«Закон про доступне житло»

Схоже, влада не зупиняється у своєму наполегливому прагненні ощасливити безквартирних співгромадян. Її обіцянки дедалі масштабніші. Чому ж, попри таку величезну кількість ініціатив енергійних чиновників, середньостатистичному українцю при купівлі власного даху над головою й надалі слід розраховувати лише на власні фінансові можливості.

Отже, з кінця травня в Україні розпочав діяти Закон №1434-IX «Про внесення змін до Державного бюджету України на 2021 рік». Представники влади й більшість ЗМІ нарекли його «законом про доступне житло». Але чи так це, і чи час радіти за українців, які не мають власного житла?

На жаль. Аналіз документа дає можливість зробити невтішні висновки. Закон не дає відповіді на ключові запитання: за чий рахунок буде весь цей «банкет», кому треба буде повертати гроші (адже якщо гроші на «доступне житло» і з’являться, то тільки як позикові)? І не менш важливий момент: хто ці гроші розподілятиме, наскільки прозоро та професійно це здійснюватиметься? Невже у нас буде новий похід по старих граблях за принципом «не тим, не так і не туди»?

Однак докладніше про сам закон. Викликає подив уже те, що далеко не всі його статті стосуються фінансово-кредитних механізмів забезпечення громадян житлом. Також впадає в око, що низка норм закону мають позначку «у вигляді виключення». «У вигляді виключення з норм Бюджетного кодексу» передбачається виділення з держбюджету грошей на… закупівлю нових трамваїв для Дніпра та Кривого Рогу (1,2 млн грн), придбання комунальної техніки (100 тис. грн). «Як виключення зі ст. 23 Бюджетного кодексу» фінансуватимуться заходи, пов’язані з боротьбою з коронавірусом, святкуванням 30-річчя незалежності України…

Тобто не канула в Лету порочна практика фактичного скасування або припинення законами положень фундаментальних кодексів, а також «маскування» у текстах законів норм, які зовсім не відповідають їхньому профілю.

Та що ж сказано власне про житло? Документ змінює обсяги бюджетних доходів/видатків і збільшує на 20 млрд грн розмір гарантій держави за цінними паперами. Мінфін повинен випустити облігації внутрішньої держпозики (ОВДП) з наступним їхнім придбанням у держвласність. Ці папери обміняють на облігації заснованого Мінфіном Приватного акціонерного товариства «Українська фінансова житлова компанія» («Укрфінжитло», УФЖК). І от останнє, власне, і уповноважене законом займатися розвитком програм доступного житла для населення.

Однак нехай вас не надихає цифра у 20 мільярдів. Кошти, які колись з’являться на рахунках згаданої компанії, підуть не тільки на забезпечення громадян житлом, а й на врегулювання фінансового становища Державної іпотечної установи (ДІУ), яку приєднають до «Укрфінжитла» з усіма боргами. А в першому кварталі 2021 року ДІУ була в збитках на 91 млн грн, на кінець березня довгострокові зобов’язання установи становили 2,93 млрд грн, власний капітал пішов у мінус на 2,42 млрд грн.

ДІУ постраждала внаслідок банківської кризи 2014–2015 років. Тепер її рятують від банкрутства — за позичені гроші. Враховуючи актуальні розміри відсотків за держоблігаціями, ресурс, який передбачається залучити, дешевим не назвеш. Чи вигідна така операція для держави? Запитання риторичне. До речі, злиття двох «інстанцій» теж відбудеться «як виключення із частин другої та третьої ст. 104 Цивільного кодексу України».

Про часові рамки. Тут ще одне «але», адже історія ця явно не швидка. Випуск ОВДП може відбутися за спеціальним рішенням Кабінету міністрів, а такого рішення поки що немає. Не завтра відбудеться й злиття «двох житлових Лун»: Нацкомісія з цінних паперів ще повинна розробити порядок приєднання ДІУ до «Укрфінжитла». У свою чергу, Кабмін протягом двох місяців має прийняти постанови для запуску механізмів забезпечення громадян житлом. Враховуючи темпи роботи наших держустанов, можна припустити, що завершення всіляких узгоджень до глибокої осені буде для них великим успіхом.

depositphotos/tov_tob

Поки що складно розвіяти сумніви в спроможності створеного лише 24 грудня 2020 року ПрАТ «Українська фінансова житлова компанія» стати ефективним посередником між державою з її грошима та громадянином з його потребою в житлі. Дивно, що вибір влади припав на дітище Мінфіну, яке ще й працювати не розпочало.

Чим же вона аргументує необхідність створення чергової інституції в сфері житлової політики на додачу до наявного фонду «Держмолодьжитло»? Адже програми останнього вже користуються попитом у населення, — потрібно тільки «реанімувати» їхнє фінансування з бюджету. Прямо зараз, приміром, фонд реалізовує спільну з Мінреінтеграції програму «Житлові приміщення для ВПО», гроші на яку на безоплатній основі виділив уряд Німеччини через банк KfW.

Відкриємо маленький секрет: проєкт (передбачає іпотеку для внутрішніх переселенців під унікально низькі для України 3% річних, відповідно й черга охочих брати у ньому участь досягла 20 тисяч осіб) лежав під сукном у чиновників із 2016 року. Ну, не може вітчизняна бюрократія взяти гроші просто як дарунок, але за умов прозорості механізму «освоєння». І тільки завдяки короткостроковій появі в кабінетах влади кількох небайдужих активістів ключі від програми вдалося перевести в положення «на старт». Тепер вона працюватиме багато років, адже кошти від повернення кредитів спрямовуватимуться на нове кредитування. Чому б і нашій державі, замість того, щоб придумувати складні схеми, не взяти й просто скопіювати цей корисний досвід? Тим паче що тут усе прозоро й під контролем німецького аудитора.

З 2020 року в переліку держструктур, які опікуються житлом для «пересічного громадянина», виник і Фонд розвитку підприємництва, — з його коштів для підтримки бізнесу за програмою «5–7–9» позичальникам сяк-так компенсують відсотки за банківською іпотекою до рівня 7% (іпотека під 7%).

Тим часом «Укрфінжитло» (не заплуталися ще в назвах усіх цих організацій?), не обзавівшись за пів року й сайтом в Інтернеті, зате набравши апарат і отримавши 10 млн грн як внесок держави у свій статутний капітал, уже втратило першого керівника. Василь Шкураков, який до приходу в УФЖК працював заступником міністра фінансів, у середині травня тихо залишив крісло в житловій компанії, запам’ятавшись лише оптимістичними статтями в ЗМІ про майбутнє квартирне щастя для українців.

Сьогодні доступним житлом займається новий гендиректор УФЖК Віктор Катренич. За даними з відкритих джерел, до квітня цього року людина з такими ПІБ працювала начальником Енергетичної митниці Державної митної служби. Існувала й фізособа-підприємець з Івано-Франківська з такими самими персональними даними. Його діяльність — оптову торгівлю автомобільними деталями — нині припинено. Ні в першого, ні в другого жодного слова не вдалося знайти про досвід у житловій сфері…

Отже, за наявності в держави бажання гроші на житло для українців, як виявилося, знайти можна. Для чого ж потрібна нова «контора» і складні механізми з облігаціями? Сподіваємося, неясні підозри щодо допуску до (потенційних) мільярдів тільки «своїх», буде розвіяно її практичною діяльністю, яка колись усе-таки розпочнеться.

А поки що рано радіти «революції в сфері доступності житла». Закон, який має запустити необхідні механізми, — лише основа для майбутнього прийняття численних постанов і порядків, покликаних зробити бувальщиною казку про доступну квартиру для звичайної сім’ї. Нехай не даром, але на зрозумілих і прийнятних умовах.

Що влада на цій основі побудує, покаже час. У чиновників він точно є. А от чи вистачить часу й терпіння в родин, які не мають змоги придбати для себе житло на вільному ринку, і скільки ще розумних голів і вмілих рук залишать нашу країну, допоки будуть створюватися компанії та випускатися облігації?

Більше статей Олега Синельникова читайте за посиланням.