Виборами перевірений

«Невідомо, чи не повернеться В.Коцемир у рідні пенати з підвищенням у чині (йшов же він «на Вінниччину» зі скромної посади голови райдержадміністрації). Адже кадрова політика в нашій державі зовсім не залежить від показників», — висловлювало припущення «ДТ» місяць тому (№ 23 від 12.06.2004 р.), після звільнення Віктора Коцемира з посади голови Вінницької облдержадміністрації. Як було констатовано прем’єр-міністром В.Януковичем у Вінниці 9 червня під час цієї делікатної процедури — абсолютно несподіваної для всіх, і для В.Коцемира в тому числі, його відставки й одночасного представлення нового голови ОДА Григорія Калетника (за словами Григорія Михайловича, про нове призначення прем’єр повідомив його в літаку, що вже брав курс на Вінницю), — в області фактично відбулося «руйнування цукрової галузі» (нагадаємо, найпотужнішої в Україні. — Авт.), є упущення у приватизації, проблеми в спиртовому, теж найпотужнішому в державі, виробництві та житлово-комунальній сфері. Ці питання були перелічені прем’єром як стратегічні напрями, за вирішення яких слід негайно братися новому керівнику. А в указі Президента про звільнення В.Коцемира формулювання було обнадійливе: «У зв’язку з переходом на нову роботу».

Прогнози «ДТ» мають властивість справджуватися. Бо всі вищеперелічені проблеми, що залишив В.Коцемир у спадок своєму наступнику, не зашкодили тому ж таки В.Януковичу всього лише через місяць, 14 липня, представляти державно-господарському активу Хмельниччини Віктора Коцемира як нового голову облдержадміністрації. Як, знову ж таки, було сказано прем’єром — для посилення обласного керівництва в цей складний для економіки області час.

Тим паче що проблеми, які постали з виступу прем’єра і, треба розуміти, потребують негайного втручання й розв’язання новим керівником, майже копіюють ті, що той залишив на Вінниччині. Адже Хмельниччина на 17 місці в Україні за рівнем заробітної плати (правда, за темпами повернення зарплатних боргів вона набагато випереджала сусідню Вінниччину, яка в першому кварталі ц.р. за цим показником була на останньому місці в країні). І збиткових підприємств в області аж 54%. І цукрова галузь у занепаді. І житлово-комунальне господарство теж. Тому й не дивно, що виступ Віктора Федоровича перед хмельницьким активом майже повторював — у головних тезах — його виступ перед вінничанами. Аж до обіцянки врахувати всі пропозиції хмельничан у проекті доручення за підсумками поїздки. Жаль тільки, що нічого не говорилося про хоч якісь уже вжиті заходи з усунення недоліків, про котрі мав би знати керівник Кабміну: адже до його приїзду, який спершу планувався на кінець червня, майже в усіх галузях області працював потужний «десант» відповідальних працівників міністерств і відомств.

Правда, тепер замість проблем спиртової галузі говорилося про проблеми 30-кілометрової зони навколо Хмельницької атомної станції: в кожної області голова болить від свого. Зате на самій ХАЕС, де також побував В.Янукович, уже практично готові до пуску другого блока. Що повинно б тішити. Як і справи в одному з найкращих сільськогосподарських агроформувань краю, через яке також мав пролягти маршрут прем’єра, — у ТОВ «Старт» Теофіпольського району, очолюваному єдиним на Хмельниччині Героєм України В.Петринюком. Жаль, його відвідати не встигли. Або й не дуже жаль. Картину успішного господарювання в Новоставцях цілком можна порівнювати з міцним черепашинецьким господарством Калинівського району на Вінниччині, куди під час червневого візиту навідувався В.Янукович.

Не дивує, що керівники областей, навіть не підозрюючи про свою відставку, прагнуть показати гостю найкраще, що в них є. І, природно, бодай промовчати про те, що все інше — зокрема сільське господарство в цих двох сусідніх областях, Вінницькій та Хмельницькій, які нині перейшли в статус суто аграрних не лише за природними умовами, а й за промисловими показниками, — в становищі дуже далекому від задовільного. Дивує інше: чому керівники держави, з готовністю погоджуючись на запропоновані маршрути, називають їх робочими поїздками по країні? Добре, хоч преса величає їх логічніше — візитами.

Правда, візити передбачають спілкування гостя з тією ж таки пресою в режимі прес-конференції. У Хмельницькому ж програма передбачила всього лише «підхід до преси», який обмежився відповідями на три запитання, і десятихвилинною т.зв. прес-конференцією в Нетішині — на ХАЕС. Либонь зважаючи на таку куцість контактів зі ЗМІ, працівники прес-служби прем’єра заздалегідь зібрали письмові запитання в місцевих журналістів, і його речник п.Герман особисто визначала, про що ж запитувати патрона, й категорично припиняла будь-які спроби провінційних колег запитати його про щось іще.

Та власне, а навіщо, справді, хмельницьким журналістам було затримувати самого прем’єра розпитуваннями — особливо про причини нового призначення? Це для вінничан два роки тому, через місяць після парламентських виборів, призначення В.Коцемира губернатором було громом з ясного неба. Для них, не звичних до «варягів», та ще з таким непрестижним минулим — усього-на-всього якийсь голова райдержадміністрації з сусідньої області, — це здавалося приниженням. За два роки, правда, вони звикли до стилю його керівництва. У цей час вінницька преса перманентно повнилася чутками то про «десять тонн зелені», тобто десять тисяч доларів, які начебто вимагалися за посади голів райдержадміністрацій, то про колону військових автомобілів, які перестали бути державним майном на Вінниччині, а стали приватним на Хмельниччині, то про незаконні побори з тих-таки цукрових заводів, а то взагалі про якісь неможливі для керівника такого рівня речі — на кшталт кількох мішків збіжжя в багажник службового автомобіля, що саме тримав курс на Хмельниччину. Звичайно, цього не могло бути, бо не могло бути ніколи. Та що дивного в діях вінничан: хоч як старався для блага їхньої області В.Коцемир, його так і не прийняли там за свого, а вперто вважали «донецьким».

Хмельничани так вважати права не мають. Вони добре знають, що 52-річний Віктор Коцемир насправді їхній. На Хмельниччині народився, тут виріс. Майже два десятки літ очолював обласні автопідприємства. Досвіду в цій галузі набув стільки, що передав його «у спадок»: щойно донька Оксана в 1996 році закінчила Вінницький педагогічний інститут, як очолила приватне автопідприємство. Либонь, доньці передався й управлінський талант: сьогодні депутат Хмельницької міської ради Оксана Кольгофер у парі з чоловіком, депутатом міської ради Валерієм Кольгофером, очолюють ТОВ «Либідь», якому належав знаменитий «п’ятачок» — базар у самісінькому центрі Хмельницького та торговий центр у прилеглому до нього центральному підземному переході. За останні роки тут виріс суперсучасний торговий центр «Либідь-плаза» і завершується спорудження висотного готелю. Споглядаючи, якими темпами велося будівництво, хмельничани чомусь згадували про батька. Даремно, звісно: краще б згадували рекламний фільм, який крутили місцеві телеканали під час виборів до міськради. Там одна із працівниць цього приватного підприємства щиро захоплювалась молодим подружжям, яке починало з нуля, а досягло таких фантастичних успіхів.

Два роки тому подружжя викупило центровий хмельницький «п’ятачок» — 0,45 гектара — за близько півмільйона гривень. А торік міська рада виділила ділянку землі площею 1,2 гектара по вулиці Трудовій і другій доньці В.Коцемира — Валентині Добровольській. Теж під спорудження готельно-торговельного комплексу.

А батько з легкої руки Віктора Лундишева, якого тепер замінив у губернаторському кріслі, подався на черствий хліб державної служби: став у 1998 році головою Волочиської райдержадміністрації.

У нього було реноме авторитарного керівника. За три з половиною роки його керівництва Волочиський район поліпшив економічні показники і просунувся на порядок уперед в обласних звітах. Змінився на краще архітектурний вигляд Волочиська і підвищилася увага до соціальної сфери. Проте навряд чи це було настільки відзначене керівництвом, що аж заохочене підвищенням по службі до вінницького губернаторства включно. Мабуть, було помічене інше: на парламентських виборах у березні 2002 року керований членом Партії регіонів В.Коцемиром Волочиський район дав найвищий на Хмельниччині відсоток голосів за провладний блок «За єдину Україну!» — 18,8%. На тлі середньообласних 8,2% це був дивовижний показник. Так само, як і майже найнижчий, порівняно з іншими районами, підсумок «Нашої України» — 25% (в області він становив 34,7%). Як такі вражаючі результати стали можливими в районі, що сусідить із Тернопільською областю і має спільні з нею політичні симпатії, пояснити важко. Втім, ніхто й не вимагав пояснень. Бо у травні 2002-го Віктор Францович уже знайомився з Вінниччиною зблизька.

Тож, напевне, все ж таки не зовсім правильне твердження, що кадрова політика в нашій державі не залежить від показників...

І тому й сьогодні, власне, на Хмельниччині нікого не дивують кадрові зміни у найвищому обласному кріслі. Ставлення керівного активу області проявилося хіба що в мимовільній реакції на короткі виступи колишнього та нинішнього голів облдержадміністрації. В.Лундишева, який зажив слави людини толерантної і стриманої, проводжали тривалими оплесками. В.Коцемира, який дякував хмельничанам «за те, що сприйняли», низько кланявся Президентові та прем’єру за довіру і обіцяв її виправдати, — секундними оплесками.

Хоча... не за оваціями ж чоловік прийшов на важку і невдячну посаду, а — працювати.

Вибори грядуть.