Больова точка Близького Сходу

Лівія має всі шанси стати новою больовою точкою на Близькому Сході. Представник цієї крани в ООН Ібрагім Даббаші заявив, що ситуація в країні - на межі "повномасштабної громадянської війни". Депутати лівійського парламенту звернулися до Ради Безпеки ООН з проханням допомогти вирішити конфлікт між озброєними угрупованнями.

Але чи варто західним країнам робити це? Відомий лівійський політик і експерт Шаабан бен Насер вважає: якщо у внутрішній конфлікт "вирішить втрутитися Захід, він перетворить Лівію на територію тероризму, на другий Афганістан". Звісно, про це можна дискутувати, бо в такому разі можливе й інше припущення: Лівія може стати новим Іраком. Країною, де щодня відбуваються теракти і гинуть сотні людей.

А тим часом Лівійська Арабська Джамахірія часів колишнього диктатора Муаммара Каддафі аж ніяк не могла автоматично перетворитися на демократичну країну - надто важким виявився тягар 42 років диктаторського режиму.

Нинішній розкол у лівійському суспільстві має політичний характер, якого, як здавалося після повалення режиму Каддафі, можна було уникнути. Проте Лівії і досі не вдалося просунутися шляхом до безпечної, постконфліктної і стабільної країни. І гальмом тут є не лише її родоплемінна роздробленість. Хоча це й справді дуже важливий фактор. Нинішні події в країні не можна розглядати у відриві від її трагічного каддафівського минулого.

В ідеології Каддафі перемішалося все можливе: то він видавав себе за антиколоніального агітатора, то за соціального пророка, гуру арабізму, африканського об'єднувача і навіть "тренера" терористів. Щоправда, Муаммару Каддафі іноді таки вдавалося адаптувати свій політичний стиль до світової ідеологічної моди, завойовуючи при цьому прихильність лідерів маргінальних країн третього світу та здобуваючи підтримку Москви.

На лівійському політичному полі, ретельно зачищеному диктаторським режимом, і досі не можуть сформуватися політичні сили, які були б спроможні, запустивши повноцінний політичний процес, створити такі умови, за яких політичні партії конкурували б одна з одною, проте жодна з них не зазіхала б на узурпацію влади.

Постійне намагання ісламістів узурпувати владу на лівійських територіях змусило Єгипет таємно завдати авіаударів по угрупованнях ісламістів, котрі рвуться встановити контроль над Тріполі. Власне, всі ці ісламістські формування борються не лише за політичний контроль над країною, а й за контроль над лівійською енергосистемою. І наростання нестабільності в Лівії, нездатність центральної влади контролювати ситуацію в країні не можуть не турбувати Єгипет, який розташований поруч. Каїр не може допустити, щоб нестабільність перекинулася і на його територію.

Після поразки "арабської весни" Близький Схід перебуває у стані неконтрольованого безладу, коли за наявності однієї демократичної держави - Ізраїлю - в регіоні правлять монархії, світські й релігійні диктатури. При цьому Катар підтримує терористичний ХАМАС, Єгипту ще дуже далеко до демократії, а хаос у Лівії свідчить про те, що в найближчій перспективі немає жодних шансів на постання там демократичного режиму.

Водночас завдання Єгиптом авіаударів по позиціях ісламістських бойовиків без погодження із західними партнерами Каїру небезпечне тим, що може ще більше розпалити лівійський конфлікт і втягнути Близькосхідний регіон у тривале протистояння. Ситуація погіршується й тим, що Сполучені Штати, не завершивши своєї кампанії в Афганістані і все ще допомагаючи уряду Іраку в його боротьбі з терористами з "Ісламської держави", не можуть приділити Лівії достатньої уваги.

Розвиток подій на Близькому Сході вимагає створення сильної коаліції арабських держав, яку могли б очолити Єгипет і Саудівська Аравія. Це вирівняло б ситуацію не лише в Лівії та Іраку - довгострокова стратегія на Близькому Сході змушує західні країни координувати свої зусилля з метою повного знищення терористичних ісламських угруповань, аби покласти край поширенню їхнього впливу. Лише це може забезпечити мир у регіоні.

Відповідаючи на запитання, чи може Лівія стати другим Афганістаном, необхідно враховувати фактор Каїру. Якби Лівія не сусідила з Єгиптом, то такий розвиток подій був би дуже можливий. Однак схоже на те, що новий президент Єгипту Абдул Фаттах ас-Сісі має не задекларовану поки що доктрину, згідно з якою відтепер Єгипет поширюватиме військові впливи за межі своєї держави. Існування такої доктрини підтверджується тим, що єгипетські військові (крім операції в Лівії) перекрили бойовикам із "Хезболли" можливість проникнути до сектора Гази з наміром допомогти ХАМАСу виготовляти ракети, які могли б бути використані проти Ізраїлю.

Останнім часом досягнуто певного порозуміння між Єгиптом та Ізраїлем, яких, поки що ситуативно, об'єднують спільні цілі боротьби з ісламськими терористами. Звісно, нині ще зарано вбачати в цьому збігу політичних інтересів можливість утворення політичного тандему Ізраїль-Єгипет. Але якщо їхні позиції зближуватимуться і надалі, не можна виключати, що між цими двома державами в майбутньому можуть встановитися тривалі союзницькі відносини на зразок тих, які були свого часу між Туреччиною і Ізраїлем.

З іншого боку, якщо зближення Ізраїлю з Єгиптом це перспектива майбутнього, то Вашингтон не може нині не перейматися фактом зближення Каїру з Москвою. Адже Єгипет почав відповідати на російські політичні "загравання". Позиція Путіна стає для Єгипту чимдалі важливішим фактором. У той час, коли американці відмовилися продавати Каїру зброю та проводити спільні військові навчання, цей вакуум намагається заповнити Москва. Кремль готовий продати Єгипту військові вертольоти та зброю і провести спільні військові навчання.

Можливо, американцям варто було б подумати про недопущення дрейфу Єгипту в російський бік. Адже не всі їхні нинішні партнери в регіоні демонструють стійкість своїх союзницьких позицій. Катар підтримує терористичні організації ХАМАС та "Ісламська держава" і є рішучим прибічником "братів-мусульман". А президент Реджеп Ердоган за час свого тривалого перебування на посаді прем'єр-міністра перетворив Туреччину зі світської країни на ісламістську державу.

Якщо спитати себе, чи можливе взагалі встановлення демократії на Близькому Сході, то відповідь буде не надто обнадійливою. Наслідки "арабської весни" показують, що за демократичних умов в арабському світі до влади легко можуть прийти ісламські фундаменталісти на кшталт "братів-мусульман" у Єгипті. Тому не зайво було б подивитися на ситуацію в Близькосхідному регіоні, попередньо знявши рожеві окуляри. На нинішньому етапі розвитку Близького Сходу альтернативою теократії можуть стати лише нерелігійні авторитарні правителі.

У такому разі, можливо, найкращим (принаймні на певний час) рішенням для Лівії, яку роздирають непримиренні політичні протиріччя, мало б стати військове правління, подібне до того, яке було в Єгипті за часів генерала-президента Хосні Мубарака…