ПРО ДОСУДОВЕ СЛІДСТВО І НЕ ТІЛЬКИ...

Верховна Рада України приступила до розгляду проекту Кримінально-процесуального кодексу України. Кабінет міністрів також подав у ВР свій проект нового КПК. Оскільки цей документ іде від виконавчої влади, слід розуміти, що саме його розглядатимуть як пріоритетний.

Подається він як проведення реформи права. Проте новим може бути названий лише умовно, оскільки вся його новизна полягає в деяких суто косметичних змінах, викликаних необхідністю хоч якось наблизитися до європейських стандартів судочинства, та ще в зміні нумерації статей. Але в головному поданий КПК залишився законним обгрунтуванням функціонування поліцейської держави, якою була і залишається Україна. Укладачі його, і це очевидно, ніяк не можуть зрозуміти, що живуть в іншій країні, з іншою Конституцією, що час нарешті наблизити наш кримінально-процесуальний закон до узвичаєних в цивілізованих країнах норм.

Так, демократичних декларацій у кодексі — таких як презумпція невинності і забезпечення доведеності провини, забезпечення правосуддя лише судом, незалежність суддів і їхнє підпорядкування лише закону, змагальність, забезпечення права на захист, процесуальна незалежність слідчих і тощо — не бракує, але його сутність не змінилася з часів ДПУ — НКВС — МВС СРСР. Кодекс залишає в недоторканності громіздку правозастосовчу систему, що вже давно довела свою неефективність і в умовах демократичної держави просто не має права на існування.

Упорядники проекту КПК залишили недоторканим існування дізнання та досудового слідства, які продовжують розкривати й одночасно розслідувати скоєні злочини.

Прокурорський нагляд за дотриманням законності органами внутрішніх справ під час проведення дізнання і досудового слідства здійснюється відповідно до Конституції України. Суду також надано повноваження здійснення судового контролю над досудовим розслідуванням спеціальним слідчим суддею.

Але ж необхідність кардинальних змін у кримінальному процесі, а саме відмова від дізнання і досудового слідства в його застарілому вигляді, давно вже очевидна для фахівців в області права і для простих громадян.

Досудове слідство і дізнання у формі розслідування мають бути вилучені з компетенції міліції, СБУ й інших силових структур. Нехай органи дізнання, а саме органи внутрішніх справ в особі карного розшуку, ОБЕЗ і УБОЗ, податкова міліція, СБУ та ін. і проводять оперативно-пошукові заходи для встановлення злочинців, тим більше що проект КПК і закони України «Про оперативно-пошукову діяльність» і «Про міліцію» дозволяють їм робити це повною мірою.

У проекті КПК мова йде про дізнання саме як про форму досудового слідства, у якому особа, що здійснює дізнання, проводить слідчі й інші процесуальні дії з винесенням відповідних постанов, що стосуються компетенції слідства. Так, статтями 53, 134, 135 на особу, що здійснює дізнання, покладено обов’язок висунути обвинувачення і роз’яснити обвинувачуваному його права й обов’язки, доставити підозрюваного із власним уявленням про обрання запобіжного заходу у формі передачі під нагляд міліції, звільнення з посади, застави, домашнього арешту й узяття під варту. Тобто ці особи здійснюють слідчі дії, які, відповідно і до чинного Кодексу, і до статті 178 кабмінівського проекту, здійснювати не вповноважені. Що це — помилка чи бажання повернутися до тих часів, коли дізнання було однією з форм попереднього слідства за досить великим колом статей КК? Адже сьогодні повноваження дізнання з нетяжких злочинів, за якими досудове слідство обов’язкове, поширюються лише до визнання особи, що скоїла злочин, підозрюваною, після чого справа передається слідчому. Стосовно нерозкритих тяжких злочинів після проведення невідкладних заходів справа знову-таки за закінченням 10 днів відправляється в слідство.

Ось тільки з проекту кодексу неясно, які ж статті КК входять у сферу компетенції дізнання, адже статтею 183 проекту КПК обов’язок проведення досудового слідства за певним переліком статей КК покладений на слідчих СБУ, а у решті випадків — на слідчих. Про дізнавачів у ній жодного слова...

До речі, у пункті 2 цієї ж статті проекту кодексу мова йде про якісь спеціально передбачені законом випадки, коли досудове слідство можуть здійснювати слідчі інших органів. Це яких же інших органів? І що це за спеціальні випадки, дозвольте дізнатися? І чи не означає це, що в якихось органах теж існуватимуть власні слідчі апарати?

Тепер про слідство. Цікаво, а чи замислювалися коли-небудь кабмінівські укладачі проекту кодексу, у що обходиться державі утримання слідчого апарата МВС, СБУ й інших відомств? І які його, апарата, професійний рівень і життєвий досвід, за відсутності яких не можна працювати слідчим? Це я до того, що, за моїми особистими спостереженнями, середній вік слідчих міліції 25 років, а середній стаж роботи на цьому терені приблизно 2 роки, процесуальні документи вони складають із порушеннями правил орфографії. Про матеріальне забезпечення слідчих МВС і говорити не хочеться.

І навіщо, скажіть, будь ласка, проводити багатомісячне досудове слідство, коли справа не становить особливої складності, у наявності склад злочину, винний у його скоєнні встановлений, є постраждалий, очевидці, вилучено предмети та знаряддя злочину, які у суді стануть підсудним, потерпілим, свідками та речовими доказами. Для цього існує передбачена КПК протокольна форма розслідування, відповідно до якої за певним переліком злочинів досудове слідство не проводиться, а зібрані матеріали протягом 10 днів відправляються до суду. Суд же, після їхньої перевірки й оцінки, порушує кримінальну справу і приступає до її розгляду.

Проведення досудового слідства в такій формі, яка практикується нині, недоцільне ще й тому, що і відповідно до «старого» КП, і запропонованого проекту, суд при ухваленні рішень у справі не зв’язаний висновками органів досудового слідства, судді при здійсненні правосуддя незалежні, керуються лише законом, власною правосвідомістю та внутрішнім переконанням. Це означає, що багатомісячна слідча праця може виявитися даремною витратою часу і сил.

Звісно ж, є категорії кримінальних справ, підготування яких до судового розгляду вимагає тривалої та кропіткої роботи, залучення значних коштів і сил слідчих і оперативних служб. Очевидно, що з цим завданням може впоратися тільки прокуратура. Тільки у неї зберігся кваліфікований слідчий склад, лише прокуратура має досвід і можливість створювати потужні слідчо-оперативні групи для розслідування резонансних і особливо складних злочинів. І втрата досвідчених спеціалістів при ліквідації в прокуратурі слідчого апарату буде непоправною для держави. Адже неважко вгадати, куди підуть трудитися прокурорські слідчі. Без сумніву, це буде не держслужба взагалі і не слідчі апарати МВС зокрема. Звісно ж, якщо судити за кримінальними справами Гонгадзе, Тимошенко і багатьма іншими, наша прокуратура теж не подарунок. Але позитивний момент у тому, що зі здійснення функцій правосуддя випадає МВС, потужна і до решти корумпована організація, інтереси якої дуже часто не збігаються з вимогами українського карного законодавства.

А ось від наглядових обов’язків за виконанням законності органами внутрішніх справ при проведенні дізнання і досудового слідства прокуратуру необхідно звільнити. Чому? А тому що і «старим» КП, і «новим» його проектом можна оскаржити винесені органами внутрішніх справ і ухвалу про відмову в порушенні кримінальної справи, і ухвалу про припинення кримінальної справи в суді. При цьому існує можливість апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції з цих питань. Віднедавна законом передбачена можливість судового оскарження також і ухвали про порушення кримінальної справи. Я вже не кажу про скарги на дії органів внутрішніх справ у цивільно-правовому порядку. Навіть у проекті кабмінівського кодексу судові повноваження щодо здійснення судового контролю, тобто нагляду за досудовим розслідуванням, здійснюються слідчим суддею. Крім цього, залишаються ще і відомчий контроль начальників правоохоронних органів за своїми підлеглими, омбудсмен, преса, громадські організації...

До обов’язків суду також належить прийняття рішень про обрання запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою, проведення обшуків у помешканнях, виїмки, накладення арешту на кореспонденцію, тимчасового звільнення з посади...

За нинішнього стану речей процесуальна незалежність слідчого лише декларується. За ним наглядають і прокуратура, і міліцейське начальство, і суд. І всі їхні письмові вказівки щодо проведення слідства обов’язкові для виконання. І, смію вас запевнити, досить часто чимало цих указівок дуже суперечливі, далекі від інтересів правосуддя й у них нерідко простежується чиясь особиста зацікавленість. Оскаржити ці вказівки, у разі незгоди з ними, слідчий за законом може, але особисто я не зустрічав таких хоробрих у погонах. І про який контроль над проведенням слідства може йти мова, якщо ніхто не може проконтролювати, звідки у молодого слідчого за його 300-гривневої зарплати недешевий мобільний телефон і автомобіль вартістю кілька тисяч доларів?

Передача ведення досудового розслідування прокуратурі, а наглядових функцій — суду має зняти гостроту проблеми, що виникає з поверненням кримінальної справи на додаткове розслідування. Нині таке право мають і прокуратура при затвердженні обвинувального висновку, і суд на будь-якій стадії процесу.

Однак додаткове розслідування взагалі не має права на існування. Вирок у справі має бути або обвинувальним, або виправдальним, це аксіома правосуддя. У демократичних країнах немає такого поняття, як повернення кримінальної справи на додаткове розслідування. Якщо хтось не згодний із вироком, то для цього існує можливість його оскарження по судовій вертикалі.

Кожна особа, що скоїла злочин, повинна бути притягнута до кримінальної відповідальності і віддана під суд. Для цього чинним КПК і його новим проектом передбачена багатоходова процедура. Спочатку ця особа визнається підозрюваним у скоєнні злочину, потім їй пред’являється обвинувачення в скоєному злочині і вона стає обвинуваченим, а вже поставши перед судом — підсудним.

Однак ми ж сповідуємо презумпцію невинності, відповідно до якої особа визнається злочинцем лише за вироком суду. А під час проведення досудового слідства, особливо на його початковій стадії, людина, чия провина ще не доведена, зазнає обмежень, що прямо порушують її конституційні права. Як підозрюваного її можуть затримати на три доби, помістивши в ІТУ на голі дошки з клопами і вошима в переповненій камері, можуть прийти до неї додому з обшуком. Як для обвинуваченого, для неї обирається запобіжний захід, на її майно накладається арешт, у її помешканні й іншій власності проводиться обшук, прослуховуються телефонні переговори і перевіряється поштова кореспонденція. На довершення до всього її ще можуть усунути від посади й у такий спосіб позбавити засобів до існування.

Ініціатором і натхненником усіх цих неконституційних процедур є досудове слідство. Саме слідчий розпоряджається долею людини, саме він вирішує, карати чи милувати її до суду.

Щоправда, нині чинним КПК і його кабмінівським проектом у досудовому слідстві на суд покладено прийняття рішень про обрання запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою, проведення обшуків у помешканнях, виїмок, накладення арешту на кореспонденцію, тимчасового звільнення з посади... Але це не більше ніж роль статиста і формального спостерігача.

Якщо особу, яка скоїла злочин, не встановлено, кримінальна справа має порушуватися органом дізнання, але «за фактом». При встановленні органом дізнання особи, стосовно якої є вагомі підстави думати, що саме вона скоїла злочин, що не належить до категорії складних, дізнання за правилами протокольної форми відправляє справу до суду. Якщо ж у процесі дізнання стає очевидним, що у справі необхідно провести великий обсяг процесуальних дій, усі матеріали відправляються в прокуратуру, що виносить ухвали про порушення кримінальної справи і визнання громадянина підозрюваним. Ці ухвали затверджує суддя. З цього моменту підозрюваний починає «значитися» за судом, який і виносить стосовно нього всі наступні процесуальні рішення до винесення вироку. Після чого прокуратура, що проводить досудове слідство, за активної допомоги органа дізнання розпочинає збирання доказів винності цієї особи, а захист, у силу обов’язків, покладених на нього законом, вишукує докази, що виправдовують і пом’якшують провину.

Хіба не очевидно, що ця схема відповідає принципу змагальності, що вона раціональна з точки зору здорового глузду?

При цьому вилучаються з досудового слідства такі поняття, як постанова слідчого про пред’явлення обвинувачення й обвинувальний висновок, як такі, що суперечать ст.62 Конституції та презумпції невинності, відповідно до котрих визнати людину винною у скоєнні злочину може тільки суд. А що таке ухвала про пред’явлення обвинувачення й обвинувальний висновок як не обвинувальний вирок до суду?

Подовження термінів проведення слідства й утримання під вартою — нині для слідчого нічний кошмар. Адже для того, щоб «продовжитися», йому доводиться принизливо виправдовуватися перед своїм начальством і наглядаючим прокурором, чому це він не встиг провести у справі всі необхідні слідчі дії. І посилання на 40—50 слідчих справ у сейфі до уваги не беруться. При судовому нагляді за термінами розслідування й утримання під вартою ця процедура, по-перше, спрощується, а по-друге, підвищує відповідальність суду за ухвалене рішення, оскільки, якщо його було ухвалено з порушенням закону, це неминуче позначиться на судовому розгляді справи.

На користь вищесказаного говорять і інтереси захисту, що перебуває у нерівному становищі порівняно з досудовим слідством і державним обвинуваченням. Адже в «старому» КПК і в його кабмінівському проекті збережено їхню кругову поруку у відстоюванні надзвичайно частих незаконних рішень у справі.

Тим часом безправніший від захисника за чинним кодексом і його кабмінівськом проектом у досудовому слідстві — лише підозрюваний і обвинувачений. Адже пунктом 4 статті 48 чинного КПК, яка проектом залишена без змін, захисник виключений з активних учасників досудового слідства і йому відведена роль присутнього при проведенні слідчих дій за участю його підзахисного. Конструкція цієї статті лукаво подана таким чином, що захисник за пунктом 8 має право представляти докази, заявляти клопотання, оскаржити дії особи, що проводить дізнання, слідчого і прокурора лише під час судового розгляду. При проведенні очної ставки захисник може після її закінчення ставити свої запитання другій стороні лише з дозволу слідчого. А якщо слідчий не дозволить?

Захисника, який займає принципову позицію в захисті свого підопічного і не йде на повідку у слідства, легко вивести зі справи. З цією метою, відповідно до статті 57 проекту КПК, слідство може вирішити, що захисника необхідно допитати як свідка або що захисник, допомагаючи своєму підзахисному зайняти правильну позицію, «зловживаючи своїми правами, перешкоджає встановленню істини у справі, затягує розслідування...»

І, звісно ж, слідство вирішує, зловживає захисник своїми правами чи не зловживає. За проектом, питання про усунення захисника від ведення справи вирішує слідчий суддя за поданням слідчого. Вгадайте, яким буде рішення суду. Вгадали? Так ото ж...

Але за перешкоджання слідству та суду у встановленні істини в справі нашим законодавством передбачена кримінальна відповідальність, і питання відповідальності захисника за такі діяння має вирішуватися саме у відповідності до статей КК України, а не шляхом його усунення від ведення справи.

Є ще й пункт про виведення захисника зі справи у зв’язку з порушенням стосовно нього кримінальної справи. А ми всі чудово знаємо: нашим правоохоронцям дуже навіть просто порушити кримінальну справу на будь-якій підставі і навіть без таких. Знаємо також, що ця справа може тягтися роками і закінчитися нічим. Але за цей час норовистий адвокат переконається на власному досвіді, що він так само легко може стати жертвою свавілля і беззаконня, як і його підзахисний.

Вважаю також неприпустимою в нинішніх умовах передбачену статтею 61 проекту КПК відмову підслідного і підсудного від захисника за власною ініціативою. Здійснення захисту — надзвичайно складна юридична діяльність, тож, не маючи ні знань, ні досвіду в цій галузі, людина не зможе ефективно захищати себе.

Багато підслідних через тяжке матеріальне становище не можуть оплатити послуги адвоката і вимушені від нього відмовлятися. Звісно ж, їм роз’ясняють, що законом передбачене надання захисника за рахунок казни, але відразу ж і переконують, що якісно такі адвокати не працюють. Найчастіше підслідні відмовляються від захисника під впливом оперативників чи слідчих, які полегшують собі роботу. В обох наведених випадках ідеться про винятково грубе порушення права на захист, тому відмова від захисника не повинна передбачатися законодавчо.

Є і ще одна проблема досудового слідства. Донедавна час ознайомлення обвинуваченого і його захисника з матеріалами кримінальної справи не входив у термін досудового слідства й утримання під вартою. Зараз ВР України прийняті зміни до статті 218 КПК України (вони починають діяти з вересня поточного року), відповідно до яких час ознайомлення з матеріалами справи включений у термін розслідування й утримання під вартою. Ці зміни шокували слідчих, оскільки вивчити багато складних справ із декількома обвинувачуваними — а це стоси із десятків грубезних томів — у стислий термін, відведений на досудове слідство, неможливо. Тоді слідчому, відповідно до цих самих змін КПК, доведеться обмежувати термін, відведений для ознайомлення з матеріалами справи, а це не що інше, як порушення права на захист.

У статті 126 кабмінівського проекту КПК ці зміни відсутні. А у статтях 239—240 знову-таки присутнє кричуще порушення права на захист. За версією проекту, слідчий на власний розсуд встановлює обвинуваченому та його захиснику термін для ознайомлення з матеріалами слідства і їм видаються не всі матеріали справи, а лише протоколи слідчих дій, виконаних за їхньою участю чи за їхніми клопотаннями. Таким самим чином забезпечується і право на ознайомлення з матеріалами справи в суді. Причому документи повинні бути надані в прошитому і пронумерованому вигляді. Ви можете уявити собі слідчого чи суддю, який для кожного обвинуваченого/підсудного із загальної багатотомної справи, уже прошитої і пронумерованої, виймає матеріали, знову їх зшиває і нумерує, а після ознайомлення таким самим чином повертає у справу? А якщо обвинувачений/підсудний згодом ще раз захоче з ними ознайомитися? Адже закон йому це не забороняє.

Чи не логічніше було б узагалі скасувати ознайомлення з матеріалами кримінальної справи на стадії досудового слідства і залишити його в суді? У цьому разі підсудний і його захисник могли б вивчати справу між судовими засіданнями, готуючись конкретно до кожного з них. Така можливість, до речі, надана їм чинним КПК. При цьому і підсудний, і його захисник, знаючи про майбутнє судове засідання, будуть самі зацікавлені в якнайшвидшому підготуванні до нього.

Не можна також не зупинитися ще на одній спробі нововведення в нашому карному процесі. Маю на увазі заочне розслідування, заочний судовий розгляд і заочне винесення вироку (до речі, воно практикувалося в СРСР у 1930-ті роки), порядок проведення яких визначається статтями 422—428 кабмінівського проекту КПК. І складається враження, що призначена ця заочна процедура спеціально для Павла Лазаренка.

На закінчення хочу сказати, що рішення про прийняття чи неприйняття нового Кримінально-процесуального кодексу України, у якому буде збережене досудове слідство в його дотеперішньому вигляді, стане чудовим тестом для наших законодавців на їхній «європейський вибір».