над Єгиптом армії та спецслужбам буде не так уже й складно, особливо коли більшість населення зрозуміє, що кожен місяць правління ісламістів лише примножує їхні злидні, несе нестабільність і нові випробування.

Отже, постає питання: чи не приведе конфронтація між колишніми учасниками революційних подій 2011 року до реставрації, у тому чи іншому вигляді, колишнього режиму Хосні Мубарака? Ситуацію в Єгипті доведено до критичного стану, тож коли перед єгиптянами постане дилема - продовження правління ісламістів чи повернення до військової диктатури (і при цьому зовсім не вбачатиметься можливості просування до демократії), то зробити вибір буде дуже непросто.

Втім, здається, найкраще визначив стан справ у Єгипті щодо можливої реставрації режиму Мубарака відомий єгипетський письменник та інтелектуал Алаа Аль-Асвані: «Революція проти панування «Братів-мусульман» можлива, але попри всі нещастя, які несе Братство, я не прийму повторного повернення у новому форматі режиму Мубарака. Влада в руках Ахмеда Шафіка - це зневага до родин і пам’яті мучеників революції, які віддали своє життя за нашу країну».

Щоб захистити здобутки революції в Єгипті, мала би сформуватися третя потужна політична сила. Яка б не тільки змогла скласти конкуренцію на рівних ісламістам «Братам-мусульманам» і прихильникам реставрації режиму Мубарака, а й запропонувати реальні шляхи переходу до демократії та проведення політичних, економічних і соціальних реформ. На жаль, об’єднана опозиція поки що на неї не тягне. І тут своє вагоме слово повинна сказати єгипетська молодь. Адже саме їй жити в цій оновленій стародавній країні.