Вибори в "Ольстері"

...Нове скликання Верховної Ради. Камера фоторепортера фіксує унікальний кадр: комбати добровольчих батальйонів про щось мирно перешіптуються в кулуарах із польовими командирами ДНР. І ті й інші мають уже цілком респектабельний вигляд. Змінили пропахлий димом та просяклий потом камуфляж на дорогі костюми. Обличчя їхні - гладко виголені й пещені. І розмовляють вони тепер ліниво-недбало, а не криють матом зірваними горлянками. Колишні непримиренні вороги прогулюються під ручку, щось обговорюють упівголоса, інколи навіть із допомогою калькуляторів на смартфонах, а потім в обнімку замовляють коньяк у буфеті - обмивають щось для всіх радісне...

Ця сюрреалістична картина цілком може стати реальністю, якщо на Донбасі все ж таки відбудуться вибори. Не тільки місцеві, зафіксовані мінським протоколом. А й парламентські - незафіксовані, проте цілком імовірні.

У кожному разі, ЦВК в опублікованій на офіційному сайті передвиборній документації розкреслив межі виборчих округів по всій території Донецької та Луганської областей. Це не недбальство і не помилка. За інформацією DT.UA, Центрвиборчком отримав відповідні розпорядження. Крім того, на засіданні Кабміну президент Петро Порошенко також говорив, що вибори там слід провести, навіть коли нові представники "зони АТО" в парламенті будуть комусь неприємні.

Отримані дані дають невтішну картину виборчого розміну між Києвом та Москвою з участю керівництва невизнаних "республік". Дострокові місцеві вибори за особливим законом, про які йдеться в мінських домовленостях, у ДНР зокрема, організовуються як вибори до "Верховної Ради". Не України, звісно, а "республіки". Саме зараз триває робочий процес створення моделі їх проведення. Триває за найактивнішої участі московських консультантів.

Таким чином, 3 листопада (попередньо) у Донецькій області когось обирають під виглядом депутатів республіканського "парламенту". Київ же, замість того щоб покрутити пальцем біля скроні й офіційно відхреститися від цієї фантасмагорії, несподівано легітимізує захід і визнає висунутих ним народних обранців законними представниками місцевого самоврядування на територіях із особливим статусом.

Ті-таки "народні мери", які вривалися в адміністративні будівлі на плечах своїх екзальтованих прибічників, раптом переходять у легальну площину. А їхні озброєні друзі перетворюються на муніципальну міліцію чи щось таке.

Натомість Київ отримує: відновлення роботи СБУ та прокуратури, керівників яких, згідно із задумом Кремля, призначатиме Київ за погодженням із місцевою владою; контроль над кордоном, поки що не зрозуміло чим реально гарантований (не стіною ж, справді); можливість проведення в усьому Донбасі парламентських виборів. Тобто в сумі - ілюзію збереження територіальної цілісності.

Із усіх варіантів розв'язання кризи українське керівництво вибрало чи то "Хасав'юрт", чи то "Ольстер", запропоновані з самого початку. Не маючи можливості виграти війну через бажання виграти вибори, Порошенко пішов політичним шляхом. У найбільш невдалий момент. На хвилі військових успіхів можна було ініціювати переговори з позиції сили. Під час кризи на фронтах і початку оборони він задовольняється роллю веденого.

Неминуче постає запитання: кому дістануться мандати представників Донбасу? Не в сенсі персоналій, а в сенсі держателів пакета.

Тут є привід згадати банальну істину: війна - це один із інструментів політики. Слід розуміти, що Донецька і Луганська області за впливом на виборчий процес поділяються на дві частини - визволені й окуповані території. І на цих полях пасуться різні гравці.

Що стосується визволених територій - зараз їх ділять між собою всі, крім всесильних у минулому місцевих еліт. Торг триває. Більш-менш упевнено можна говорити тільки про те, що на підконтрольні Україні райони Донецької області претендує Коломойський. Тутешніх віпів ця перспектива не тішить, тому вони, за старою пам'яттю, просяться насамперед у список або хоча б на мажоритарку від пропрезидентської "Солідарності" (всі ж пам'ятають, що чинний глава держави - ​​один із засновників Партії регіонів?)

Люди Коломойського, схоже, хочуть використати ці райони як аеродроми підскоку для своєї команди із допомогою правильного підрахунку.

Що стосується "народної республіки" - тут значно складніше. ДНР і ЛНР - це величезні клубки суперечностей. Суперечностей цих чомусь не використовують українські спецслужби та перемовники. Вони, звісно, дуже ускладнюють будь-які прогнози.

По-перше, є тертя по лінії "погоджуватися/не погоджуватися на вибори". Москва теж не цурається блефу, представляючи ДНР і ЛНР повністю підпорядкованими їй утвореннями. Насправді ж тримати "республіки" в узді зовсім не просто. І після досягнення якогось компромісу в торгах із Києвом доведеться докласти чимало зусиль, аби виконати свою частину домовленостей.

По-друге, в "республіках" відчутне невдоволення надісланими з Москви "парашутистами" (так у Донецьку називають відряджених сюди консультантів). Протистояння це поки що не настільки критичне, щоб стати явним. Але підспудно визріває. Це дуже ускладнює формування або узгодження списку кандидатів. А цю частину Росія, безперечно, хоче залишити за собою.

Очевидно, що останнім часом засланих на Донбас росіян активно замінюють місцевими на рівні керівництва "республік". Проте відбувається це не тільки тому, що Москва таким чином прагне надати зазначеним утворенням статусу суб'єкта внутрішнього конфлікту, а й тому, що самі місцеві активно "піджимають" зальотних.

По-третє, сам процес організації виборів таїть у собі багато підводних рифів і потенційних конфліктів.

Донецька область. Із 20 округів 10 – під контролем ДНР, 7 - України. А ще 3 - розділені лінією фронту. Хто має ексклюзивне право висувати там своїх кандидатів? Безліч відверто дурних рішень, побачених за час війни, наштовхує навіть на бридку думку, що всі атаки й контратаки до виборів будуть пов'язані виключно з цією темою. Сторони воюватимуть за кожен зайвий мандат. У прямому сенсі цього слова.

Луганська область. 10 округів. 6 - ЛНР, 3 - Україна, 1 - спірний.

І, нарешті, головне питання: кого висувати? Хто може розраховувати на реальну підтримку виборців, а не членів комісій? Люди "сім'ї"? Рештки ПР, які ще не розбіглися? ДНРівці й ЛНРівці? Патріоти, комбати? Вслід за Януковичем, якого записали в зрадники навіть бойовики, Партія регіонів теж остаточно перестала існувати як бренд і розпалася на персоналії. Набула обличчя. Точніше – кількох облич. Раніше двоє слів на передвиборній листівці гарантували успіх не тільки безликим менеджерам бізнес-структур "сім'ї" або Ахметова, а й таким одіозним персонам, як лощений Льошенька Азаров.

Тепер місцеві жителі навчилися розрізняти тих, хто залишився поруч із ними. Впізнавати на ім'я. Війна показала, хто ким був і хто ким став.

І серед цих осіб немає регіоналів, котрі емігрували до Києва. Їх не хочуть бачити навіть на визволених територіях. Особисту вагу і вплив зберегли, традиційно, директорат містоутворюючих підприємств і подекуди представники місцевого самоврядування.

Однак колективного монстра більше нема. Це зрозуміли і в Ахметова, який вирішив, за порадою Пола Манафорта, не вести на вибори список від ПР, а злитися в проект "Об'єднаної опозиції",
до складу якої увійдуть, як очікується, Партія розвитку Льовочкіна та Медведчук із кількома своїми людьми.

Що ж стосується округів, то ДНРівці у приватних розмовах прямо обіцяють відстрілювати колишніх перших осіб у разі появи на контрольованій території. Майже всіх. За поодинокими винятками.

Таке ставлення стає зрозумілим, якщо придивитися до персоналій в "уряді" та інших структурах. Місцеві представлені переважно тими, на кому екс-господарі робили свої капітали й мандати. Невідомі автори підписів на тендерних документах, яким і сидіти в разі чого; тітушководи - на них покладався обов'язок придушувати будь-яке інакодумство; вигадники замовних справ із правоохоронних структур; використані свого часу "втемну" проросійські активісти й інші ентузіасти.

Усіх їх ріднить одне - жодної винагороди за свою невдячну працю в часи царювання Януковича вони не отримали. Їх використали й викинули. Давня звичка прогорілих еліт витирати об людей ноги і викидати як непотріб зіграла з ними лихий жарт.

Скривджені довго мовчали і каралися безсиллям. Але знайшли сильного покровителя, який дав можливість помститися.

Вони самі багато в чому не знають, чого хочуть. Однак точно знають, чого не хочуть, - знову бачити в дорогих ресторанах і пафосних офісах лискучі самовдоволені обличчя тих, хто вважає їх прахом під ногами, недостойним навіть плювка.

Кадровий склад "республік" жахливий, але нікого іншого вони сюди не пустять. Не факт, що тут допоможе навіть викручування рук у Москві.

Найсумніше, що самих жителів Донбасу знову ніхто не спитає. На запитання "чи будуть вибори в Донецьку і Луганську?" найправильніша відповідь: виборів, у традиційному розумінні процедури вільного волевиявлення, не буде. Там, де на сцені з'являється зброя, громадська думка втрачає свою вагу. Бо "гвинтівка народжує владу", як правильно зауважив товариш Мао.

Донеччани це розуміють. Охочих брати участь у виборах, якщо вони тут відбудуться, зникаюче мало.

Люди налякані. Привчені не демонструвати зайвий раз своїх політичних поглядів, тим більше публічно. Розчаровані в усіх. Бойовики відбирають у них машини, займають їхні будинки, по-дилетантському намагаються віджимати бізнес. Український уряд залишив їх без соціальних виплат і обстрілює артилерією.

Зрештою, виборці більше стурбовані елементарним виживанням. Із підвалів та бомбосховищ - на виборчі дільниці? Приготувати сніданок на багатті, бо немає води, світла й газу, - і гайда голосувати? Заповнювати бюлетень у місті, від якого залишилися тільки назва на карті та перелік виборчих дільниць на сайті ЦВК?

Перелякані й зневірені люди оберуть кого завгодно, якщо це принесе довгоочікуваний мир. Отже, справжній "голос Донбасу", вільний від страху і безвиході, ми почуємо ще не скоро.