Дамаський синдром

Безпосередня близькість Бейрута до Дамаска порушує закономірне питання: чи може сирійський хаос перекинутися й на ліванську територію? Адже з усіх країн, які межують із Сирією, Ліван – найбільш уразливий до нинішнього сирійського конфлікту. Ця країна перебуває в небезпечній близькості до краю прірви. Рівень релігійної напруженості (зокрема між сунітською та шиїтською громадами) рекордно високий. Легітимність уряду оскаржується, а безпека на ліванських теренах погіршується у зв'язку зі зростанням кількості сирійських біженців.

Ліван уже постраждав від сектантських сутичок, прикордонних зіткнень, цілеспрямованих вбивств та великих потоків біженців. І хоча цій країні досі вдавалося уникати довгострокових загроз, однак необхідні кроки для зміцнення стабільності.

Державні інституції в Лівані слабкі, релігійна напруженість – висока, а основні політичні сили - Альянс "8 березня" і "Коаліція 14 березня" (з дня вбивства колишнього прем'єр-міністра Рафіка Харірі у 2005 р.), розділені підтримкою чи не підтримкою режиму Башара Асада. "Хезболла" ж, потужне угруповання шиїтів, що має домінуючі впливи в ліванському уряді, не тільки підтримує Асада, а й направила своїх бойовиків йому на допомогу.

Новий прем'єр-міністр Лівану Таммам Салем намагається дистанціюватись від сирійського конфлікту, однак варто згадати, що колишній прем'єр цієї країни Наджиб Мікаті пішов у відставку наприкінці березня через неспроможність знайти компроміс із "Хезболлою" щодо низки питань, зокрема сирійського.

Ситуація в Лівані загострюється й тим, що нині там перебувають понад 500 тис. сирійських біженців, і їх потік невпинно збільшується. Що загрожує порушити й так крихкий баланс у країні.

Можна сказати, що доля "Хезболли" великою мірою залежить від наслідків сирійської кризи. Якщо повстанцям вдасться перемогти режим Асада, то цьому угрупованню, можливо, доведеться переглянути свої політичні і стратегічні цілі. Але якщо режиму асадінів удасться вижити, то, ймовірно,
роль "Хезболли" в ліванському суспільстві буде значно посилена.

Небезпека нестабільності в Лівані пов'язана і з напруженістю між сунітами й шиїтами та невдоволенням сунітів домінуванням "Хезболли". Сунітська та шиїтська громади в Лівані майже однакові за чисельністю і перебувають у союзах із конкуруючими регіональними державами - Саудівською Аравією та Іраном, відповідно.

Проте суніти в Лівані почуваються дедалі більше приниженими і змаргіналізованими всемогутньою "Хезболлою". Тому вони вбачають у повстанні в Сирії не тільки можливість підтримати сунітів у протистоянні з режимом, де домінує алавітська меншина, а й шанс позбутися впливу сирійської держави, яка утвердила владу "Хезболли" в Лівані.

Необхідно звернути увагу на той факт, що ще до повстання в Сирії у Лівані вже проживало 300–400 тис. сирійців. Вони були переважно зайняті на низькооплачуваних роботах на будівництві, у сільському господарстві та сфері послуг.

Неконтрольований наплив сирійських біженців може виявитися дуже небезпечним для Лівану з населенням лише 4 млн чоловік.
А велика кількість сирійців, котрі потрапили до Лівану в пошуку політичного притулку, здатна привнести гострі негативні економічні та соціальні наслідки для безпеки цієї країни.

Більшість біженців – цивільні особи, які прагнули врятуватися від нестерпних умов та знайти безпеку і спокій. Однак якщо їх кількість різко зростатиме або якщо сирійські біженці дедалі більше політизуватимуться, то їхня присутність може стати такою ж дестабілізуючою, як і присутність палестинських біженців у Лівані в 1970-х рр.

Проте коли говорити про самих ліванців, то, по-перше, попри невдоволення вадами політичної системи, серйозними розбіжностями в питанні озброєння "Хезболли" та розбіжностями в оцінці репрезентативності урядів, котрі змінюють один одного в Лівані, жодна з груп поки що не має революційних порухів для повалення чинного конституційного ладу.

По-друге, Ліван уже пройшов довгу і криваву громадянську війну. Його лідери й населення, які добре пам'ятають конфлікт, що розпочався в 1975 р., не мають бажання знову втягуватися в затяжне громадянське протистояння. Хоча якщо сирійський конфлікт триватиме довго, а сектантське напруження наростатиме й далі, то не відомо, чи залишеться цей відносний імунітет до конфлікту.

По-третє, християнська громада відіграє своєрідну роль буфера між сунітською і шиїтською общинами. Частково цьому сприяє географічний чинник, оскільки християнські території тягнуться вздовж берегової лінії. Тоді як збройні сунітські групи дислокуються на півночі, а збройні шиїтські групи - в Бейруті та на півдні.

Крім того, коли ключові позиції президента Лівану і командувача армії відводяться християнам, це допомагає політичній системі і системі безпеки держави дотримуватися золотої середини на тлі зростання напруженості між шиїтами та сунітами.

За позитивного для ліванців сценарію, у Сирії відбудеться мирне врегулювання конфлікту, з керованою передачею влади, включно з від'їздом Башара Асада з країни та формуванням перехідного коаліційного уряду. Це дозволить завершити небезпечний конфлікт і рухати Сирію до політичних реформ, не порушуючи тонкого політичного балансу в Лівані.

За менш сприятливого розвитку подій, війна в Сирії затягнеться, і це рано чи пізно може спровокувати "Хезболлу", яка одержує постійну підтримку з Ірану, до занурення Лівану в нову і руйнівну громадянську війну.

Тим часом можна сказати, що національна єдність у Лівані і довіра до держави ніколи ще не були такими слабкими, як тепер. Ліванський народ сьогодні зіштовхнувся з одночасним погіршенням ситуації у сфері безпеки та фрагментацією Лівану на зони сектантського конфлікту і паралічем частини державних інститутів.

Керівник Міністерства внутрішніх справ Рафі Ашраф пішов у відставку ще у квітні 2013 р., і керівництво країни ніяк не може домовитися про продовження терміну його перебування на цій посаді. Таммам Салем, який став прем'єр-міністром на початку квітня 2013 р., так і не спромігся стати об'єднавчою політичною фігурою для уряду національної єдності.

Крім того, ліванські політичні сили не змогли дійти згоди щодо нового закону про вибори. І після того, як сплив крайній термін для їх проведення у червні 2013р, депутати вирішили продовжити термін повноважень нинішнього парламенту до листопада 2014 р.

Військова рада Лівану, яка відповідає за прийняття рішень щодо дій армії, близька до паралічу. Її члени або пішли у відставку, або близькі до виходу у відставку. Сам же командуючий ліванською армією генерал Жан Кахваджі повинен піти у відставку у вересні 2013 р. Однак досі не досягнуто угоди щодо продовження його повноважень або обрання наступника.

Відкладаючи вибори в Лівані, політичний клас посилає колективний меседж, що регіональний сирійський конфлікт є вирішальним чинником у політиці країни. А вибори не розглядаються як бажана арена політичної конкуренції.

Тим часом, хоч ліванські парламентарії погодилися продовжити терміни своїх повноважень, вони не мають наміру робити це ж саме й для інших. Проте політичний клас, який відклав проведення парламентських виборів, усе ж повинен обрати президента у березні 2014 р. та узгодити закон про вибори до листопада 2014 р.

Звісно, не можна сказати, що деградація державних інститутів і проблеми з функціонуванням уряду чи паралічем парламенту здатні автоматично призвести до загострення конфлікту в Лівані. Він не скидається на країну, котра перебуває на порозі своєї фрагментації або обов'язкового запуску чергового конфлікту. Але Ліван уже потрапив у ситуацію, більше схожу на проміжний стан між миром та війною.

Варто пригадати, що торік ця країна вже стояла на межі громадянської війни. Але змогла відступити від неї. Востаннє це було у травні 2008 р., коли, за сприяння іноземного посередництва, між двома сторонами протистояння було укладено тимчасову угоду.

Проте цього разу обстановка в регіоні робить ситуацію трохи інакшою. Саудівська Аравія й Іран, політичні патрони ліванського руху "Коаліція 14 березня" та Альянсу "8 березня", відповідно, сьогодні не в настрої, щоб бути примирливими. З огляду на їхнє глибоке залучення в сирійський конфлікт і заохочення поляризації їхніх союзників у Лівані.

Отже, Ліван перетворився на порохову бочку. Від найменшої іскри може спалахнути великомасштабний конфлікт. Участь "Хезболли" у сирійській війні також створює ризик регіоналізації конфлікту. Але запобіжником на цій пороховій бочці може стати порозуміння і взаємоповага всіх тих, хто сьогодні населяє Ліван...