Сирійське покарання Туреччини

Після нещодавніх вибухів у турецькому місті Рейханли неподалік сирійського кордону, коли загинуло 46 людей і 100 було поранено, високопоставлені представники турецького уряду не виключають причетності до терактів сирійської розвідки.

І хоча наявності сирійського сліду ще не доведено, сумна правда полягає в тому, що сирійська громадянська війна вже докотилася до кожної країни Близькосхідного регіону - релігійне насильство в Лівані, Туреччині й Іраку тісно пов'язане з конфліктом у Сирії.

На сьогодні сусідні із Сирією країни прийняли вже понад мільйон сирійських біженців, які створюють серйозну економічну, культурну та політичну напругу в таких відносно стабільних країнах, як Йорданія і Туреччина.

Напружена ситуація і в Лівані, де окремі політичні лідери вже відверто висловлюють думку, що Сирія більше не повинна контролювати їхню внутрішню політику. Водночас "Хезболла" воює на боці сирійської армії і на вулицях Бейрута. А Іран намагається використати хаос, щоб передислокувати ХАМАСу через південну Сирію в сектор Газа найновіші ракети класу "земля-повітря".

На тлі постійного нагнітання ситуації у Близькосхідному регіоні - якщо сирійську причетність до терактів буде доведено - в Туреччини з'являється законний привід розпочати війну із Сирією.

Якщо ж за терактами в Туреччині справді стоїть тиран і соціопат Башар Асад, то виникає запитання - навіщо це йому? Адже він не може не розуміти, що змагатися з турками у військовій силі йому не до снаги. А провокування конфлікту зі своїм сусідом лише погіршує і без того критичну ситуацію сирійського диктатора.

Можливо, для Туреччини настає той час, коли вона повинна виступити єдиним фронтом з арабськими країнами і разом з'ясувати, що робити із Сирією. Саме Анкара має мобілізувати мусульманські країни для протидії Сирії. Сьогодні для Туреччини все складається таким чином, що вона цілком спроможна реалізувати свою давню мрію про лідерство у мусульманському світі. Розпочавши з Близькосхідного регіону.

І якщо переговори з лідерами арабських країн виявляться успішними, можна припустити, що Ліга арабських держав піде на те, щоб узгодити з Анкарою спільну позицію щодо Сирії і погодиться ввести на сирійську територію об'єднані військові сили Туреччини і ЛАД.

Така ініціатива з боку Анкари може бути цінною для турків ще й тому, що введення турецьких військ на сирійську територію унеможливило б проголошення сирійським Курдистаном автономії (на зразок вже існуючої в Іраку) чи приєднання сирійської частини Курдистану до іракського Курдистану.

Задля досягнення цих стратегічних цілей Анкара може навіть піти на певні поступки Лізі арабських держав, адже натомість вона отримає шанс наблизитися і до розв'язання "курдської проблеми".

Для Туреччини нині головне не піддатися на сирійську провокацію і не розпочати односторонні дії в Сирії без зовнішньої підтримки. Адже нова конституція і федеральна система, ухвалення яких наразі затримується у парламенті, зможуть зняти "курдське напруження" і в подальшому зменшити тертя між центральним урядом і курдами.

Проте трагічні події у місті Рейханли показують, що режим Асада здатен легко проникати на турецьку територію. А оскільки турки можуть і не дочекатися військового втручання НАТО в Сирії, то сьогодні головне не дати шансу режиму Асада, а його союзникам Росії та Ірану - спробувати розіграти "турецьку карту", підбивши Анкару на поспішні дії.

Втім, ідея федералізації Туреччини має і темні сторони. Адже дуже сумнівним, з погляду міжнародного права, є той факт, що Анкара збирається зробити окуповану турецьку частину Кіпру однією зі своїх федеральних частин.

Як вважають турецькі експерти, "є певні сили, які не хочуть зростання ролі Туреччини в регіоні. На це був спрямований і недавній кривавий теракт у Рейханли. Руйнівна громадянська війна в Сирії досягла і турецької території. Протяжність кордону між Туреччиною і Сирією 910 кілометрів, а населенню прикордоння притаманний іще досить сильний сепаратистський менталітет. Тому ми маємо бути пильними у всіх відношеннях. Вибух скеровував палець Башара Асада, який планує перекинути війну на турецьку територію, щоб Туреччина знову повернулася у пекло. Башар Асад дуже тяжко "попрацював". І, на відміну від "царя" Лівії Муаммара Каддафі і президента Іраку Саддама Хусейна, чинить безпрецедентний опір народному повстанню. Але одного чудового дня все закінчиться, і Асад отримає важкий рахунок за жорстоку різанину, яку він прагне перекинути і на Туреччину. Проте Туреччина не вступить у цю гру".

Хоча непросто визначити, в яку саме гру має зіграти ця країна. Її сусідство із Сирією несе багато потенційних викликів. Адже для безробітної арабської молоді Сирія фактично стала політичним аварійним люком, де сходяться бурхливі струмки народного гніву.

З іншого боку, немає нічого дивного в тому, що сирійський конфлікт зачепив і турецьку територію. На даний момент Сирія вже майже в точці неповернення. Сунітська більшість, швидше за все, вже не зможе жити в мирі з алавітами, незалежно від того, як ця війна закінчиться. Непримиренні протиріччя і боротьба триватимуть.

Сирія стала живильним середовищем для ісламістських воєнізованих формувань і терористів. Тож допоки збройне протистояння в Сирії триватиме, воно експортуватиметься і назовні.

Можна сказати, що ситуація в Сирії та інших арабських країнах Близького Сходу якоюсь мірою є далеким відлунням розпаду Османської імперії. Оскільки штучно нарізані кордони нових держав виявилися міною сповільненої дії.

На жаль, громадяни близькосхідних країн стали заручниками цієї ситуації і отримали найгірше. На перехресті інтересів у конфліктах на Близькому Сході опинилися диктатури, феодальні монархії, Росія, США, Європа, Іран, тривала й запекла боротьба за землі древнього Ізраїлю між палестинцями та ізраїльтянами.

Водночас Туреччина є "буферною зоною" між Близьким Сходом і Європою як географічно, так і культурно. І нині вона отримала перший удар з боку своїх арабських сусідів. Арабів-мусульман не дуже влаштовує те, що Анкара намагається домінувати в арабському та ісламському світі.

Крім того, затягування сирійської громадянської війни - це значною мірою реакція Росії на те, що її не поважають у світі як наддержаву. Кремль скористався моментом, коли США були зайняті Північною Кореєю і Китаєм, і вирішив навести свої порядки на Близькому Сході.

Проблема Туреччини ще й у тому, що Росія та Іран вирішили на сирійському прикладі продемонструвати західному світу і НАТО, що вони готові боротися з Заходом на чужій території. Туреччина ж опинилася занадто близько до цього конфлікту, і тому "перша кров" - це своєрідне покарання за колишні тісні стосунки Анкари з Ізраїлем і Америкою…