Вовка прибрали, "вовча зграя" залишилась

18 березня цього року суддя Печерського суду Батрин винесла рішення, яким задовольнила позови Державного концерну "Укроборонпром" і Міністерства оборони України до ТОВ "ЗН УА", як видавця тижневика "Дзеркало тижня. Україна", С.Зварич і В.Мостового, зобов'язавши їх спростувати недостовірну, на думку позивачів, інформацію.

Ці відомості було викладено в статті Д.Менделєєва "Тінь війни" та коментарі волонтера полку "Азов" С.Зварич ("Дзеркало тижня. Україна" №31 від 6–12 вересня 2014 р.).

У статті йшлося про ганебний продаж зброї різними комерційними організаціями людям, які стали на захист незалежності та територіальної цілісності України.

Судове рішення черговий раз підтверджує той факт, що незалежного суду в Україні немає. Суди між беззастережним виконанням законів і бажанням догодити владі або багатіям вибирають останнє.

Законодавством України та судовою практикою встановлено чотири складові, наявність яких може бути підставою для задоволення судом позовів у цій категорії проваджень.

Перше: оспорювані відомості мають бути інформацією, а не оцінним судженням, яке спростуванню і доведенню їх правдивості не підлягає.

Друге: відомості мають бути поширені, тобто доведені хоча б одній особі у будь-який спосіб.

Третє: відомості мають бути недостовірними.

Четверте: вони мають ганьбити ділову репутацію. У цьому конкретному випадку - "Укроборонпрому" та МО України.

Усі чотири складові мають бути наявні водночас, інакше позов задоволенню не підлягає.

Нічого подібного у встановленні обставин у провадженні в Печерському суді не відбулося.

Що ж є насправді?

1. Було встановлено відсутність правових підстав для захисту в суді ділової репутації "Укроборонпрому" та МО України.

Інформація, що викликала невдоволення "Укроборонпрому", стосувалася продажу ДП ДГЗТІФ "Укрінмаш" 35900 автоматів АКМ (калібр 7,62), 1237 гранатометів РПГ-7У, 60 протитанкових ракетних комплексів "Фагот", продажу ДП ДЗТІП "Промоборонекспорт" десяти БТР-70, продажу ДП ДГЗП "Спецтехноекспорт" 23 безпілотників "Рейс", продажу державою Світлані Зварич 200 автоматів АКМ калібру 7,62 і 20 кулеметів, телефонної розмови Світлани Зварич із представником ДК "Укроборонсервіс" по телефону гарячої лінії останнього стосовно продажу СБР-3 по 270 тис. грн".

Позиція нашого представника в суді полягала в тому, що законодавством України встановлено право фізичної або юридичної особи захищати свої немайнові права в суді тільки у випадку, якщо ганебна інформація стосується лише її самої та (або) членів її сім'ї.

Тому єдина можливість для "Укроборонпрому" позиватися проти нас полягала б в отриманні ним від зазначених організацій довіреності на право представляти їхні інтереси в судових інстанціях або ж коли таку можливість передбачено статутом позивача.

Викладена нами інформація не може зашкодити діловій репутації ДК "Укроборонпром", оскільки ДП ДГЗТІФ "Укрінмаш", ДП ДЗТІП "Промоборонекспорт", ДП ДГЗП "Спецтехноекспорт" і завод "Маяк" є самостійними юридичними особами, які не уповноважували ДК "Укроборонпром" захищати їхні інтереси в суді.

Але суддя Батрин цього не почула і не помітила.

Оригінальним виявилось і судове трактування ділової репутації Міністерства оборони України. Згідно із чинним українським законодавством "під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб розуміється оцінка їхньої підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності".

А "приниженням ділової репутації суб'єкта господарювання (підприємця) є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, що дискредитують спосіб ведення чи результати його господарської (підприємницької) діяльності".

У Законі України "Про оборону України" сказано: "Міноборони як центральний орган виконавчої влади забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних сил України до здійснення покладених на них функцій та завдань".

Виходячи з положень цього закону, МО України не може вважатися суб'єктом господарювання, і на нього законодавством України не покладено обов'язку провадити в державі підприємницьку, громадську та іншу діяльність. А тому Міністерство оборони взагалі не може бути позивачем у цьому провадженні. Однак не для судді Батрин.

Міністерство оборони вважає предметом позову вирвані з контексту статті "Тінь війни" такі висловлювання:

"Міністерство оборони і підприємства Державного концерну "Укроборонпром", покликані забезпечити захисників засобами захисту, озброєнням та бойовою технікою, цинічно приторговують тим, чого потребує фронт, влаштувавши колосальний розпродаж зброї на внутрішньому ринку".

"Він (уряд) спокійно споглядає, як Міністерство оборони через численних посередників організувало на внутрішньому ринку розпродаж автомобілів, безпілотників, вертольотів, гранатометів, ракет, тобто всього того, що тепер могло б врятувати життя наших солдатів".

При цьому, УВАГА: всі інші, викладені в статті відомості, як і її зміст у цілому, МО України не оспорює і спростування не вимагає.

А тим часом наведені твердження не можуть бути визначені як інформація, оскільки не містять у собі фактичних даних, а є критикою та оцінкою дій Міністерства оборони України при організації відчуження військового майна. Це є виключно оцінним судженням.

Ці висловлювання є висновком, або ж, як їх визначило в своєму позові МО України, - "узагальненням". За визначенням "Вікіпедії", узагальнення - це основний елемент логіки та міркувань людини, загальний висновок на підставі аналізу певних фактів.

Суд має аналізувати факти. А ФАКТИ - це не видумані, дійсні події чи явища, що відбуваються в суспільстві або ж у навколишньому середовищі. Аналіз фактів приводить до висновку, тобто остаточної думки про що-небудь, логічного підсумку, зробленого людиною на основі спостережень, міркувань або ж розгляду певних фактів.

І це узагальнення, до речі, підтверджує у своєму позові саме МО України, надавши суду достовірну інформацію у вигляді різних довідок щодо участі Міністерства оборони в організації відчуження надлишкового військового майна.

Міністерство оборони України у своєму позові визнає, що "рішення про відчуження надлишкового військового майна, що є придатним для подальшого користування, …приймає Кабінет Міністрів України за саме поданням Міністерства оборони України".

Ми звертали увагу суду на те, що в статті "Тінь війни" С.Зварич стверджує, що "у самого Міністерства оборони ми нічого не купували", а йдеться в її інтерв'ю про розпродаж зброї та військового майна численними посередниками.

Основною претензією Міністерства оборони до нас є те, що "твердження про здійснення Міноборони організації розпродажу зброї вжите в теперішньому часі. Більше того, зі змісту статті випливає, що продаж зброї на внутрішньому ринку здійснюється одночасно із проведенням (в період проведення ) антитерористичної операції".

Це твердження є безпідставним, оскільки, по-перше, в цитаті "Він спокійно споглядає, як Міністерство оборони через численних посередників організувало на внутрішньому ринку розпродаж автомобілів, безпілотників, вертольотів, гранатометів, ракет, тобто всього того, що тепер могло б врятувати життя наших солдатів" дієслово "організувало" вжито у минулому часі, по-друге, весь зміст статті не є предметом позову і під час судового слухання не розглядався.

І, по-третє, у статті "Тінь війни" Д.Менделєєв стверджує: "За цією схемою, згідно звіту МО про реалізацію військового майна за перше півріччя, Міноборони "наторгувало" майже 84 млн грн. Із цієї суми підприємства-посередники, вповноважені урядом, "зрубали" майже 3,5 млн грн як комісійну винагороду, а понад 17 млн грн пішло на "організацію" розпродажу майна. Всі перераховані Міністерству оборони кошти надходять у спец фонд…"

Цієї інформації Міністерство оборони України не спростовує і вважає її достовірною. Вона свідчить про участь МО України у розпродажу військового майна та отримання ним за це значних коштів саме в першій половині 2014 р., тобто під час проведення АТО на Сході України.

Більше того, Міністерство оборони у своєму позові підтвердило інформацію Д.Менделєєва про те, що розпродаж військового майна тривав уже після початку воєнних дій на Сході України: "…строк дії рішення Кабінету Міністрів України щодо військового майна, яке може бути відчужено, закінчився 18 серпня 2014 року…", тобто в самий розпал війни. То що тоді оспорювало Міністерство оборони?

У суді було встановлено відсутність доказів завдання моральної шкоди "Укроборонпрому" та Міноборони України. Тобто жодних доказів завдання шкоди діловій репутації "Укроборонпрому" та МО України в матеріалах позовів немає, і під час судового розгляду таких доказів представники ДП "Укроборонпром" і МО України не надали.

Законодавством України на відповідача покладено обов'язок довести в суді лише достовірність поширеної негативної інформації. Доведення всіх інших складових прав позивача здійснюється за принципом "презумпції доказування", згідно з якою суд має розглядати це цивільне провадження на підставі наданих сторонами доказів, а кожна зі сторін має довести суду ті обставини, на які вона посилається в обґрунтуванні своїх вимог та заперечень.

Тобто в нашому випадку саме "Укроборонпром" і МО України повинні були надати реальні й вагомі докази того, що ми поширили неправдиві відомості і внаслідок цього було порушено їхні особисті немайнові права.

А суддя Батрин повинна була, як того вимагає чинне законодавство, встановити наявність такого порушення і з'ясувати, чим підтверджується факт завдання шкоди діловій репутації позивачів.

Заради справедливості зазначимо, що сама суддя намагались отримати від представників позивачів докази такої шкоди. Не вийшло. "Докази" звелися до голослівних пояснень про міністерські страждання.

Та що докази, коли "Укроборонпром" і МО України не завдали собі клопоту навіть надати належним чином завірену ксерокопію статті "Тінь війни" в друкованому номері газети "Дзеркало тижня. Україна" та її роздруківку з сайта "//gazeta.zn.ua". По суті, суд не мав визнавати ці так звані письмові документи належними і допустимими доказами поширення нами "недостовірної інформації".

І фінішний правовий парадокс судового рішення. У своєму позові "Укроборонпром" вимагав, щоб "недостовірну" інформацію спростовували ТОВ "ЗН УА" і В. Мостовий. Відповідні позовні вимоги стосувалися лише ТОВ "ЗН УА". Тобто позивачі фактично відмовилися від претензій до С.Зварич і Д.Менделєєва. Однак суддя Батрин, очевидно, не змогла перебороти нестримне бажання догодити позивачам і своїм рішенням зобов'язала й С.Зварич і Д.Менделєєва спростувати "недостовірну" інформацію.

Під час судового провадження суддя Батрин припустилася також кількох порушень норм матеріального й процесуального права, і вони обов'язково будуть предметом розгляду в апеляційній інстанції. Постає закономірне запитання - коли ж судді почнуть виконувати закон?

Невже приклад судді Вовка, якому нарешті оголошено про підозру у винесенні завідомо незаконних рішень, нічого не вчить?

І ще одна, мабуть наївна, як для нашої країни, думка. А як же совість? Невже не заважає таким суддям та їх кураторам спати? Хоча, здається, у них її зовсім немає…