Ветерани війни. Підтримка на рівні гідності

П`ятого вересня Український ветеранський фонд запустив програму макрофінансування ветеранського бізнесу. Держава готова допомагати заявникам та профінансувати їхні проєкти на суму до мільйона гривень. Допомогу зможуть отримати як самі ветерани, так і члени їхніх родин, що вже ведуть підприємницьку діяльність.

Ведення власної справи — один зі шляхів інтеграції захисників у цивільне життя після повернення з війни. Але тільки один із можливих. «Повертаючись додому після бойових дій, ветеран має стати частиною суспільства, в якому його поважають і прагнуть підтримати, а не ставитимуться як до «людини з простягнутою рукою», — наголошує виконавча директорка Українського ветеранського фонду Наталія Калмикова.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Захоплені життям

Що найбільше болить українським захисникам, які облаштовують своє мирне життя ще з першої хвилі війни з Росією? Чим їм та їхнім родинам допомагає держава? З якими викликами нам доведеться зіштовхнутися, коли повернуться ті, хто воює зараз — у розпал повномасштабної військової агресії? Яким узагалі має бути ставлення соціуму до ветеранів, і як кожен із нас може на нього вплинути?

Відповіді ми шукали разом із Наталією Калмиковою.

Про програму підтримки бізнесу, донорів та основні умови конкурсу

— Пані Наталіє, створення ветеранського фонду планувалося ще влітку минулого року. Пройшовши всі організаційні моменти, Фонд офіційно запрацював 2 лютого нинішнього року. Скажіть, будь ласка, як повномасштабна війна вплинула на зміну цілей або завдань Фонду?

— Насправді ми зараз перейшли вже до тієї діяльності, яка планувалася, тобто до конкурсних програм. З початком війни в нас була запроваджена одна програма мікрофінансування, без конкурсу, і гарячу лінію кризової підтримки, яка необхідна тоді, коли багато людей мають гострі стани, коли треба, щоб їх вислухали. Ми створили цю лінію для ветеранів, членів їхніх родин та родин загиблих. Весь цей час Фонд готувався до того, щоб перейти все-таки до фінансування проєктів ветеранів та громадських організацій, які працюють у їхніх інтересах.

— Від початку повномасштабного вторгнення бюджет Фонду теж було урізано?

— Звісно, він змінився, як і всі видатки у країні. Тому що більша частина бюджету зараз спрямовується на сили безпеки та оборони, утримання військовослужбовців, харчування, озброєння. Але в нас є ще частина бюджету. І ми зараз проходимо фіналізацію процедури, після якої зможемо ці кошти надавати нашим заявникам.

— Як ветеран може звернутися до вас і яку допомогу — отримати?

— Зараз ветеран може зателефонувати нам на гарячу лінію. Ветеран або його родина можуть отримати відшкодування до 20 тисяч гривень на ведення підприємницької діяльності. Людина може скористатися чат-ботом у Телеграмі: там багато корисної інформації щодо тих послуг, які надає держава. А тепер — ще й може готувати і подавати проєкт, якщо це великий бізнес, та отримати на нього до мільйона гривень.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Українці старшого віку асоціюють термін «ветеран» з воїнами, які захищають Україну зараз – опитування

— Що це за програма?

— Ідеться про програму макрофінансування ветеранського бізнесу, набір до якої стартував 5 вересня. Участь у ній можуть узяти ветерани або члени їхніх родин, що ведуть бізнес. У програмі заявлені гранти від 500 тисяч гривень до мільйона. Але ця програма стосується не відкриття, а відновлення бізнесу, що вже працював і працює.

— Скільки коштів виділено на програму?

— Я не хочу обмежувати людей у поданні заявок. Але ці кошти будуть.

— В одному з інтерв’ю ви сказали, що залучено як бюджетні, так і позабюджетні кошти. Що маєте на увазіслід розуміти під «позабюджетними»?

— Це означає, що в нас є кошти, які надійшли від донора, і ми їх теж будемо використовувати для ветеранського підприємництва.

— Хто цей донор?

— Благодійний фонд Razom for Ukraine.

— Якщо говорити про відбір заявок, на які критерії зважатиме конкурсна комісія?

— Перша частина відбору — технічна: коли перевіряється коректність поданих документів і відповідність вимогам. Ці вимоги є на нашому сайті. Кожен, хто планує податися, може зайти й подивитися, які в нього документи є, яких немає, щоб потім підвантажити.

Друга частина — оцінка. Наприклад, є аграрний бізнес, який хоче отримати мільйон гривень, щоб збільшити площі під посіви чи закупити посівний матеріал, а потім збільшити кількість робочих місць тощо. Є питання до того, наскільки проєкт реалістичний, наскільки компанія показувала свою спроможність діяти попередніми роками. Якщо компанія два-три роки працює і демонструє, що в неї класний директор, команда, яка вміє планувати, адаптуватися, гнучко реагувати на зміни і стратегічно при цьому йти до мети, — це буде оцінено. Вивчатимуть заявки експерти-практики, які самі постійно мають справи з такими викликами.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Гроші на бізнес ветеранів та їх родичів: що потрібно, щоб отримати 20 тисяч гривень

Про успішні кейси, ветеранів другої хвилі та обережні пільги

— Із початком повномасштабної війни Фонд реалізував програму одноразової підтримки, про яку ви вже згадували. Маєте у скарбничці успішні історії?

— Насправді кожна з цих історій особлива по-своєму. Більшість наших заявників — дружини ветеранів. Є історія, яка мені дуже відгукується. Вона про вплив ветеранського бізнесу, що приніс користь не тільки родині, а й суспільству. Ця родина переселенців із Донбасу приїхала на Київщину 2014 року. Вони жили в Ірпені, потім звідти виїхали. У дружини був реабілітаційний центр для дітей з особливими потребами, що його росіяни знищили під час бойових дій на Київщині. Наше фінансування стало одним із пазликів, які ця жінка збирає, аби відновити центр. Тобто це не просто бізнес, яким родина заробляє. А ще й робота для громади. Це приклад соціально відповідального бізнесу.

В одного із заявників був зруйнований бізнес у Маріуполі, він переїхав до Івано-Франківська й теж отримав від нас фінансування. Зараз відновлює свій бізнес, що пов’язаний із деревиною. Ми надихаємося історіями тих, хто отримав ці виплати. Це не наші гроші, це гроші платників податків, а ми є інструментом. Надихає, коли бачиш результат, коли тобі кажуть, що ти як камінчик, на який можна опертися, щоб встати й рухатися далі. Ми сподіваємося, що таких історій буде більше, бо це також про відновлення довіри до держави.

— Питання ветеранського бізнесу дійсно дуже важливе. Пошук себе та власна справа — один зі шляхів реабілітації для людей, що пройшли війну.

— Швидше, не реабілітації, а реінтеграції — тобто повернення до цивільного життя. Однозначно, людина, яка воювала, має повернутися на те місце, яке в неї було до того, як вона пішла воювати, або знайти нове місце. Хтось розуміє, що він здатен узяти на себе підприємницькі ризики, й відкриває власну справу. Але це не дуже великий відсоток людей, у тому числі ветеранів. Тому що в принципі здатність вести підприємницьку діяльність має певні ризики. Загалом, це талант.

Військовий, звільняючись з армії, стаючи ветераном, не стає людиною, яка очікує на пільги, а продовжує бути повноцінним, активним, дієвим членом суспільства. Це позитивно як для самого ветерана, так і для його родини, тому що це відчуття власної спроможності та сил.

— Пільги стають на заваді цьому відчуттю?

— Моя думка, що особа, отримуючи пільги, переходить у статус людини, яка чогось не може сама. У ситуації з ветеранами — а це люди, які мали випробування в житті і пройшли їх достойно, — краще говорити не про пільги, а про системні можливості, які може дати держава. Тож держава має створити можливості для переходу від військової служби до цивільного життя, щоб людина не відчувала себе прохачем. Це ж насправді принизливо, і це не те, чого очікують ветерани — відчувати себе приниженими.

— З 24 лютого кількість ветеранів у країні істотно зросте. І чимало людей уже не зможуть повернутися до свого звичного цивільного життя, багато хто вже зараз внаслідок війни чи окупації втратив роботу. Прогнозуючи цю проблему, як із нею боротися?

— Мені не подобається слово «боротися». Це, швидше, виклик для держави і суспільства. Тому що наразі роботу втрачено навіть не тому, що людина-ветеран повернулася і роботодавець не хоче її брати, а тому, що багато підприємств скоротили свою діяльність через війну.

Завдання держави — створити умови для роботодавців, бізнесу, для відновлення країни. І це робиться. Є план відновлення, є напрацювання на основі нормативно-правової бази. 24 лютого ми опинилися в новій реальності, хоча війна триває з 2014 року. 24 число змінило все кардинально, ступінь залученості суспільства зовсім інший, вплив на економіку колосально сильний, у поганому сенсі цього слова. Нові реалії змушують інакше планувати.

Міністерство у справах ветеранів робить комплексний огляд тих пільг і преференцій, які є зараз, аби подивитися, як вижити в нових реаліях економіки, яка економічна підтримка планується з боку країн-партнерів. Історія пільг, що перейшла до нас із Радянського Союзу, для економіки буде непідйомна. Тому треба це переглядати, і міністерство цим займається.

Про психологічну підтримку та ризик короткої пам`яті суспільства і держави

— Ви згадали, що Фонд створив гарячу лінію психологічної підтримки для ветеранів. Як багато людей скористалося цією послугою?

— До нас на гарячу лінію кризової підтримки звернулося понад 1200 осіб, переважно членів родин. Багато людей звертаються, коли немає зв’язку з рідними або рідні в полоні. Психологічна стабілізація насправді потрібна нам усім, комусь більшою мірою, комусь — меншою. Наша гаряча лінія працює для нашої аудиторії, але це має бути й загальнонаціональна історія, аби кожен міг собі допомогти.

— А як щодо психологічної допомоги самим ветеранам? Адже вона — одна з першочергових умов повернення їх до нормального цивільного життя.

— Ми фінансуємо проєкти. Якщо громадська організація подасть проєкт, який займатиметься цим процесом, ми готові будемо розглянути. А ось така системна побудова — це трішки інший рівень. Я тут можу розмірковувати, але не впливати.

— Я знаю, що ви у Фонді проводили власне дослідження потреб ветеранів. Про що вони говорять насамперед?

— Ми проводили два дослідження. Перше зробила соціологічна група «Рейтинг». Там ми вивчали ставлення до ветеранів у суспільстві, а також як соціум сприймає очікування ветеранів. Друге — анонімне онлайн-опитування, де ми зібрали відповіді від ветеранів, членів їхніх родин та родин загиблих. Саме тут було про те, що ветеранам потрібно. Ми побачили, що ветерани, які повернулися на фронт, зараз переживають за родину — за те, в якому фінансовому, моральному стані їхні родичі.

Ми також ставили питання на перспективу — а що буде потрібно потім. Перше й головне — відновлення здоров’я. Це зрозуміло, бо без цього питання працевлаштування, ведення бізнесу неможливі. А ця історія якраз закладена зараз у Законі про систему переходу. Його було підписано перед форумом «Захисники. Перекличка», і там передбачено створення системного підходу до того, як готувати людину до мобілізації, що робити, якщо людина вже мобілізувалася.

Рамка ухвалена, зараз розробляються процеси, нормативно-правові акти. Це робиться системно і за участі Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ, Міністерства у справах ветеранів, Міністерства соціальної політики. Тобто від тих інституцій, звідки ветерани приходять, до тих, які приймають їх під свою опіку і мають потім відповідати за реалізацію політики держави щодо ветеранів.

— Чи враховує ця стратегія той виклик, що ми не можемо спрогнозувати, як довго триватиме війна, та що деякі ветерани повертатимуться ще в умовах війни?

— Стратегія — не кам’яний стовп. Стратегія — це бачення, де ми хочемо бути. А ми хочемо, щоб у нас був ветеран, який має повагу від суспільства, можливості від держави реалізуватися і є повноцінним членом суспільства. А як це буде реалізовано в конкретних механізмах — зараз маємо систему підготовки і втілення. Це вже робиться. У нас немає іншого виходу. Якщо ми цю «домашню роботу» не зробимо, то наслідки будуть складні для всіх: і для держави, і для суспільства в цілому.

Тут важливо говорити про те, що коли ветерани повернуться, вони повернуться в суспільство. І тут уже питання особистої відповідальності кожного: а як я поводитимуся стосовно ветерана, чи буду готовий узяти його на роботу, не стигматизувати його й не казати, що «я тебе туди не посилав», а справді цінувати те, що ветерани роблять для нас. Тому це питання зрілості суспільства в цілому.

— Ви запустили інформаційну кампанію, яка покликана розповісти людям, хто такі ветерани. Чи плануєте розширювати інформаційну роботу — можливо, у співпраці з МОН, журналістами, інституціями, які відповідають за інформаційну складову, аби цю зрілість розвивати?

— Ми відкриті до співпраці.

Тут варто розуміти, що ми є інструментом реалізації державної політики, усвідомлюючи: ветеран — це працездатна людина, від 20 до 50 років, максимально активна, і в цивільному житті також. Важливе розуміння, що ось цей молодий хлопець чи дівчина, яким 20, які, можливо, не виглядають як військові, коли надягають цивільну форму, і є ветеранами. Я мрію, щоб кожен українець і наші наступні покоління цінували це не лише на словах, а й своїми справами.

—Домінантна емоція, яку відчувають до ветеранів люди, як показали опитування, — вдячність. Що варто зробити, щоб соціум навчився виражати ці емоції?

— Насправді ми живемо в соціумі, де культура вираження емоцій не надто висока. У нас не прийнято говорити компліменти, ми не вміємо приймати хороше, так уже склалося. Це змінюється тільки еволюційно, не революційно. У нашому дослідженні понад 50% сказали, що хтось із близьких воював або воює. Я думаю, що війна нас змінила і продовжує сильно змінювати. І це теж прийде з часом.

— Чи нема у вас побоювань, що підтримка ветеранів і їхніх бізнес-ініціатив згодом, після перемоги, ризикує бути не першорядною через потребу у відбудові країни? Держава може забувати…

— Це завдання не може бути не першочерговим, тому що кількість людей, які будуть ветеранами, — майже п’ять мільйонів. Ідеться про 15% і більше населення. Тому я впевнена, що ці люди не будуть залишені поза увагою, а будуть пріоритетом для держави. Адже вони — працездатного віку, і без них ми економіку просто не піднімемо, будинки не відбудуємо. Це ті самі люди, які в цивільному житті будуть створювати національний валовий продукт.

Більше статей Надії Сухи читайте за посиланням.