ЧИ ЗНАЙДЕТЬСЯ У ЄВРОПЕЙСЬКОМУ «BIG BANG» МІСЦЕ ДЛЯ ПОЛЬЩІ?

«Big Bang» сленгом єврочиновників означає «велике розширення» Європейського Союзу за рахунок одночасного прийняття численної групи країн-кандидатів із Центральної та Східної Європи. Згідно з найновішим рапортом Європейської комісії,
10 країн-кандидатів можуть бути готовими на 2004-й — рік чергової дати імовірного розширення. Серед цієї десятки знайшлося місце і для Польщі. Здавалося б, справа досить проста — витримати ще три роки, виконати всі вимоги ЄС і зберегти необхідну підтримку власних громадян у справі інтеграції. Та час не стоїть на місці, а тому це завдання може виявитись не таким уже й простим.

Автор цих рядків, ще проживаючи у Варшаві 1998 року, належав до групи (зрештою — досить численної) тих наївних, котрі вірили, що Польща стане членом ЄС у 2001 році. На жаль, протягом цих кількох років упевненість у близькому вступі нашого західного сусіда до Європейського Союзу не тільки не зросла, а й істотно знизилася. За цей час сталися, принаймні, дві важливі зміни, які не додають оптимізму: з одного боку, те, що наприкінці 2001 року прихильників інтеграції з Європою залишилося у Польщі тільки 43% (у 1998 було понад 70%), а з іншого — те, що на осінніх виборах уперше до польського парламенту ввійшли самостійні політичні сили (партії «Самооборона» та Ліга польських родин), які є рішучими противниками вступу країни до ЄС.

Європа для еліти

Однак новий уряд, створений коаліцією лівих партій (як і попередній уряд — правих та лібералів), декларує рішучий намір «повернути країну в європейську родину» і навіть доводить цю рішучість на практиці. Під час першого ж свого візиту до Брюсселя наприкінці листопада міністр закордонних справ Польщі Влодзімеж Цімошевич задекларував від імені уряду такі значні поступки в питаннях продажу іноземцям землі та обмеження на європейському ринку праці для польських громадян, що викликав на себе гнів не лише антиєвросоюзівської частини опозиції, а й союзника із правлячої коаліції — Польської народної партії. Фракція ЛПР подала на розгляд Сейму пропозицію відкликати Цімошевича з посади міністра, яку підтримали депутати з партій «Право і справедливість» та «Самооборона».

Не можна сказати також, що переговорний процес між Варшавою і Брюсселем проходить безхмарно. Польща давно вже не є лідером цього процесу серед країн-кандидатів. Маючи завершених тільки 19 переговорних розділів із 29, поляки опинились «у хвості» тих десяти імовірних кандидатів на членство у 2004 році. Щоправда, політики, як польські, так і євросоюзівські, не виявляють, здається, особливої стурбованості цим фактом.

Активно підтримують «на духу» польських колег і європейські політики, зокрема такі великі друзі поляків, як німецький канцлер Герхард Шрьодер чи євросоюзівський комісар у справах розширення Гюнтер Ферхойген, які неодноразово заявляли, що не уявляють собі розширення ЄС без Польщі. Але, як відомо, політики часто мають свої особливі підстави робити певні заяви, не зважаючи на справжній стан речей. Якщо ж ідеться про німецьких політиків, то їхнє зацікавлення справою ні для кого не є таємницею: Польща для Німеччини — безпосередній місток до України та перспективної Калінінградської області Росії.

Незважаючи на зовнішній спокій політиків, виразно видно, що всі вони квапляться. Недаремно ж президент Квасьнєвський застерігав у Брюсселі, що Польща увійде до ЄС або у 2004 році, або — невідомо коли, а може, й ніколи. Ці слова однозначно свідчать, що проблема таки існує і що «євро-фоби» у польському парламенті та низька суспільна підтримка — це тільки її видима частина. Нинішнього року польські дослідники суспільних настроїв зафіксували нове явище — спад підтримки в середовищах, які нещодавно славилися найбільшими ентузіастами інтеграції: керівні кадри, інтелігенція, приватні виробники. На думку директора Інституту публічних справ, професора соціології Лєни Колярської-Бобіньської, так відбувається тому, що «успіхи цих груп пов’язані з такою Польщею, яку маємо зараз. Вступ Польщі до ЄС викличе цілий ряд змін і порушить інтереси «успішних людей», які вже сьогодні відчувають конкуренцію західних інвесторів». До того ж багато людей бояться, що через погіршення у країні економічної ситуації Польща буде погано підготована до членства в ЄС, а тому увійде в Союз на невигідних умовах і через це стане «сколонізованою країною другої категорії».

Про ці настрої добре знають польські еліти, і це змушує їх поспішати. До внутрішніх проблем долучаються також негативні сигнали з країн самого Союзу, звідки постійно нагадують полякам, як і іншим кандидатам, що європейські суспільства, на відміну від політиків, не надто захоплені перспективою розширення на схід. У різних країнах дедалі частіше до влади приходять політичні сили чи окремі політики, які виступають проти розширення, а підтримка розширення ЄС серед громадян Європи затрималася нещодавно на позначці 43%. «Невідомо, чи за п’ять-десять років Європа і далі буде схильною до розширення», — застерігає у пресі співвітчизників Пьотр Новіна-Конопка, ректор підваршавського Європейського колегіуму.

«Не віддамо польської землі іноземцям»

Це улюблене гасло польських популістів — як правих з ЛПР, так і лівих з «Самооборони». Але не тільки. Значна частина депутатів від лівої ПНП та правої «Права і справедливості» — противники вступу Польщі до ЄС на умовах Брюсселя, тобто всупереч, на їхню думку, інтересам польського народу. Така велика кількість «захисників народних інтересів» свідчить перш за все про те, що сам народ потребує заступників, бо чується під загрозою. Польське село — земля і люди — це найтяжчий пункт у переговорах Польщі з ЄС, і, чесно кажучи, варіантів задовільного розв’язання цієї проблеми поки що не зміг запропонувати ніхто. Польське село — це також зона найнижчої підтримки вступу Польщі до ЄС і найвищого рівня недовіри до ЄС, страху перед ЄС та антиєвропейських комплексів і стереотипів.

Польська земля — хороша й дешева, тому поляки небезпідставно бояться, що багаті європейці викуплять її у бідних польських селян, а їх самих перетворять на найманих працівників. Ще донедавна польська сторона твердо трималася вимоги 18-річної заборони (від моменту вступу до ЄС) на продаж землі іноземцям. Новий уряд погодився на скорочення цього періоду до 12-ти років, що «оборонці народу» відразу ж назвали «зрадою національних інтересів», — але і це ЄС не задовольняє, оскільки чехи та угорці зголосилися на 7-річний термін. Слід також сказати, що не всі селяни бояться приходу «багатих німців», які викуплять їхню землю, — деякі навіть з нетерпінням чекають цього. Особливо в районах найбільшого убозтва та безробіття. «Хай уже швидше приходять і купують, тоді з’являться гроші, може, хоч щось почне тут змінюватися», — доводилося мені чути від селян з північно-західних регіонів, з колишніх німецьких земель. Та поки що ні багатий німець, ні будь-хто інший не поспішають викуповувати польських земель. За офіційними даними, протягом останнього десятиліття по дозвіл купити землю у Польщі звернулося півтори тисячі іноземців, дозвіл же отримало близько 600, які й купили сукупно 30 тисяч гектарів.

Польське село в розумінні європейців — роздрібнене на тисячі малих нерентабельних господарств, погано технічно забезпечене і взагалі відстале. Після банкрутства та розвалу державних с/г підприємств (знаних як ПГР) у багатьох сільських регіонах панує величезне безробіття. Тому поляки домагаються від ЄС безпосередніх доплат за продукцію для своїх фермерів — відразу і майже на рівні фермерів французьких чи німецьких. Європейці ж відмовляються гарантувати польським селянам доплати, поки все сільське господарство країни не буде реструктуризоване. Без докорінних реформ на селі будь-які дофінансування польської с/г продукції будуть викиданням грошей «у болото» — слушно вважають у столиці Євросоюзу.

Ще одне застереження, яке мають європейці до Польщі, стосується високого рівня безробіття. Рівень безробіття у середньому по країні сягнув 18%, а уряд і надалі не знає, як з цим лихом боротися. Днями міністр фінансів Марек Белька визнав, що і в наступному році не вдасться подолати тенденції до зростання безробіття. Водночас поляки домагаються, щоб Європа відкрила свій ринок праці для польських робітників уже від самого моменту вступу до Союзу. Європейці ж пропонують 7-річний мораторій (найбільше цей варіант обстоюють німці та австрійці) з тим застереженням, що кожна окрема країна зможе відкрити свій ринок раніше, якщо вважатиме це за можливе.

Це основні проблеми, але не всі. Брюссель критикує Польщу також за повільну реструктуризацію сектора сталі; високу корупцію, зокрема у системі судочинства; незручну і неефективну публічну адміністрацію. 29 листопада єврочиновники отримали чергову нагоду виявити своє незадоволення — представники польської делегації поінформували, що візи для росіян та білорусів Польща зможе запровадити лише у 2003-му році (для українців — з моментом вступу), а не з початку 2002-го, як цього хотів ЄС. Учасники переговорного процесу від польської сторони добре усвідомлюють, що цей діалог відбувається не на рівних, — інколи єврочиновники більш чи менш делікатно нагадують, що Польщу силою в ЄС ніхто не тягне. Отже, якщо країна-кандидат зацікавлена перейти у статус члена, то вона все ж таки муситиме виконати умови Євросоюзу.

Як не на Захід, то на Схід

Сьогоднішня публічна дискусія про інтеграцію Польщі в ЄС інколи скидається на суперечку «страхів». На жаль, ця суперечка не має шансів перетворитися на діалог — кожен має рацію. Одна сторона цієї суперечки боїться вступати до ЄС, щоб не бути там країною другої категорії, боїться «багатого німця» — «одвічного ворога Польщі», боїться масонів і глобалістів, боїться бездуховності і антиклерикалізму. Друга ж сторона боїться не стати членом ЄС, бо це означатиме потрапляння в «цивілізаційну відсталість», втечу з країни молодих, освічених, талановитих кадрів, втрату політичної стабільності та національної безпеки. Цією другою версією дедалі частіше «лякає» невпевнених поляків еліта. «Газета виборча» цитувала такий вислів Марека Бельки: «Хтось, хто хотів би драматизувати, сказав би, що ми або сядемо у потяг до Брюсселя, або на пероні чекатиме нас потяг до Мінська». Чому до Мінська, а не до Москви? — запитує авторка тексту у «Газеті виборчій». — Та тому, що це ще один «страх»: у кулуарах подейкують, що якщо Путін і далі проводитиме таку політику, як досі, то «Росія опиниться в Європі швидше, ніж Польща».

Схоже на те, що цей останній відтинок до інтеграції з ЄС Польща пройде начебто двома окремими шляхами: еліта — одним, а суспільство — іншим. Але вони не можуть надто віддалятися одне від одного, хоча б тому, що їм доведеться перетнутися на загальнонародному референдумі, який буде останнім, визначальним штрихом процесу інтеграції. За словами Лешека Міллера, такий референдум міг би відбутися вже наступного року. Одним із завдань польських еліт буде навіть не стільки переконати пересічного поляка сказати ЄС — «так», скільки взагалі заохотити його взяти участь у референдумі. Як свідчить досвід останніх 12 років, поляки дуже неохоче беруть участь у референдумах. Якщо ж не буде достатнього стимулу, то, крім противників інтеграції, участь у голосуванні можуть проігнорувати і невпевнені, — тоді на референдум підуть лише прихильники вступу до ЄС. І якщо суспільні настрої не зміняться, то їх може виявитися замало для того, щоб цей акт «волевиявлення» став легітимним.