ЗАСЕЛЕНИЙ ОСТРІВ

Не чекай мене, Папо, — хорошого сина...

Коли маленький хлопчик знаходить у себе під подушкою подарунок від Діда Мороза або Святого Миколая, то, навіть коли він щонайзапекліший шибеник, усе одно з чистим серцем вірить, що одержує нагороду за слухняність і добру поведінку. Коли ці маленькі діти виростають у великих політиків, вони з такою самою дитячої безпосередністю щиро переконані, що приїзд Папи Римського — це нагорода за демократичність і цивілізованість довіреної їм країни.

Чи замислюються можновладці, чим може обернутися для них візит понтіфика? Адже його традиційна проповідь простих і зрозумілих євангельських істин у деяких країнах лунає практично закликом до повалення правлячого режиму. «Не убий», «Не вкради», «Не лжесвідчи», — уже це дехто може розцінити, як втручання у внутрішні справи своєї суверенної держави. Дивися, дійде й до — не використовуй адмінресурс, не зазіхай на свободу слова ближнього свого і не клянися всує на Біблії! А буквально сприйнятий і беззаперечно виконаний заклик Його Святості до некорисливості може не лише зробити цілком непередбаченим голосування в парламенті, а й докорінно підірвати добробут правлячої еліти. Тієї самої еліти (прости її, Господи!), котра з усіх біблійних істин вважала прийнятною для себе тільки одну — всяка влада від Бога.

Не нам сперечатися з цією євангельською мудрістю — воістину, Господь посилає владу кожному народу за справами його. І народ, котрий має вуха, почує багаторазове засудження понтіфиком розлучень, абортів і контрацепції. Але невдячні народи звичайно замість того, щоб почути й виконати, бурчать і нарікають, — мовляв, добре їм, католицьким священикам, про проблеми шлюбу та родини розмірковувати! Адже вони, оті самі священики, у суворих умовах целібату розмножуються винятково висвяченням!

Чи піде проповідь Папи Римського на користь ТАКИМ властям і ТАКИМ народам? Навряд чи — адже Його Святість поїде, а влада й народ залишаться кожен при своєму. Тобто одне при одному. Так, приміром, ніяких особливих наслідків не мав приїзд Папи для того самого Фіделя та його кубинців.

У світлі викладеного вище вже не викликає подиву безжалісна статистика, яка свідчить про те, що останніми роками кількість католиків у світі зростає винятково за рахунок неофітів у країнах Африки, де Іоанн Павло II неодноразово бував із пастирськими візитами. Твердять, що проповіді Папи так припадали до душі тамтешнім президентам, диктаторам та іншим родоплемінним вождям, що ті, демонструючи свою демократичність і цивілізованість, на час візиту відмовлялися від специфічного африканського «адмінресурсу» — поїдання політичних опонентів.

Чи є рай
для прокурорів?

З іншого боку, адже Папа Римський звертається не до узагальненої влади й народів, а до кожної окремо взятої заблуканої душі. І декого таки проймає. Точнісінько в переддень візиту чергове прохання про відставку подав генеральний прокурор Михайло Потебенько. Востаннє аналогічні випадки мали місце майже дві тисячі років тому в древній Галілеї. Так, митар Левій не став створювати Партію регіонів Палестини, а, навпаки, кинув на дорогу гроші, вибиті в місцевих платників податків під час позапланових перевірок, і пішов услід за Вчителем. Знову ж, Савл, ревний утискувач тодішньої опозиції, прислухався до голосу згори, перейшов на бік гнаних християн і став Апостолом Павлом.

Ми, звісно, не знаємо, який із прикладів надихає Михайла Олександровича Потебенька, але його прагнення якнайшвидше вмити свої прокураторські руки можна, мабуть, витлумачити як спробу всерйоз подумати про душу. Але, як кажуть, і рада б душа до раю, та Президент не пускає. Леонід Кучма заявив, що не збирається підписувати прохання генпрокурора про відставку й бажає, аби той попрацював, принаймні до парламентських виборів 2002 року. Загалом, Богу — Богове, а кесарю — заведені справи до виборів до суду доведи! Що ніяк не допоможе потрапити в рай душі раба Божого Михайла...