Всеїдність

Хочеться уклінно подякувати Верховній Раді за те, за що всі її сварять: за пропорційну систему виборів до місцевих рад. Інакше народ не побачив би справжнього обличчя наших партій так наживо й персоніфіковано. Адже вожді на глянцевих телеекранах, хоч би що говорили й робили, все одно — небожителі. Зате їхніх підручних на місцях видно впритул і без прикрас. І люди дедалі більше судять про вождів та їхнє партпір’я саме за словами й діями тих, хто безпосередньо представляє божественних народові.

Втім, тут і без того є на що подивитися.

Останній із могікан

Хто б міг уявити три роки тому, коли хмельницький електорат на 80% був за Ющенка, що ще за президентства Віктора Андрійовича із 60 депутатів міськради членом пропрезидентської партії «Наша Україна» залишиться тільки один?!

Власне, їх і одразу після виборів налічувалося всього втричі більше: Коліщак, Палій та Ружицький, відомі в місті бізнесмени, з яких у помаранчевій революції був помічений лише останній. Але на день виборів участь у революції вже не відігравала ролі. Бо, нагадаємо читачам, вибори міського голови та міськради у Хмельницькому відбулися аж 25 червня 2006 року: в березні хмельничани голосували тільки за депутатів Верховної Ради, а місцеві вибори було зірвано. Причиною послужило зняття з виборчих перегонів тодішнього міського голови Миколи Приступи — з ініціативи його давнього суперника, голови міської організації «Нашої України» Віктора Коліщака. Проте виборча колотнеча не принесла Коліщаку жаданої посади: на червневих виборах міського голови він став аж четвертим, а його партія провела до міської ради всього чотирьох депутатів — стільки ж, як і Партія регіонів. Ще три пройшли під брендом іменного блоку «Рідне місто» — Коліщак». Але до фракції «Нашої України» увійшло лише шестеро: одного депутата подарували колегам-регіоналам, яких не набиралося для створення самостійної депутатської фракції. Що було зайвим підтвердженням того, що і під тим, і під іншим партійним прапором до міської ради переважно пройшли не політичні (і тим паче не ідеологічні) конкуренти, а конкретні прагматики із суто бізнесовим мисленням.

Очолив фракцію Олександр Палій, якому Віктор Коліщак невдовзі здав і керівництво міською організацією «Нашої України»: справді, навіщо зайвий клопіт, якщо партія влади так і не допомогла здобути омріяне крісло? Проте з часом членство в «Нашій Україні» таки посприяло Коліщаку. Його владну потенцію, належно не оцінену хмельничанами, помітив сам президент. І, як і прогнозувало «ДТ» (№44 від 17.11.2007 р.), у лютому нинішнього року призначив 38-річного В.Коліщака заступником голови Хмельницької обласної державної адміністрації. Мабуть, щоб створити в області психологічно сумісну команду керівників-однодумців: адже в листопаді 2007 року головою Хмельницької облдержадміністрації було призначено Івана Гавчука — під час виборів-2006 голову виборчого штабу Коліщака і міської організації «Нашої України».

8 червня нинішнього року Віктор Коліщак повернувсь у «велику» політику, очоливши обласну організацію партії «Єдиний центр». Однак не лише цей перехід послабив фракцію «НУ» міської ради. Перед тим, у травні, з «нашоукраїнських» лав виключили й Олександра Палія: обласне партійне керівництво побачило в його діяльності порушення статуту і програми партії, що «вели до її розвалу». А невдовзі оголосив про призупинення членства у фракції «НУ» депутат Володимир Швець — позапартійний, однак дуже авторитетний депутат, старійшина представницького органу міста, котрого обирають до міськради уже п’яте скликання поспіль.

— Не можу змиритися з тим, що члени партії, які входять до фракції «Нашої України», не виконують рішень центральних органів партії та своїх передвиборних програм, особливо щодо земельних питань, — пояснює свій крок Володимир Федорович. — Як давній прибічник «Нашої України», не хочу жодним чином бути причетним і до тих політичних ігрищ, які різко знизили довіру громадян до партії й можуть призвести її до самознищення.

Тож і залишився в раді тільки один депутат із партквитком «Нашої України» — бізнесмен Вадим Ружицький. А у фракції під цим партійним брендом продовжують плідну депутатську діяльність і ті, хто партію зрадив, і ті, хто з неї виключений, і ті, хто ніколи не належав до «НУ».

Хмельницький в окупації?

Утім, такі, як Швець, радше, виняток, ніж правило. «Нормальні» депутати чітко знають, заради чого вони рвалися до міської ради. Попередні політичні баталії в міськраді, спрямовані проти диктату панівної фракції БЮТ (23 депутати плюс міський голова Сергій Мельник), схоже, скінчилися «консенсусом», проти якого й повстав Володимир Федорович: тепер «дають» усім — незалежно від партійної приналежності. Землю без аукціону для бізнесу дружині одного з депутатів — будь ласка. Ділянку поза чергою доньці іншого депутата — просимо дуже: дітям же місцевого партбоса від БЮТ — аж дві ділянки і теж поза чергою дали. Бухнувся в ноги «опозиціонер», аби за квартиру для єдиного чада віддячити благодійникові дозволом на забудову, — теж на здоров’я. Бо ж діти — то святе. Депутатські особливо.

«Це вже не рада, а балаган», — гірко констатує В.Швець.

Але більшість колег навряд чи його підтримають: скільки там часу залишилося до кінця каденції — треба ж устигнути все заплановане втілити в життя! На щастя, міськвиконкомівські структури без вагань ідуть назустріч депутатським задумам. Досить глянути на центр міста: чи не за кожною «реконструкцією» або забудовою стирчать депутатські вуха. І дарма депутати (як, утім, усі владці в Україні) вважають народ ідіотом, який нічого не бачить і не розуміє. «Вчора пройшовся центром міста із обізнаною людиною, — довірчо каже священик у храмі. — Виявляється, він весь захоплений депутатами, — прямо окупація якась! А за наш будинок скільки вони крові нам випили!»

Вочевидь, мав рацію міський голова Сергій Мельник, коли зізнався в одному з інтерв’ю, що нарешті вдалося втихомирити дечиї бізнесові інтереси, які раніше розхитували раду. Тепер у ній, либонь, пурхають голубки миру з оливковими гілками в дзьобиках: на словах усі б’ються за народне — насправді ж кожен отримує своє. Скидається на те, що Сергій Іванович охоче потурає депутатам. Чи просто втомився втримувати над Хмельницьким біло-сердечний стяг? Воно й не дивно, якщо так: адже Сергій Мельник прилучився до «Батьківщини», як тільки вирішив боротися за портфель міського голови, — раніше йому було незле на посаді заступника голови обласної організації Партії регіонів.

Повторити його переможний шлях знайдеться чимало охочих. «Я був у кабінеті Юлії Володимирівни!»— аж виростає від захоплення міський депутат-«литвинівець», місцевий мільйонер Володимир Долгов. Замислитися б над цим Володимиру Литвину, який уперто ігнорує всі чинні владні пропозиції: бо для реалізації його далекосяжних намірів потрібні люди, котрі б так само самозабутньо мріяли потрапити до його кабінету.

Адже цих людей абсолютно не цікавить, якого кольору прапор над кабінетом. Їх вабить тільки його владна висота.

Влитися до «ЄЦу» — і ?..

На відміну від обласного центру, де на владній щоглі майорить біло-сердечне знамено, обласні хмельницькі висоти раніше належали «помаранчевим».

Голова обласної ради Іван Гладуняк і досі декларує вірність «Нашій Україні», хоча прихильність верхівки облорганізації «НУ» до БЮТ уже давно не секрет.

А ось голова обласної адміністрації Іван Гавчук подумав (у лютому на запитання кореспондента «ДТ», чи вступить він до «ЄЦ», губернатор відповів: «Я подумаю і зроблю свій особистий вибір») і навесні у партію «Єдиний центр» таки вступив. Може, тому, що послідовний і звик до партійного лідера — Коліщака? І звик вступати у партії, коли їм важко? Адже одного разу Іван Карлович згадав, що вступив до «Нашої України» у вересні 2005 року — «коли партії було важко». Насправді ж у вересні 2005-го важко було хіба що новоспеченому «нашоукраїнцеві» Віктору Коліщаку, що конкурував тоді з активним учасником помаранчевої революції за портфель голови міської організації «НУ», з яким (портфелем), вважалося, рукою подати до мерського крісла.

Що ж, не вийшло з мерством — вийшло з губернаторством. Чи не за помахом чарівної палички «доброго фея» обласного керівництва — донедавна високопоставленого нашоукраїнця, а нині владного «єцика» Михайла Полянчича? Адже саме він постійно помічений поруч із Коліщаком — Гавчуком: і в березні 2006-го, і під час їхнього сходження на обласний олімп, і тепер, при створенні «ЄЦ» на Хмельниччині, коли він благословив на її керівництво В.Коліщака — «людину зі значним політичним досвідом». Що й казати, досвіду тут — ого-го.

«Єдиний центр», що декларує себе як нова пропрезидентська сила, щосили вживлюється на Хмельниччині у старі перевірені структури теж «партії влади», але ще кучмівської — Народно-демократичної. За рішенням з’їзду та на заклик лідерки — Людмили Супрун — НДП розчинилася в ЄЦі й віддала йому себе всю — тобто розгалужену партійну мережу, майно й нерухомість. Залишилася гола формальність: до 200 — саме стільки налічують провідні «єцики» — членів нової політичної сили в області приєднати 4500 офіційно зареєстрованих «народних демократів». Хоч зустрічного пориву поки що не видно: в кожному разі, з 26 керівників міських та районних організацій НДП заяви до «ЄЦ» написали тільки восьмеро.

«Ні, ще не вступав, — на запитання кореспондента «ДТ» про нове партчленство відповів незмінний з часів створення НДП на Хмельниччині голова її обласної організації Іван Дунець, знаний у краї керівник великого машинобудівного підприємства й громадсько-політичний активіст. — Вирішив зосередитися на громадській роботі у Спілці промисловців та підприємців». «Хочете повністю відійти від політики?» — «Чому ж? У майбутньому, можливо, повернуся».

Стриманий Іван Іванович не став пояснювати те, що помітне всім: незважаючи на зусилля І.Гавчука, нове «бізнесове» керівництво облдержадміністрації не сприймається в краї. Невдовзі після призначення В.Коліщака заступником голови ОДА з економічних питань на черговому засіданні Спілки промисловців та підприємців як вирок пролунала фраза: «Нині як ніколи важко знаходити спільну мову з облдержадміністрацією». Мимохідь передана журналістами, вона явно обурила голову облдержадміністрації. Йому ж, що завжди сидить у центрі всіх президій, не видно, який відсутній вигляд у присутнього поруч заступника з економіки. І тим паче невідомо, як важко місцевим журналістам вибрати з усних висловлювань обласного куратора економіки бодай одне зв’язне речення, хоча б віддалено наближене до сфери його службових обов’язків.

Але ж це для партійного будівництва не головне. Головне, мабуть, — характер і натиск. Після першої, напівпідпільної, інформації про вступ до «Єдиного центру» верхівки обласної виконавчої влади кулуарами довго ходили чутки про те, як «нагинали» політичне ядро «Нашої України» — голів райдержадміністрацій та інших впливових посадовців з партквитком «НУ», — аби вони ініціювали переобрання голови обласної організації «Нашої України» О.Буханевича. Та чи то не догнули, чи перегнули, чи це взагалі підлі ворожі брехні, — але після «переворотної» партконференції Буханевич залишився у кріслі. І руху з «НУ», в якій налічується 16 тисяч подолян, наче не видно. Та «ЄЦ» напевно ж надолужить кількісно, якщо до нього, як кажуть наразі, приєднаються півторатисячна в області «Трудова Україна» і 4600 членів облорганізації Партії промисловців та підприємців. Утім, в області зареєстровано 128 партій — тож партії влади є з кого вибирати прибічників і соратників. Тоді вже напевно ніхто не посміє сказати, що губернатор і його
команда нікого не представляють, крім самих себе.

А опісля залишиться тільки домовитися з електоратом. Адже, попри 4500 членів НДП в області, на дочасних парламентських виборах 30 вересня 2007 року за Блок Людмили Супрун з переможною назвою «УРА» проголосувало всього 3044 виборці (0,42%). Тож варто добре подумати над майбутньою абревіатурою — щоб зробити її ще переможнішою. Наприклад НДПЄЦ.