Настрої громадян України та їхнє ставлення до житлової політики нашої держави змінюються, і це незаперечний факт. Що це за зміни та в якому напрямі має рухатися держава, щоб задовольнити запит населення на доступне й масове житло, — дають змогу зрозуміти результати соціологічного опитування «Зв’язок світоглядних очікувань українців з житловою політикою держави». Організатори дослідження — Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву (Держмолодьжитло) за сприяння Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. Птухи Національної академії наук України, збирали інформацію методом онлайн-опитування з 19 квітня по 17 травня 2021 р.

Отримана інформація, сподіваюся, допоможе наблизити зміни в житловій сфері. Щоб не опустилися остаточно руки в сотень тисяч сімей, чий економічний стан не дозволяє самостійно придбати квартиру на вільному ринку, і щоб ці переважно молоді люди не стали частиною статистики трудової міграції з України.

А десь жити потрібно вже зараз…

Отже, відповіді на анкету дали 1149 респондентів, переважно жителі міст (95,5%), причому 73,7% — обласних центрів. Найбільше серед респондентів жителів Києва (27,3%), Київської (27,2%) та Харківської областей (10,4%). Це природно, бо саме в найбільших містах найдовші «черги на житло» в різних інстанціях — від органів місцевого самоврядування до Держмолодьжитла.

Три чверті респондентів належать до найбільш соціально й економічно активної вікової групи (30–49 років). Більшість учасників дослідження орендують житло (73,3%) площею від 26 до 60 кв. метрів.

Відразу — ключовий висновок. Переважна більшість тих, хто погодився розповісти про своє ставлення до житлових проблем, украй низько оцінюють якість державної житлової політики: 76% вважають, що вона не відповідає потребам громадян. Тобто саме ті люди, які потерпають без власного даху над головою і не помічають намагань держави зробити хоч щось, аби їх підтримати.

Це означає, що або люди мало знають про ініціативи влади, зокрема започатковану нинішнього року «іпотеку під 7%» (здешевлення вартості іпотечних кредитів), або пересічний українець із різних причин не вважає себе цільовою групою цієї ініціативи. З поінформованістю наче все відносно непогано: 62% у своїх відповідях зазначили, що ознайомлені з житловою політикою влади і мають інформацію про житлові програми. У кожному разі, це дзвіночок для влади про необхідність наближення умов цієї програми до реальних економічних можливостей звичайних українців. Бо підписаних на цей час 386 кредитних договорів, навіть за ставкою 7%, точно не змінять системно і масово, як це має бути, ситуацію із забезпеченістю житлом у нашій країні.

Суспільство обнадіюють, що ситуацію змінить закон про впровадження фінансово-кредитних механізмів забезпечення громадян України житлом, який недавно набув чинності. Та йдеться не більше (хоч і не менше) ніж про базовий документ, і добре, коли закладені в ньому механізми (кредитування, лізинг) запрацюють на практиці до кінця поточного року. Та й то не для всіх, а для певних професійних та інших груп. А десь жити людям потрібно вже зараз…

Манни з неба ніхто не просить

Отже, люди невдоволені. І чого ж вони хочуть? А хочуть вони не манни з неба, а речей дуже конкретних і реальних. На думку 63,6% опитаних, для забезпечення житлом держава повинна організувати іпотечне кредитування під низьку відсоткову ставку.

Тут криється й третій важливий висновок із соціологічного дослідження: українці стають дедалі менш патерналістськи налаштовані. Мабуть, усе ж таки три десятиліття життя в добу Незалежності вплинули на очікування людей щодо безплатних квартир. Лише 9,2% опитаних першочерговим завданням держави у сфері житлової політики вважають надання житла у власність безкоштовно. Ще 7% назвали пріоритетом надання житла в оренду на пільгових умовах. І цей механізм державі потрібно створити, бо попит є й на нього.

Та, наголосимо ще раз, насамперед для забезпечення громадян житлом держава зобов’язана організувати кредитування на придбання житла під таку відсоткову ставку, яка відповідає реальним можливостям більшості економічно активних українців.

Кожен третій учасник опитування готовий сплачувати пільговий кредит, ще стільки ж, оцінивши свої можливості, згодилися б узяти в держави підтримку в розмірі певної частини вартості житла, а решту сплачувати самотужки… Люди готові навіть на багатолітнє «іпотечне ярмо» — треба тільки запропонувати їм доступні варіанти!

Може, для когось це виявиться новиною, але такі програми існують. Зокрема їх адмініструє Держмолодьжитло. Досить згадати, яку хвилю інтересу в суспільстві підняв наприкінці 2019 року пілотний проєкт — іпотека для учасників АТО і внутрішніх переселенців за найнижчою в Україні відсотковою ставкою 3% річних. На жаль, далі справа не пішла — висох і так кволий струмок коштів із держбюджету.

Попри це, півтора десятка тисяч людей і далі стоять у черзі для участі в цій програмі, сподіваючись, що гроші з держбюджету надійдуть хоча б наступного року. Не менше охочих придбати житло через механізм молодіжного кредитування, програму «Доступне житло»… Між іншим, попри відверто напружене державне фінансування, за останні два роки Фонд забезпечив власним житлом понад дві тисячі родин, а це — більше семи тисяч громадян нашої країни.

Зараз у реєстрах для участі у програмах Держмолодьжитла перебувають понад 60 тисяч сімей. Попит — колосальний. Але, поки ми змушені давати стандартну відповідь на сподівання людей: «Програма не фінансується з державного бюджету», — годі чекати на зміну ставлення українців до житлової політики держави.

Хто зароблятиме на вашу пенсію?

Результат зусиль влади в житловій сфері можна побачити на кордонах нашої країни. Відсутність надії на власне житло є не останнім фактором, який штовхає економічно активних українців до еміграції й прискорює сповзання України в демографічну яму. Давно цікавилися прогнозами стійкості вітчизняної солідарної пенсійної системи? Задумувалися, хто зароблятиме гроші на вашу пенсію? Спробуйте, будете прикро здивовані. А кожен другий наш респондент саме наявність власного житла розглядає як фактор, що стримує від виїзду за кордон. Найбільше тих, для кого житло є «якорем», котрий тримає за рідну землю, живуть на Сході країни (88,9%), найнижчий їх відсоток — у Центрі (44,5%) та на Півдні (29,1%).

Ще трохи фактів для висновків. Певна річ, чим більш зріла людина, тим сильніший її потяг до власної оселі. Наймолодша вікова група (18–29 років) ще вважає найприйнятнішим для себе варіантом проживання орендоване житло. А ось серед тих, кому 40–49 років, найбільше готових на іпотечний кредит. Ці люди вдосталь пожили у винайманих квартирах і відверто не дуже добре ставляться до ідеї й далі орендувати житло (70% не бажають мешкати в такому). Найвища частка готових оформити іпотечний кредит — серед респондентів, які проживають у східному макрорегіоні (Донецька, Луганська та Харківська області).

Більше половини респондентів (57,3%) готові придбати житло в іпотеку. Із них 64,5% готові сплачувати за іпотечним кредитом від 20 до 40% місячного доходу. Це реальні, а не декларативні наміри: 55,1% цієї групи респондентів і зараз сплачують від 20 до 40% свого доходу на утримання житла.

Загалом склалася цікава картина очікувань громадян різного віку від житлової політики держави:

Отже, українці не задоволені зусиллями влади в житловій сфері, готові поліпшувати свої житлові умови самотужки і все ж розраховують на допомогу держави. Звідси питання номер один державної житлової політики — повернути в робочий стан, тобто належно й ритмічно фінансувати житлові програми, насамперед іпотечне кредитування на прозорих і доступних для широкого кола споживачів умовах. Всі велосипеди вже винайдені. Змастімо мастилом існуючі механізми, десь підтягнімо, осучаснімо — і вперед, до відчутних результатів.

Сподіваюся, що з отриманими даними уважно ознайомиться і врахує їх створена урядом міжвідомча робоча група, яка вивчає можливості сприяння забезпеченню житлом різних категорій громадян. Звісно, тут є місце для скепсису: мовляв, групи з’являються регулярно, а можливостей не більшає. Та все ж пропоную залишатися оптимістами й намагатися зробити дієвими ті механізми, які ми вже маємо і які довели свою ефективність.

Більше статей Сергія Комнатного читайте за посиланням.