Мюнхенська конференція: чи вдасться уникнути «темних часів»?

Рік тому ключовим терміном Мюнхенської безпекової конференції була Westlessness — «беззахідність», констатація критичного послаблення лідерства західного демократичного світу у глобальних справах. Рівно за рік Захід повернувся, щоб вступити у вирішальну битву, яка визначатиме напрям світового розвитку принаймні на десятки років уперед. Так, колективний Захід дійсно повернувся як суб’єкт і прийняв виклик, однак питання про переможця відкрите і розв’язка не за горами. Ініціатор цієї битви — Владімір Путін — цілком очікувано визначив Україну її головним майданчиком.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Шольц у Мюнхені: "Коли Путін каже, що на Донбасі геноцид — це смішно"

Мюнхенська безпекова конференція передбачувано стала «українською» в очікуванні російської військової інтервенції в Україну. І хоча російсько-українська війна з різним ступенем інтенсивності точиться вже вісім років, сценарій, який розглядається світом і який, імовірно, лежить на столі Путіна, докорінно різниться від регіонального проксі-конфлікту на Донбасі чи анексії Криму, — силовим шляхом змінити історичну траєкторію 40-мільйонного народу, а по суті, всієї Східної Європи, в ширшому сенсі — перекреслити парадигму руху європейських народів до звільнення від спадку імперій, яку Путін вважає для себе принизливою. Те, що може прийти на заміну, принизить багатьох сильних, які перестануть вважатися сильними і остаточно втратять лідерство.

«Якщо Київ упаде і Захід не зможе цьому запобігти, політична перемога Путіна буде найглибшою і всеосяжною, настане зміна епохи. Світ зробить висновок, що Америка закінчилася як політична і військова потуга, що Захід закінчився як центр впливу», — ця фраза австралійського політичного діяча, сказана в кулуарах Мюнхена, дуже добре передає розуміння того, чому колективний Захід цього разу прокинувся і «увімкнувся», намагаючись діяти превентивно, запобігаючи найбільш похмурому сценарію, чого не було ще ніколи з часів завершення холодної війни.

Україна була в центрі порядку денного і формально, і опосередковано. Практично жоден із ключових спікерів не оминув «українського питання», яке звучало як глобальне, фундаментальне для долі демократичного світу. Тема історичного роздоріжжя і побоювання остаточної втрати відчуття напряму руху людства, ризику настання «темних часів» лунала в усіх виступах.

Як публічний, так і «кулуарний» наратив конференції було зосереджено навколо поєднання «реальної політики» із усвідомленою загрозою ціннісним основам західного вільного світу (не лише суверенітету України та інших країн Східної Європи). Таке усвідомлення дає можливість Україні мобілізовувати значно більший політичний, дипломатичний і навіть військовий ресурс, ніж якби йшлося лише про суверенітет. Немає сумніву, що капіталізація іміджевого ресурсу України саме як демократичної державі, а українців — як вільного народу, що готовий захищати себе, бо протистоїть одній із найпохмуріших репресивних систем у світі, на сьогодні досягла найвищої точки.

У перший день конференції, у п’ятницю, 18 лютого, Українську вечерю організували спільно Фонди «Відкрите суспільства» (Open Society Foundations) та Європейська рада із зовнішньої політики (European Councilon Foreign Relations). Участь і пасіонарний виступ спікерки Палати представників Конгресу США Ненсі Пелосі, членів двопартійної делегації Конгресу, кількох європейських міністрів закордонних справ, керівника апарату канцлера Німеччини, прем’єр-міністрів Болгарії та Північної Македонії засвідчили рівень уваги до нашої країни. Мені ж випало представити український погляд на ситуацію, тоді як експертка з питань корупції Дарія Каленюк презентувала план негайного замороження зарубіжних активів «гаманців Путіна» — олігархів із найближчого кола, що мають палаци, яхти та інші активи у Франції, Німеччині й інших країнах Західної Європи.

На другий день Український ланч Ялтинської європейської стратегії та Фонду Віктора Пінчука зібрав безпрецедентно широку та високу аудиторію на чолі із патріархом Мюнхенської конференції Вольфгангом Ішингером.

Президент Зеленський емоційно виграв самим фактом своєї появи на пленарній панелі конференції: його приїзд за обставин, коли прийнятною поведінкою є залишатися вдома, мав відтінок легковажності, компенсованої сміливістю. Ця сміливість знайшла відгук і була оцінена більшістю присутніх, які двічі влаштували українському президенту овацію. Текст промови був якісний і влучний, у виконанні були деякі погрішності, однак загалом візит досягнув того результату, на який можна було розраховувати.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Повна текстова версія виступу Володимира Зеленського у Мюнхені

Вирувало і на вулицях Мюнхена: велику акцію солідарності з Україною влаштувала на площі Одеонсплатц місцева українська громада. Акцію відвідали німецькі політики Віола фон Крамон-Таубадель і Мікаель Галер. Паралельно у місті були й інші, менш численні акції, зі своїм специфічним порядком денним. Так, традиційно «антинатовські» ультраліві «пацифісти» відзначилися співами «Катюши» та відвертими симпатіями до політики Путіна. Такі пацифісти. Розійшлися, втім, мирно.

Чи розійдуться мирно флагманські судна світової політики і чи втримає свій курс наш «невеликий, але гордий» український корабель, тут цього ніхто не знає, хоч би яким високочолим експертом був. Але більшість усе ж схиляється до того, що втримає. Ми ще ніколи в історії не одержували такої підтримки. І ніколи за часів незалежності не мали такого рівня загрози. Так чи інакше, через рік наступну Мюнхенську конференцію знову чекатиме суттєво інший світ.

Більше статей Олександра Сушка читайте за посиланням.