В Україні майже вичерпалося джерело потенційних покупців житла — на фінансовому плаву залишилося тільки 7–8% громадян, які ще здатні купити собі квартиру

За оцінками фахівців, нині ціни на житло в Україні зростають, і це негативно позначається на шансах працюючого, але небагатого українця придбати власний дах над головою. Президент Асоціації фахівців із нерухомості України Юрій Піта прогнозує подорожчання житла до кінця 2021 року в межах 10%. Найвищі темпи зростання цін на квартири, у межах 18–20%, очікуються у великих містах, де зберігається найвища економічна активність, — Києві, Дніпрі, Львові, Одесі й Харкові. Не відстають і Вінниця, Івано-Франківськ, Рівне, де зростання цін досягає 15%.

Правда, до таких прогнозів ми вже звикли. Але є ще одне не менш важливе спостереження ріелторів, яке, на наш погляд, трохи дисонує з тенденцією підвищення цін на житло: в Україні майже вичерпалося джерело потенційних покупців житла. Після численних «покращень» та інших «економічних проривів» на фінансовому плаву залишилося тільки 7–8% громадян, які ще здатні купити собі квартиру, — байдуже, за готівку, в іпотеку чи на виплат.

Тобто економічний стан переважної більшості українців не дає їм змоги розраховувати на купівлю житла самотужки або в банківську іпотеку. От і доводиться більшості безквартирних громадян очікувати руки підтримки від своїх «слуг». Що ж влада пропонує людям на сьогодні у цій сфері?

Програм багато, користі мало

Першим цього року починанням влади, що одержало найбільший резонанс, стала програма «Доступна іпотека під 7%», яка, по суті, є банальним проєктом із підтримки продажів іпотечного продукту комерційними банками. Тобто фінансування «доступки» у проєкті можуть припинити в будь-який момент, після чого позичальник залишиться сам на сам із банком і його високими відсотковими ставками…

Результат: урочисті обіцянки президента й урядовців суттєво скоротити шлях до власного житла для незаможних українців вилилися в таке. З березня, коли проєкт почав працювати, до 20 вересня банки підписали 838 кредитних договорів на первинному й вторинному ринках на суму 714 млн грн.

М'яко кажучи, негусто…

Та якщо цей проєкт так-сяк, але рухається, то ще одна ініціатива влади — поки що тільки на папері. Мова про прийнятий Верховною Радою цієї весни документ №1434, голосно названий «законом про доступне житло», а в бюрократичному побуті іменований законом про зміну держбюджету України на 2021 рік.

Із усіх норм згаданого закону виконано поки що лише одну: виділено мільярди гривень на святкування 30-річчя Дня Незалежності. Міністерство фінансів із весни ще так і не одержало відмашки уряду випустити облігації внутрішньої держпозики (ОВДП) на 20 млрд грн, які мали обміняти на облігації приватного акціонерного товариства «Українська фінансова житлова компанія» («Укрфінжитло»), заснованого Мінфіном у терміновому порядку до кінця 2020 року. От із цих грошей і обіцяють фінансувати житлові програми.

Тут слід зауважити, що вже з'явилося рішення Кабміну про випуск ОВДП. Але рішення ще не гроші й тим більше не квартири.

Описаний механізм, за задумом Мінфіну, ощасливить 20 тисяч родин тих, хто «одержує зарплату з державного й місцевого бюджетів». За всієї поваги до бюджетників і їхньої нелегкої праці, чи можна в такому разі говорити про соціальну програму? У нас точно немає більш нужденних у підтримці держави людей — багатодітних родин, учасників АТО, внутрішньо переміщених осіб (ВПО)?..

Взявши в борг 20 млрд грн, влада обіцяє за якийсь час видати 8 тисяч іпотечних кредитів і надати 12 тисяч квартир на умовах фінансового лізингу. Остання схема, до речі, може призвести до того, що держбюджет заплатить за одну квартиру двічі: спочатку купить її на ринку, а потім, імовірно, компенсуватиме родині частину відсотків за лізингом. Повертаємося до економічної доцільності таких пропозицій для держави.

Утім, не виключено, ми турбуємося завчасно. По-перше, «Укрфінжитло» існує на папері вже дев'ять місяців, справно отримує кошти з бюджету на своє існування, але досі не почало працювати з населенням. Хіба що зарплату там одержують і керівника змінити встигли на людину, яка ані дня не пропрацювала у фінансовій або житловій сфері.

По-друге, вагому частину позикових 20 млрд грн спрямують на погашення мільярдних боргів Державної іпотечної установи (ДІУ), яку зливають із «Укрфінжитлом». Тобто збираємо нові борги, щоб віддавати старі. Тим часом у першому півріччі 2021-го Мінфін виплатив за зобов'язаннями ДІУ 1,75 млрд грн, яких не дочекалися безквартирні переселенці та молоді родини, зате вони знайшлися в бюджеті й без випуску держоблігацій.

При цьому на програми працюючого на цьому ж ринку майже 30 років фонду «Держмолодьжитло», які визнані українцями під час соціологічних опитувань потрібними, зручними й прозорими для споживача, грошей у держави немає. Доводиться буквально йти по світу з простягненою рукою: зарубіжні донори щедріші за рідну державу. Саме завдяки їхнім коштам у травні Мінреінтеграції та «Держмолодьжитло» почали виконувати програму «Житлові приміщення для внутрішньо переміщених осіб», 25,5 млн євро на яку безоплатно виділив уряд Німеччини через банк KfW.

Грошей немає, але ви тримаєтеся

Якщо цього року з житловою політикою у влади не зрослося, то, може, бюджет року наступного дає підстави для оптимізму? Коротка відповідь — ні. У проєкті держкошторису-2022 фінансування житлових програм практично немає. Чиновники стурбовані іншим: закривають борги одних контор і на їхньому місці плодять інші.

У переданому урядом у Верховну Раду проєкті бюджету-2022 не передбачено витрат на програму «Доступне житло», молодіжні житлові кредити й пільгове державне кредитування під 3% для ВПО і учасників АТО. На держпрограму забезпечення житлом молоді, яка не знала фінансування з 2015-го, «Держмолодьжитло» просило 5 млрд грн, а в держави на наступний рік знайшлося для молодих українців «аж» 28 млн грн.

Сам на сам із проблемою пошуку житла, як і раніше, влада залишає переселенців, що підвищує ймовірність повернення частини з них на окуповані території. Не від нелюбові, від безнадії. «Далекоглядність» влади в житловій сфері, та й не тільки, не перестає вражати. Це стосується не лише чинної команди, а й «попередників», так що впору говорити про недобру тенденцію.

Від пропозицій профінансувати житлові потреби українців у Мінфіні знову звично відмахнулися: мовляв, грошей немає в скарбниці. Може, і є, але спрямують їх на «важливішу» адресу. Приміром, знайшлася ж можливість у проєкті бюджету підвищити витрати на органи влади, зокрема на відомчі житлові програми: Міноборони — 1,230 млрд грн, Національної академії наук — 100 млн, Нацгвардії — 240 млн, Управління держохорони — 80 млн грн… Ні, йдеться не про те, щоб у когось забрати, а про те, що негарно ділити народ на «людей государевих» і «простих», причому останніх ставити в позицію вічного й безнадійного прохача.

Не обділили, до речі, і народних обранців: на компенсацію оренди житла або найму готельного номера для іногороднього члена парламенту в бюджеті країни закладено 237 тис. грн. Депутатів без свого кутка в столиці в нинішньому скликанні Ради налічується 138, відповідно, наступного року на те, щоб скрасити їхню безквартирну неприкаяність, виділять майже 33 млн грн. Тільки в серпні 2021-го таким нардепам із бюджету виділили понад 3 млн грн.

Чи варто після цього задаватися запитанням про непрямі причини демографічної ями, в яку сповзає Україна? Ні, звичайно, не житлом єдиним, але й робота, й медицина, й освіта, й загальний клімат у країні. Хоча й відсутність перспективи звити своє гніздечко на доступних умовах — теж один із приводів і причин кризи.

Отже, гарні слова влади про те, що от-от житлове питання в Україні для категорій, які потребують підтримки держави, буде вирішено, словами й залишаються. Достатніх коштів для житлових програм, які довели ефективність, немає в новому бюджеті країни. Зате на організацію-новоділ і досить неоднозначні проєкти знайшли 20 млрд грн. Поки тут не закипіла робота, не будемо будувати не підкріплені фактами версії, але кожен вільний думати й робити свої висновки.

Чи варто після цього дивуватися, що час від часу в надрах нинішніх володарів і генераторів думок — соціальних мережах — ніби нізвідки виникає запитання: «А навіщо нам така держава, здатна опікуватися тільки собою і працювати тільки на власне збереження?». Є сумніви, що наші можновладці знають на нього відповідь.

Усі статті Олега Синельникова читайте тут.