Австрійське перегравання

Навесні в Австрії відбулися президентські вибори, що виявили значну поляризованість австрійського суспільства.

До другого туру вийшли два кандидати - Александер ван дер Беллен, який представляє Партію зелених, та член ультраправої Партії свободи Норберт Хофер, що заручився підтримкою поміркованих виборців. Проте Хофер із великим відривом виграв перший тур виборів, у другому ж програв своєму опонентові з різницею лише близько 30 тис. голосів. Причому результат вирішили голоси, надіслані поштою: за австрійськими законами, брати участь у виборах мають право й австрійці, котрі живуть за кордоном. Природно, що австрійці, котрі живуть переважно в інших країнах ЄС, не підтримали євроскептика Хофера. Однак, за рішенням Конституційного суду Австрії від 1 липня, підрахунок надісланих поштою голосів визнаний помилковим. Таким чином, було призначено перевибори президента, які мають відбутися в жовтні.

Права загроза

Погляди Хофера лякають багатьох австрійців. По-перше, це жорстка антиімміграційна риторика. Сама собою вона цілком звична для європейських правих партій, зважаючи на масштаби, яких набула міграційна криза останніх років. Але, крім того, Хофер говорить про австрійський народ із позицій етнічного націоналізму й носить символ, пов'язаний з імперськими ідеями пангерманізму. Символ, який, своєю чергою, активно використовують австрійські неонацисти.

У сусідній Німеччині такі ідеї поділяють хіба що маргінали на кшталт прибічників Націонал-демократичної партії. Але при цьому, намагаючись заручитися підтримкою максимально широких верств суспільства, вони не йдуть далі, - все, що пов'язане з нацистським минулим, для більшості німців усе ще є табу. Уявити, щоб половина німців проголосувала за такого кандидата, як Хофер, неможливо.

Тим більше зрозумілими стають побоювання частини австрійського електорату, - адже Хофер наперед заявив: хоч у президента Австрії повноваження переважно церемоніальні, він готовий скористатися правом на розпуск парламенту. Правом, закріпленим за президентом у теорії, - приблизно як численні повноваження англійської королеви, яких, однак, на практиці використовувати просто не заведено.

Спроба таким чином ініціювати дострокові вибори (за календарем, вони мають відбутися в жовтні 2018 р.) привела б до посилення Партії свободи, очолюваної Хофером: згідно з опитуваннями, вона могла б набрати близько 34% голосів - проти 20,5% на виборах-2013. Малоймовірно, що навіть при такому розкладі праві змогли б сформувати уряд. Але це, безумовно, посилило б позиції націоналістів, а крім того, ускладнило б ситуацію для найбільших партій країни.

Нині більшість в австрійському парламенті має "широка коаліція", що складається з традиційно популярних у країні Соціал-демократичної та правоцентристської Австрійської народної партій. Однак, судячи з результатів опитувань, не виключено, що у разі парламентських виборів уже нинішнього року цим силам довелося б шукати третього коаліційного партнера. Партія зелених не конче погодилася б приєднатися до уряду в ситуації, яку не назвеш простою: оскільки цілком можливо, що затяжна міграційна криза й надалі знижуватиме рейтинги правлячих партій у європейських країнах. Коаліційні переговори, в кожному разі, тривали б досить довго, що, знову-таки, привело б до посилення позицій правих.

Історія і сучасність

У чому причина такої різниці? Одна з можливих відповідей безпосередньо пов'язана з історією країни. Австрію назвали "першою жертвою" нацистів - попри те, що в країні, населення якої тоді становило близько 7 млн людей, на час закінчення війни було близько півмільйона членів нацистської партії і більше мільйона австрійців воювали на боці Німеччини. Післявоєнна денацифікація в Австрії була, таким чином, значно менш інтенсивна, ніж у Німеччині. Існували побоювання, що в Австрії може розгорнутися сценарій, схожий із блокадою Берліна Радянським Союзом; отож американці не хотіли ні налаштовувати проти себе австрійців, не відмовлятися від ветеранів вермахту, яких вільно наймала на службу австрійська жандармерія.

Надалі питання денацифікації не порушували вже австрійські партії: на думку історика Тоні Джудта, це було пов'язано з тим, що Народна партія не хотіла нагадувати про свій корпоративістський режим 1934–1938 рр., а соціал-демократи - про свої заклики до аншлюсу ще до 1933 р. Крім того, оскільки масованої ідеологічної денацифікації не відбувалося, партії були зацікавлені в підтримці правих виборців.

Більшість членів нацистської партії були амністовані вже 1948 р. - і через 7 років колишній офіцер СС Антон Райнхальтер, прибічник пангерманістських ідей, заснував Партію свободи. У 70-х, після того, як від партії відпали екстремісти, вона прийшла до ліберальної ідеології. Однак праворадикали повернулися до керма партії 1985 р. - в особі харизматичного лідера Йорга Хайдера. Саме він сформував нинішнє обличчя Партії свободи, - в часи його лідерства вона стала приділяти значну увагу питанням міграції та критиці європейських наднаціональних структур. У 1999 р. партія вперше перемогла на виборах і навіть увійшла до правлячої коаліції, що викликало чимале хвилювання серед європейських політиків і призвело до запровадження санкцій проти Австрії за рішенням інших країн - членів ЄС: крайні праві політики при владі розглядалися як загроза мирові та порядку в єдиній Європі.

Однак, порівняно з ідеями Хофера, тодішня Партія свободи, вочевидь, була досить поміркована. В інтерв'ю одному з правих австрійських журналів Хофер заявив, що Хайдер "відмовлявся від коріння", не апелюючи до ідеології пангерманізму. Понад те, нинішній президентський кандидат від австрійських правих заявив, що вважає австрійців нацією, але "не стане засуджувати тих, хто думає інакше", - тобто пангерманістів, переконаних, що ніяких австрійців не існує і їх штучно відкололи від єдиного німецького народу. І так далі.

"Зелений" професор

Ван дер Беллен здається повною протилежністю молодому й різкому в судженнях Хоферу. 72-річний професор на пенсії, перед тим викладач економіки у Віденському університеті, до 1992 р. був членом Соціал-демократичної партії, а потім перейшов у стан "зелених". Навіть його особиста історія здається ледь не насмішкою над етнічним націоналізмом та антиімміграційними настроями Хофера. Мати ван дер Беллена була естонкою, а в жилах його батька текла естонсько-голландсько-німецька кров, і в Австрію вони потрапили як біженці після окупації Естонії радянськими військами в 1940 р.

Ван дер Беллен

Сам кандидат, хоча й став свого часу спочатку головним спікером своєї партії, а потім - і її лідером, сприймався в австрійській політиці як технократ, що говорить переважно про практичні аспекти політики. І знову - протилежність схильному до популізму Хоферу, чия харизматичність, згідно з опитуваннями, стала однією з трьох основних причин готовності австрійців підтримати лідера правих.

Той факт, що ван дер Беллен взагалі вийшов у другий тур, безпосередньо пов'язаний зі зниженням підтримки двох найбільших партій у країні. На цьому тлі кандидат від "зелених", який у своїй програмі наголошував на фундаментальних ліберальних цінностях і на тому, що заради розумної політики потрібно облишити міжпартійні чвари, у поєднанні з помірною критикою влади, вирізнявся дуже вигідно. У докладній програмі кандидата знайшлося місце енергетиці, освіті, створенню робочих місць для молоді. На офіційному ж сайті кампанії Хофера є лише деякі гасла - і численні відео, в яких він роз'ясняє ставлення до тих або інших питань. Це теж показує різницю між політиками.

Що стосується зовнішньої політики, то ван дер Беллен планує продовжувати тісні, але прагматичні відносини з Москвою, характерні для нинішньої Австрії. Хофер же, який заявив, що питання Криму треба вирішувати на основі права народів на самовизначення, також виступає за відмову від санкцій проти Росії. Нагадаємо, що представники його партії були присутні як спостерігачі на референдумі-2014 у Криму.

Але найважливіші розбіжності в зовнішній політиці між ними в іншому: якщо Хофер належить до євроскептиків, голос яких останнім часом у Європі посилився, то ван дер Беллен - один із небагатьох популярних у своїх країнах політиків, котрий підтримує ідею єдиної європейської федерації. Протистояння кандидатів, що представляють такі протилежні погляди на майбутнє Європи, у 2016 р. бачиться як символічне.

Прогнози і настрої

Судячи з опитування Gallup, проведеного наприкінці червня - коли рішення суду ще не було винесене, але припускалося, що перевибори можливі, - у жовтні голоси австрійців знову розділяться приблизно навпіл. Опитування віддає 0,6% переваги ван дер Беллену, але це нічого не означає, - така різниця перебуває в межах статистичної похибки. Слід нагадати про численні опитування у Великій Британії перед голосуванням щодо Brexit: більшість соціологічних контор прогнозували перемогу кампанії Remain.

Brexit прямо вплинув на австрійські вибори. Хофер, який раніше декларував крайній євроскептицизм, заявив, що не ініціюватиме виходу країни з ЄС. Це зрозумілий крок, з огляду на скрутну ситуацію, в якій опинилася після референдуму Велика Британія, та її неясні перспективи. Таким чином, всупереч багатьом прогнозам, Brexit уже в кількох країнах привів до несподіваного падіння рейтингів євроскептичних політиків.

І насамкінець одна важлива цифра: 48% виборців ван дер Беллена головним мотивом підтримки цього кандидата назвали бажання зупинити Хофера. Помірковані виборці підтримують кандидата, який протистоїть радикалові, - поширений, знайомий навіть українцям за виборами-1999, сценарій. Тільки стосовно Австрії заздалегідь прогнозувати результат дуже складно. І не виключено, що, вслід за референдумом у Великій Британії, Євросоюзу доведеться зіштовхнутися зі ще однією трудністю - президентом-праворадикалом в одній із країн-членів.