Вибухова хвиля

Звичайна на перший погляд заправка на виїзді з містечка Лозова Харківської області в четвер перетворилася на місце паломництва журналістів і просто цікавих.

— Що, показати? — змовницьки запитують заправники нового відвідувача й ведуть його на «задній двір». Там за кілька метрів від АЗС лежить осколок снаряда.

— Реактивний! — швидше з гордістю, ніж зі страхом, повідомляють «екскурсоводи», поки відвідувачі знімають дивину (є навіть такі, хто фотографується з нею на згадку). — Вночі впав. Його нічна зміна виявила.

— І що ви збираєтеся з ним робити? На пам’ять залишите як експонат?

— Ну вже ні, ми його не чіпатимемо! Ми саперам сказали, вони пообіцяли приїхати, подивитися.

Якщо не зважати на ці безкінечні екскурсії, АЗС з осколком продовжує працювати у звичайному режимі.

У середу близько четвертої години вечора під Лозовою (за сто п’ятдесят кілометрів від Харкова) зайнялися склади боєприпасів на території військової частини А0829, де зберігалися боєприпаси найрізноманітніших типів — патрони до стрілецької зброї, міни, артилерійські й протитанкові реактивні снаряди, ракети для переносних зенітно-ракетних комплексів і навіть тактичні ракети з дальністю понад 100 км.

Брудно-сіру хмару диму у формі гриба, освітлену спалахами полум’я й підсвічену осколками, що з гуркотом розліталися, було видно за кілька десятків кілометрів. Що ближче до Лозової, то більш вражаючою ставала картина. Пожежа розросталася на очах.

— Хлопці, ви б їхали звідси, — порадив майор міліції, побачивши ПТС (пересувну телестанцію), яка розверталася на полі соняшнику для прямого включення. — Сенсація сенсацією, але пожежа йде в цьому напрямку. А тут склади...

Гуркіт, в якому потонув кінець фрази, додав їй переконливості: ліпше включитися на дві хвилини пізніше, але включитися, похмуро пожартували колеги й, послухавшись поради міліціонера, від’їхали на безпечнішу відстань.

— Ви там нічого не знаєте, що з нами буде? Це дуже небезпечно? Що вам кажуть? — накинулася на нас із запитаннями якась жінка, побачивши знайомий логотип національного каналу.

— А ви звідки?

— З Катеринівки.

— Сказали, що вас евакуювати збираються.

— Справді?! А як же будинок?

— А вам хіба нічого не казали?

— Ні... Ходімо збиратися, — остання фраза адресувалася вже дванадцятирічному хлопчику, котрий із захопленням спостерігав за вибухами й явно не поділяв материного занепокоєння.

Вони пішли, а ми з колегами поїхали далі в Лозову, де з хвилини на хвилину мало розпочатися засідання оперативного штабу з ліквідації надзвичайної ситуації. Нам назустріч щільним потоком їхали легковики з жителями, які покидали місто, а біля АЗС вишикувалися черги, як на початку 90-х. Близько п’ятої вечора по місцевому телебаченню й радіо оголосили про евакуацію Авиловської частини Лозової (території, що прилягає до складів). У школах і дитячих садках розгорнулися евакопунк­ти. Та багато хто волів поїхати, перечекати НП у родичів у сусідніх районах або Харкові.

Біля будинку міськвиконкому, де розмістився штаб, було людно й гамірно.

— Треба терміново евакуювати людей із Михайлівки! Терміново! Там осколки летять, ти розумієш? Ми щойно звідти! — кричав якійсь чоловік у камуфляжі. Підійшовши ближче, я впізнала начальника обласного СБУ. Але, помітивши журналістів, він відразу змінив тон. — Усе гаразд. Ситуація під контролем.

Ця ж фраза стала лейтмотивом на нараді штабу. Вона проходила у залі з розбитими вікнами (скло вибило вибуховою хвилею) під акомпанемент вибухів. «Ситуація під контролем» і «жодної паніки» — ці слова учасники наради повторювали як мантру. Хоча під час наради з’ясувалося багато примітних подробиць. Наприклад, що точно невідомі кількість і номенклатура боєприпасів, які зберігаються на арсеналі. Віце-губернатор Сергій Стороженко казав 95—105 тисяч тонн, командир військової частини А0829, на території якої розташовані склади, Олександр Поляков називав цифру 94 тисяч тонн. (Зазначу, що днем пізніше перший заступник начальника Генштабу ЗСУ Микола Цицюрський казав уже про 97 тисяч тонн.) Поляков повідомив, що довідка з докладною інформацією про якісний і кількісний склад боєприпасів перебуває у штабі частини, особовий склад евакуйовано (але де він зараз і в яких умовах, сказати не зміг), що загиблих немає, одна людина поранена осколком у гомілку й доставлена в ЦРЛ. Головлікар же стверджував, що жодних поранених до них у лікарню не надходило. (Пізніше виявилося, що поранених двоє, обидва військові, в обох поранення не є небезпечними, госпіталізація їм не знадобилася). Перший віце-губернатор Володимир Бабаєв вимагав, щоб протягом години командир з’ясував і доповів, де перебуває особовий склад і сім’ї військових, а начальник обласного управління міліції Віктор Развадовський — щоб військові здали табельну зброю.

Поляков утруднився відповісти на запитання, як поведуться тактичні ракети «Луна-М», коли (якщо) до них дістанеться вогонь. Вони, за його словами, зберігалися в арковому сховищі (простіше кажучи, ангарі). «Я не знаю... За висновками фахівців, згорять у сховищі», — сказав командир частини.

У членів штабу не було єдиної думки щодо можливого радіу­су розкиду осколків. Поляков називав два-три кілометри. Еменес­ники говорили про п’ять кілометрів. Тому близько півночі вирішили збільшити евакозону до п’яти кілометрів, до неї потрапив і центр Лозової. По периметру небезпечної зони міліція виставила оточення. Тієї ж ночі правоохоронці затримали двох чоловік за підозрою в мародерстві. Рух вантажних поїздів через однойменну станцію зупинили, а пасажирські поїзди йшли в обхід.

Та вже в четвер увечері прийняли рішення зменшити евакозону до трьох кілометрів і поновити рух вантажних поїздів.

Про те, щоб розпочати гасіння вогню на території арсеналу, навіть не йшлося: через осколки, що розлітаються, поблизу складів могла працювати тільки броньована техніка. Із залучених трьох пожежних танків один серйозно пошкодило осколками, в другого зірвало кришку люка, а третій міг працювати тільки в режимі розвідки.

За фактом пожежі того ж дня військова прокуратура Центрального регіону порушила кримінальну справу за статтею 425, частина 2 (халатне ставлення до військової служби, що призвело до тяжких наслідків).

Міністр оборони Юрій Єхануров заявив, що є шість версій виникнення пожежі, але яких саме, — не уточнив. Згідно з однією з них, джерело вогню було не на території арсеналу. Спочатку зайнялося сміття, далі— трава. А потім полум’я, що швидко поширювалося завдяки вітру й сухій спекотній погоді, перекинулося на склади.

Утім, перший віце-прем’єр Олександр Турчинов, який приїхав на місце в четвер, заявив, що не вірить, буцім в усьому винна спека. «Спека не може бути причиною вибуху арсеналу, бо наші арсенали розраховані на експлуатацію, зокрема, і в літню пору, не лише взимку. Тому спека не може бути причиною, — пояснив свою позицію Турчинов. — Чому вогонь відразу не загасили? Чому він перекинувся на територію арсеналу? Чому на території арсеналу містилися ті речовини, про які відразу почали говорити? Все це буде перевірено і прокуратурою, і Службою безпеки, і фахівцями МНС та Держпромнагляду. Після висновків експертів ми зможемо підбити тут риску, не раніше. Після уроків Новобогданівки та Артемівська ми знову починаємо говорити про лихо, про стихію. Не може бути таких аргументів. Потрібно відповідати за ту небезпеку, яка загрожувала людям».

У четвер у Лозовій стало набагато тихіше. Вибухи звучали рідше. Дим менший. У п’ятницю сапери розпочали розмінування території, яка прилягає до 61-го арсеналу Південного оперативного командування. Люди стали повертатися додому. Щоправда, до трикілометрової зони, як і раніше, не пускають, туди можна буде повернутися тільки після того, як її перевірять і знешкодять вибухівку сапери. І все ж, за деякою інформацією, частина населення вже повертається туди, не чекаючи дозволу й оминаючи оточення.

Турчинов пообіцяв, що найближчим часом буде прийнято рішення про виведення арсеналу з реєстру Міноборони й передачу території по завершенні її зачищення в розпорядження громади. Однак коли цього можна очікувати, він не сказав.

Вибухи на складах під Лозовою не забарилися створити політичний привід. Віктор Балога заявив, що Кабмін під керівництвом Юлії Тимошенко нічого не зробив, аби запобігти цій критичній ситуації: «Несвятковий феєрверк у Харківській області, як і велика вода, що затопила шість областей, прямо пов’язані з непрофесійними, халатними діями Кабміну із запобігання надзвичайним ситуаціям. Звісно, уряд на чолі з Тимошенко неодмінно скористається черговою бідою, щоб розгорнути піар-кампанію зі звеличання своєї героїчної роботи в ліквідації катастроф. Знову урядові чиновники перед об’єктивами телекамер із трагічною мімікою звітуватимуть про те, що зроблено для подолання лиха. При цьому жодного слова не буде сказано, чому уряд і пальцем не кивнув, щоб запобігти цій НП».

«Я думаю, що на нас лежить вина за ураган Катрін і ряд цунамі, які пронеслися світом. Він (Балога) не оригінальний, і єдине, чим він займається, — це перекладає відповідальність на тих, хто поруч», — парирувала прем’єр.

А лідер Компартії Петро Симоненко недвозначно натякнув на наявність, на його думку, зв’язку між пожежами на складах у Лозовій та обвинуваченнями України в продажу зброї Грузії: «Чергова пожежа на складі боєприпасів, тепер уже в Харківський області, знову якимось дивним чином збіглася в часі з обвинуваченнями Ющенка та його оточення в незаконних поставках військової техніки, зброї та боєприпасів, а також із підготовкою до створення спеціальної слідчої комісії Верховної Ради України з цього питання та фінансової перевірки всіх структур, причетних до торгівлі зброєю». Кому що...

Якщо абстрагуватися від того, що, за офіційною інформацією Міноборони, на території 61-го арсеналу немає реактивних снарядів до систем залпового вогню «Град», у торгівлі якими обвинувачували Україну, версія про те, що пожежа — лише спосіб приховати наслідки бізнесу на боєприпасах, — цілком має право на життя. (Нагадаю: торік у серпні з військової служби були звільнені командир, начштабу і головний інженер 275-ї артилерійської бази біля Новобогданів­ки «за факти розкрадань боєприпасів із території бази».) Але поки що це лише версія. Одна з багатьох можливих. Поче­каємо, чим завершиться слідство...

А факт залишається фактом. Українські можновладці не зробили висновків із трагедій в Артемівську та Новобогданівці й не вжили заходів, щоб запобігти новим НП. По-перше, не було виділено необхідних коштів на утилізацію: при потребі 360 млн. у бюджеті на виконання необхідних робіт передбачено лише
130 млн. гривень. По-друге, навіть виділені кошти використовуються невчасно і неефективно. У цьо­му однаково винні уряд, парламент і президент.

Ще 2007 року всі зазначені органи влади, з подачі Кабінету Януковича, розпочали непродуманий експеримент зі зміни самої процедури утилізації, змінивши систему відповідальності за цей процес. Функцію утилізації (і відповідні бюджетні кошти) передали від Міністерства оборони Міністерству промислової політики та Національному космічному агентству України. Начебто логічно: хай Міноборони займається армією, а утилізацію організують на своїх підприємст­вах Мінпромполітики та НКАУ. Проте логічний по суті крок не був підготовлений — ні законодавчо, ні процедурно. Крім того — не було організовано взаємодії зазначених міністерств із Міноборони та Генштабом. Закон забороняє передачу військового майна (ракет і боєприпасів) цивільним міністерствам, і Рада досі не зняла цю перешкоду.

Перелік боєприпасів, які мають бути утилізовані, в урядах і Януковича, і Тимошенко затверджувався місяцями, внаслідок чого як мінімум півроку процес утилізації так і не розпочинався. А насправді — набагато довше, адже відповідно до закону вимагалося ще й ще проведення тендерів і підписання відповідних договорів. Потім необхідно було вивантажити боєприпаси зі складів, перевезти їх на заводи (сотні кілометрів), розвантажити там...

Ціна експерименту уряду Януковича — зрив процесу утилізації у 2007-му. Було виконано лише 10% плану. Слава Богу, у 2007-му вибухів на арсеналах не було. Нинішнього року ціна незавершеного експерименту ще вища — не тільки зрив плану утилізації, а й сотні мільйонів прямих збитків (а може, й більше) через трагедію під Лозовою. І уряд Тимошенко, і президент знали про цю проблему, вони мали всі необхідні для її вирішення повноваження, але не скористалися ними.

На базах, складах і арсеналах, розкиданих по території всієї країни, сьогодні зберігається приблизно 700 тис. тонн надлишкових боєприпасів. Рік у рік кількість їх збільшується, адже армія теперішньої чисельності витрачає лише незначну їх частину на бойову підготовку. Отже, гострота проблеми з кожним роком збільшуватиметься. Через це місцеве населення живе як на пороховій бочці. У буквальному сенсі слова. Чи вирішуватиме влада проблему, чи чекатиме нових НП?