І де безвізовий режим?

"Український демократ і євроінтегратор закінчується там, де починається питання про геїв", - такий парафраз українського класика напрошувався на останній перед канікулами погоджувальній раді у Верховній Раді 1 липня, коли обговорювався порядок денний останнього парламентського тижня. Як і очікувалося, ірраціональний страх перед "табу" здобув перемогу над розсудливістю: депутати і влади, і опозиції відклали на осінь, а може й зовсім відклали завершення виконання першої фази Плану дій з візової лібералізації - документа, наданого Україні Європейським Союзом майже три роки тому з метою скасування віз, але так і не реалізованого повністю.

Як відомо, План дій з візової лібералізації (ПДВЛ) містить вичерпний перелік критеріїв, необхідних для скасування віз для короткострокових (до 90 днів) поїздок до країн Шенгенської зони. Перелік цей - стандартний і за останні п'ять років неодноразово вручався різним країнам Сходу та Півдня "неЄСівської" Європи, котрі заявляли про бажання позбутися тяжкої рутини візового режиму (для країн колишньої Югославії та Албанії документ іменувався "дорожня карта"). І хоча певна "національна специфіка" в критеріях, наданих різним країнам, є, все ж загальні вимоги до законодавчих реформ - ідентичні.

Інакше й бути не могло, адже тоді будь-яка країна, зіштовхнувшись із завищеними вимогами, могла б обвинуватити ЄС у подвійних стандартах. При цьому будь-яке заниження планки для обраних знецінило б зусилля "взірцевих учнів", котрі виконали повну програму, і підірвало б довіру до всього процесу поступального скасування віз у Європі на основі прозорих критеріїв, який із поперемінним успіхом, але все ж поки що рухається до своєї кінцевої мети.

Тому ЄС був досить педантичним і не висував додаткових умов пострадянським країнам Східної Європи, котрі сформували "другу хвилю" (першою хвилею були Західні Балкани 2008-2010 рр.) процесу візової лібералізації. Певною мірою змінився лише алгоритм оцінювання - якщо стосовно Балкан ЄС одночасно аналізував зміст нормативно-правових реформ і якість їх імплементації, то надалі вирішили розділити весь процес на дві фази: спочатку оцінюється зміст прийнятих законів та підзаконних актів, а потім - їх імплементація .

Коли Україна отримала ПДВЛ в листопаді 2010 р., президент Янукович публічно пообіцяв виконати його за півроку. Експерти вже тоді говорили про невиправданість таких очікувань, прогнозували рік-два, але... три роки на лише першу фазу, без волі зробити останні кроки - це вже очевидний перебір.

8 липня професійна громадська ініціатива "Європа без бар'єрів" провела чергове публічне обговорення стану справ із візовою лібералізацією і констатувала таке. Великих проблем залишається дві: по-перше, заснування в Україні реально діючого антикорупційного органу (на даному етапі - ухвалення закону про створення такого органу) і, по-друге, посилення антидискримінаційного законодавства відповідно до поданого урядом законопроекту 2342 - про запобігання та протидію дискримінації.

Моніторингове дослідження "Європи без бар'єрів", підтримане Міжнародним фондом "Відродження", виявило й інші недоробки, включно з відомою проблемою біометричних паспортів, яких в Україні досі немає, і незадовільну якість закону про єдиний демографічний реєстр, і менш відомі проблеми, як, наприклад, відсутність підпису під необхідними угодами з Європейським бюро юстиції Eurojust та поліцейським відомством Europol.

Корупція залишається стрижнем іміджу України, і прийнятих у травні змін до антикорупційного законодавства недостатньо. Немає консенсусу з приводу створення незалежного органу, уповноваженого проводити антикорупційні розслідування. Національний антикорупційний комітет, що існує з 2010 р., - фіктивний орган: засідання комітету не проводяться понад півтора року, і про якийсь його вплив на державну політику годі й казати. Без законодавчих рішень у цій сфері закрити "антикорупційну" частину ПДВЛ не вдасться.

А головна проблема тепер - у антидискримінаційному законі. Поданий Кабміном законопроект 2342 впроваджує в трудове законодавство норму про недопустимість дискримінації громадян під час прийому на роботу та отримання професійної освіти за ознакою сексуальної орієнтації. Це уточнення вже діючої норми принципово не змінює правових рамок, однак розширює їх до цивілізованого мінімуму.

В основу законодавчої новели покладено Директиву ЄС 2000/78, яка встановлює загальні рамки недопущення дискримінації у сфері працевлаштування та профнавчання. Жодних інших загальних норм тут немає й не передбачаються, відповідно, немає ані найменших підстав трактувати цей законопроект у контексті "одностатевих шлюбів" та "гей-парадів".

Аналогічний закон непросто проходив кілька років тому в Сербії, а зовсім недавно - у Молдові. В суспільствах із посттоталітарними травмами неважко переключити увагу з реальних проблем на "інших" громадян, у даному разі - на геїв та загрозу "гомодиктатури", на правозахисників, котрі захищають права меншин. Благо, є і гроші і активісти, які розсилають листи з погрозами та смс-повідомлення з прокльонами на адресу незгодних. Негативну позицію традиційно займає церква, особливо там, де сильний вплив Московського патріархату.

Депутати, зокрема лідери фракцій, стурбовані можливими рейтинговими ризиками - їхня пошта завалена листами "трудящих" проти антидискримінаційного закону, ніким із учасників протесту не прочитаного (інакше не було б істерії навколо нібито запланованої легалізації одностатевих шлюбів та усиновлення дітей одностатевими парами).

Звідси - навіть політичні сили, котрі активно розігрують "європейську карту" і закликають консолідуватися навколо ухвалення "євроінтеграційних законів", не висловлюються прямо на підтримку законопроекту 2342. На вже згаданій погоджувальній раді 1 липня лідер "Батьківщини" Арсеній Яценюк не підтримав внесення проекту 2342 до порядку денного, заявивши, що його фракція "визначиться після того, як законопроект підтримає Партія регіонів", а Віталій Кличко взагалі промовчав. Із присутніх лише глава профільного комітету Григорій Немиря однозначно висловився за розгляд законопроекту, пославшись на ухвалене 18 червня комітетом рішення (з участю представників усіх фракцій і в присутності громадськості) підтримати законопроект.

Уряд, подавши документ у парламент, зайняв вичікувальну позицію (за винятком прямо причетних до його розробки та узгодження з експертами ЄС Мін'юсту й МЗС). Глава фракції правлячої партії Олександр Єфремов публічно висловлюється проти.

При цьому очевидно, що ухвалення законопроекту 2342 можливе тільки при досягненні мінімальної згоди трьох фракцій: ПР, "Батьківщини" й УДАРу. Причому всі три фракції мають дати від 2/3 до 3/4 своїх голосів. Наявність у Партії регіонів стійкої "фракції Путіна-Кирила", яка за жодних обставин не проголосує, практично виключає можливість консолідованої підтримки партією влади зазначеного законопроекту, навіть якщо буде відмашка Януковича. Група войовничих "моралістів" є і в "Батьківщині". Діаметральні ідейні протилежності - КПУ і "Свобода" - вкотре зійдуться і в єдиному пориві не дадуть жодного голосу.

Президент мовчить, із його оточення надходять сигнали, що йому в цілому байдуже, проект 2342 йому не подобається, і він шукає "красиве" виправдання провалу ПДВЛ. Таким сценарієм виправдання нібито має послужити звернення в Конституційний суд із подальшим передбачуваним рішенням про достатність конституційних гарантій недискримінації. Тобто буде сказано, що дальші законодавчі кроки недоцільні, оскільки в нас і так усе гарантовано. Вже достеменно відомо, що ЄС офіційно скаже з цього приводу: "українська сторона не продемонструвала достатнього прогресу...".

Значущість моменту останнього пленарного тижня полягала в тому, що в разі закриття найважливіших "пробілів" найближчим часом українська сторона могла б подати свій черговий звіт у терміни, які б дозволили ЄС його розглянути і винести рішення про виконання критеріїв першої фази ПДВЛ до Вільнюського саміту Східного партнерства 28-29 листопада. У такому разі у Вільнюсі могли б оголосити про перехід України у другу фазу, що надало б саміту позитивної символічності та змістовності (особливо беручи до уваги, що підписання там-таки Угоди про асоціацію залишається під великим запитанням). Безумовно, оскільки формальних "дедлайнів" у процесі виконання ПДВЛ нема, можна вкотре перенести звіт на наступний рік. Однак усе це лише знецінить майбутній саміт і посилить відчуття втоми від невиправдано затягнутого тупцювання на місці. До речі, невдача з ПДВЛ уже посилює скепсис у ЄС щодо майбутньої асоціації з Україною. У Брюсселі вважають: коли навіть така відчутна вигода як безвізовий режим не здатна мобілізувати Київ на відносно невелику кількість не таких уже дорогих і болючих реформ у рамках ПДВЛ, то що говорити про Угоду про асоціацію, яка передбачає значно глибші реформи із менш очевидною "винагородою" за їх успіх.

А доки в українському парламенті марнують час, безповоротно втрачене ще недавно очевидне лідерство України в регіоні на шляху до безвізового режиму з ЄС. У червні Єврокомісія опублікувала чергову доповідь про готовність Молдови до візової лібералізації, з якої випливає, що впродовж кількох наступних місяців Кишинів, який отримав ПДВЛ на місяць пізніше від Києва, може впоратися з рештою критеріїв другої фази (до якої Молдова перейшла ще торік, вперше випередивши Україну).

Як результат, можливо, вже нинішнього року Єврокомісія зможе рекомендувати Раді ЄС ухвалити рішення про скасування віз для громадян Молдови. Після стандартної процедури підготовки країни-члени в Раді ЄС кваліфікованою більшістю не пізніше другої половини 2014 р. ухвалять рішення, і вже наприкінці
2014 р. - на початку 2015 р. громадяни Молдови першими зможуть оцінити свободу безвізового пересування на просторі "від Лісабона до Владивостока". Невдовзі до них приєднаються, ймовірно, громадяни Грузії, Вірменії та Туреччини.

А ми того ж 2015-го відсвяткуємо п'ятиріччя ПДВЛ і повернемося до звичних роздумів про нашу "високу мораль" за шенгенськими парканом?