Законодавство про держзакупівлі: демонтаж корупційного механізму чи косметичний ремонт?

Усього через півроку після прийняття парламентом нинішньої редакції закону про закупівлі за державні кошти надзвичайно гостра для нашого суспільства болячка раптом знову стала об’єктом найпильнішої уваги найвищих державних чиновників. Що приємно вже само по собі, бо чимало «нюансів» нинішніх тендерних процедур допекли до живого більшість пересічних і не дуже учасників процесу.

Дійшло до того, що 19 червня ц.р. представники правлячої коаліції за особистої участі першого віце-прем’єра, міністра фінансів Миколи Азарова та його першого заступника Вадима Копилова, попри очевидні проблеми з підписанням В.Ющенком прийнятих нині в стінах ВР документів, усерйоз ламали списи та лаялися. Спроби затвердити чергову, досить компромісну версію законопроекту про держзакупівлі йшли важко. Та, хоч як опиралися соціалісти з комуністами, закон прийняли.

Утім, казати про незворотність прийнятих рішень не доводиться. Будьте впевнені - щойно політична хвиля піде на спад, «білятендерна громадськість» знайде нові важелі та аргументи для відродження багатьох «принад» тендерного процесу.

Нагадаємо, що чинний нині варіант закону про держзакупівлі був проголосований народними обранцями 1 грудня 2006 року неймовірно дружно - 362 голоси «за». Автором законопроекту значився соціаліст Василь Цушко, того самого дня затверджений парламентом на посаду міністра внутрішніх справ.

За один день, 1 грудня, законопроект пройшов майже без­прецедентний шлях: був внесений до парламенту, поданий комітетом, прийнятий за основу та в цілому. Хоча в стінах Верховної Ради на той час перебувало близько 30 альтернативних докумен­тів, одним із яких був і варіант, запропонований Кабміном. Отакими дружніми та поступливими можуть бути народні обранці, коли йдеться про питання, які мають таку високу ціну (обсяги держзакупівель за бюджетні кошти в Україні оцінюються в 75 млрд. грн., розмір «додаткової плати за послуги» - майже в 10% цієї суми).

Як неодноразово зазначали спостерігачі, принципово в сфері держзакупівель із прийняттям закону «від Цушка» нічого не змінилося. Хоча в грудні, ще перед голосуванням, автор нахвалював діючу систему державних закупівель і навіть заявляв, що за попередні шість місяців її було неабияк поліпшено. Здебільшого завдяки впровадженню механізму «державного, парламентського та громадського контролю».

Громадський контроль ототожнювався, слід розуміти, із діяльністю Тендерної палати України (ТПУ). Відповідно до попередньої версії закону, яка вступила в силу в березні 2006 року, ця громадська організація одержала чимало ключових повноважень у сфері держзакупівель (без особливої, щоправда, відповідальності). Нагадаємо, що після формування нинішньої правлячої коаліції в серпні 2006 року почесним президентом ТПУ було обрано Раїсу Богатирьову замість члена фракції «Наша Україна» Миколи Одайника, який зберіг посаду голови з’їзду цієї організації.

Утім, список причетних до створення нинішньої системи держзакупівель набагато ширший. І в ньому мирно співіснують чимало відомих представників депутатського корпусу з обох політичних таборів: Сергій Осика й Олександр Ткаченко, Олег Лу­кашук і Віталій Хомутинник, Ксенія Ляпіна і Людмила Кири­чен­ко... Сфор­мувався також пул із держслужбовців різних відомств (включаючи прокуратуру), які супроводжують цей процес.

На жаль, як і слід було очікувати, результати їхніх спільних зусиль виявилися жалюгідними. Характеризуючи те, що відбувається у сфері держзакупівель, прем’єр-міністр Віктор Янукович каже у червні буквально таке: «Ситуація катастрофічна. Корупція процвітає, я поставив завдання перед першим віце-прем’єр-міністром, написав листа до Генеральної прокуратури, до Міністерства внутрішніх справ і Служби безпеки, щоб терміново розібралися з цією ситуацією».

Прем’єр висловив особливе невдоволення роботою міжвідомчої тендерної комісії, у складі якої є представники партій, що входять до парламентської коаліції. Крім того, Янукович повідомив, що має намір звернутися до президента, аби узгодити обговорення в парламенті законопроекту про внесення змін до чинного закону про держзакупівлі. Та, як ми пам’ятаємо, на той час легітимність парламенту вже була під великим питанням.

Президент, природно, не змовчав. Він нагадав, що зміни до закону про держзакупівлі були підтримані чинною владою. «За нинішню технологію державних закупівель проголосувала вся влада й очолила цей процес, а сьогодні говорить, що цей закон не дає їм дихати. Ви знаєте, президент двічі накладав вето на закон про державні закупівлі», - дорікнув політичним опонентам Віктор Ющенко.

При цьому він вказав на те, що контролюючі органи в сфері держзакупівель - Тендерну палату України та Антимонопольний комітет - сьогодні очолюють представники правлячої коаліції. «Насправді ми маємо закон не просто неефективний, це закон, який криміналізує наш діловий світ. І це, до речі, нові ознаки, які сьогодні прийшли в нашу ділову дійсність», - зазначив глава дер­жави.

Чи буде покінчено з криміналізацією після прийняття 19 червня парламентом нових рішень у частині тендерного законодавства? Питання, звичайно, цікаве.

На думку ряду експертів, деякою підставою для оптимізму є хіба що той факт, що проголосований 19 червня законопроект передбачає, зокрема, повернення Тендерної палати України в рамки звичайної громадської організації. І позбавлення її як адміністративних функцій, так і «контрольного пакета» у міжвідомчій комісії з питань тендерних закупівель.

Розробка методології держзакупівель повертається від Антимонопольного комітету, який ніяк себе на цьому поприщі не проявив, до Мінекономіки. Хоча, можливо, правильніше було б зробити відповідальним за цю сферу Мінфін?

З-під дії тендерного законодавства виводять кошти держпідприємств, крім тих, що надходять їм із бюджету. Підвищують нижню планку обсягів закупівель, за яких включають у дію тендерні механізми.

Отже, демонтаж греблі на шляху держзакупівельних потоків, скажемо м’якше, намічається. Та це зовсім не означає, що бюджетні гроші відтепер підуть чистим руслом. Правила гри в цій багатостраждальній сфері знову принципово не змінюються. Непрямим доказом цього може слугувати хоча б той факт, що автором затвердженого законопроекту значиться нардеп із фракції КПУ Олександр Ткаченко, який є... головою спостережної ради ТПУ. Ну що тут ще можна додати?