Зі свічкою чи на кавовій гущі?

Основні кандидати серйозно підготувалися до офіційного старту президентської кампанії. Країна буде вражена обсягами реклами у ЗМІ, масштабом зустрічей із виборцями і кількістю навчених агітаторів. Розчаровує тільки одне. До кінця виборів ми, швидше за все, так і не дізнаємося, що саме робитиме новий президент України.

Президент Ющенко буде чесним і патріотичним. А президент Янукович — цинічним і авторитарним. Ющенко слабохарактерний і бездіяльний, а Янукович системний і цілеспрямований. Такі аргументи поки що становлять левову частку кампанії, що проходить в умовах приблизної рівності шансів двох ключових претендентів. Менш надійного способу зробити правильний вибір просто немає.

Річ не в тому, що пропаганда й контрпропаганда особистих рис Ющенка і Януковича ведеться найнятими за гроші фахівцями у сфері PR. Позитивні й негативні образи кандидатів пов’язані з реальними фактами. Президент Ющенко ніколи силою не привертатиме до себе увагу губернатора, котрий відвернувся під час його виступу, як це зробив Янукович у Вінниці. А президент Янукович не дозволить собі не прибути на прийняття важливого для своєї групи рішення, як вчинив Ющенко при голосуванні за виведення військ із Іраку.

Проблема серйозніша. Оцінюючи характери і звички претендентів на президентське крісло, ми можемо прогнозувати, як вони добиратимуть людей, слухатимуть їх і прийматимуть рішення. Але ми дуже слабо уявляємо, що це будуть за рішення. Концентруючись на якостях, кампанії Ющенка і Януковича мовчать, як і для чого вони придадуться.

Загроза номер один полягає в тому, що обидва кандидати нічого не обіцяють. Заклики Ющенка подолати «бандитську владу» теоретично протилежні обіцянкам Януковича «зберегти стабільність». Фактично вони однакові: обидва гасла не пояснюють, як саме вони будуть втілені в життя. Після виборів будь-який переможець може прикритися будь-яким із них, незалежно від того, що реально він робитиме.

Не конкретизуючи шляхів досягнення своїх цілей, обидва кандидати створюють умови, в яких зробити усвідомлений вибір між ними неможливо. Ви можете вибирати між проектом створення зони вільної торгівлі з Європейським Союзом і розвитком Єдиного економічного простору. Ви можете вибирати між реприватизацією топ-підприємств і мінімізацією державного втручання в економіку. Але вибрати між президентом, який обіцяє бути моральним, і президентом, який обіцяє бути відповідальним, — у вас не вийде.

Ключовою проблемою України її населення вважає бідність. Серед 11 проблем, запропонованих Центром Разумкова під час опитування у травні, дуже важливою бідність назвали 87% виборців. Ющенко і Янукович запевняють, що підвищення життєвого рівня буде пріоритетом їхньої політики. Але зрозуміти, що стоїть за цим, окрім бажання сподобатися електоратові, дуже важко.

Адже методи, якими президент завойовуватиме підтримку співвітчизників, і становлять головне питання. Вони матимуть вирішальний вплив на його місце в історії країни і на саму історію. Якщо голоси виборців, яких новий президент потребуватиме перед парламентськими виборами 2006 року, забезпечуватимуться підвищенням зарплат і пенсій на взяті у великого бізнесу гроші й журналістика остаточно буде перетворена на прислугу, — це один шлях. Він зажадає ще більшого зосередження влади в руках президента, придушення будь-якої опозиції та ставки на ручне управління основними угодами в економіці.

Другий шлях полягає в усуненні причин бідності. У такому разі нового президента чекають авгієві стайні. Всі дослідження бідності в Україні переконують, що вирішення проблеми неможливе без масштабних довгострокових реформ.

Про масштаб свідчать поради, як виправити ситуацію в сільській місцевості, де рівень бідності найвищий. Німецька консультативна група, яка аналізувала торішнє утримання цін на хліб, дійшла висновку, що воно не допомогло бідним зберегти рівень життя, а, радше, сприяло його подальшому погіршенню, ускладнивши головну проблему — брак робочих місць. Опублікований 2003 року звіт британських консультантів міністерства аграрної політики заявляє, що цю проблему неможливо вирішити збільшенням державних дотацій чи скасуванням податків, оскільки сільськогосподарське виробництво в довгостроковій перспективі збиткове. Вихід полягає у пропаганді серед селян впевненості, що сільське господарство не може слугувати їм основним джерелом доходів, і в створенні умов для переходу їх у сектор послуг.

Це завдання тільки в одному секторі. Експерти Міжнародного центру перспективних досліджень вважають, що для подолання бідності необхідне швидке і стійке зростання економіки. Воно, у свою чергу, потребує негайного завершення податкової реформи, революційної дерегуляції, ефективної антимонопольної політики плюс створення нових систем соціального забезпечення, охорони здоров’я й освіти. Зробити це — означає створити нову країну з новими настроями і цілями людей. Що, у свою чергу, потребує політичної й адміністративної реформ.

Якщо президент зможе успішно реалізувати таку стратегію, вона забезпечить йому підтримку більшості населення. Це стимулюватиме його до розвитку демократичних свобод і опори на демократичні правила гри. Яким шляхом підуть Ющенко і Янукович? Шансів дізнатися про це до листопада у нас фактично немає.

Критика, яка дедалі гучніше звучала в останній рік у зв’язку з відсутністю у кандидатів справжніх програм майбутніх дій, мабуть, буде помічена в обох таборах. Янукович і Ющенко сформулюють «десять пунктів» або «п’ять завдань». Але вони будуть написані високочолими радниками, найнятими на період кампанії, а не стануть результатом реальних устремлінь і попереднього досвіду кандидатів.

Так було на парламентських виборах 2002 року. За даними Лабораторії законодавчих ініціатив, яка аналізувала законотворчість і голосування парламентських сил, за підсумками попередньої сесії Верховної Ради, тільки 43% законопроектів, розроблених депутатами «Нашої України», відповідали положенням виборчої програми блоку. Ідентичний показник був у депутатів, обраних від колишнього блоку «За єдину Україну», найбільшим уламком якого є «Регіони України». Як сказав експерт Лабораторії з питань соціальної сфери Сергій Панцер, «проблемами, які вони написали у своїх виборчих програмах, вони не займаються».

Загроза номер два полягає у тому, що вкрай важко зрозуміти, що Ющенко чи Янукович захочуть зробити. Аналіз їхніх досягнень і прорахунків у ролі прем’єрів дає підстави як сподіватися, так і боятися.

Янукович продемонстрував кращі результати, ніж Анатолій Кінах. За методикою Миколи Азарова він наповнив державний бюджет, що почав міліти в часи його попередника. Це дало можливість погасити невеликі борги бюджетникам минулих років і розпочати підвищення заробітної плати та пенсій. Прем’єр із Донецька погодився на зниження податків і став реформувати систему соціального забезпечення, про необхідність чого всі попередні глави урядів тільки говорили. Він домігся локальних успіхів у відносинах із FATF і Світовою організацією торгівлі.

Але останній прем’єр Кучми проводить неефективну політику з погляду розвитку країни. Він заплющує очі на залежність судової системи, розбещеність силовиків і примарну, як міраж у пустелі, свободу слова. Чесність приватизації та дотримання правил економічної конкуренції стали при Януковичі порожнім звуком. Він тринькає сприятливий для проведення економічних реформ час високих цін на експорт і пожвавлення внутрішнього ринку. І останнє не можна пояснити браком повноважень, чим члени його кабінету пояснюють те, що він не бореться за права людини або чесний бізнес.

Янукович не запустив житлово-комунальної реформи, обіцяної в його програмі на 2004 рік. Схвалений Радою минулого тижня план реформування цього сектора є черговою відстрочкою, а не початком вирішення однієї з найбільш нагальних проблем країни. Він не зміг довести до кінця переговори з СОТ, змінив, услід за політичною кон’юнктурою, ставлення до ЄЕП. Збереження статус-кво в наполовину ринкових, наполовину адміністративних енергетиці, сільському господарстві та транспорті дорого коштуватиме країні, коли зовнішня кон’юнктура погіршиться. Тоді для реформ не буде ні часу, ні грошей. А ціна політики утримання цін, яку уряд Януковича проводить із 2003 року, стане очевидною одразу після виборів.

Успіхи і помилки політики Януковича мають одну природу. Оточення прем’єра виділяє у нього дві риси, вироблені школою життя, в якій він навчався. По-перше, Янукович обережний. По-друге, Янукович прагматичний. «По-третє» просто немає. Всі дії прем’єра відповідають першим двом критеріям. У них не видно далекосяжних цілей, крім бажання зберегти і примножити владу. У них не проглядаються його погляди на те, як нею потрібно розпоряджатися.

На запитання, чи Янукович використає президентську владу для будівництва західної демократії, чи він будуватиме російську автократію, один із політиків, котрі знають прем’єра, відповів: він робитиме те, що йому буде вигідно.

Це послаблює аргументацію тих донецьких, котрі закликають не боятися їхнього приходу запитанням «Чому ви вважаєте, що ми хочемо Білорусь?» Проведення масштабних демократичних і економічних реформ, які потрібні країні, зажадають від президента великої переконаності й мужності. Вони зроблять його вразливішим для стріл ворогів, він наштовхуватиметься на опір значної частини еліти, яка звикла грати за нинішніми правилами. Чи захоче Янукович насаджувати демократію, якщо із суперниками зручніше розмовляти через Геннадія Васильєва? Чи наважиться він позбавити Ріната Ахметова податкових пільг у металургії та гірничовидобувній промисловості, що є злочином із погляду економіки та соціальної справедливості?

Очікування стосовно Ющенка оптимістичніші. Він не пов’язаний із великим бізнесом. Лідер «Нашої України» не помічений у грі «цьому дам, а цьому не дам», яка пригнічує українську економіку. Це знижує негативні ризики його президентства, незалежно від того, про що мріють Давид Жванія і Петро Порошенко. Олександр Зінченко, призначений Ющенком главою президентської кампанії, може виявитися слабким менеджером. Але прихід віце-спікера до лідера «Нашої України» важливий з іншої причини. Він спростовує підозри, що не Ющенко керує оточенням, а оточення керує ним.

Серед політиків топ-рівня Ющенко кращий економіст. Обійнявши посаду прем’єра наприкінці 1999 року, після руйнівної політики дефіцитного бюджету і ручного управління цінами, яка проводилася для переобрання Кучми, Ющенко впродовж року вирішив більшість нагальних на той час проблем. Він збалансував бюджет, реструктурував державний борг і налагодив платіжну дисципліну в енергетиці та сільському господарстві. При цьому він дотримувався законів ринкової економіки, які забезпечують довгостроковий позитивний ефект. Відмова від дефіциту бюджету, ліквідація бартеру та зростання економічної конкуренції стали важливими чинниками запущеного девальвацією гривні в 1998 році економічного зростання, яке триває досі.

Що не менш важливо, Ющенко зробив ставку на завоювання довіри населення, а не збереження лояльності Кучми й політиків, котрі його підтримують. Він чесно заробив свій рейтинг довіри, який 2000 року сягав 60% у Донецькій області. Наповнений бюджет уряд витратив на виплату величезної заборгованості із заробітної плати та пенсій.

Спираючись на цей досвід, оточення Ющенка стверджує, що після його обрання країну чекають негайні поліпшення. Під ними передусім слід розуміти відмову від боротьби з опонентами шляхом залякування і придушення, припинення практики поділу бізнесменів на своїх та чужих і турботу про інтереси пересічних людей. Як сказав один із членів команди Ющенка, по-іншому він не вміє, тому що «він — безмежний популіст».

Але наразі це тільки слова. Не чуючи від кандидатів реальних обіцянок, гадаючи про те, що насправді переможець захоче зробити, ми маємо замало можливостей правильно спрогнозувати, що йому вдасться зробити, навіть якщо він поставить перед собою шляхетні цілі. Це загроза номер три.

Ющенко-лідер опозиції завдав майже стільки ж розчарувань, скільки надій подавав Ющенко-прем’єр. Маючи найбільшу фракцію в Раді, за два роки Ющенко дуже мало впливав на формування державної політики. І його відповідальність за це не менша, ніж відповідальність Кучми, Януковича або Віктора Медведчука, не схильних не помічати хороших порад.

За оцінками експертів Лабораторії законодавчих ініціатив, «Наша Україна» не запропонувала ефективної та комплексної політики на ключових напрямах. У соціальній сфері її ініціативи торкнулися лише кількох питань, вигідних із погляду сприйняття виборцями, зокрема величини заробітної плати для розрахунку пенсій. Блок не запропонував свого плану реформи соціального забезпечення. А відмова уряду Януковича від рішучої заміни пільг адресною допомогою, на необхідності якої Ющенко наполягав ще 1999 року, наштовхнулася на дуже мляву реакцію «Нашої України», яка побоювалася бути неправильно зрозумілою населенням.

«Наша Україна» слабо використовувала потенціал своїх членів для розробки ефективної економічної програми. Експерти лабораторії відзначають лише окремі якісні законопроекти Івана Васюника з регулювання зовнішньої торгівлі та Петра Порошенка, Бориса Асадчева, Сергія Терьохіна щодо бюджетної і податкової політики. Олександр Морозов наодинці займався розвитком страхового законодавства. Це мало для блоку, лідер якого декларує готовність вибудувати нову ефективну економіку.

Великим розчаруванням стала участь «НУ» у процесі підготовки політичної реформи. Хоча левова частка законопроектів, що їх розглядала Рада, відповідала ідеям, які блок Ющенка пропагував 2002 року, — «Наша Україна» здебільшого саботувала розробку поправок до Конституції. Очікування, що влада дістанеться Ющенку, переважили обов’язок ліквідувати вади її устрою, який на «НУ» покладали її попередня поведінка та сподівання виборців.

Януковичу можна адресувати ще більше претензій. «Регіони України» підтримували конституційну реформу доти, доки інакша поведінка означала відставку Януковича. Його фракція не доклала жодних зусиль, щоб реалізувати її єдине виразне гасло про децентралізацію влади. Інтереси місцевого самоврядування в конституційних законопроектах реально відстоювали Соціалістична й Комуністична партії, на словах — «Наша Україна» і «Трудова Україна». Партія регіонів не робила ні першого, ні другого.

До оточення Януковича входять люди, які зробили кар’єру в безпринципній політиці, неконкурентній економіці та невільних мас-медіа. Хоча екс-губернатор Донецька за останні півтора року проробив великий шлях у політиці загальноукраїнського рівня, коло його головних радників і авторитетних людей мало змінилося. Як вони допоможуть йому зробити не Білорусь?

Така ситуація напередодні виборів небезпечна для країни. Хоча ми вперше з 1994 року маємо двох реальних конкурентів, вибрати якісного президента буде важко. Відсутність у кандидатів реальних ідей стосовно того, як зробити Україну вільною і багатою, робить ефемерними будь-які їхні обіцянки, відкриваючи перед переможцем шлях для будь-яких помилок. 1994 року Кучма не йшов на вибори, щоб створити авторитарну систему влади. Він не розраховував побудувати невільну економіку зі спотвореними правилами гри. І він не планував стати всесвітньо відомим ворогом преси. Учасник його кампанії Володимир Маленкович вважає, що президент щиро хотів поліпшень, сподіваючись навести лад у країні. Але що саме це означає, не знали ні ми, ні він. Тепер із Кучмою все зрозуміло. Але наша пісня гарна...