Ліван — розмінна монета в сирійському конфлікті? 

Ліван стоїть на порозі нової громадянської війни. Політична криза, викликана вбивством впливового силовика, бригадного генерала і одного з керівників Служби внутрішньої безпеки країни Вісама аль-Хасана, має тенденцію до переростання у збройне протистояння опозиції і влади. Опозиція звинувачує прем’єр-міністра Лівану Наджиба Мікаті у зв’язках з Дамаском, покладаючи на сирійську владу відповідальність за дестабілізацію в країні.

Безумовно, Ліван пов’язаний із подіями в Сирії, і громадяни цієї країни та політичні партії розділилися у своїх поглядах на доцільність підтримки сирійської революції. Але Ліван не може собі дозволити бути проксі-ареною для регіональних чи міжнародних гравців, які прагнуть впливати на події в арабських країнах. Регіональні й міжнародні лідери мають визнати високу ціну для Лівану такої стратегії і натомість знайти спосіб підтримати сирійську революцію, не наражаючи на небезпеку стабільність та спокій у Лівані.

Президентові Сирії Башару Асаду було б вигідно посіяти хаос у Лівані, адже в такому разі це відвернуло б увагу світової спільноти від злочинів його режиму. Звісно, найкращий спосіб зміцнити стабільність у Лівані - допомогти сирійській опозиції повалити режим Асада, хоча, схоже, сьогодні Вашингтон ще не готовий до рішучих дій на цьому напрямі. Однак він працює над встановленням стабільності в Бейруті і підтримку своїх ліванських союзників.

Інтернаціоналізація затяжного конфлікту в Сирії автоматично позначиться й на ситуації в Лівані, причому втягування цієї країни в сирійську боротьбу може спровокувати чергову громадянську війну й на ліванській території. З одного боку, революція в Сирії стає шансом для Лівану вийти нарешті з тіні сирійського впливу, а з іншого - вона цілком здатна активізувати такий потужний радикальний ісламістський рух, як «Хезболла», дарма що її лідер шейх Хасан Насралла у телевізійному зверненні закликав до спокою в Лівані.

«Хезболла» - найпотужніша сила в Лівані. З погляду не лише війська, а й організаційної структури в цілому. Великою мірою це держава в державі, коли йдеться про соціальні послуги та допомогу бідним прошаркам суспільства. Але «Хезболла» зараз намагається зачаїтися, бо це поки що не той бій, у який вона хотіла б ув’язатися всередині Лівану чи безпосередньо в Сирії.

Ситуацію ускладнює те, що, з одного боку, «хезболісти» тісно пов’язані з урядом Башара Асада, а з другого - частина їхньої ідеології й риторики спрямована на захист знедолених прошарків ліванського населення. Тому «Хезболла» вичікує, оскільки не може виступити проти сирійського уряду, який є її союзником, і водночас вона не готова визнати, що репресії, яким піддає режим Асада сирійців, - правильні. Бо в такому разі ризикує втратити свій імідж в очах частини ліванців.

Та й розтрачувати сили свого ісламістського угруповання шейх Хасан Насралла передчасно не хоче. Адже оптимальним варіантом для нього було б підключити «Хезболлу» до ізраїльсько-іранського конфлікту (у разі його виникнення), розпочавши потужні обстріли населених пунктів на півночі Ізраїлю, як це вже було під час війни «Хезболли» з Ізраїлем у 2006 році. Причому, на думку американських експертів, тепер «Хезболла» має більше ракет, ніж багато урядів світу, і очевидно, що це дестабілізує весь регіон.

Історично склалося так, що Ліван - найуразливіша держава Близького Сходу. У цій маленькій країні перетинаються інтереси всіх учасників великої близькосхідної гри: США, Ізраїлю, Туреччини, Сирії, ЄС, Ірану, Єгипту, Саудівської Аравії та Катару. Ці інтереси, хоча й проявляються різною мірою, вбивають клин між основними конфесійними громадами країни: шиїтами, сунітами, християнами і друзами.

Після загибелі генерала Вісама аль-Хасана його соратники та одновірці, і насамперед лідер сунітської громади Саад Харірі, обвинуватили в організації цього вбивства сирійську владу та її ліванських союзників із «Хезболли». Адже, за дивним збігом обставин, аль-Хасан займався розслідуванням саме тих злочинів, у яких явно простежувався сирійський слід. Найгучнішим із них було вбивство у 2005 році найвідомішого ліванського політика Рафіка Харірі.

Втім, сирійське втручання у справи суверенного Лівану не припиняється навіть під час громадянської війни в Сирії. Тому питання - якою буде Сирія після Асада? - можна поставити й інакше: яким буде Ліван після падіння режиму Башара Асада? Адже, втративши свого відданого союзника - Сирію, Іран, який займався «відгодівлею» терористичних монстрів від Іраку - до Лівану та Йорданії, від Сектора Газа і Єгипту - до Перської затоки, намагатиметься знайти Асаду «достойну» заміну.

Власне, її й не доведеться довго шукати. Шейх Хасан Насралла зі своєю «Хезболлою» - цілком достойна заміна режиму «асадинів». Крім того, не здавати ж на металобрухт усю ту зброю, яку нагромадила «Хезболла» в південних передмістях Бейрута. Після політичного землетрусу, що стане наслідком падіння Башара Асада, режим мулл у Тегерані буде просто
змушений переключитися на Насраллу і простимулювати його для початку нового витка протистояння з Ізраїлем.

Ірану потрібен хаос на Близькому Сході, щоб відвернути увагу від своєї ядерної програми. А для цього, знову ж таки, ідеально підходить «Хезболла». Хоч політична влада «Хезболли» трохи ослабла у зв’язку зі слабкістю режиму Асада, вона й надалі залишається єдиною збройною групою, чиї потенційні можливості перевершують можливості ліванської армії. І якби «Хезболла» захотіла, вона б змогла встановити контроль над Ліваном буквально протягом кількох днів. Але її головне завдання не в цьому, воно полягає у боротьбі з Ізраїлем. Власне, для цього «Хезболлі» й надходило через Сирію таке потужне фінансування від Ірану.

У Тегерані розуміють: якщо вони продовжуватимуть розробку власної ядерної програми, не виключено, що вже навесні 2013 року Ізраїль застосує проти іранців військові санкції.

Тому, намагаючись діяти на випередження, Іран здатен підштовхнути «Хезболлу» до воєнного протистояння з ізраїльтянами, сподіваючись, що відтягнення військ на боротьбу з «Хезболлою» відверне увагу Ізраїлю від повітряної атаки на іранські ядерні об’єкти.

Не виключено, що паралельно із цим Іран готується спровокувати розпалювання громадянської війни в Лівані, яка також відвертатиме увагу світової спільноти від цієї екстремістської і проблемної країни. Натискаючи на «педаль» газу, Іран у змові з «Хезболлою» здатен спровокувати кровопролиття між шиїтами та сунітами в Лівані. А застосувавши на ліванській території один із найпотужніших видів своєї зброї - Революційну гвардію, Тегеран напевно досягне цієї своєї стратегічної мети.

Крім того, те, що було неможливим у часи президента Єгипту Хосні Мубарака, тепер набирає для Ірану реальних обрисів. Навіть програвши громадянську війну в Сирії, Тегеран зможе підтримувати домінування «Хезболли», використовуючи Суецький канал для постачання зброї до Лівану. У цій ситуації найгірше, що Єгипет, який потрапив під контроль ісламістів, і Іран можуть поступово розвивати своє стратегічне зближення, використовуючи свій контроль над водними шляхами - Суецьким каналом та Ормузькою протокою. Цим значно посилюючи позиції одне одного у Близькосхідному регіоні.

Проксі-війна в Сирії, яка до того ж відбиває стратегічні інтереси Росії і Китаю на Близькому Сході, заходить у безвихідь, тому в перенесенні протистояння на територію Лівану явно прозирає можливість для тактичних маневрів усіх зацікавлених у цьому затяжному конфлікті сторін.

Можна припустити, що Ліван легко стане розмінною монетою в сирійському конфлікті. Але якщо «Хезболла» зробить спробу напасти на Ізраїль, будучи втягнутою в ліванську громадянську війну, вона навряд чи потягне війну на два фронти. Звісно, шейх Хасан Насралла не зможе ухилитися від вказівки з Тегерана, проте ізраїльська воєнна кампанія здатна дуже похитнути його позиції в Лівані. Адже Ізраїль врахував усі помилки попереднього протистояння з «Хезболлою» і, безперечно, готовий діяти жорсткіше та рішучіше.

Справді, не можна скидати з рахунків, що Тегеран зробить спробу переключити увагу Ізраїлю з Ірану на «Хезболлу» і цим намагатиметься уникнути на певний час авіаатаки ізраїльтян. Таким чином, ліванський пасьянс, можна сказати, вже розкладений, але в ньому враховуються інтереси всіх зацікавлених сторін, за винятком ліванського народу.

Перебуваючи на вістрі сирійського протистояння, Ліван не здатний самостійно знайти вихід із ситуації, коли його національні інтереси розглядатимуться в останню чергу. Велика гра тіней іде повним ходом, а на світлі проступають сценарії, невтішні для самих ліванців. Чи вдасться в такому разі уникнути балканізації регіону, залишається під питанням. Адже дистанційний детонатор може бути запущений у дію ззовні швидким набором цифр стільникового телефону…