ГОНКОНГ: «КИТАЙСЬКА П’ЯТИРІЧКА»

1 липня 2002 року виповнюється 5 років із часу входження до складу Китайської Народної Республіки Гонконгу, який 155 років був британською колонією. Ситуація на острові протягом «китайської п’ятирічки» турбувала численних зарубіжних партнерів, які мають тут чималі фінансові інтереси, а також перебувала під пильною увагою політиків, які віщували хто райдужне, хто «провальне» майбутнє квітучому регіонові, одному з найбільших світових економічних, фінансових, транспортних центрів, яскравому втіленню принципів капіталістичного ринку після приєднання його до комуністичного Китаю. Мабуть, пекінське керівництво, як ніхто інший, було зацікавлене і в збереженні економічної могутності нововіднайденої території, і в тому, щоб довести всім критикам здатність втілити в життя принцип, який ніде не застосовувався раніше: «Одна держава — дві системи». І досі точаться суперечки між опонентами щодо успішності історичного експерименту об’єднання «під одним дахом» протилежних соціально-економічних устроїв.

Повернення в лоно батьківщини

Острів Сянган, що в буквальному перекладі означає «Запашний порт» (більш звичний нашому вуху «Гонконг» — транскрипція назви острова одним з південнокитайських діалектів), став британською колонією після завершення першої опіумної війни між Англією та Китаєм і підписання 1842 року Нанкінського договору. У результаті другої опіумної війни під британський протекторат додатково потрапили півострів Коулун із низкою малих острівців. 1887 року китайський уряд був змушений передати Великобританії в оренду на 99 років ще й так звані «нові території». Усі наступні роки Сянганом управляв призначуваний королевою губернатор — британець. Останнім із них був нинішній єврокомісар Кріс Паттен.

За роки міжнародної економічної ізоляції КНР, що утворилася 1949 року, Гонконг став майже єдиним «вікном» Китаю в зовнішній світ. Надзвичайно важливу роль зіграв він у часи перших кроків проведення керівництвом КНР політики реформ і відкритості. Досвід квітучого Гонконгу в питанні залучення іноземних інвестицій і створення спеціальних економічних зон, запозичений Ден Сяопіном наприкінці 70-х, дає свої плоди й сьогодні, коли ми говоримо про китайське економічне диво.

Доля сучасного Сянгана вирішувалася в ході інтенсивних політичних консультацій 1982—1984 рр. і підписання спільної Декларації, яка визначила процес повернення територій КНР. Після набуття Декларацією чинності 1995 року китайський парламент прийняв «Основний закон Спеціального адміністративного району (САР) Сянган (Гонконг)». Цим документом визначено, що питання зовнішньої політики та оборони передаються в компетенцію уряду КНР, а законодавча, виконавча, судова системи, органи поліції та митниці острова залишаються незмінними. Гонконг зберігає самостійне членство в ряді впливових міжнародних організацій і може вступати в такі за згодою Пекіна. Протягом 50 років острову, який звик жити в умовах набагато вищої свободи і демократії, ніж історична батьківщина, обіцяно збереження капіталістичного устрою життя.

Офіційно Гонконг став невід’ємною частиною КНР опівночі 1 липня 1997 року. Автору цих рядків, єдиній із громадян України, довелося бути на найбільшій у світі площі Тяньаньмень тієї пам’ятної ночі, коли на очах кількох сотень тисяч людей величезний електронний годинник на будинку Історичного музею, який протягом півтора року фіксував час, що залишився до «повернення Сянгана в лоно батьківщини», відраховував останні секунди до початку нового дня. І в пам’яті залишаться небувалої краси небо, яке вибухнуло феєрверком, і радість китайців, що вигукують патріотичні гасла й плачуть від щастя. Для пересічних громадян КНР акт возз’єднання країни мав величезне значення.

Острівець капіталізму

У нинішніх межах територія Гонконгу становить 2905 кв. км. (із них 1075 сухопутних), населення — понад 6,72 млн. чол. Главою Адміністрації САР Сянган нинішньої весни на п’ятирічний термін вдруге обраний Тун Чі Хва. Після історичного моменту приєднання він оголосив, що основними принципами життя САР після 1 липня 1997 року є гасла: «Одна країна — дві системи» та «Гонконгом керують гонконгці в умовах максимальної автономії». Попри те, що офіційно острів є невід’ємною частиною КНР, для жителів материка він майже так само недоступний, як і раніше, і охочі подивитися на близький капіталізм або просто відвідати родичів мусять навести вагомі аргументи консульським службовцям для отримання сянганської візи.

Останні кілька років міжнародні експерти називають економіку Гонконгу найвідкритішою у світі. У торішньому рейтингу найбільших торгових держав світу він посів 9-й рядок. Зовнішньоторговельний оборот САР становив 391,1 млрд. дол., у тому числі майже 56 млрд. із найбільшим торговим партнером — КНР. Нині свої представництва тут відкрили близько 1850 китайських компаній, а обсяг прямих гонконгських інвестицій в економіку материкового Китаю наближається до 200 млрд. дол. США. (Усього на кінець 2001 р. у Гонконгу було зареєстровано 3237 іноземних представництв).

САР Сянган зберіг статус вільного порту (порто-франко), міжнародного фінансового центру з власною валютно-фінансовою системою, самостійною митною територією та системою оподаткування. Це в поєднанні з мінімальними торговими обмеженнями, як і раніше, робить Гонконг надзвичайно привабливим для зарубіжних партнерів. Основні серед них: материковий Китай, Японія, Тайвань, США, Республіка Корея, Сінгапур, Великобританія, Німеччина. Ось уже кілька років поспіль морський порт і аеропорт Гонконгу утримують світову пальму першості за обсягами вантажоперевезень, а також за якістю обслуговування пасажирів.

Гонконг — визнаний фінансово-економічний, інвестиційний, торговий центр. Цей статус підтверджує присутність у Гонконгу 245 банків та представництв 360 фінансових установ із 40 країн. 80 зі 100 провідних банків світу відкрили тут свої філії. Місцеві банки лише торік надали своїм клієнтам кредитів на суму 50 млрд. дол. Гонконгівська фондова біржа посідає 2-ге місце в азіатській банківській ієрархії і 9-те у світовій. За результатами минулого року, обсяг торгів становив на ній 250 млрд. дол. США. На біржі Гонконгу зареєстровано 893 міжнародні компанії. На кінець 2001 р. валютні резерви Гонконгу перевищували 111 млрд. дол., збільшившись, порівняно з попереднім, на 3,6 млрд.

Наївно було б думати, що відносини між Пекіном та Гонконгом абсолютно безхмарні. Перша напруга між ними виникла напередодні святкування 2-ї річниці приєднання Сянгана, коли вище керівництво КНР навіть змушене було скасувати участь у торжествах у Гонконгу. Серйозне занепокоєння і в Китаї, і за кордоном викликав торішній застій на внутрішньому ринку Гонконгу. Зростання його ВВП 2001 року становило лише 0,1%. Нинішнього прогнозують 1-відсоткове зростання, а в період із 2003 по 2006 — 3%. До приєднання Гонконгу до КНР його ВВП зростав у середньому на 5%, і це дало скептикам поживу для критики ідеї об’єднання різних устроїв економіки як неспроможної. Задля справедливості слід зазначити, що падіння, у тому числі й обвал у жовтні 1997 р. біржового індексу «Хан Сен», збіглося в часі з початком азіатської економічної кризи й було зупинене лише 2000 р. (зростання на 10,5%, найкращий показник за попередні 14 років) багато в чому завдяки досить високим — 7,3% — темпам економічного зростання в КНР. Зараз рівень ВВП Гонконгу на душу населення сягає майже 25 тис. дол., що відповідає рівню високорозвинених країн. Однак загрозливо зростає рівень безробіття — 7%, найвищий для цієї території за останні 20 років.

Гонконг і Україна

На цьому етапі основний інтерес для України становить насамперед гонконгівський капітал. Приваблює і сянганський ринок послуг (ця сфера сягає 86% в економіці острова). САР Сянган цілком міг би стати містком для виходу українських банківських структур, страхових та консалтингових компаній на ринки країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Розуміючи це, Київ починає налагоджувати контакти. Ще в лютому 1997 року на Міжнародному фінансовому форумі в Сянгані побувала делегація УСПП на чолі з тодішнім його президентом, а нині прем’єр-міністром Анатолієм Кінахом. У грудні 1998-го Гонконг у рамках візиту в КНР відвідав тодішній міністр закордонних справ Борис Тарасюк. А в січні нинішнього року у ході перебування в Сянгані глави МЗС Анатолія Зленка було, по суті, закладено основу договірно-правової бази українсько-гонконгівських відносин: підписано міжурядовий Договір про транзитне повітряне сполучення та Меморандум про співробітництво між ТПП України та Генеральною Торговою палатою Гонконгу. А 9 травня ц.р. Міністерство транспорту України і Морський департамент уряду Гонконгу підписали Договір про визнання дипломів (сертифікатів) моряків. (Керівництво Гонконгу має право самостійно підписувати міжнародні договори про повітряне сполучення, про взаємний захист інвестицій, реєстрації морських суден та інші акти, що стосуються судноплавної політики.) У САР періодично виїжджають для вирішення поточних питань посол України в КНР Михайло Рєзник та інші дипломати з Пекіна. Мінекономіки, ТПП, УСПП, відповідно до доручення КМ від 26 лютого ц.р., вивчають можливості відкриття в Гонконгу економічного представництва нашої держави.

14 травня в Гонконгу відбувся перший в історії двосторонніх відносин бізнес-форум «Зовнішня торгівля та інвестиції в Україні». Захід організували Генеральна торгова палата Гонконгу і посольство України в КНР. Проте представники таких структур як УСПП і ТПП, які, здавалося б, мали бути зацікавленими в налагодженні контактів із перспективним партнером і запрошення яким було своєчасно надіслано, не потрудилися навіть повідомити про причини своєї неучасті в бізнес-форумі. Тому ознайомлювати учасників із можливостями співробітництва з Україною довелося дипломатам. Радник посольства України в КНР з економічних питань Віктор Шкуро виступив перед керівниками компаній і акредитованих у САР іноземних диппредставництв із доповіддю про інвестиційний клімат нашої країни, а керівник Торгово-економічної місії Євген Андруховський ознайомив присутніх із сучасною зовнішньоекономічною політикою України. Обидві сторони виявляють зацікавленість такими сферами співробітництва, як транспортне сполучення, виробництво товарів, експорт-імпорт ліків, туризм, надання консалтингових та інших послуг. Для кращого орієнтування гонконгівським бізнесменам було передано список інвестиційних проектів у транспортних, паливно-енергетичних, будівельних, фармацевтичних, сільськогосподарській сферах.

За даними української митниці, 2001 року товарообіг між Україною та Гонконгом зріс у 2,2 разу і становив 15,5 млн. дол. США: експорт — 10,75 млн. дол. (зростання у 3,9 разу!), імпорт — 4,72 млн. (зростання на 8,6%). Офіційно в Гонконгу зареєстроване 1 спільне з Україною підприємство в галузі морських перевезень, а на території України — 3 підприємства з гонконгівським капіталом, у тому числі 2 спільних. Хоч як парадоксально це звучить, українські інвестиції в Гонконг втричі перевищували гонконгівські в економіку України на 1 січня ц.р. і становили 5,4 млн. дол. США й 1,9 млн. відповідно.

У Гонконгу акредитовано близько сотні іноземних диппредставництв, у тому числі країн СНД. Не перший рік обговорюється можливість заснування Консульства України. Та поки що це питання, певне, не досить актуальне. Найближчим часом у Сянгані має з’явитися почесний консул України. Поки що всі питання вирішує українське посольство в Пекіні. Зокрема, на консульському обліку перебувають 5 громадян України, які вчаться або працюють у Гонконгу. До речі, у міграційній службі Гонконгу як постійні або такі, що проживають тимчасово, зареєстровано близько 50 українців. Бувають у цьому куточку й вітчизняні туристи, які відвідують острів як частину туру по КНР. До речі, торік Сянган відвідало вдвічі більше приїжджих, ніж тут живе місцевих громадян, — 13,7 млн. Трапляється, й Україну відвідують гонконгівські любителі подорожей — у рамках турів країнами СНД.

Ну, а поки Україна залишається для більшості гонконгівських бізнесменів та пересічних громадян terra incognita, один із наших співвітчизників вибрав чи не найбільш певний шлях для ознайомлення далеких остров’ян із батьківщиною — через українську кухню. Відкритий близько двох років тому в одному з центральних районів міста український ресторан «Іван Казак» користується шаленою популярністю серед сянганців. Смакуючи серед іншого «borshch», «solyanka ribnaya», «utka zaletnaya», «blinchiki lujok», «vareniki» і запиваючи все це українськими винами, шампанським і, звісно, горілкою, місцеві жителі слухають українські народні наспіви в супроводі справжньої бандури, ознайомлюються з побутом українського народу і, можливо, роздумують: чи не варто й справді спробувати організувати бізнес із цією далекою та загадковою країною.