Випробування Кримом

Нестерпна пауза з призначенням прем’єр-міністра Криму, яка затягся на два з половиною місяці після смерті Василя Джарти, нарешті завершилася. Президент зупинив свій вибір на Анатолії Могильові, який посилено опирався цьому призначенню. Хоча це з якого кінця подивитися. Декому здається, що президент при цьому зробив свій вибір в особі Віталія Захарченка, миттєво призначеного на посаду міністра внутрішніх справ, а отже, Анатолію Могильову довелося їхати в Крим. Чим повторив, до слова, кримський старт Василя Джарти, міністерська посада якого в останній момент дісталася іншому, а його відрядили піднімати Крим. Загалом, тут головне вгадати кут зору, інакше пріоритети президента сприйматимуться хибно. Це крісло прем’єра Криму може бути порожнім понад два місяці, а кабінет глави МВС - ані хвилини. Знову ж таки: нового міністра Захарченка колективу міністерства представив сам президент Янукович. Представляти ж кандидата у прем’єри автономії, ображалися кримські депутати, на засідання ВР Криму відрядили чомусь главу Кабміну, хоча він ніяк «не вбудований» у процеду­ру призначення голови Радміну АРК.

З процедурою цього разу зовсім негарно вийшло. По суті, прем’єра вибрав і призначив президент, хоча мав тільки погодити ту кандидатуру, яку йому, виходячи з готовності більшості депутатів за неї проголосувати, повинен був назвати голова ВР Криму. Але це ж за Конституцією…

Нову посаду Анатолій Могильов прийняв без особливих обіцянок, без програмного виступу в парламенті і з якоюсь чи то філософською легкістю, чи то приреченістю, висловленою у пісенному «надо благодарно принимать». Тож поки що важко відповісти на запитання: навіщо і чи надовго приїхав Могильов? Джарти був азартний і сприймав заслання як трамплін. Для цього й вигадав «Кримський проект». А чого хоче Могильов - із певністю наразі не скажеш.

Два тижні новий прем’єр вивчатиме підлеглих: хто чим дихає, як виконує свою роботу, а потім ухвалить кадрові рішення. Але різких рухів тут не буде: «Василь Георгійович був «чудовим орговиком» і зібрав професійну команду». Щоправда, самої команди поки що в повному складі немає - одні ще тиждень у Китаї, інші - в Лондоні. Шукають інвестицій і заодно відходять після проваленого курортного сезону.

Не відкладаючи у довгу шухляду, Анатолій Могильов виконав завдання президента - почав діалог з меджлісом. Напевно, ця найсумнівніша і найдражливіша при призначенні Могильова в Крим тема сягає коріннями часів керівництва кримським голов­комом МВС - розгони самозахоплень землі кримськими татарами і кривава бійня на плато Ай-Петрі, коли тисяча спецназівців «звільняла» із застосуванням спецзасобів сотку землі за рішенням суду. Вибачатися за це Могильов відмовився і зараз («ми виконували рішення суду»), але повідомив, що тоді він діяв як міліціонер, а тепер - як прем’єр-політик повинен шукати компромісні шляхи.

Зустріч з лідерами меджлісу Мустафою Джемільовим і Рефа­том Чубаровим з участю народного депутата Бориса Дейча була закритою навіть для інших - окрім самого Могильова - членів уряду. Офіційне повідомлення сухо передало дух конструктивізму і порозуміння. Ми ж окреслимо теми, яких не могли не торкнутися на цій напівофіційній зустрічі.

З таких, безперечно, має бути солідарна позиція щодо «татарських грошей» у держбюджеті-2012, і притому це повинні бути реальні гроші, тобто вони повинні надійти. Бо цього року із запланованих 23 млн. на прог­раму облаштування репатріантів було виділено менш як половина - 10 млн. Реальні ж потреби - завершення житлових недобудов, тепло, вода, газ та інша інфраструктура - з урахуванням недофінансування в попередні роки тягнуть на 140 млн. У проекті держбюджету всього 25. Виходить, що життя не поліпшується ні сьогодні, ні завтра, і без потрібного поруху руки Михайла Чечетова при ухваленні бюджету ситуації не змінити.

Друга потенційна «гаряча точка», якої не могли не торкнутися учасники цієї закритої зустрічі, - продовження великого мирного переселення репатріантів із самозахоплень на ділянки, отримані відповідно до закону. Цією дорогою певний відрізок пройшов Джарти. Але на ній може посковзнутися кожен, хто не сприйме головою і серцем однієї простої речі: зло повертається. Рано чи пізно, але, як правило, у найбільш недоречний момент. І запровадження рівного ставлення влади до всіх, хто живе в Криму, треба починати з виправлення несправедливості. Теж - до всіх однаково і відповідно до закону. Тому що земельна проблема, породжена тотальною корупцією і ненаситністю тих, хто допався до годівниці, насправді те, що всіх кримчан об’єднує, - просто у репатріантів більше мотивації за цю землю боротися і бути солідарними. А чинити нашим чиновникам за законом - це означає насамперед уміти казати собі та собі подібним «ні». Бо для того, щоб ту ж таки землю дати за законом, треба спочатку забрати її в тих, хто її вже «застовпив». А це все - свої люди. За останнє десятиліття регіонали інших до землі навіть не підпускали. А найбільша кількість самозахоплень, як неодноразово звертало увагу DT.UA, це аж ніяк не курортні селища й міста, не земля біля моря та заповідника, як полюб­ляють спекулювати політики. Переважна більшість самозахоплень - навколо великих міст, здебільшого навколо Сімферо­поля. Що цілком зрозуміло: тут є робота, тут дитсадки й виші, тут розвинена інфраструктура і просто - життя цілорічно.

Ось і тепер, щоб продовжити справу Джарти на цій ниві, Могильову доведеться розпочати з виховної бесіди насамперед із керівництвом столиці автономії. Цифри такі. Після перевірки всіх списків учасників самозахоплень і тих, хто потребує землі для будівництва житла, розвіялася ще одна політична спекуляція - про те, що самозахоплення здебільшого комерційні, що люди там «тримають» землю для перепродажу. У списках, поданих у спеціально створену міжвідомчу комісію меджлісом, значилося понад 12 тисяч людей. Перевірка відсіяла близько од­нієї тисячі. Тобто на сьогодні владі потрібно знайти понад
11 тисяч ділянок.

При житті Василя Джарти ділянки отримали близько 500 репатріантів, в основному учасники сімферопольських «галявин протесту» в районі Абдала, Лугового і с. Добре. З відходом Джарти красиві сюжети «учасники самозахоплень добровільно розбирають будівлі» вичерпалися. Міська влада стверджує: землі немає, нехай виділяє Сімферопольський район. Тобто учасників акцій протесту пропонується депортувати, що називається, за 11-й кілометр. Якщо Могильов не знає, то там узагалі-то тупик дороги, яку почав будувати Джарти. Котрий не відразу, але зрозумів, що єдиний метод вирішення цієї проблеми - мирний, законний і без ігор.

А міф мера Агєєва та його сімферопольських та макіївських заступників про те, що землі в Сімферополі для звичайних громадян немає, здається, Анатолій Могильов легко розвіє, ознайомившись із рішенням міськради за рік правління нинішньої влади. Упевнена: з доступом до цих документів у прем’єра-генерала не буде проблем, на відміну від журналістів, яким через суди й прокуратуру доводиться добувати апріорі публічну інформацію - ухвалені депутатами рішення стосовно землі і майна. І відкриється: скількома ділянками в ці тяжкі часи обросли депутати, чиновники, їхня рідня і партнери, скільки всього цікавого вони будують у місті і скільки відвели для «обслуговування», і на скільки скоротилися зелені зони відпочинку у дворах і парках тощо.

Другий резерв - землі Міноборони, нагло забрані міськрадою Сімферополя під забудову за останню п’ятирічку, всупереч категоричним листам-заборонам на будь-які дії від міністрів оборони А.Гриценка і Ю.Єханурова, всупереч протестам прокуратури, але - відповідно до рішень госпрозрахункових судів. Наприклад, п’ять гектарів на вулиці Авіаційній, подарованих рідний спікерові В.Конс­тантинову компанії «Консоль», яка примудрилася не тільки не побудувати обіцяного дитячого садка, а ще й полегшити через суди скарбницю міста на 7,5 млн. гривень компенсації за передане соціальне житло. Або 15 гектарів на вулиці Балаклавській, поділені на будмайданчики для компаній менш відомих і незабудованих лише тому, що там з’явилася «галява протесту». Втім, А.Мо­гильов добре забудовників знає й цей масив пам’ятає, - там він уперше випробував метод силового звільнення самозахватів і міг переконатися, що це, за великим рахунком, безрезультатно й небезпечно.

А якщо політичний компроміс, про який Могильов говорить, провівши межу між собою - міліціонером і прем’єром Криму, буде чесним та широким, то можна підняти всі матеріали щодо земельних справ Сімферопольської міськради, які готувалися в часи начальника кримського главку Москаля, а після зміни влади були закриті під гаслом реабілітації жертв «політичних репресій». Можна гадати, повернення всього вкраденого та прихопленого вирішить проблему не тільки репатріантів, а й усіх громадян, котрі потребують кримської землі. (До речі, справи екс-спікера Гриценка та екс-мерів прибережних міст і селищ продемонстрували, що «рукописи Москаля» все-таки не горять, просто використали їх знову не задля торжества закону, а з необхідності звільнити місця для своїх).

Тепер без фантазій. Без­перечно, Анатолію Могильову легко вдасться утримати позитивний баланс, який вибудував для себе у відносинах із «кримськими» та кримським парламентом В.Джарти. І навіть більше: йому абсолютно просто буде керувати кістяком урядової команди, який, хоч і макіївський, але все-таки трохи обжився в Криму. За нашою інформацією, до Криму екс-глава МВС прибув не з порожніми руками. І ці папки не продаються. До їх змісту нервовий інтерес можуть проявляти як спікер В.Константинов зі своєю консолівською командою, так і «свої» віце-прем’єри.

Крім того, А.Могильов, напевно, знає: у Криму є майже все для того, аби народонаселення було забезпечене і захищене, особливо з урахуванням підмоги у вигляді мільярдної субвенції, що впала на Крим нинішнього року й очікується наступного. У влади Криму є всі повноваження, особливо з урахуванням їх законодавчого розширення за «Кримським проектом» Джарти, для того, щоб вирішувати будь-які проблеми соціально-економічного плану. Потрібно тільки одне - не красти. Дивлячись на процеси в країні в цілому та тенденції, що переросли у правила, розтоптали закони, звісно ж, мало віриться в побудову правової держави в окремо взятій автономії. Якщо так піде далі, то горезвісний «зошит Лазаренка», про який свого часу говорив
В.Пус­товойтенко («в одній половинці - що необхідно зробити для держави, в іншій - для себе»), сприйматиметься як анекдот із античних часів - мовляв, у тих лохів було дві графи!

І зрозуміло, що нікуди Могильов не подінеться від цих правил, навіть якби дуже захотів. А першочергових завдань, взагалі-то, не дуже багато. По-перше, щоб у Криму було тихо, спокійно і ніхто не дошкуляв президентові скаргами, чварами та, не дай Боже, акціями протесту під час візитів на дачі. По-друге, грошові потоки у Крим і з Криму мають бути під жорстким контролем, без «крисячництва» і з користю (графи поки ще дві). А що стосується інших цінних ресурсів (море-берег, санаторії, сади-поля-виноградники), то тут, звісно, буде з ким порадитися - присутність на півострові Олександра Вікторовича розширюється день у день. І, звісно, завдання, від якого вже нікуди не подітися, - забезпечити результат на парламентських виборах у регіоні, котрий вважався одним із базових. Дехто вважає, що вибори - термін, на який Могильов погодився їхати до Криму.