Відлуння наших справ

Членство України в ЄС і НАТО оголошено стратегічними цілями України на найвищому державному рівні, більшість українців підтримує ідею вступу нашої країни в Євросоюз і вже майже половина - в НАТО. Позитивна динаміка в українській громадській думці, про яку ще кілька років тому вітчизняні євроінтегратори й атлантисти могли лише мріяти, нині очевидна. Але чи хочуть бачити Україну в цих організаціях? Як багато хто вважає, - ні. Від офіційних представників ЄС і НАТО ми часто чуємо фразу: "питання членства України на сьогодні на порядку денному не стоїть". А спробуймо знову його поставити - якщо не в офіційний порядок денний цих західних клубів, то бодай у соціологічні опитувальники. Втім, це вже зробили.

Ялтинська європейська стратегія (YES) неодноразово цікавилася думкою громадян низки європейських держав (чия позиція досить показова) щодо європейського й євроатлантичного майбутнього України. Останнє дослідження, результати якого представлено 16 вересня на 14-й Щорічній зустрічі YES у Києві, провело на замовлення YES і Фонду Віктора Пінчука в серпні цього року паризьке відділення Kantar Public. Як видається, ці часом несподівані результати, що ламають стереотипи, повинні уважно вивчити й глибоко проаналізувати не тільки профільні NGO, а й керівництво країни і профільні державні відомства. Якщо, звичайно, ми всі хочемо знайти найкоротший маршрут, засоби пересування й оптимальну швидкість наближення до Євросоюзу й НАТО.

Отже, громадянам семи держав - Німеччини, Франції, Італії, Литви, Великої Британії, Польщі й Нідерландів (у кожній країні опитано трохи більше ніж одна тисяча респондентів) поставили запитання про їхнє ставлення до гіпотетичного вступу в ЄС Туреччини, Марокко, Росії та України, а також приєднання України до НАТО.

Перша хороша новина: Україна в цій четвірці - явний лідер симпатій європейців, причому в усіх без винятку країнах, де проводилося дослідження. Якщо взяти узагальнений по всіх державах результат, то при відповіді на запитання "Уявіть, що наступні країни подаються на входження в ЄС і виконали всі умови для вступу. Особисто ви будете за чи проти приєднання цих країн?" голоси європейців розподілилися так: за вступ України - 48% опитаних, Росії - 33%, Марокко - 26%, Туреччини - 21%.

От з аутсайдера - Туреччини, напевно, й почнемо. Перше, що впадає в око, - це обвальне падіння кількості європейців, які бажають бачити цю країну членом ЄС. Нинішнє соціологічне дослідження на замовлення YES і Фонду Віктора Пінчука - уже четверте (попередні проводилися в березні й листопаді 2005 р., а також у січні 2007-го), тому його автори відстежили ще й динаміку настроїв громадян країн Євросоюзу.

Якщо результати перших трьох хвиль опитувань - у 2005 й 2007 рр. - відрізняються неістотно, то різниця з 2017-м величезна. Так, кількість французів, які не заперечують проти членства Туреччини в ЄС, з 37% у березні 2005-го знизилася до 16%, італійців - з 49 до 26%, поляків - з 55 до 35%, британців - з 50 до 29%. Новачки дослідження - Литва й Нідерланди - також проголосували б проти членства Туреччини, щоправда, при цьому литовці з усіх опитаних виявилися найбільш лояльними до турків і дали їм 42% "за", тоді як голландці - усього лише 13%.

При цьому впадає в око така деталь: якщо 2005 року в усіх охоплених опитуванням країнах було досить багато респондентів, що не визначилися зі своєю думкою, то 2017-го таких практично не залишилося. Причому це стосується відповідей щодо всіх чотирьох держав - Туреччини, України, Марокко й Росії.

Це можна пояснити, мабуть, тим, що 2005-го, лише через рік після "великого" розширення Євросоюзу, багато європейців ще не зрозуміли, що воно їм принесло і чи хочуть вони подальшого розширення ЄС. До 2017-го, після входження в Союз іще кількох країн і, головне, гостро переживаючи міграційну кризу, більшість європейців, які раніше не визначилися, свою думку з приводу можливого входження в ЄС тієї чи іншої країни вже склали.

І у випадку з Туреччиною - явно не на її користь. Рекордсмен же в неприйнятті нинішньої Туреччини, звичайно ж, Німеччина: з 2005 р. кількість німців, які схвалюють вступ Туреччини в ЄС, знизилося більш ніж у чотири рази - з 36 до 8%, а 92% виступають проти (причому 70% - категорично). І річ тут не тільки в міграційній кризі чи втомі від розширення. Відносини Берліна й Анкари, які з часу підготовки й проведення Ердоганом референдуму й так були препоганими, продовжують загострюватися, особливо після того, як у Туреччині затримали кількох громадян Німеччини. Говорити про можливе членство Туреччини в ЄС у недалекому майбутньому в такій ситуації й за такої соціології безглуздо.

Що ж до Марокко, то розмова про вступ цієї держави в ЄС теж дуже й дуже гіпотетична. Марокко 1987 року вже подавало заявку на членство в Євросоюзі, однак дістало відмову, зокрема й тому, що навіть географічно є не європейською, а африканською державою. Проте 2005 року в Марокко, згідно з соціологією, було все ж таки більше шансів, ніж зараз. І хоча кількість прихильників членства цієї держави в деяких країнах (Британії, Польщі, Німеччині) знизилася не так істотно, як у випадку з Туреччиною, кількість противників значно зросла. Так, проти членства Марокко висловився 81% опитаних німців, 68% - італійців, 64% - поляків, 66% - британців. Новачки дослідження Литва й Нідерланди також не бачать Марокко в ЄС: проти тут 59 і 86% відповідно. Досить показові результати Франції: кількість прихильників членства Марокко в ЄС у колишній метрополії впало з 2005 р. удвічі (з 39 до 19%), а кількість противників зросла з 57 до 80% (причому тих, хто "точно проти", побільшало вдвічі - 53% на відміну від 2005 року, коли їх було всього 26%).

Росія. Вона, як гордо заявляло її керівництво, не входить до жодного альянсу. Вона сама їх створює. І проте ставлення європейців до гіпотетичної можливості членства РФ у ЄС для українців досить показове.

Насамперед звертає на себе увагу той факт, що Росія в рейтингу запропонованих на розгляд європейців країн вибилася на друге місце, обійшовши і офіційного кандидата на членство в ЄС - Туреччину, і Марокко, яке перебуває в давніх відносинах "налагодження асоціації" з Євросоюзом; попри збройну агресію проти України й ігнорування безлічі міжнародних договорів; попри те, що методи гібридної війни застосовуються РФ уже й у Європі (або ж саме завдяки останньому?). 33% прихильників членства Росії в ЄС - це третина населення опитаних країн…

Хоча, звичайно, проросійський запал європейців з 2005-го помітно згас. І лише італійці (з країн, що потрапили в дослідження) майже не змінили свого ставлення до гіпотетичного членства Росії в ЄС: після 62% його прихильників у березні 2005-го нині їх в Італії залишилося 59%. Втім, італійці завжди були небайдужі до Росії (докладніше читайте в статті "Італія. Добрий поліцейський Старої Європи" проекту "Викрадення Європи", DT.UA, 4 вересня 2015 р.). Правда, заради справедливості зазначимо, що при цьому противників членства РФ у ЄС в Італії значно побільшало - до 41% (26% - у березні 2005-го, 30% - у листопаді 2005-го).

Здивувала Франція. Про її давнє русофільство відомо всім. Але! Нині 75% опитаних французів не бажають бачити Росію в Євросоюзі. За її членство лише 25%, але ж 2005-го таких у Франції було 45%. При цьому впадає в око те, що значно побільшало французів, які "точно проти" (з 19% у березні 2005-го - до 46% у серпні 2017-го).

Можна припустити, що така істотна зміна настроїв французів сталася багато в чому завдяки й участі їхньої країни в породженому саме на французькій землі "нормандському форматі" з урегулювання російсько-українського конфлікту. Навряд чи французька преса приділяла б стільки уваги тому, що відбувається в Донбасі, й ролі Росії в його дестабілізації, якби Франція не взяла на себе частину відповідальності за врегулювання на Сході України.

Схожі результати опитування щодо Росії отримано і в Німеччині. Правда, там прихильників членства РФ на 5% більше, ніж у Франції, а противників на 5% менше (30 і 70% відповідно). Як і у Франції, у ФРН помітно побільшало тих, хто "точно проти" (з 23 до 41%), поменшало тих, хто "скоріше за" (з 35 до 20%), і залишилося практично незмінним проросійське ядро тих, хто "точно за" (10%).

Результати ще трьох досліджуваних держав відрізняються один від одного лише на величину статистичної похибки. Так, у Литві прихильників членства РФ виявилося 26%, а противників - 71%, у Польщі - 28 і 71%, у Британії - 26 і 73% відповідно. Послідовний противник подальшого розширення Євросоюзу Нідерланди, 193 громадян яких загинули в результаті катастрофи рейсу МН17, збитого російським ЗРК "Бук", дали Росії лише 15% голосів "за" і 84% - "проти".

І, нарешті, найцікавіше - про Україну.

Тут є й з чого порадіти і, як завжди, чим засмутитися.

Як уже зазначалося, позитив у тому, що з чотирьох запропонованих європейській аудиторії як гіпотетичних кандидатів на вступ у ЄС держав Україна виявилася на першому місці за симпатіями громадян семи країн - членів Євросоюзу.

Потішила також Італія. Попри її явну слабкість до Росії та постійні з цього приводу образи і невдоволення з боку України, італійці невелику перевагу віддали все-таки нашій країні. Так, за членство України в ЄС проголосувало б на 2% більше (61%), ніж за членство Росії (59%). Причому з постмайданного "помаранчевого" березня 2005 р. позиція італійців практично не змінилася. Після помітного зниження підтримки нашого членства в період із березня по листопад 2005-го (з 62 до 54%), що, мабуть, було пов'язано зі скандалами та повним роздраєм у "помаранчевій" команді, проукраїнський ентузіазм італійців відновився майже до попереднього рівня (59%) вже на січень 2007-го.

Респондентам ставили таке запитання стосовно європейської ідентичності нашої країни: "На вашу думку, чи є Україна частиною Європи географічно, історично та культурно?". Італійці й тут не підвели: у березні 2005-го позитивно відповіли 53% опитаних, а в серпні 2017-го - 62%!

Дякувати за таку значну підтримку нашої країни італійцями ми, напевно, маємо українським гастарбайтерам, які масово продемонстрували в цій південноєвропейській країні працьовитість, миролюбство та європейськість української нації.

Очікувано найвищий результат у графі "за" (68%) і найнижчий у графі "проти" (29%) дала Литва, де також найвищий відсоток тих, хто "безперечно, за" членство України в ЄС - 29%. Європейську ідентичність визнали 76% литовських респондентів.

Не розчарувала й навіть трохи здивувала Німеччина. Тривале канцлерство Меркель не тільки пішло на користь самим німцям, а й додало трохи позитиву в їхнє ставлення до України. Так, якщо в березні 2005-го членство нашої країни в ЄС підтримував 41% опитаних німців (40% - у листопаді 2005-го), то в серпні нинішнього року таких виявилося вже трохи більше - 44%. Правда, також трохи побільшало противників: із 53-52% - до 55%. Кількість тих, хто визнає європейську ідентичність України, залишилася незмінною - 54%.

Інші країни дали не такі оптимістичні результати. Ну, з Нідерландами, припустімо, все зрозуміло: як уже зазначалося вище, більшість громадян цієї невеликої країни - засновника ЄС, у принципі, не бажають подальшого розширення Євросоюзу. Їхні скупі 27% у графі "за" цілком очікувані, і можна втішитися лише тим, що це майже вдвічі більше, ніж у Росії, яка, правда, ні в який ЄС не збирається. Проти українського членства в ЄС виступили 72% опитаних голландців. Знову ж, підсолодити гірку пігулку можна тим, що підданих Королівства Нідерланди, які висловилися "безперечно, проти" вступу України в ЄС, - лише 38% (отже, з рештою ще можна й треба працювати!), при тому що тих, хто виступає "безперечно, проти" російського членства, - 56%. Вважають же Україну частиною Європи 43% голландських респондентів. Як для скептичних і прискіпливих Нідерландів, то результат непоганий.

Британці не те щоб здивували, а трохи засмутили. З одного боку, рівень їхньої підтримки змінився не дуже: знизившись із 49% у березні до 44% у листопаді 2005-го, на серпень 2017-го він опустився ще тільки на 1% - до 43%. А ось кількість голосів "проти" зросла помітно - з 27-31% у 2005-му до 56% у 2017-му. Причому якщо 12 років тому чверть опитаних британців (25%) не могли визначитися з відповіддю, то на сьогодні таких - 0%. Звісно, можна заспокоювати себе тим, що британці, які проголосували за Brexit, тепер і до євроінтеграційних прагнень інших країн ставляться з набагато більшим скепсисом; що на час подачі Україною заявки в ЄС (якщо така подія колись станеться) Британія вже не матиме права голосу в цій організації, але зростання на берегах Туманного Альбіону на 25% противників членства України в Євросоюзі все одно засмучує, - Британія ж незмінно залишається однією з найвпливовіших європейських держав і стратегічно важливим партнером України, чия підтримка для неї надзвичайно важлива. Проте оптимізм вселяє той факт, що вже більше половини опитаних британців (51%) визнають європейську ідентичність нашої країни (у березні 2005-го таких було 44%).

Не все нині гладко в нас і з Польщею. Цей секрет Полішинеля вкотре був розкритий і в результаті описуваного тут соціологічного дослідження. Ні, звісно, 87% тих, хто визнав Україну частиною Європи (на 9% більше, ніж у Литві), і 67% голосів "за" членство України в ЄС (на 1% менше, ніж у Литві) - це добре. І тих, хто висловився "проти", лише на 4% більше, ніж у Литві, - 33%. Але погляньмо на динаміку. У березні 2005-го захоплена Помаранчевою революцією Польща дала 77% голосів "за", протверезіння ж внаслідок подій, які невдовзі відбулися в Україні, швидко опустило цей показник на листопад 2005-го на 13% - до 64%. За 12 років відтоді ми змогли надолужити лише 3%. Але ще більше тривожить значне зростання у Польщі противників входження України до Євросоюзу: в березні 2005-го їх було тільки 12%, у листопаді 2005-го - 18%, а в серпні 2017-го - 33%! Для країни, котра так довго називала себе "адвокатом України в Європі", це, на жаль, надто багато. Та й нинішні проблематичні відносини Варшави з Берліном і Брюсселем роблять це "адвокатство" на сьогодні досить сумнівним.

Найбільші ж зміни стосовно України відбулися за останні 12 років у Франції. Так, європейську ідентичність України нині визнають лише 48% французів, але ж у березні 2005-го цей показник становив 63%. І якщо в березні 2005-го "за" можливе членство України в ЄС висловилися 58% тамтешніх респондентів, а в листопаді того самого - 54%, то в серпні 2017-го - лише 37%! При цьому значно побільшало противників входження нашої країни в Євросоюз: із 37-38% у 2005-му до 63% - у 2017-му (а тих, хто "безперечно, проти", - з 12-13% до 35%).

Звісно, можна припустити, що така помітна зміна позиції французів стосовно членства України в ЄС у гірший бік викликана насамперед російсько-українським збройним конфліктом, побоюванням за власну безпеку та небажанням ще більше розлютити Росію.

Однак це припущення неправильне. Оскільки більшість французьких респондентів (52%), які висловилися проти вступу України до ЄС, вибираючи із запропонованого переліку аргументів для обґрунтування своєї позиції (не більше двох), назвали такий: "Україна - бідна країна, її вступ ляже важким тягарем на плечі ЄС". Звернемо вашу увагу на те, що в березні 2005-го цей аргумент був для французів лише третім за значущістю (31%), більшість їх тоді вважала, що "Україні варто сильніше прагнути до демократії" (37%), а ще 35% вибрали відповідь "Я проти розширення ЄС і включення до його складу нових держав". Сьогодні противників розширення Євросоюзу у Франції серед респондентів цього дослідження лише 17%. Отож основна причина небажання французів бачити Україну в ЄС - не євроскептизицзм, не війна й не страх перед Росією (до речі, охочих умиротворити РФ виявилося лише 6%). Причина в нас самих - у нездатності провести за 12 років, які минули від 2005-го, реальні, а не вітринні, ефективні реформи; підвищити рівень життя не тільки можновладців, а й більшості населення країни; подолати, нарешті, корупцію, адже на другому місці серед аргументів "проти" у французів опинилося побоювання що "українська проблема корупції пошириться й на ЄС".

І французи не самотні у своїй думці. Якщо узагальнити відповіді респондентів усіх семи країн, охоплених дослідженням, то небажання звалити на плечі Євросоюзу тягар української бідності посідає перше місце (31%), щоправда, поділяючи його з небажанням подальшого розширення ЄС (31%). Євроскептицизм був основним мотивом сказати Україні "ні" для німців (35%), британців (36%) і, несподівано, - литовців (34%). Українська бідність, крім французів, найбільше лякає поляків. Розгул корупції в нашій країні для жодної з семи європейських держав не став основним аргументом для негативної відповіді, однак у загальному заліку зайняв "почесне" третє місце (24%) після сумнівів у достатності українських демократичних перетворень (27%). Аргумент "Україна повинна сильніше прагнути до демократії" був головним для традиційно досить принципових у цьому питанні голландців (42%), випередивши навіть їхнє небажання подальшого розширення ЄС (35%). Питання демократії виявилося головним і для італійських україноскептиків.

А ось бажання "умиротворити Росію, яка вороже ставиться до приєднання України до ЄС", посіло серед запропонованих аргументів останнє місце майже в усіх країнах - крім Литви (26%) і Польщі (10%).

Основним же аргументом для тих, хто голосував "за" членство нашої країни в ЄС, якщо узагальнити відповіді всіх респондентів у семи країнах, стала їхня переконаність у тому, що "Україна - це частина Європи". Головним це було для більшості респондентів в Італії (41%), Литві (39%), Польщі (46%) і Великій Британії (42%).

Для 42% німців найважливішим здалося, що "вступ у ЄС зміцнить демократію в Україні", ця ж причина стала головною для 38% голландців, які сказали "так" нашому членству в Євросоюзі.

Більшість же французів (35%), котрі підтримали українські євроінтеграційні прагнення, вирішили заохотити українців за те, що ті, зважаючи на російський фактор, ризикують, дивлячись у бік ЄС.

Аргумент "Включення України в ЄС допоможе Європі протистояти російській агресії" у загальному рейтингу по семи країнах посів передостаннє місце (19%). Однак привертає увагу той факт, що для поляків він виявився другим за значущістю (34%); значно вище, ніж громадяни інших країн, оцінили цей фактор литовці (27%) і британці (26%).

Прикметно, що аргумент "вступ України до ЄС зменшить корупцію в цій країні" вибрало найменше респондентів у всіх семи країнах (сумарно 9%). Чи то європейці, відповідаючи, "за" вони чи "проти" приєднання нашої країни до ЄС, уважно прочитали це запитання, в постановці якого передбачалося, що на момент подання заявки Україна виконала всі умови членства, і тому вирішили, що корупції тоді вже не буде. Чи то просто мало хто з них вірить, що це зло в Україні викорінить навіть членство в ЄС.

Як же оцінюють європейці перспективи членства нашої країни в ЄС? На запитання "Чи думаєте ви, що Україна стане членом Європейського Союзу…?" (можна було вибрати одну відповідь), більшість респондентів (56%, якщо розглядати сумарний результат по всіх країнах) відповіли, що це відбудеться впродовж 10 років або раніше. Якщо додати до них тих, хто вважає, що Україна зможе приєднатися до ЄС не раніше, ніж через 15-20 років, а це ще 23%, то виходить, що переважна більшість (79%) громадян зазначених семи країн бачать майбутнє України - в Європейському Союзі (незалежно від того, виступають вони "за" це чи "проти").

Хочеться голосно крикнути "ура!"? Не варто квапитися. Погляньмо спочатку на результати такого опитування 12-річної давності. Наприклад, навіть у найбільш скептичній сьогодні щодо українських евроінтеграційних перспектив Франції, де зараз тільки 44% громадян вважають, що Україна увіллється в ЄС упродовж найближчих 10 років, - у листопаді 2005-го так само думав 51%. І що? Де ми через 12 років? Уже точно не в ЄС…

Які ж кроки має сьогодні зробити Євросоюз, враховуючи можливе приєднання України?

Якщо брати середній показник по всіх країнах, то найчастіше респонденти (36%) вибирали відповідь "ЄС повинен визнати, що майбутнє України - у Євросоюзі". Інакше кажучи, дати нашій країні європейську перспективу, якої вона безуспішно домагається вже довгі роки. За таку пропозицію виступило 53% литовців, 46% поляків і 44% італійців.

Цікаво, що цей пункт у Нідерландах і Британії вибрало стільки ж респондентів (36 і 34% відповідно), скільки й варіант "ЄС не повинен ще подавати Україні жодних сигналів стосовно її можливості приєднатися до Євросоюзу в майбутньому". Останню опцію вибрали, на жаль, і більшість німців (36%), і більшість французів (43%).

У середньому по семи країнах кожен п'ятий європейський респондент (21%) згоден, що "ЄС повинен обговорити різні форми асоціації (Шенгенська зона? Митний союз?), але не повинен допускати жодного розгляду можливості повного членства в майбутньому".

Мінімальну підтримку (11% по всіх країнах) здобула пропозиція почати переговори про вступ України до ЄС прямо зараз. Найбільше цей варіант сподобався полякам (17%).

Оскільки ж про вступ сьогодні не йдеться, то як Євросоюз повинен підтримувати Україну?

"Взагалі не повинен" - так вважають 15% усіх респондентів.

Найчастіше (44%) вибирали варіант "дипломатично, але не фінансово чи у військовій сфері". Ця відповідь перемогла в Італії (51%), Німеччині (47%), Нідерландах (45%), Франції (44%), Британії (42%) і навіть у Литві (28%). Лише поляки частіше вибирали відповідь, яка передбачає не тільки дипломатичну, а й фінансову підтримку, але не військову.

Дипломатично, фінансово і з наданням зброї, але не військ, у середньому готові допомагати Україні лише 6% респондентів. Усе вище перелічене плюс війська готові надати ще 5%. Не густо. Втім, це не новина.

На цьому європейському "нашахатаскрайньому" тлі помітно вирізняються литовці: 21% опитаних готовий надавати Україні не тільки дипломатичну і фінансову допомогу, а й військову, включно зі зброєю та живою силою. Ще 15% - за військову допомогу, але без надання військ. Разом 36%. Ми це цінуємо. Готові виділяти військову допомогу Україні і 21% поляків (12% - зброя, ще 9% - зброя плюс війська), на загальноєвропейській прямій - це горбик.

І на закуску - НАТО.

Увага, запитання: "Припустімо, що Україна відповідає всім умовам членства в НАТО, будете ви особисто "за" чи "проти" її приєднання до НАТО?"

Увага, відповідь: попри скепсис тих, хто вважає, що країні, яка воює з Росією, годі й думати про членство в НАТО, 58% респондентів семи європейських держав Північноатлантичного альянсу сказали "так" українському членству.

У це важко повірити, але навіть голландці дали 49% голосів "за". Стільки ж ми отримали і від французів, 50% - від німців. Готові прийняти Україну в НАТО (якщо відповідатиме всім критеріям) 60% британців, 67% італійців і 76% поляків.

Основні аргументи "за" (можна було вибрати зі списку не більше двох) такі. На першому місці (44% усіх респондентів) - "Прийняти Україну - це стратегічний інтерес НАТО". Так вважають 44% опитаних британців, 47% голландців, по 50% італійців та німців.

На другому місці за популярністю (40% у загальному заліку) така відповідь: "Українці, з урахуванням ставлення Росії, ризикують, дивлячись у бік НАТО, їх варто заохотити". Тим часом цей аргумент був основним для литовців (52%) і французів (50%).

Поляки ж в основному (49%) віддали перевагу третьому варіанту - "Включення України в НАТО допоможе нам протистояти російській агресії". Чимало прибічників такої точки зору і в Литві - 39%. У загальному рейтингу цей варіант відповіді отримав 28%.

Найменш популярною (її вибрали тільки 20% респондентів з усіх країн) виявилася відповідь "Приєднання України допоможе захистити нашу країну".

Натомість у противників вступу України в Північноатлантичний блок найпопулярнішим (39%) очікувано був аргумент "Включення України в НАТО може призвести до війни з Росією". Серед небажаючих бачити нашу країну в альянсі цю відповідь вибрали 53% литовців, 48% німців, 47% поляків, 42% голландців і 36% британців.

У французьких та італійських противників євроатлантичної інтеграції України основним був аргумент "Я проти приєднання до НАТО будь-якої нової країни": його вибрали 47 і 37%, відповідно.

Відповіді "Приєднання України до НАТО зробить нашу країну більш уразливою" і "Приєднання України послабить НАТО" набрали в загальному рейтингу семи країн 22 і 20%, відповідно.

***

Якщо стисло підсумувати, то слід визнати, що не все так сумно у ставленні європейців до наших прагнень у ЄС, і особливо - в НАТО, враховуючи нинішню ситуацію як у розгубленій Європі, так і в Україні, яка воює і борсається у квазі-реформах.

Однак до реального успіху ще досить далеко. Адже абсолютно очевидно, що сьогодні наша країна не відповідає критеріям ні членства в ЄС, ні членства в НАТО. Це розуміємо не тільки ми, а й жителі семи країн ЄС, 48% яких чекають нас у Євросоюзі. Але 48% - досі ще навіть не 50%. Також очевидно, що не готові прийняти Україну до своїх лав і ці організації, де рішення ухвалюються консенсусом. Тому, тішачись оптимістичній підтримці нашої країни, наприклад, з боку Італії, Польщі й Литви, не слід також забувати про позицію розчарованої відсутністю економічного прогресу в Україні Франції або вкрай принципових у питаннях демократії Нідерландах.

Наш шлях до ЄС і НАТО коротким чи не дуже (як свідчить весь наш попередній досвід) маршрутом має супроводжуватися не гучними заявами й обіцянками, а потогінною працею, насамперед - в економіці, соціальній сфері, реформі системи правосуддя та боротьбі з корупцією. І чим більше в нас буде мозолів від цієї праці, тим коротшим виявиться наш маршрут у Європейський Союз і НАТО.