Звідки найманці? Звісно, з України!

Цього тижня скарбничка українсько-російського стратегічного партнерства (якому, вочевидь, «додали нового імпульсу» під час недавньої високої зустрічі в Криму) поповнилася черговим «дружнім» висловлюванням чергового російського чиновника.

Взагалі-то розлогу заяву офіційного представника Слідчого комітету РФ (СКР) Володимира Маркіна від 8 серпня 2012 р. було приурочено до четвертих роковин початку російсько-грузинської війни. Представник держави, яка досі окупує 20 відсотків території Грузії, донині не виконала положення Угоди про припинення вогню від 12 серпня 2008 р. (!) про відведення збройних сил на довоєнні позиції та яка, на відміну від Грузії, на Женевських переговорах, як і раніше, відмовляється (попри заклики ЄС і НАТО) взяти на себе зобов’язання про незастосування сили, розповів світу про деякі результати розслідування «кримінальної справи про події у Пів­ден­ній Осетії в серпні 2008 р.».

У принципі, ніхто й не сумнівався, що росіяни отримають «незаперечні докази причетності до здійснення злочинів проти миру та безпеки людства» на території Південної Осетії і «вищих посадових осіб Грузії», і «військових начальників грузинських силових структур різного рангу». Ці обвинувачення лунають з Москви всі чотири роки після воєнного конфлікту й уже нікого не дивують.

Проте, виявляється, крім цього, «при перевірці скарг громадян Грузії в рамках кримінальної справи СКР дуже уважно вивчалася версія про нібито протиправні дії російських військовослужбовців на території грузинських населених пунктів». І що б ви думали? Правильно: «ця версія не знайшла свого підтвердження».

Але хто ж тоді знущався з громадян Грузії, хто грабував грузинські села у формі російських солдатів - захисників і визволителів? Є відповідь у СКР! Це підступна грузинська влада та безпринципні українські найманці спільними зусиллями намагалися дискредитувати російську армію в очах світового співтовариства, стверджують у Москві: «Так, слідством отримані показання осіб, які працювали в незаконно обраному уряді Дмитрія Санакоєва, про те, що після того, як російська армія почала витісняти грузинські війська з міста Цхінвала та прилеглих сіл, керівництво Грузії вдалося до дій з метою дискредитації військовослужбовців російських Збройних сил та створення негативного образу російського солдата. Так, трупи загиблих грузинських військовослужбовців перевдягали в цивільне, щоб спеціально змонтувати фото- і відеокадри про нібито значні жертви серед мирного населення грузинських сіл. Також отримано показання свідків про те, що до вступу російських військ у місто Горі та інші населені пункти, розташовані на кордоні з Грузією, з метою пропаганди та введення в оману жителів Грузії та світового співтовариства, українських найманців перевдягли у форму російської армії і за їхньої участі монтували фото- і відеокадри про нібито факти насильства й мародерства російських солдатів проти мирного населення, яке проживає в грузинських селах».

Нічого собі, як сюжет закрутили витівники! І кого він в Україні «зачепив»?

«Розуміючи неминучість відповідальності за свої дії в Грузії, російські офіційні представники намагаються перекласти відповідальність на третю сторону. Це цинічна й безперспективна політика». «Цілеспрямоване озброєння Російською Федерацією нелегітимних сепаратистських утворень на території Грузії стало не тільки порушенням міжнародних норм, а й однією з головних причин «розморожування» грузинсько-осетинського конфлікту та його переходу в стадію активних бойових дій. Відповідальність за це несе російська сторона». «Чи не російські військові інструктори цілодобово готували сепаратистські військові утворення як у Південній Осетії, так і в Абхазії?»

Знаєте, звідки ця добірка цитат? З офіційної заяви МЗС України. Слово честі. Щоправда, датована вона 8 жовтня 2008 р. І була зроблена з приводу обвинувачень нашої країни з боку Росії в нібито незаконних поставках зброї в Грузію.

Може, й занадто емоційним було українське МЗС часів В.Огризка, але сьогодні деякі його тодішні твердження засвідчує сам президент РФ, котрий був вельми відвертий у день четвертих роковин конфлікту і котрий визнав, що в Південній Осетії Росія діяла в рамках заздалегідь підготовленого плану. «План був, і, по-моєму, це не секрет, саме в рамках цього плану російська сторона й діяла, - поділився В.Путін, розповівши також, що цей спеціальний документ був підготовлений Генштабом наприкінці 2006-го - початку 2007 року. - Він був мною затверджений, погоджений. Більше того, в рамках цього плану проводилася й підготовка південноосетинських ополченців».

Звісно, що коментарів української сторони з приводу цього одкровення Путіна очікувати не доводиться (боже збав!), але й на заяву представника СКР про «українських найманців» реакція Києва (як офіційного, так і суспільно-політичного) була більш ніж млявою, ледь помітною. Чи то спека і час відпусток притупили почуття національної гідності, чи то ніхто не хоче псувати оновлений «дух стратегічного партнерства», чи то всі пішли на вибори. Лише Юрій Єхануров, який очолював у 2008 р. українське Міністерство оборони, заявив, що українських військовиків на території Грузії і Південної Осетії під час конфлікту не було, а всі розмови про українських найманців - «міфи і легенди».

Та ще в зовнішньополітичному відомстві повідомили «Інтерфакс-Україна», що «на цей час МЗС України не відомо про наявність хоч якоїсь доказової бази цих тверджень, які дисонують із конструктивним духом українсько-російського стратегічного партнерства». У зв’язку з цим, за словами неназваного співрозмовника інформагентства, МЗС України не вважає за доцільне коментувати заяви «чиновника середньої ланки структури, яка не має жодних повноважень на оприлюднення заяв зовнішньополітичного характеру». Ось і вся реакція.

Представники ж офіційного Тбілісі з багатьох причин значно вільніші у своїх міркуваннях та висловлюваннях, ніж їхні українські колеги. Тому DT.UA звернулося з проханням прокоментувати заяву представника Слідчого комітету РФ до заступника секретаря Ради безпеки Грузії Левана ДУЧІДЗЕ, що той охоче і зробив:

- З одного боку, ця заява несерйозна, і важко на неї відповідати серйозно. З іншого - нічого дивного в ній немає, оскільки російській стороні доводиться шукати вигадані аргументи та факти, щоб, як і в часи радянської пропаганди, довести всьому світові, буцім жертва сама ж у всьому й винна. Ми всі чудово пам’ятаємо, яким із самого початку було пояснення російського вторгнення в Грузію: нібито грузинська влада влаштувала в Південній Осетії геноцид. Але ми також добре пам’ятаємо, що буквально через кілька днів організація «Хюман Райтс Вотч» (Human Rights Watch) довела, що нічого такого не було - ні геноциду, ні масового переслідування осетинського народу.

Тим часом факт залишається фактом: грузинські території, як і раніше, окуповані, і саме російські війська вбивали, грабували й переслідували грузинське населення, виганяли його з власних домівок, а потім знищували навіть сліди його перебування там - спалювали будинки, майно, загалом усе, що нагадувало про проживання там десятків тисяч грузинського населення. І ось ці факти потрібно якось приховати. Нас такі спроби не дивують, бо, як я вже сказав, це в кращих традиціях радянської пропаганди: те ж саме свого часу було в Угорщині, у Чехословаччині. Та й ми самі також пам’ятаємо: коли на початку 90-х років в Абхазії російські збройні сили бомбардували грузинські села, важко було довести це всьому світові. Але так сталося, що один російський літак упав і розбився, у нас з’явилися докази: ось, будь ласка, російський військовий літак, який відбомбив грузинські позиції і грузинські села. Але тоді від міністра оборони РФ Грачова ми почули, що мовляв, так, літак знайшли, однак насправді це грузинський літак, це грузини попередньо його перефарбували в російські кольори, щоб увести увесь світ в оману і підірвати авторитет російських збройних сил…

Тепер же проблема в них була складнішою: не скажеш же, що це грузини перефарбувалися, аби мати вигляд російських солдатів. Ось вони й придумали, що це були «українські найманці», які звідкілясь там узялися, а потім незрозуміло куди поділися на своїх танках і вкрадених унітазах. Одне слово, перестаралися. Але треба ж було Росії знайти хоч якесь пояснення, адже, з одного боку, це держава, яка претендує, щоб із нею рахувалися, щоб світові проблеми вирішувалися з її участю, а з іншого - російська армія вторгається на територію суверенної держави з метою усунути там демократично обрану владу, змінити геополітичну орієнтацію, скасувати суверенітет і реальну незалежність, і до того ж ця армія займається вбивствами, грабежем мирних жителів, забираючи все, що під руку потрапить, - старі кросівки, срібні ложки, велосипеди, унітази. Все це є на фотографіях і відеозаписах, усе це видно. Мабуть, комусь за це стало соромно, ніяково, ось вони й вирішили, що треба звалити все на грузинську сторону і, звісно, на когось іще, кого можна було б видати за російських військовослужбовців. Ось так і з’явилися «українські найманці».

- Як ви гадаєте, наскільки серйозна погроза росіян звернутися у Міжнародний кримінальний суд?

- Вони що, доводитимуть Міжнародному суду, що грузини найняли українських найманців, аби ті грабували й переслідували грузинських же мирних громадян? Ну це абсолютно несерйозно!

До речі, вчорашній день був дуже цікавий не тільки тому, що ми дізналися про «українських найманців». Ми почули від самого президента Росії (тодішнього прем’єр-міністра), що Росія не лише готувалася до цієї війни з 2006 року, а й постачала і тренувала так званих осетинських ополченців, які, як гордо підкреслив п. Путін, дуже добре себе показали. Тож, на наш погляд, усе абсолютно зрозуміло. Я думаю, що навіть у найбільш песимістично налаштованих стосовно Грузинської держави і грузинської влади людей запитань не залишилося, бо президент Росії зізнався, що його держава, його Генштаб готувалися до війни, вони почали війну і задоволені тим, як розвивалися тоді події.